Введення в “Основи біологічної етики”
«Наука без совісті спустошує душу» Франсуа Рабле
5. Поняття “біоетика”
Існуютьть різні визначення поняття “біоетика”. Наприклад, у проекті Закону України про правові основи біоетики подано наступне визначення: біоетика – сукупність принципів і норм поведінки, що діють на основі традиційних духовних цінностей у сфері охорони здоров’я і регулюють взаємовідносини між державою, особою і суспільством; сім’єю і особою, а також взаємовідносини між медичним працівником та іншою людиною, пацієнтом у зв’язку з медичним втручанням та наданням допомоги.
Біоетика — міст у цивілізоване майбутнє. Так, трохи трансформуючи вислів засновника цього міждисциплінарного напряму В. Р. Поттера, який, власне, і запропонував такий термін, можна визначити цей новий простір етичного мислення і діяння. Україна належить до держав, де розвиток біологічної етики як наукової і суспільної програми отримує державну підтримку. Ідеї біоетики вже тривалий час цікавили фахівців, проте поштовх щодо їх усвідомлення та втілення належить саме відомому київському вченому, академіку НАН і АМН України, віце-президенту АМН України Юрію Іллічу Кундієву.
Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості. Проблеми біоетики мають міждисциплінарний характер, до них причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці, представники релігійних конфесій. Узагальнюючи наукові, суспільні, релігійні погляди, національні особливості, традиції, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватись у професійній діяльності. Найважливіші з них закріплюються відповідними законодавчими актами, знаходять відображення у міжнародних документах і конвенціях, деклараціях, хартіях. Ці принципи, норми та правила з часом змінюються відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, державної політики та громадської думки.
Досить згадати, як еволюціонувала проблема абортів у різних країнах
— від повної заборони до вседозволеності, незважаючи на непохитну і незмінну позицію християнської церкви, яка розглядає штучне переривання вагітності як припинення життя до народження. Церква засуджує не тільки аборти, а й ту етичну байдужість, легкість, з якою вони здійснюються, часто заради прагматизму і примітивного меркантилізму. Так, у США проблема абортів нерідко стає причиною протистоянь у суспільстві.
Широке застосуванням знайшло також поняття “екологічна етика”, в екології – це світоглядна основа збереження біорізноманіття. Витоки
11
екологічної етики в працях А. Швейцера, який сформулював принцип благоговіння перед життям. Згідно йому, добром вважається лише те, що сприяє збереженню і розвитку життя, а знищення життя або нанесення йому шкоди , незалежно від умов, характеризується як зло.
Зараз існує два основних напрямки екологічної етики – радикальний і раціональний. Радикальна етика, згідно В. В. Борейко, це вчення про етичні відношення людини і природи, про рівноправність та рівноцінність всього живого та обмеження прав і потреб людини. Автор цього напрямку розглядає дику природу як сакральний простір, створений богом, і тому її збереження вважається “справою Божою”. Борейко також виступає проти використання економічних підходів в природокористуванні і охороні природи. Недоліком радикального напрямку є протиставлення екологічної етики економіці і праву, які застосовують силові методи захисту природи і в ряді країн успішно вирішують природоохоронні проблеми.
Ідейним натхненником раціональної етики є Н. Н. Марфенін. Він вважає, що етичне відношення до інших організмів, що населяють нашу планету, полягає не в повній забороні на їх використання, а в усвідомленні необхідності зберегти істотну частину природних екосистем і їх видів. Раціональна екологічна етика не допускає жорстокого і невиправданого знищення організмів. Людина не має ніякого права нав’язувати природі кодекс людей, оскільки він не відповідає екологічним законам біосфери.
6. Предмет біоетики
Біоетика зародилася наприкінці 1960-х років ХХ століття. В перекладі із грецької біоетика означає етику життя або життєву етику.
Оксфордский словник дає визначення біоетики як дисципліни, предметом якої є етичні питання медицини і біології [1]. У наш час біоетика - це не просто розділ філософії, а міждисциплінарна область людського знання, якою зацікавлені медики, біологи, юристи, соціологи, філософи, релігієзнавці і представники інших профессий.
Вперше розгорнуте обговорення проблем біоетики відбулося у Нюрнберзі в 1946 р. [23]. Воно було пов'язане із злочинницькими дослідами на людях, проведеними деякими німецькими лікарями всупереч даної ними клятви Гіппократа під час Другої світової війни. На Нюрнберзькому процесі світ вперше взяв під сумнів сумлінність лікарів і лікарську етику, було обвинувачено 23 німецьких учених-медика. Тоді ж у Нюрнберзі створили перший Міжнародний документ з питань біоетики, так званий "Нюрнберзький кодекс", який регламентує проведення наукових експериментів на людях. Принципи, викладені у Кодексі, були не вимогами закону, а нормами моралі й не носили обов'язкового характеру [21,23].
