Материал: конспект_с.г.фітопатологія_2015-ilovepdf-compressed

7.3.6. Клас дейтероміцети, або недосконалі (Deuteromycetes)

Клас об’єднує близько 30 тисяч видів грибів, які за будовою і характером розвитку міцелію належать до вищих грибів. Вони мають добре розвинутий багатоклітинний гаплоїдний міцелій і представляють групу організмів, які розвиваються і розмножуються в гаплоїдному стані.

До класу дейтероміцети відносяться також гриби, які не мають ніякого спороношення, тобто розвиваються у вигляді безплідного (стерильного) міцелію і розмножуються тільки вегетативно.

Більшість дейтероміцетів - необов’язкові паразити або необов’язкові сапрофіти. В зв’язку з цим хвороби, які вони викликають, проявляються в основному на ослаблених рослинах.

Симптоми захворювань, викликаних дейтероміцетами можуть бути найрізноманітними - гнилі, плямистості, виразки, в’янення, тощо.

Походять дейтероміцети в основному від сумчастих, а деякі від базидіальних. У них поступово втрачались статеві стадії, які були характерними для сумчастих і базидіальних. У зв’язку з цим у деяких дейтероміцетів за певних екологічних умов може спостерігатись статевий процес.

Для дейтероміцетів характерною є наявність гетерокаріозису (присутність в клітині декількох різноякісних ядер), при якому відбувається анастомозування гіфів і перехід ядер із однієї клітини або гіфи в іншу, а також парасексуального процесу, коли мігруючі з однієї клітини в іншу ядра зливаються, утворюючи диплоїд. В результаті це обумовлює широку і різносторонню мінливість організмів за рахунок перекомбінації спадкових властивостей.

Другою особливістю дейтероміцетів є наявність у них утворень захисного характеру (строматичних утворень, склероції, хламідоспори, товстостінні пікніди, тощо), здатних переносити несприятливі умови навколишнього середовища.

Дейтероміцети не мають ні сумок, ні базидій і розмножуються переважно за допомогою конідій. Статевий процес у них відсутній.

Конідіальне спороношення дуже різноманітне, як за формою і будовою конідій, так і за способом їх утворення. Конідії - прості, одноклітинні, багатоклітинні, овальні, циліндричні, розгалужені, поодинокі, різнокольорові (темні, світлі), вільні або зібрані в пучки, розміщені на поверхні міцелію, а коли міцелій всередині, вони виходять назовні через продихи або розриви покривних тканин.

Конідії формуються безпосередньо на вегетативних гіфах або на спеціальних утвореннях (конідієносцях).

За типом утворення конідіального спороношення клас дейтероміцетів розділяється на три головних порядки: гіфоміцети (Hyphomycetales), меланконієві

(Melanconiales) і сферопсидні, або пікнідіальні (Sphaeropsidales, або Pycnidiale- s).

Дейтероміцети, які зовсім не утворюють ніякого спороношення, розвиваючись тільки в міцелярній стадії, виділяють в спеціальний (четвертий) порядок - стерильні грибниці (Mycelia sterilia).

102

Гіфоміцети: Botrydis, Verticillium, Cladosporium, Alternaria, Macrosporium, Stemphylium, Cercospora, Monilia, Fusarium, Clasterosporium.

Меланконієві: Colletotrichum, Gloeosporium, Entomosporium. Сферопсидні: Phoma, Ascochyta, Septoria, Sphaeropsis. Стерильні грибниці: Rhizoctonia, Sclerotium.

Контрольні запитання.

1.Систематика фітопатогенних грибів.

2.Дайте загальну характеристику відділу слизовики, або міксоміцети

(Myxomycota).

3.Особливості фітопатогенних грибів класу хітридіоміцети (Chytridiomycetes). Заходи боротьби з хворобами, викликаними хітридіоміцетами.

4.Особливості фітопатогенних грибів класу ооміцети (Oomycetes) порядку

пероноспорові (Peronosporales).

5.Особливості фітопатогенних грибів класу зигоміцети (Zygomycetes).

6.Особливості фітопатогенних грибів класу аскоміцети (Ascomycetes). Назвіть основні підкласи.

