Джерельна база. Вивчення історіографії проблеми походження знаків Рюриковичів ґрунтувалося на свідченнях давньоруських літописних джерел та широкому колі опублікованих матеріалів XIX - початку XXI ст.
Першу групу джерел складають давньоруські літописні зводи за лаврент’євським та іпатським списками [26; 40; 42], що фіксують використання княжих знаків принаймні з середини Х ст.
За ступінню наукових узагальнень провідне місце займають монографії і наукові статті, які складають другу групу джерел. Вони вирізняються високим рівнем наукового аналізу, найбільш аргументованим розглядом історії досліджень походження знаків Рюриковичів. Серед них вирізняються наукові роботи таких істориків та провідних фахівців зі спеціальних історичних дисциплін і дослідження знаків Рюриковичів, як С.В. Бєлєцький [6], О.Ф. Бєлов і Г.І. Шаповалов [5], К.В. Болсуновський [8; 9], К.Ю. Гломозда [14], О.М. Іоаннисян [25], В.І. Кулаков [38], М.С. Левшиновський [41], М.П. Ліхачов [43], А.А. Молчанов [51-55], О.О. Мєльнікова [49], О.В. Орєшников [61-63], О. Пастернак [64], О.М. Рапов [69], Б.О. Рибаков [70], В.Ю. Січинський [80], Н.О. Соболєва [82], В.І. Стависький [87], М.О. Таубе [88; 89], І.І. Толстой [92], С.С. Ширинський [105].
Четверту групу джерел складають нумізматичні і сфрагістичні каталоги, а також наукові публікації зображень знаків на різних предметах, що розглядаються як графічні аналоги знаків Рюриковичів. Насамперед, це фундаментальні роботи М.П. Сотникової і І.Г. Спасського «Древнейшие русские монеты X-XI веков. Каталог и исследование» [84], «Тысячелетие древнейших монет России. Сводный каталог русских монет X-XI веков» [85], В.Л. Яніна «Актовые печати Древней Руси X-XV вв.» [109], а також роботи А.О. Амелькіна [1; 2], М.І. Артамонова [3; 4], І.Г. Добровольського, І.В. Дубова, Ю. К. Кузьменко [19], В.С. Драчука [22], О.О. Мєльнікової [48], А.А. Молчанова [56], В.Є. Фльорової [95; 96], С.О. Яценко [112] та ін.
Окремо автор виділяє підручники і навчальні посібники, що складають п’яту групу джерел, яка відображає теоретичні питання з археології, нумізматики, геральдики, етнології тощо. Серед них роботи О.І. Каменцевої і М.В. Устюгова «Русская сфрагистика и геральдика» [27], Л.С. Клейна «Археологические источники: Учебное пособие» [30], «Ведение в теоретическую археологию. Книга І: Метаархеология: Учебное пособие» [31], А.В. Пономарьова «Українська етнографія: Курс лекцій» [65] та ін.
Аналіз сукупності джерел дає можливість вирішити встановлені завдання, виявити і осмислити перспективи розвитку і еволюції історіографії проблеми походження знаків Рюриковичів.
Методологічні основи дослідження. При написанні роботи автор керувався основними принципами і науковими методами історіографічного дослідження. При їх визначенні він виходив з об’єктивного змісту історико-пізнавального процесу походження знаків Рюриковичів, його різноманіття, обумовленості внутрішніми і зовнішніми чинниками, розвитком історичної думки у різні періоди підвищеного інтересу до знаків Рюриковичів у ХІХ ст. та у другій половині ХХ ст. у зв’язку з накопиченням певного археологічного матеріалу та політизацією «тризуба» Володимира Великого на початку та наприкінці ХХ ст. Серед основних принципів дослідження проблеми були: принцип історизму, принципи об’єктивності і науковості та принцип історіографічної традиції.
Принцип історизму є одним з основних принципів історіографічного дослідження. Він передбачає розгляд процесу пізнання проблеми у його розвитку і зміненні, у зв’язку з наявністю певної теорії і методології у ту чи іншу епоху. Використання принципу історизму забезпечувалося порівняльним аналізом історіографічних фактів і джерел з точки зору їх накопичення, оцінки та інтерпретації, взаємозв’язку і взаємозумовленості.
