навести Харківський Державний медичний університет, Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка та Харківський Національний університет ім. В.Н.Каразіна. Вони ведуть роботу із запровадження гуманних принципів у вищу освіту. Важливою у роботі подібних комітетів є підтримка з боку міжнародних правозахисних організацій. Так, в 2003 році “Міжнародною Асоціацією Проти Хворобливих Експериментів на Тваринах” [IAAPEA] ХНУ ім. Г.С. Сковороди було виділено грант на купівлю комп'ютера з мультимедіа-альтернативами, створення Інтернет-центру, і на підготовку бази щодо навчання майбутніх фахівців з питань біоетики [15,16].
Основним принципом, яким мають керуватися у своїй діяльності біоетичні комітети, є повага до життя та гідності людини (здорової чи хворої). В усіх випадках без винятку інтереси людини мають бути вищими за інтереси науки і суспільства, людина повинна бути надійно захищеною від народження і до смерті. Саме це положення часто викликає дискусії. Проте не може бути сумніву, що коли відбувається жертвування інтересами особистості заради будь-яких суспільних інтересів, то це прямий шлях до перетворення людей на гвинтики, як уже траплялося в нашій історії.
Уразі оцінки проектів, які передбачають використання експериментальних тварин, визначальною вимогою повинно бути гуманне ставлення до них. Саме воно віддзеркалює рівень організації біомедичного експерименту. Як приклад можна згадати ставлення до піддослідних тварин великого експериментатора-фізіолога І. П. Павлова. Його досліди на собаках, яких він оперував, і сьогодні можуть бути взірцем гуманного експерименту на тваринах. Він на власні кошти в Колтушах спорудив пам'ятник собаці.
Інститути та окремі групи вчених, які беруть участь у проектах на здобуття міжнародних грантів, напевно, вже стикалися із ситуацією, коли їхнє замовлення без належної біоетичної експертизи взагалі не розглядається. Так, у США Конгрес заснував національний Комітет при Президентові країни. Саме цей Комітет розробляє систему державного контролю за дотриманням етичних норм і правил. Згідно з федеральним законом на місцевому рівні (Institutional Review Board — IRB) у складі комітетів, крім професіоналів, обов'язково мають бути правознавці, представники громадськості. Експертиза здійснюється за спеціальною процедурою і охоплює всі без винятку дослідження, які проводяться на людях. Закон наділив такі комітети правом відхиляти проекти і навіть забороняти проведення досліджень, коли виявляються порушення біоетичних норм і правил.
Убільшості європейських держав комітети з біоетики не мають права вето, їх повноваження мають більше дорадчо-консультативний характер. Незважаючи на це, їх авторитет достатньо високий, щоб впливати на суворе дотримання біоетичних принципів у дослідженнях на людях, а також у клінічній практиці. Окрім того, високого рівня цій роботі надає "Конвенція про захист прав і гідності людини", яку прийняла Рада Європи ще
влистопаді 1996 року. В країнах Східної Європи, де комітети з біоетики вже діють (Угорщина, Чехія, Польща), хоч і запозичується досвід інших країн,
16
однак не копіюються існуючі там моделі, а формується власна практика, яка враховує національні особливості і традиції.
Комітет ВООЗ узагальнив досвід діяльності біоетичних комітетів різних країн та різних рівнів і на цій основі розробив детальні рекомендації стосовно їх організації, функцій, прав та обов'язків.
Останнім часом роботу в цьому напрямі розпочато і в Україні. Діють
комітети з біоетики при президіях НАН та АМН України, підготовлено проект закону про біоетику та біоетичну експертизу, налагоджуються зв'язки з громадськістю, встановлено контакти з міжнародними організаціями, які опікуються цією справою, а також з комітетами окремих країн. Безперечно, це тільки початок. Попереду — повсякденна клопітка робота з біоетичної експертизи, біоетичними принципами ще належить оволодіти всім фахівцям, які працюють у галузі біології та медицини. Однак уже сьогодні виникає чимало труднощів, їх не уникнути і в майбутньому. Йдеться про те, що головна ідея біоетики — захист прав, свободи і гідності людини — є новою, до неї поки що не звикли не тільки медики та біологи, а й наше суспільство в цілому.
Уже йшлося про розбіжності, що їх викликає також одне з основних положень біоетики, яке вимагає, щоб інтереси і благо окремої людини превалювали над інтересами науки та суспільства. Біоетика, насамперед, означає більшу відкритість діяльності наших установ — інститутів, лікарень і окремих осіб, розширення їхніх зв'язків з громадськістю. Нормою мають стати такі поняття і процедури, як біоетична експертиза протоколу наукового дослідження, добровільна інформаційна згода, конфіденційність, гуманне ставлення до експериментальних тварин, громадське обговорення біоетичних проблем тощо.
