Материал: Особливості засвоєння якісних прикметників дошкільниками із загальним недорозвитком ІІІ рівня

Особливості засвоєння якісних прикметників дошкільниками із загальним недорозвитком ІІІ рівня

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ РОЗУМІННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ ДІТЬМИ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ (ЗНМ)

.1 Розвиток лексичної та граматичної сторони мовлення у дітей в онтогенезі

1.2 Особливості засвоєння дитиною семантики якісних прикметників

.3 Характеристика мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку із ЗНМ 3 рівня.

Висновки за розділом 1

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗУМІННЯ ТА ВЖИВАННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ ДОШКІЛЬНИКАМИ ІЗ ЗНМ III РІВНЯ

.1 Мета, завдання, та зміст дослідження особливостей розуміння та вживання якісних прикметників дошкільниками із ЗНМ III рівня

.2 Завдання корекційної роботи по формуванню лексико-граматичних уявлень

.3      Формування словозміни прикметників

.4      Методика констатуючого експерименту

2.5 Система коректувально-педагогічної роботи по розвитку активного словника додавальних дітей старшого дошкільного віку з ЗНМ

.6 Ігри та вправи на формування прикметника у дошкільників з ЗНМ ІІІ рівня

Висновки за розділом 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Однією з найпоширеніших патологій психофізичного розвитку серед дітей дошкільного віку є загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ), специфіка якого полягає в системному порушенні всіх сторін і форм мовлення. При цьому найсуттєвіші недоліки виявляються під час засвоєння і використання дітьми цієї категорії лексики та граматики рідної мови (Р. Лалаєва, Р. Левіна, Є. Соботович, Т. Ушакова, Т. Філічева, О. Шахнарович та ін.)

З огляду на соціальну і педагогічну значущість рідної мови та становлення і розвитку кожної особистості, корекції загального недорозвитку мовлення в системі дошкільного навчання і виховання відведено провідну роль. Адже набуті уже в дошкільному віці якості, зокрема пов’язані з мовленням, не тільки забезпечують основу шкільного навчання дитини, а й значною мірою зумовлюють практичну, громадську та професійну діяльність кожної дорослої людини. У зв’язку з цим своєчасне виявлення і виправлення недоліків мовленнєвого розвитку у дошкільників є важливим завданням сучасної логопедії.

Як відомо дошкільний вік є сенситивним періодом для становлення і розвитку мовленнєвої функціональної системи. Особливо важливим у цьому відношенні є середній дошкільний вік (п’ятий рік життя), коли в нормі мовленнєвий розвиток відбувається особливо інтенсивно. До кінця п’ятого року життя в нормі мовленнєва функція дитини в цілому вже є сформованою. Разом з тим, навіть незначні відхилення в психофізичному розвитку можуть спотворити цей процес як у кількісному, так і в якісному плані, спровокувати наростання вторинних відхилень у пізнавальній, комунікативній і навчальній діяльності дітей. Саме в цьому віці можна створити максимально ефективні умови для реалізації корекційних завдань, підготувати дитину до подальшого, перед шкільного етапу, тобто не тільки скорегувати існуючі недоліки розвитку мовленнєвої системи, а й попередити труднощі, які можуть виникнути у дітей в процесі шкільного навчання.

Оволодіння словником є важливою умовою розумового розвитку, оскільки зміст історичного досвіду, який присвоюється дитиною в онтогенезі, узагальнено і відображено в мовній формі і, насамперед, у значеннях слів. Засвоєння словника вирішує завдання накопичення і уточнення уявлень, формування понять, розвитку змістовної сторони мислення. Одночасно з цим відбувається розвиток операційної сторони мислення, оскільки оволодіння лексичним значенням відбувається на основі операцій аналізу, синтезу, узагальнення. Бідність словника заважає повноцінному спілкуванню і, отже, загальному розвитку дитини. У дітей із загальним недорозвиненням мовлення спостерігаються значні труднощі в оволодінні словником навіть в умовах спеціального навчання. Тому вони потребують додаткового стимулювання активного словника.

Проблеми діагностики та корекції порушень при ЗНМ у дошкільників висвітлені і вивчені досить широко (Н. Жукова, Г. Каше, Р. Левіна, Р. Лалаєва, О. Мастюковг, Т. Філічева та інші).

З одного боку, сучасні умови потребують всебічного розвитку активного словника дітей, з іншого, спостерігається недостатня теоретична і практична розробленість в вивченні данного питання. Ці протиріччя поширюються і на формування такої абстрактної частини мови, як прикметник, становлення якої в онтогенезі відбувається пізніше інших. Прикметник виражає не тільки якості різної складності, але і відносини.у дітез із ЗНМ живання цієї частини мови викликає найбільші труднощі.