У цілому принцип історизму дозволяє вивчити розвиток наших уявлень щодо походження знаків Рюриковичів у їх часовій послідовності і діалектичній єдності. Використання принципу об’єктивності полягало в неупередженому оцінюванні історіографічних фактів. Його застосування дозволяло уникати спотворень при оцінці дослідницьких концепцій і методики вивчення знаків Рюриковичів у цілому. Використання принципу історіографічної традиції ґрунтувалося на вивченні предмету дослідження з урахуванням результатів його попереднього наукового вивчення.
У роботі використовувалися загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, системного і структурного аналізу, описовий. Описовий метод припускає чітке уявлення щодо обраного предмету вивчення і послідовність його характеристики та систематизації. Використання метода аналізу, заснованого на розділенні досліджуваного об’єкту на елементи і з’єднання їх в єдине ціле, дозволяло критично осмислювати існуючі підходи в інтерпретації і класифікації історіографічних фактів.
Серед спеціально-історичних методів історіографічного дослідження застосовувалися: історико-генетичний, порівняльно-історичний, історико-типологічний, метод історичної періодизації, метод діахронічного аналізу проблемно-хронологічний, ретроспективний, періодизації, порівняльний, конкретного і перспективного аналізу, історичний і логічний, актуалізації, синхронічний тощо. Кожний метод дає можливість розкрити той чи інший бік науково-пізнавального процесу і у сукупності уявити його як цілісний процес.
Історико-генетичний метод складається з послідовного виявлення властивостей, функцій і змінень реальності, що вивчається, у процесі реальної історії об’єкта дослідження, цей метод є аналітично-індуктивним, а за формою відображення інформації - описовим. Історико-генетичний метод дозволяє показати причинно-наслідкові зв’язки і закономірності історичного розвитку, а історичні події та особистості охарактеризувати за їхньою індивідуальністю.
Широкі пізнавальні можливості надає історико-порівняльний метод. По-перше, він дозволяє розкривати сутність досліджуваних явищ у тих випадках, коли вона неявна, виявляти загальне та те, що повторюється, необхідне та закономірне, з одного боку, та якісну відміну - з другого. По-друге, історико-порівняльний метод дає можливість виходити за межі явищ, що вивчаються і на підставі аналогій приходити до широких історичних паралелей. По-третє, він припускає використання усіх інших загально історичних методів. Порівнювати можна об’єкти і явища і однотипні і різнотипні, що знаходяться на тих саме і різних стадіях розвитку. В одному випадку сутність буде розкриватися на підставі виявлення схожості, а в іншому - відмінностей.
Типологічний метод складається у пізнанні індивідуального за принципом від по одиночного до особливого, а потім - до загального та всезагального. Він передбачає здатність розпізнати індивідуальне через приналежність до загального, і, навпаки, побачити загальну закономірність у розрізнених проявах одиничного. Історико-системний метод передбачає цілісний, комплексний підхід до досліджуваної реальності.
Крім власне історичних методів дослідження, в історіографічному вивченні використовуються також і міждисциплінарні методи - культурологічний та метод семіотики.
За основу історіографічного методу прийнятий предметно-хронологічний підхід, у рамках якого здійснений аналіз історіографічного матеріалу з окремих питань загальної проблеми - походження знаків Рюриковичів.
Висновки. Проблема походження знаків Рюриковичів розглядалася у літературі дорадянського періоду, наукових працях за радянські часи в СРСР та в еміграції, досліджується вона і у сучасний період. Проте в історіографії досі відсутня єдина науково грунтовна точка зору щодо походження знаків Рюриковичів, ця проблема визнається фахівцями чи не найскладнішим питанням в історичній науці.
Стан розробленості проблеми у трьох визначених періодах свідчить, що розвиток цього напрямку досліджень залишається екстенсивним, для багатьох публікацій характерний дилетантизм, кон’юнктурність, компілятивність, методична недосконалість.
Політизація «тризуба» в останні десятиліття сприяє виникненню все більш оригінальних дослідницьких побудов і фантастичних тлумачень, а в деяких роботах княжий знак Володимира Великого навіть виривається зі свого історичного контексту і стає суто сучасним філософським символом. Все це свідчить про низький рівень наукової розробленості проблеми.