Сьогодні, коли Україна стала членом Ради Європи, коли робляться рішучі кроки на шляху до інтеграції з європейською спільнотою, відкладати на майбутнє впровадження сучасних біоетичних принципів у дослідницьку та лікарську практику неможливо, насамперед тому, що це є однією з найважливіших ознак цивілізованості будь-якої країни. До того ж, країни — виробники лікарських засобів, медичних приладів, апаратів мають керуватися єдиними з країнами-імпортерами уніфікованими критеріями біоетичної експертизи. Тут не повинно бути подвійного стандарту, що, на превеликий жаль, нині інколи трапляється.
Успіх цієї важливої справи, без якої неможливо розбудувати цивілізоване суспільство, залежатиме від ініціативи зацікавлених у ній людей. А зацікавленими мають бути всі — науковці, лікарі, діячі сфери охорони здоров'я, керівники наукових установ, зрештою, пацієнти — як хворі, так і здорові люди. Тому що біологічна етика — то справді найважливіший виклик XXI сторіччя, звернений до нового суспільства [8].
9. Біоетичні аспекти використання тварин
Сьогодні, коли приймаються рішучі кроки на шляху інтеграції до європейського співтовариства, відкладення запровадження сучасних
17
біоетичних принципів в дослідницьку практику неможливе, бо це одна з ознак цивілізованості кожної держави.
9.1. Стислий екскурс в історію біомедичного експерименту
Історію біоекспериментальної медицини можна умовно розділити на три етапи [18]. Перший етап починається з часу діяльності анатома Андреаса Везалія (1514-1564) та охоплює XVII-ХХVIII століття. Це період експериментування на тваринах без знеболювання - знеболюючі препарати було відкрито лише на початку XIX століття; такі експерименти дістали назву вівісекції і відрізнялися надзвичайною жорстокістю. Навіть в ту епоху окремі письменники і науковці виражали своє обурення на адресу жорстокостей вівісекторів.
Другий період медико-біологічних експериментів тривав близько ста років і припав на XIX століття. У цей час почалися виступи громадськості, що осуджували проведення експериментів на тваринах з позиції етики. Були створені перші організації, спрямовані проти жорстоких експериментів. У 1878 році в Великобританії прийнято перший у світі закон на захист експериментальних тварин, який наказував використання знеболюючих препаратів. Приклади експериментів, які проводились в кінці ХІХ століття, наведені у книзі "Жорстокості сучасної науки" (1904). Так, Клод Бернар вивчав вплив високих температур на тварин, поміщаючи собак, кроликів і голубів у спеціальні печі.
Третім етапом розвитку біоекспериментів є XX століття. У 1920-х роках анатомування тварин стає невід'ємною частиною програми вищої освіти у Америці й інших країнах (Orlans, 1993). Посилювалося і громадське занепокоєння. У 1981 р. Національна Асоціація Учителів в Науці (NSTA – National Science Teachers Association) й Національна Асоціація вчителів біології (National Association of Biology Teachers) сприяли прийняттю
«Кодексу практики» в довузовській освіті. Його положення: «Жоден експеримент, котрий може завдати болю, дискомфорту чи спричинити втрату здоров'я тварини, не повинен виконуватись на ссавцях, птахах, рептиліях чи рибах. На хребетних тваринах можна проводити ті досліди, які б могли бути проведені і на людях без заподіяння їм болю чи загрози здоров'ю». (NABT 1981). Цей етап відзначився участю лікарів у русі за модифікацію експериментальної науки і навіть за скасування експериментів на живих тваринах. Результатом цих зусиль стало прийняття Міжнародних рекомендацій з проведення медико-біологічних досліджень з допомогою тварин. Консультативний комітет Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я з медичних наукових досліджень при Раді Європи затвердив ці рекомендації в 1984 році. У 1986 році у Страсбурзі Радою Європи була прийнята «Європейська конвенція захисту хребетних тварин, які використовуються у експериментальних та інших наукових цілях».
Недивлячись на прийняте законодавство, ще й досі тривають жорстокі експерименти. Доктор Р. Шарп у своїй книжці пише: "Щороку у Великобританії мільйони тварин страждають і тихо вмирають в науково-
18
дослідницьких лабораторіях. Їх ошпарюют, отруюють, заморюють голодом, піддають електричним розрядам і привчають до наркотиків; їх піддають впливу низьких температур, їм хірургічно видаляються очі, завдають ушкодження мозку і викликають переломи кісток. У ході військових досліджень тварин отруюють газом, розстрілюють пластиковими кулями і заподіюють їм рани снарядами" [13].
