стимулювати власників стерилізувати своїх домашніх тварин і обмежувати їх невиправдане поширення.
4-Суворий контроль за дотриманням програми, що виключає щонайменші зловживання і можливості розкрадання засобів, виділених на програму. Програма, щоб не бути дискредитованою, не повинна починатися без включення всіх запропонованих (і навіть жорсткіших) механізмів контролю.
5-Часткове самофінансування програми за рахунок засобів, що надходять від збору податків з власників домашніх тварин. Оскільки програма є етично привабливою, то також можна розраховувати на доброчинні пожертвування комерційних організацій і приватних осіб.
6-Поступовий перехід до західної моделі контролю чисельності популяції за допомогою мережі притулків двох типів - з евтаназією і довічного утримання тварин. Притулки з евтаназією повинні приймати лише відмовних домашніх тварин, але не бездоглядних. Ця модель повинна стати основною після вирішення первинних завдань по стабілізації популяції безпритульних тварин і її переходу в стадію стагнації і вимирання.
14.5.Стан вирішення проблеми безпритульних тварин в Україні
У2006 році був прийнятий Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» [6]. Це фактично перший документ, який регулює сферу відносин між людиною і тваринами. Цей закон передбачає зменшення кількості безпритульних тварин на основі гуманного та відповідального ставлення до них. Для регулювання чисельності безпритульних тварин передбачено застосування біологічно обґрунтованого методу біостерилізації. Для реалізації відповідних завдань передбачається створення органами місцевого самоврядування комунальних служб або підприємств з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.
Згідно з дослідженнями WSPA та RSPCA Україну віднесено до 5-ї групи країн, визнаних такими, в яких ситуація погіршується або є неконтрольованою [36]. Основною формою регулювання чисельності безпритульних тварин визнано відстріл або/та інші форми вбивства. Кількість безпритульних тварин зростає.
На сьогодні вже у багатьох українських містах розпочинається робота по регулюванню чисельності безпритульних тварин гуманними, науково обґрунтованими методами, передбаченими діючим законодавством. Суттєвих результатів по зменшенню популяції безпритульних тварин досягнуто в Одесі, де у 2007 році розпочато відповідну роботу. У багатьох містах прийнято місцеві програми регулювання чисельності безпритульних тварин,
впершу чергу це найбільші міста України та обласні центри (Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Львів, Херсон та інші) (див. Додатки 4, 5).
Наприклад, у Чернігові довгий час існувала відома радянська практика відстрілу тварин. Та за багато років існування практика винищування бездомних тварин довела свою нееффектівність і бесперспектівність як засіб
51
ліквідації популяції бездомних собак. Біологічна властивість саморегулювання популяції собак забезпечувала досить швидке відновлення її чисельності навіть після масового відстрілу. У 2008 році під тиском громадськості та зоозахистного руху міста відстріл собак припинено. Головними загрозами, які створюють безпритульні тварини є загроза поширення сказу та постраждалі від покусів безпритульних собак мешканці міста. Неефективність вилучення безпритульних собак з вулиць міста, як засобу боротьби з вищезазначеними проблемами ілюструє статистика Чернігівської санепідемстанції щодо спалахів сказу та звернень постраждалих від покусів безпритульних собак мешканців міста. Щорічно реєструвалося кілька спалахів сказу на території міста. У 2008-2009 роках випадків сказу не зареєстровано. Дані щодо кількості постраждалих від покусів безпритульних собак свідчить про відсутність будь-якого впливу вилучення безпритульних собак на зниження цих показників. Досі у Чернігові не прийнято міської програми регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, яка б відповідала нормам діючого законодавства.
52
Додатки
Додаток 1
Етичний кодекс лікаря України
Виходячи з принципів гуманізму та милосердя, Декларацій Всесвітньої медичної асоціації та законодавства України про права громадян на якісну та доступну охорону здоров'я, декларуючи провідну роль лікарів у системі охорони здоров'я, керуючись Клятвою лікаря України, враховуючи особливий характер взаємовідносин лікаря та пацієнта і необхідність доповнення механізмів правового регулювання цих взаємовідносин нормами медичної етики і деонтології, а також моральну відповідальність лікаря перед медичною спільнотою та суспільством за свою професійну діяльність.
Всеукраїнський з'їзд лікарських організацій приймає цей Етичний кодекс лікаря України.
Вступ Життя та здоров'я людини - головні, фундаментальні цінності.
Діяльність лікаря спрямована на їх збереження від моменту зачаття та вимагає від нього гуманного ставлення до людини, поваги до її особистості, співчуття та співучасті, доброзичливості, благодійності і милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності та справедливості. Лікар повинен пам'ятати, що головний суддя на його професійному шляху - це,
насамперед, совість.
Ці моральні засади систематизовані в Етичному кодексі лікаря України (далі - Кодекс) з урахуванням положень Міжнародного кодексу лікарської етики, Гельсінської декларації, Загальної декларації про геном і права людини й Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини.
Цей Кодекс призначений для застосування у професійній діяльності
лікарів і науковців, сфера професійної діяльності яких охоплює пренатальне та постнатальне життя та здоров'я людини, її народження та смерть.
Розділ 1. Дія кодексу
1.1.Положення Кодексу необхідно виконувати лікарям,
адміністративному персоналу і науковцям, які мають безпосереднє відношення до лікувально-профілактичної та наукової діяльності у галузі охорони здоров'я.