Одним із засновників біоетики є американський біолог-біохімік і учений-гуманіст Ван Ренсселер Поттер (1911-2001), який у 1969 році вводить в науковий обіг термін "біоетика", визначає її основні напрямки. Виникнення біоетики пов'язано, передусім, із запровадженням нових біомедичних технологій: розвиток трансплантології та генної інженерії, прогрес у сфері
12
медичної діагностики і методах репродукції людини, масове використання у клінічних дослідженнях і наукових експериментах тварин, ін.
На думку В.Р. Поттера, застосування етики на повинно обмежуватися сферою людських стосунків, її треба поширити на всю біосферу як єдине ціле із єдиною метою - регуляції втручання людини у область різноманітних проявів життя [14].
Відповідальніст за вирішення питань біоетики у своїй основі покладено на біоетичні комітети, що є у світі. У тому числі, комітети з біоетики при ЮНЕСКО, Всесвітній організації охорони здоров'я, при Європейському Союзі. Видається ряд національних та міжнародних журналів. Вийшло друком розпочате в 1978 р. видання «Енциклопедії з питань біоетики».
Однак, робота, проведена щодо сучасних питань біоетики - прерогатива розвинених Західних країн: США, Великобританії, Франції та інших. В Україні належної правової бази не існує.
7. Виникнення та розвиток біоетики Біоетика виникла не на голому місці. Їй передував тисячолітній
досвід розвитку медичної етики та лікарської деонтології. Деонтологія (від грец. δέον - належне) - вчення про проблеми моралі і моральності, розділ етики. Термін введений Бентамом для позначення теорії моральності як науки про мораль. Основи деонтології у вітчизняній медицині заклав заслужений радянський онколог М. М. Петров. Згодом наука звелася до характеристики проблем людського обов'язку, розглядаючи обов'язок як внутрішнє переживання примусу, що задається етичними цінностями. У ще більш вузькому сенсі деонтологія була позначена, як наука, що вивчає конкретно медичну етику, правила і норми взаємодії лікаря з колегами і пацієнтом. Головні питання медичної деонтології - це евтаназія, а також неминуча смерть пацієнта.
Етичні норми і правила в медицині, вироблені ще Гіппократом, застосовуються і сьогодні, а його Клятва традиційно проголошується кожним, хто стає лікарем. "Канон науки про лікування", який створив видатний лікар Сходу, вчений-енциклопедист Авіценна (Ібн-Сіна), також містить чимало етичних принципів. До них, зокрема, належить вимога до лікаря зосередити зусилля на профілактиці хвороб, враховувати індивідуальні особливості та унікальність кожної людини.
Видатні українські вчені та лікарі М. Максимович-Амбодик, Д. Самойлович, М. Пирогов, В. Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, Д. Заболотний, О. Богомолець і багато інших не тільки неухильно дотримувалися високих етичних норм і принципів, а й розвивали та доповнювали їх. Вони застосували нові методи діагностики, лікування і профілактики лише після їх ретельного вивчення шляхом експериментів на тваринах, а часто і автоекспериментів. Їм було притаманне безкорисливе служіння людям, самопожертвування у виконанні свого обов'язку. Водночас на наших очах відбуваються зміни у самій медицині — вона поступово втрачає риси лікарського мистецтва, клінічного мислення і дедалі більше стає
13
медициною технологій, досліджень, експериментів, клінічних випробувань. Сьогодні вже недостатньо дотримуватися звичайних принципів медичної етики і деонтології — підтримувати певні стосунки лікаря з хворим, його родичами та взаємини лікарів між собою.
Сучасні проблеми — такі, як пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, застосування трансгенних організмів з метою отримання харчових продуктів і, нарешті, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених держав, — дуже ускладнили стару тезу, сформульовану ще Гіппократом, — "Не нашкодь!". Діапазон лікарських втручань, або, як тепер кажуть, медичних технологій, неймовірно розширився, зросла їхня віддача у лікуванні різних хвороб.
Проте разом з користю зріс і ризик. Лікарю нині часто не під силу розв'язати одвічну і дуже відповідальну та складну проблему "користьризик". До нових медичних технологій, що несуть багато невідомого та не завжди передбачуваного, слід додати деградацію навколишнього середовища внаслідок техногенних впливів, яка ставить під загрозу саме життя на Землі.