Треба визначити особливості розвитку лексичної та граматичної сторони мовлення у дітей в онтогенезі. Потім розкрити особливості розвитку лексичної та граматичної сторони у дошкільників з загальним недорозвитком мовлення. Зрозумівши причину та наслідки порушення мовлення, а саме засвоєння якісних прикметників у дошкільників з загальним недорозвитком мовлення, ми зможемо підібрати методику корекції цього порушення.

Розділ 1 НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ РОЗУМІННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ ДІТЬМИ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ (ЗНМ)

.1      Розвиток лексичної та граматичної сторони мовлення у дітей в онтогенезі

Розвиток словника дитини тісно зв’язаний, з одного боку, з розвитком мислення й інших психічних процесів, а з іншої сторони, з розвитком усіх компонентів мовлення: фонетико-фонематичного й граматичного ладу мовлення.

За допомогою мовлення, слів дитина позначає лише те, що доступно її розумінню. У зв’язку із цим у словнику дитини рано з’являються слова конкретного значення, пізніше - слова узагальнюючого характеру.

У логопедії терміном «онтогенез мовлення» прийнято позначати весь період формування мовлення людини, від перших її мовних актів до того досконалого стану, при якому рідна мова стає повноцінним знаряддям спілкування й мислення.

Розвиток лексики в онтогенезі обумовлений також розвитком уявлень дитини про навколишню дійсність. У міру того як дитина знайомиться з новими предметами, явищами, ознаками предметів і дій, збагачується її словник. Освоєння навколишнього світу дитиною відбувається в процесі немовної й мовної діяльності при безпосередній взаємодії з реальними об’єктами і явищами, а також через спілкування з дорослими.

Л. С. Виготський відзначав, що первісною функцією мовлення дитини є встановлення контакту з навколишнім світом, функція повідомлення. Діяльність дитини раннього віку здійснюється спільно з дорослим, і у зв’язку із цим спілкування носить ситуативний характер.

У цей час у психологічній і психолінгвістичній літературі підкреслюється, що передумови розвитку мовлення визначаються двома процесами. Одним із цих процесів є немовна предметна діяльність самої дитини, тобто розширення зв’язків з навколишнім світом, через конкретне, почуттєве сприйняття світу.

Другим найважливішим фактором розвитку мовлення, у тому числі й збагачення словника, виступає мовна діяльність дорослих і їх спілкування з дитиною. Первісне спілкування дорослого з дитиною носить однобічний і емоційний характер, викликає бажання дитини вступити в контакт із дорослим і виразити свої потреби. Потім спілкування дорослих переходить на прилучення дитини до знакової системи за допомогою звукової символіки. Дитина підключається в мовній діяльності свідомо, долучається до спілкування за допомогою мови.

У зв’язку із цим розвиток лексики багато в чому визначається соціальним середовищем, у якому виховується дитина. Вікові норми словникового запасу дітей того самого віку значно коливаються залежно від соціального - культурного рівня сім’ї, тому що словник засвоюється дитиною в процесі спілкування.

Питанню розвитку лексики дитини присвячена велика кількість досліджень, у яких даний процес висвітлюється в різних аспектах: психофізіологічному, психологічному, лінгвістичному, психолінгвістичному.

Ранній етап формування мовлення та оволодіння словом, багатосторонньо розглядався в роботах таких авторів, як М. М. Кольцова, Є. Н. Винарської, Н. І. Жинкіна, Л. С. Виготського, А. А. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна та ін.

Наприкінці першого, початку другого року життя дитини поступово більшого значення набуває словесний подразник. На початковій стадії реакції на словесний подразник проявляються у вигляді орієнтованого рефлексу. Надалі на його основі формується рефлекс другого порядку на словесний подразник. У дитини розвивається наслідуваність. Багаторазове повторення нового слова сприяє посиленню слова як компонента в загальному комплексі подразників. У цей період розвитку в мовленні дитини з’являються перші нерозчленовані слова, так звані лепетні слова, що полягають в основному з ударних складів.

Цей етап розвитку дитячому мовлення більшість дослідників називають стадією «слово-речення».

Надалі, у віці від 1,5 до 2 років, у дитини відбувається розчленовування комплексів на частини, які вступають між собою в різні комбінації (Катя бай, Катя ляля). У цей період у дитини починає швидко рости запас слів, який до кінця другого року життя становить близько 300 слів різних частин мови.

Розвиток слова в дитини відбувається як у напрямку предметної співвіднесеності слова, так і в напрямку розвитку значення.

Аналізуючи розвиток значення слова в онтогенезі, Л. С. Виготський писав: «Мовлення і значення слів розбудовувалися природнім шляхом, і історія того, як психологічно розбудовувалося значення слова допомагає освітити до відомого ступеня, як відбувається розвиток знаків, як у дитини природно виникає перший знак, як на основі умовного рефлексу відбувається оволодіння механізмом позначення».