9.2.Право студента не вбивати
Всистемі вищої освіти України відсутня законодавча база, яка б давала студентам право вибору при участі у лабораторних заняттях з використанням тварин. Опитування, проведене дослідниками із США, виявило тенденцію негативного ставлення студентів до заподіяння шкоди тваринам. Так, за даними Bennett (1994), 78% з 110 опитаних американських студентів-медиків підтримали ідею права вибору студента не брати участь у обов'язкових експериментах на собаках. За даними Downie (1989), 35% з 273 британських студентів-біологів першого курсу негативно сприйняли анатомування спеціально вігодованих пацюків, а 50% були проти їх зараження стрічковим хробаком і вбивства з метою розтину. 62% з 482 американських студентів вважали, що буде неетичним застосування електричного шоку на пацюках (Keith-Spiegel, 1993). Загальна картина вищевикладених даних показує великий відсоток студентів, що негативного ставляться до заподіяння шкоди тваринам (від 30% до70%).
Чи мають право студенти вибирати метод навчання? Світова практика показує, що так. Наприклад, право вибору легалізували у семи штатах США
–Флорида (1985 р.), Каліфорнія (1998 р.), Мэйн (1989 р.), Луїзіана (1992 р.), Пенсільванія (1992 р.), Нью-Йорк (1994 р.) і Род-Айленд (1997 р.). Серед країн ЄС чотирнадцять заборонили використання живих тварин у початковій та середній школі; така ситуація, наприклад, у Голландії. Препарування тварин заборонено у Аргентині (1987 р.), Словацькій Республіці (1994 р.) та Ізраїлі (1999 р.). У 1993 р. парламент Італії прийняв закон, який гарантує право кожного громадянина відмовитися брати участь у експериментах на тваринах. У Нідерландах забороняється експериментування на тваринах у разі, коли альтернативи можуть надавати рівноцінні результати.
Право студента вибирати метод навчання також обумовлене проблемою десенсибілізації (зменшення або зникнення чутливості організму). При диссекції (анатоміюванні) велику стурбованість викликає можлива десенсибілізація певних студентів, що робить їх майже безсердечними стосовно тварин і, як наслідок, до людей. По Гейму (Heim, 1981 р.) десенсибілізована людина байдужа до страждань тварин чи вважає, що вони виправдані важливістю работы. Під час практичних занять у деяких студентів початкова цікавість з часом переростає у знущання над тваринами.
9.3. Альтернативи Альтернативи - навчальні підходи, які замінюють використання
тварин і роблять освіту більш гуманною [20].
19
Багато вчених пов'язують термін «альтернативи» тільки з використанням методів, які повністю виключають використання тварин із експерименту. Проте альтернативи включають як методи «заміни», так й «скорочення» або «вдосконалення» [27]. «Заміна», «скорочення» і «вдосконалення» стали основою так званої концепції трьох R [Three Rs concept].
Концепція 3R [reduction, refinement and replacement] – скорочення,
удосконалення і заміни стосовно експериментування на лабораторних тваринах була вперше запропонована Расселом і Берчем [Russel&Burch] у трактаті під назвою «Принципи гуманної методики експерименту», опублікованому у 1959 р. [27].
Сьогодні принцип 3R є загальновизнаним світовим стандартом, що дозволяє отримати новий науковий досвід у галузі створення альтернатив й значною мірою скоротити кількість використовуємих лабораторних тварин.
Концепцію 3R слід тлумачити наступним чином:
Refinеment – вдосконалення, тобто гуманізація проведення експерименту з допомогою використання знеболюючих і нетравматических методів [27, 28, 29]. В питаннях вдосконалення вагоме місце також займають умови утримання тварин.
Reduction – скорочення кількості використаних тварин [27]. Рассел і Берч запропонували три основні шляхи зменшення використання тварин:
а) вдосконалення дослідницької стратегії; б) вдосконалення контролю варіацій; в) вдосконалення статистичного анализу.
Replacement – заміна високоорганізованих тварин низькоорганізованими чи використання альтернативних методів. Найбільшого поширення набули сьогодні культуральні методи – використання культур клітин як альтернативи тваринному організму. Їх перевага у тому, що вони виявляють токсичність на більш глибокому (клітинному) рівні. Вважається, що методи “in vitro” (під склом) проти методів “in vivo” (на живому), більш дешеві і демонстративні.
Среди методів заміни прийнято розрізняти наступні: а) відносні чи абсолютні; б) прямі чи опосередковані; в) повні чи часткові.
Відносна заміна включає гуманне вбивство хребетної тварини з метою забезпечення клітинами, тканинами і/або органами для in vitro досліджень. Абсолютна заміна виключає використання тварин вцілому, наприклад з допомогою залучення культур клітин та тканин безхребетних. Прикладом прямої заміни є використання шкіри морської свинки in vitro.
В багатьох країнах, включаючи держави-члени ЄС, вчені зобов'язані під час заповнення заявки на ліцензію проекту давати звіт, що вони повністю розглянули можливе використання альтернатив заміни тварин (Dolan, 2000). Це вимога рекомендована Директивою ЄС 86/609/ECC і Конвенцією Ради Європи із захисту хребетних тварин, що використовуються для
20