1.2.Підтримувати і контролювати виконання Кодексу повинні етичні комісії та комітети при закладах охорони здоров'я і наукових установах; медичних та наукових федераціях, асоціаціях, товариствах та інших громадських організаціях у галузі охорони здоров'я, що визнають цей Кодекс.
1.3.Визнання Кодексу колективом лікарів закладу охорони здоров'я, наукової установи, вищого медичного навчального закладу або закладу
53
післядипломної освіти, медичною чи науковою федерацією, асоціацією, товариством або іншою громадською організацією, що діє у галузі охорони здоров'я, підтверджується офіційною заявою до Комісії з питань біоетики при Міністерстві охорони здоров'я України (далі - Комісія з питань біоетики).
У разі порушення Кодексу лікарями медичних, наукових, освітніх закладів, членами федерацій, асоціацій, товариств або інших громадських організацій, що діють у галузі охорони здоров'я та визнають цей Кодекс, до них можуть бути застосовані санкції з боку етичних комісій або комітетів
цих закладів і організацій.
Крайньою формою громадського осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря або науковця з професійної асоціації, членом якої він є.
1.4.У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу громадськими організаціями, окремими юридичними та фізичними особами, які діють у сфері охорони здоров'я, відповідна Комісія з питань біоетики зобов'язана досліджувати можливі негативні наслідки для окремих людей і суспільства та вживати заходи з їх профілактики і усунення шляхом клопотання перед відповідними організаціями та органами державної влади про дисциплінарні, адміністративні та юридичні санкції.
1.5.У разі виникнення непередбачених Кодексом ситуацій, невизначених питань і суперечок щодо тлумачення, виконання або порушення положень Кодексу остаточне рішення залишається за Комісією з питань біоетики.
1.6.Комісія з питань біоетики, етичні комісії або комітети закладів охорони здоров'я, наукових установ, вищих навчальних закладів, лікарські об'єднання і асоціації мають право у разі потреби відстоювати і захищати у засобах масової інформації, суспільному житті та в суді честь і гідність лікаря за його згодою, якщо його професійні дії відповідають Етичному кодексу лікаря України.
Розділ 2. Лікар та суспільство
2.1.Головна мета професійної діяльності лікаря (практика і вченого) - збереження та захист життя й здоров'я людини в пренатальному і постнатальному періоді, профілактика захворювань і відновлення здоров'я, а також зменшення страждань при невиліковних хворобах, при народженні і настанні смерті. Етичне ставлення до особистості пацієнта не припиняється і після його смерті.
2.2.Лікар виконує свої обов'язки з повагою до життя, гідності і особистості кожного пацієнта на основі морально-етичних принципів суспільства, виходячи з Клятви лікаря України та цього Кодексу.
2.3.Лікар несе повну відповідальність за свої рішення і дії щодо життя та здоров'я пацієнтів. Він зобов'язаний систематично удосконалювати свій професійний рівень, використовуючи у своїй діяльності найбільш ефективні відомі раніше і новітні досягнення медичної науки в порядку, встановленому законодавством.
54
2.4.Гуманні цілі, яким служить лікар, дають йому підставу вимагати законного захисту власних морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, матеріального забезпечення, створення належних умов для здійснення фахової діяльності.
2.5.Лікар ні в якому разі не повинен втрачати професійної незалежності. При прийнятті лікарем фахових рішень мотиви матеріальної та особистої вигоди, кар'єри, задоволення власних амбіцій не повинні переважати.
2.6.У державних та комунальних лікувально-профілактичних установах лікар надає пацієнтам медичну допомогу безкоштовно в межах фінансування, виділеного цій установі. Вимагання лікарем від пацієнта або його родичів будь-яких винагород, не передбачених законодавчими і нормативними актами, є злочинним та аморальним. Право лікаря на приватну практику регулюється законом.
2.7.Лікар має право на матеріальну винагороду своєї праці у встановленому законом порядку, він повинен захищати право на справедливу оцінку й оплату своєї праці з боку держави, уникати принижень і фінансової дискримінації, працюючи в приватних установах і під час приватної практики.
Разом з тим лікар не повинен:
• займатися недобросовісною рекламою і дозволяти використовувати своє ім'я та висловлювання з метою реклами недостовірної медичної інформації;
• розповсюджувати з метою прибутку лікарські засоби та вироби медичного призначення, за винятком окремих, визначених законодавством обставин;
• брати участь у змові з лікарями, фармацевтами, представниками медичної та фармацевтичної промисловості, іншими фізичними чи юридичними особами з метою отримання незаконного прибутку;
• приймати винагороди від виробників і розповсюджувачів за призначення запропонованих ними лікарських засобів, лікувальних, діагностичних і гігієнічних медичних виробів, продуктів дієтичного харчування, за винятком окремих, визначених законодавством обставин;
• займатися іншою діяльністю, несумісною з його професійною честю й авторитетом;
• використовувати свою виборну, адміністративну чи іншу службову посаду для необґрунтованого збільшення кількості пацієнтів власної лікарської практики або закладу охорони здоров'я, який ним очолюється;
• створювати передумови для нелегального отримання винагород та ухилятися від сплати податків.
2.8.Лікар може займатися будь-якою іншою діяльністю, якщо вона сумісна з фаховою незалежністю, не принижує його гідності та не завдає шкоди пацієнтам і його лікарській практиці.
2.9.Лікар повинен надавати медичну допомогу за спеціальністю хворим незалежно від віку, статі, раси, національності, віросповідання,
55