За радянську добу не було здійснено комплексного порівняльного аналізу історіографії походження знаків Рюриковичів. Предметом дослідження істориків і фахівців зі спеціальних історичних дисциплін були в основному конкретно-історичні питання, серед яких іноді розглядалися й суто історіографічні аспекти проблеми.
Сучасна наука робить лише перші спроби комплексного аналізу історіографії походження та семантики знаків Рюриковичів, хоча, зрозуміло, вони не є рівноцінними за своїм науковим значенням.
Комплексний аналіз сукупності джерел
у поєднанні з використаною методологічною базою дає можливість вирішити
встановленні завдання, визначити і осмислити проблеми, що існують у дослідженні
походження знаків Рюриковичів.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ
КОМПЛЕКСУ ДЖЕРЕЛ З ПРОБЛЕМИ: ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ
До теперішнього часу накопичена певна дослідницька література, що присвячена вивченню знаків Рюриковичів. У ній опубліковані як окремі археологічні знахідки, так і систематизовані групи речових джерел з княжими емблемами, представлені різні підходи, оцінки, гіпотетичні припущення з проблем походження, функціонального призначення та семантики знаків Рюриковичів. Проте, за радянські часи не було здійснено комплексного порівняльного аналізу історіографії цієї проблеми, яка вивчалася у загальному контексті вирішення переважно конкретно-історичних проблем. Тому формування та використання джерел для аналізу методологічно становлять складну частку питань у вирішенні наукових завдань з обраної теми.
Існуючий пробіл у значній мірі компенсують посилання на джерела за обраною темою в історіографічних працях І.І. Толстого, М.О. Таубе, В.Ю. Січинського, А.А. Молчанова та ін. Великий обсяг джерел містить бібліографічний покажчик А.А. Молчанова [51, с. 13-24]. До його списку у хронологічній послідовності увійшли роботи з загальної історії, спеціальних історичних дисциплін, атрибуції і систематизації речових і зображальних джерел з давньоруськими княжими знаками другої половини ІХ - ХІІІ ст.ст. Він містить більше 150 видань, опублікованих до 1997 р., починаючи з М.М. Карамзіна (1816), і не втрачає свого наукового та дидактичного значення і сьогодні. Обширні списки джерел з обраної проблеми згадують у своїй праці О.Ф. Бєлов і Г.І. Шаповалов [5, с. 240-254]. Посилання на численних авторів з дослідження тамгоподібних знаків надає Н.О. Соболєва [82, с. 57-66]. Корисною є і спроба О.В. Левчука та О.А. Горбаня видання бібліографічного списку публікацій з фонду Наукової бібліотеки Запорізького національного університету, присвячених історії створення та утвердження Державного Гербу України, до якого увійшли, у тому числі, і книги, статті з періодичних видань і наукових збірників щодо обраної теми [79]. Короткою, але конкретною за тематичною спрямованістю щодо обраної теми є посилання до бібліографії з інтерпретації «тризуба», яку надає Л.В. Войтович [12, с. 35-36, прим.20].
У роботі «Древнейшие русские монеты Великого княжества Киевского» І.І. Толстой дав цілісну картину всіх пропонованих тлумачень і згрупував їх у 3 тематичних групи: 1) знак влади (скіпетр); 2) емблема інтересів країни - торгівлі і судноплавства (якір) та релігії (трикирій, церковна корогва, голуб як символ Св. Духа); 3) геральдичний зміст (крук, франциска, портал) [92, с. 178]. Усі версії дослідник визнав однаково безґрунтовними і виказав припущення, що їх первісний образ, можливо, вдасться знайти у північній геральдиці. Найціннішим додатком до історіографічної глави цієї книги є текст листа академіка О.О. Куніка з його зміненою думкою щодо походження знака, який був написаний після ознайомлення з рукописом праці І.І. Толстого [92, с. 182-186]. О.О. Кунік першим підійшов впритул до наукового порозуміння витоків «загадкової фігури», виказав свою останню думку, що «фигура может быть норманнского происхождения» [92, с. 182] та «родовым знаменем Владимира» [92, с. 185], що вийшло зі знака власності.