Розвиток зв’язку між мовними знаками й дійсністю є центральним процесом при формуванні мовної діяльності в онтогенезі. На початковому етапі оволодіння знаками мови ім’я предмета є властивістю самого предмета. На перших стадіях знайомства зі словом дитина ще не може засвоїти слово в його «дорослому» значенні. Відзначається при цьому феномен неповного оволодіння значенням слова, тому що спочатку дитина розуміє слово як назву конкретного предмета, а не як назву класу предметів.

У процесі розвитку значення слова, в основному в дітей від 1 до 2,5 років, відзначаються явища зрушеної референції, або «розтягання» значень слів. При цьому відзначається перенесення назви одного предмета на ряд інших, асоціативно пов’язаних з вихідним предметом. Дитина вичленовує ознаку знайомого їй предмета й поширює його назву на інший предмет, що володіє тією ж ознакою. Дитина використовує слово для називання цілого ряду предметів, які мають один або кілька загальних ознак (форму, розмір, рух, матеріал, звучання, смакові якості й

Нульовим ступенем узагальнення є власні імена й назви одиничного предмета. У віці від 1 року до 2 років діти засвоюють слова, які пов’язані з конкретним предметом.

До кінця другого року життя дитина засвоює слова першого ступеня узагальнення, тобто починає розуміти узагальнююче значення найменувань однорідних предметів, дій, якостей.

У віці 3 років, діти починають засвоювати слова другому ступеня узагальнення родові поняття, що позначають (іграшки, одяг, посуд) назви предметів, дій у формі іменників. У віці 5-6 років діти засвоюють слова, що позначають родові поняття, тобто слова третього ступеня узагальнення (дерева, квіти, рослини; дієслова руху: біг, плавання, політ; якісні прикметники - білий, чорний), які є більш високим рівнем спілкування для слів другого щабля узагальнення. Діти, вживають нові лексико-граматичні категорії, поступово засвоюють узгодження прикметників з іменниками в непрямих відмінках. До підліткового віку діти виявляються здатними засвоювати й осмислювати слова четвертого ступеня узагальнення, такі, як стан, ознака, предметність і т.д. Збагачення життєвого досвіду дитини, ускладнення її діяльності й розвиток спілкування з оточуючими людьми приводять до поступового кількісного росту словника.

За даними А. Штерна, до 1,5 року у дитини налічується близько 100 слів, до 2 років - 200 - 400 слів, до 3 років - 1000 - 1100 слів, до 4 років - 1600 слів, до 5 років - 2200 слів.

За даними А. Н. Гвоздьова, у словнику чотирирічної дитини спостерігається 50,2% іменників, 27,4% дієслів, 11,8% прикметників, 5,8% прислівників, 1,9% числівників, 1,2% сполучників, 0,9% прийменників і 0,9% вигуків і часток.

Словник старшого дошкільника може розглядатися в якості національної мовної моделі. У цей період формується ядро словника, яке надалі суттєво не міняється.

Таким чином, у міру розвитку психічних процесів (мислення, сприйняття, уявлень, пам’яті), розширення контактів з навколишнім світом, узагальнення сенсорного досвіду дитини, якісної зміни її діяльності формується й словник дитини в кількісному і якісному аспектах.

Слова в лексиконі не є ізольованими одиницями, а з’єднуються один з одним різноманітними значеннєвими зв’язками, утворюючи складну систему семантичних полів.

Організація лексичної системності в маленьких дітей і дорослих відбувається по-різному. У маленьких дітей об’єднання слів у групи відбувається переважно на основі тематичного принципу (наприклад, собака - будка, помідор - грядка). Дорослі ж частіше поєднують слова, що відносяться до одного поняття (собака - кішка, помідор - овоч).

Критерії оцінювання мовленнєвого розвитку дітей від 4 до 6 років

1.2 Особливості засвоєння дитиною семантики якісних прикметників

лексичний граматичний прикметник якісний

У віці від 1 до 3 років формується ядро мовної системи дитини, освоюються частини мови як основні лексико-граматичні розряди слів, дитина опановує правила вживання цих одиниць в мові (правила диктуються їх основними сутнісними характеристиками). Саме в цей час закладаються основи когнітивної системи дитини, формуються ментальні репрезентації, пов'язані із становленням певних сенсорних еталонів смаку, кольору, розміру, на базі яких і групуються лексико-семантичні розряди якісних прикметників - смакових, колірних, розмірних, оцінних.

У мовознавстві прийнятий термін "якість" як вказівка на ту, що деяку, що вичленяє в предметі уявним аналізом (через синтез) рису, що загальну для різнорідних предметів і тому піддається і підлягає абстрактно-односторонньому іменуванню, притому що стійко характеризує цей предмет. Окрім таких якостей, властивостей у предметів виявляються і риси, що ситуативно відмічаються, які також відображаються у відверненні від цієї різноманітності і отримують свої мовні позначення. У функції родового імені для скороминущих або таких, що не зачіпають якісної визначеності предмета рис в мовознавстві виступає термін "ознака".