Отже, бурхливий науково-технічний прогрес у галузі біології та медицини, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вкладаються у традиційну медичну етику та деонтологію, їх коло значно ширше. Можна сказати, що біоетика є сучасним етапом розвитку медичної етики. Проте таке визначення буде неповним. Біоетика — то філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини, досягнення справедливості.
Найважливіші біоетичні принципи не повинні залишатися тільки добрими намірами. Суспільство загалом і кожна людина зокрема зацікавлені в тому, щоб дотримання цих принципів регулювалося законом та жорстко контролювалося.
Потребу повсюдного етичного контролю за проведенням медикобіологічних досліджень в Україні ще доведеться усвідомити. На превеликий жаль, в нашій країні біоетику інколи трактують як своєрідну вуздечку для лікарів і біологів, як стримуючий фактор. Це не так. Насправді біоетика в багатьох випадках не має права вето, водночас дотримання біоетичних принципів сприяє зміцненню авторитету біологічної і медичної науки та системи охорони здоров'я, їх тіснішому зв'язку з громадськістю. До того ж, відкритість ученого-експериментатора, лікаря, наукових закладів, лікарень не тільки підвищує їх відповідальність за свої дії, а й захищає права і гідність усіх діючих сторін, у тому числі лікарів і пацієнтів.
Нерідко кажуть, що етика взагалі і біоетика зокрема — це для багатих країн, для заможних людей, а нам вона поки що не по кишені. Мимоволі виникає запитання: а скільки треба мати грошей у кишені, щоб бути моральною людиною, наскільки повинна бути наповнена державна казна, щоб у країні ці принципи домінували, стали нормою життя?
14
Безумовно, заперечувати вплив економічного рівня життя на мораль суспільства було б неправильно. Однак прямого зв'язку між ними ніколи не було і немає тепер. Мабуть, тут більшу роль відіграють традиції, національні особливості, виховання. Залишимо філософам вирішувати, які чинники є визначальними у формуванні етичного рівня суспільства в цілому та окремих його членів. Очевидним є інше: відкладати дотримання моральних норм і правил у біомедичних дослідженнях і лікарській практиці до тих пір, поки не розбагатіємо, неприпустимо і навіть небезпечно для будь-якого суспільства. Такими діями ми просто свідомо консервуємо свою відсталість.
Наше сьогодення ставить ще одне важливе завдання перед біоетикою
— активно протистояти знахарству, так званому цілительству, відвертому шаманству, що набули в державі значного поширення і завдають величезної шкоди здоров'ю населення.
Як же на практиці забезпечити впровадження біоетичних принципів? Зарубіжний досвід свідчить, що насамперед треба мати належну правову базу, яка б не тільки декларувала самі принципи, а й передбачала механізми контролю за їх здійсненням. Такої бази в Україні поки що не існує, її доведеться створювати. Проте чекати ми не маємо права. Тому слід використовувати окремі статті "Основ законодавства про охорону здоров'я". Кожен науковий проект, який передбачає дослідження на людині нових діагностичних засобів, нових медичних технологій, потребує біоетичної експертизи. Як правило, її здійснюють комітети з біоетики, які повинні функціонувати при всіх наукових закладах, де проводяться такі дослідження, а також в усіх лікувально-профілактичних установах. До складу таких комітетів входять не тільки найавторитетніші працівники цих установ, а й представники громадськості (див. Додаток 2).
8. Біоетичні комітети в Україні та за кордоном
Основная роль реалізації сучасних правових питань біоетики сьогодні грунтується на діяльності біоетичних комітетів. Існуючі у світі етичні комітети діють на двох рівнях – національному й місцевому. В Україні на національному рівні створено: Комітет із біоетики при Президії НАН України, Комітет із біоетики при АМН України та етичний комітет при МОЗ України.
Деятельность національних етичних комітетів присвячена рішенню етичних питань глобального характеру, виробленню загальних етичних принципів, положень, протоколів; вони також проводять експертизу міжнародних стандартів і багатоцентрових наукових досліджень, здійснюють діалог із громадськістю у області проблем біоетики [10].
Работа місцевих біоетичних комітетів включає у собі реалізацію основних принципів роботи Національних комітетів на регіональному рівнях. Основну правову і педагогічну роботу з проблем використання тварин повинні проводити комітети при відповідних ВУЗах.
В якості прикладів місцевих комітетів у ВУЗах України, котрі займаються проблемами використання тварин в процесі навчання можна
15