І.І. Толстой висунув найважливіші питання, що визначили на сторіччя вперед напрямки подальших досліджень княжих знаків, які не втратили свого значення і до сього дня. По-перше, дослідник звернув увагу на останню думку О.О. Куніка, який вважав «загадковий знак» на монетах родовим знаком Володимира, що вийшов зі знака княжої власності. Він відзначив, що останнє пояснення О.О. Куніка заслуговує серйозної уваги, і вважав, що саме у цьому напрямку можна буде з часом знайти розгадку загадкової фігури [92, с. 186]. «Для удовлетворительного разрешения вопроса нужны однако два условия: во 1-х подробная разработка вопроса о знаках собственности вообще и во 2-х находка каких-нибудь новых памятников старины, на которых находилось бы изображение аналогичное нашей фигуре», - вважав І.І. Толстой [92, с. 186]. Виконуючи це завдання, Б.О. Рибаков (1940) залучив величезний археологічний матеріал і показав функціональне значення княжих емблем саме у ролі знаків власності [70].
І.І. Толстой звернув увагу на цікавий факт з твору німецького історика-юриста Гомайера щодо знаків власності. На його думку, це може «доставить материал для размышления исследователям нашей фигуры … Факт состоит в том, что многие знаки собственности, особенно северные, що багато знаків власності, особливо північних, первоначально произошли из так называемых связанных рун (Binderunen), т.е. фигура была составлена из всех букв рунического алфавита, входивших в имя первоначального владетеля знака, причем буквы эти былисвязаны между собой наподобие монограммы. В предполагаемом знаке собственности киевских князей некоторые части были действительно, хотя и с некоторой натяжкой, приняты за руны» [92, с. 186]. У ХХ ст. пошуки власних версій тлумачення княжих знаків як монограм були вживані К.В. Болсуновським і М.П. Чєрнєвим [9], О. Пастернаком [64], А.Л. Хорошкевич [99] та ін.
По-друге, І.І. Толстой підкреслив, що первісна форма знаків власності змінюється при переході у спадок від однієї особи до іншої. Зміни ці складаються з урізування якої-небудь частини основної фігури або ж додатку яких-небудь прикрас [92, с.186]. Хоча І.І. Толстой зауважив, що це потребує серйозного дослідження і будувати які-небудь припущення на підставі наведених вище даних передчасно, ще наприкінці XIX ст. був підказаний принцип ґенези княжих знаків, дослідження якого згодом набуло розвитку і отримало у літературі назву «системи відп’ятнишів» [54, с. 83].
По-третє, І.І. Толстой наводить вкрай важливі роздуми О.О. Куніка щодо виникнення знака Володимира: «Унаследован ли знак Владимиром … или он выдуман после его крещения, пока решить трудно. В пользу первого предположения говорит то обстоятельство, что он употреблялся и его двумя сыновьями» [92, с. 185]. Як не дивно, але саме це питання досі не знаходить одностайної думки дослідників, що висувають протилежні та взаємовиключні версії щодо зображального прототипу тризубу Володимира Великого.
Питання, що були поставлені І.І. Толстим, вплинули на розвиток історичної думки щодо походження знаків Рюриковичів на протязі усього ХХ ст., деякі надовго привернули увагу дослідників, інші не знайшли одностайного вирішення і сьогодні. Спостереження І.І. Толстого про змінення княжих знаків при їх успадкуванні було підхоплене іншими нумізматами, у першу чергу, О.В. Орєшниковим, який намагався знайти у них закономірність і застосувати для систематизації найдавніших руських монет. О.В. Орєшников писав про знаки Рюриковичів практично на протязі усієї наукової кар’єри, відстоюючи їх автохтонне походження. Близьким йому за підходом стали етнографічні спостереження П.М. Сорокіна над знаками звичайного права у сучасних йому вотяків (мешканців В’ятської губернії), за яким просту форму знака батька сини перетворювали у свій більш складний знак. У статті «Новые материалы к вопросу о загадочных фигурах на древнейших русских монетах» О.В. Орєшников (1894) узагальнив думки своїх попередників щодо тлумачення княжих знаків і доповнив спостереження П.М. Сорокіна відомостями про аналогічні родові знаки зирян, лопарів, вогулів [63, с. 301-311]. Саме цією роботою були закладені підвалини для розробки теорії родового успадкування княжих знаків. Її важливість для вирішення проблеми походження знаків Рюриковичів визначалась тим, що генеалогічна класифікація княжих знаків повинна була починатися зображальним прототипом і визначати «родовий знак Рюриковичів».