7.Особливості фітопатогенних грибів підкласу голосумчасті, або геміас-

коміцети (Hemiascomycetidae).

8.Особливості фітопатогенних грибів підкласу плодосумчасті, або еуас-

коміцети (Euascomycetidae).

9.Особливості фітопатогенних грибів підкласу порожнинносумчасті, або

локулоаскоміцети (асколокулярні) (Loculoascomycetidae).

10. Особливості фітопатогенних грибів класу базидіоміцети (Basidiomycetes).

11.Особливості фітопатогенних грибів підкласу гомобазидіоміцети, або холобазидіоміцети (Homobasidiomicetidae) та підкласу гетеробазидіоміцети (Heterobasidiomycetidae) класу базидіоміцети.

12.Особливості фітопатогенних грибів підкласу теліоміцети (теліоспоро-

міцети) (Teliomycetidae).

13.Особливості фітопатогенних грибів класу дейтероміцети, або недоско-

налі гриби (Deuteromycetes).

103

Лекція 8.

Тема 8. Квіткові рослини-паразити і напівпаразити. Імунітет рослин

План

8.1.Загальні відомості про рослини паразити та напівпаразити.

8.1.2.Безхлорофільні рослини паразити.

8.1.3.Зелені рослини паразити (напівпаразити).

8.2.Імунітет рослин.

8.1.Загальні відомості про рослини паразити та напівпаразити

Для більшості рослин характерним є автотрофне (самостійне) живлення,

але деякі рослини розвинули паразитичний спосіб живлення (за рахунок інших рослин). Квіткових рослин-паразитів відомо більше 1000 видів. Ступінь їх паразитизму різна (повністю, або частково живляться за рахунок рослингосподарів). Існує дві групи паразитів – зелені (напівпаразити) і безхлорофільні.

Зелені паразити (напівпаразити) мають добре розвинуті листя. Від росли- ни-господаря вони віднімають тільки воду і мінеральні речовини, пригнічуючи їх. До зелених паразитів належить омела, яка паразитує на гілках плодових та лісових порід.

Безхлорофільні паразити більш небезпечні, ніж зелені. Вони не мають нормальних листків, хлорофіл відсутній або в інших надземних частинах рослини. Безхлорофільні паразити не можуть самостійно засвоювати вуглекислоту повітря і самостійно створювати пластичні речовини. Ці рослини не мають кореневої системи і беруть від рослини-господаря воду і готові органічні речовини. При цьому продуктивність культурних рослин сильно знижується. До найбільш розповсюджених безхлорофільних паразитів відносяться повитиця (карантинний об’єкт) і заразиха.

8.1.2.Безхлорофільні рослини паразити

Взалежності від місця прикріплення до рослини-господаря розрізняють

надземні (стеблові) квіткові паразити (повитиця) (рис. 8.1.2.1.) і кореневі квіткові паразити (заразиха) (рис. 8.1.2.2.).

Повитиця. Всі повитиці - типові паразити. Це безхлорофільні рослини, без коріння і справжніх листків. Обвиваючись своїми стеблами і з’єднуючи свою провідну систему з системою рослини-господаря, повитиця добуває воду і необхідні для неї поживні речовини за допомогою присосок – гаус торій.

Майже всі види повитиць однорічні, з відмиранням рослини-господаря вони засихають, утворюючи насіння, яке розноситься вітром, тарою, насінням культурних рослин. Розмножуються насінням, або частинками стебла. Період спокою у багатьох видів повитиць неоднаковий, від декількох діб до 4..5 років.

Представники: повитиця польова (Cuscuta campestris), повитиця хмелеви-

дна (Cuscuta lupuliformis), повитиця короткоквіткова перечна (Cuscuta breviflora).

104

Рис. 8.1.2.1. Повитиці льонова

Для боротьби з повитицею застосовують карантинні заходи, очищення насінного матеріалу від насіння повитиці, знищення повитиць на узбічах доріг, застосування гербіцидів, провокаційні поливи ґрунту з наступною передпосівною культивацією.

Рис. 8.1.2.2. Заразиха галузиста

105