Об’єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, і яке не заборонене вільному обігу на ринку, а також нематеріальні активи: а) рухоме майно (промислове і транспортне обладнання, будівельна техніка, засоби телевізійного і дистанційного зв’язку, оргтехніка, ліцензії, ноу-хау, програмне забезпечення); б) нерухоме майно (будівельні споруди, споруди комунально-побутового чи промислового призначення).
Основні переваги лізингу:
можливість використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одночасних витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається у користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених затратах коштів;
лізинг допускає 100%-ве кредитування і не вимагає негайного початку платежів;
лізинг дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх;
лізингові платежі у повному обсязі включаються до собівартості продукції, що виробляється лізингоотримувачем, що відповідно знижує оподатковуваний прибуток;
майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоотримувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на майно;
лізинг доступний для МСП, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне.
Види лізингу:
Залежно від складу учасників угоди розрізняють:
прямий лізинг (двосторонній), при якому власник майна (виробник) самостійно здає об’єкт у лізинг (тобто постачальник = лізингодавець);
непрямий лізинг, коли передача майна відбувається через посередників;
Залежно від типу майна розрізняють:
лізинг рухомого майна;
лізинг обладнання;
лізинг нерухомості;
лізинг «секонд-хенд», тобто майна б.к.;
акціонерний лізинг, що широко використовується при здаванні крпномасштабних об’єктів (літаків, суден, бурових платформ).
3. Відповідно до рівня окупності майна розрізняють:
Фінансовий лізинг – передбачає протягом періоду дії контракту виплату орендатором сум, які б покривали повну вартість амортизації обладнання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. Після закінчення строку дії контракту орендатор повинен повернути об’єкт орендодавцю, а також має право: укласти новий контракт на оренду даного майна; провести викуп предмету лізингу за залишковою вартістю. У якості лізингодавця зазвичай виступає лізингова компанія.
Операційний лізинг, окрім обсягу зобов’язань лізингодавця, відрізняється від фінансового і за строком: обладнання використовується протягом часу, значно меншого, ніж строк економічної служби обладнання. Щоб відшкодувати вартість обладнання, лізингова компанія здає його у тимчасове користування кілька разів і зазвичай різним користувачам. Технічне обслуговування і страхування при операційному лізингу забезпечує лізингова компанія. Об’єктом операційного лізингу зазичай служить обладнання з високими темпами морального старіння. Розрізняють також лізинг з повною і частковою виплатою.
Особливості цінової політики на зовнішньому ринку. Поняття світової ціни.
Фактори ціноутворення в ЗЕД.
Цінові стратегії на зовнішньому ринку.
Методи встановлення зовнішньоекономічних цін.
Ключові поняття: цінова політика, світові ціни, ціни, що публікуються, розрахункові ціни; цінова стратегія; одиниця виміру ціни, базис ціни, валюта ціни, засіб фіксації ціни, тверда ціна, рухома ціна, ціна з наступною фіксацією, ковзна ціна.
Ціна є вирішальним чинником в ЗЕД, оскільки визначає її економічну доцільність. Цінова політика – це визначення рівня цін і можливих варіантів їх зміни залежно від
цілей та завдань, що стоять перед підприємством в короткостроковому періоді та в перспективі.
Глобальна мета підприємства – отримання максимального прибутку. До поточних цілей слід віднести:
захист своїх позицій на ринку;
подолання конкурентів;
завоювання нових ринків;
вихід на ринок з новим товаром;
швидке відшкодування витрат;
стабілізація доходів.
Залежно від поставлених цілей підприємство може здійснювати наступні кроки в сфері цінової політики: збереження встановленого рівня цін; підвищення рівня цін; зниження рівня цін; зміна рівня ціни – поступово чи стрибкоподібно.
Завдання цінової політики підприємства полягає у тому, щоб встановити на свій товар таку ціну і змінювати її залежно від ситуації на ринку так, щоб вирішити завдання, пов’язане із реалізацією товару на певній фазі його ЖЦ, відреагувати на діяльність конкурентів тощо.
При розробці цінової політики підприємство має відповісти на запитання:
Чи є ціна засобом конкурентної боротьби на конкретному ринку?
Якою має бути цінова політика?
Яку цінову стратегію повинно обрати підприємство?
Чи повинна бути єдиною базисна ціна для всіх країн, з якими ведеться торгівля?
Чи здійснює держава заходи щодо регулювання ціни на певний товар у країнах-імпортерах?
Чи існують в цих країнах громадські організації, які контролюють рівень цін?
Визначення рівня ціни в ЗЕД відбувається на основі двох видів цін: що публікуються, та розрахункових.
Ціни, що публікуються – це ціни, що оприлюднюються в спеціальних джерелах інформації (ціни аукціонів, біржові котирування, ціни статистичних довідників, ціни укладених контрактів, ціни пропозиції великих фірм). Ціни, що публікуються, відображають рівень світових цін.
Світові ціни – це ціни великих експортно-імпортних операцій, що здійснюються в основних центрах світової торгівлі. При цьому операції мають здійснюватись на умовах готівкового платежу в ВКВ, а обрані ринки – регулюватись загальним (а не спеціальним) торговельно-політичним режимом.
Світові ціни можна класифікувати за різними критеріями:
за станом ринку: продавця, покупця;
напрямом товарного потоку: експортні, імпортні;
умовами розрахунків: комерційні, бартерні, клірингових розрахунків, трансфертні;
До факторів, що впливають на цінові рішення при здійсненні ЗЕД, належать:
Внутрішні, що характеризують фінансову та маркетингову ситуацію на підприємстві.
Рівень витрат та їх структура.
Якщо підприємство має переваги у витратах, воно може встановити ціну з урахуванням стану конкуренції і власних цілей. Якщо ж витрати вищі, ніж у конкурентів, і підприємство не має резервів для маневру, воно може програти у ціновій конкуренції.
1.2. Бажаний рівень прибутку.
1.3. Діюча система управління, планування і контролю діяльності.
1.4. Способи і методи одержання інформації про ринок.
Товарні, як діють тільки щодо даного товару.
Корисність товару.
Місце в товарній номенклатурі.
Стадія життєвого циклу товару.
Якість товару.
Зміна цін інших товарів (товари-субститути, товари-комплементи).
Ступінь монополізації попиту і пропозиції товару (монополія, олігополія,
монополістична конкуренція).
2.7. Рівень обслуговування.
2.8. Система доставки.
Ринкові, які характеризують можливості та ризики зарубіжного товарного ринку.
Платоспроможність споживачів.
Інформаційне забезпечення.
Дії уряду (контроль цін, державні закупівлі).
Інструменти державного регулювання цін:
державне регулювання цін внутрішнього ринку, що здійснюється за допомогою гарантування виробникам рівня продажних цін (наприклад, єдині закупівельні ціни на с/г товари в країнах ЄС);
митна політика;
бюджетне субсидування експорту. Щоб підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів шляхом зниження експортних цін, уряди видають експортерам субсидії,
які є доплатою до експортного виторгу.
Витрати на розробку ринку.
4.1. Адаптація товару.
4.2. Обслуговування.
4.3. Канали розподілу.
4.4. Просування.
Торговельні бар’єри
5.1. Митні бар’єри.
5.2. Нетарифні бар’єри.
Чинники, що є зовнішніми щодо взаємодії покупців і продавців товару.
6.1. Конкурентне середовище.
6.2. Цінова політика конкурентів.
6.3. Фаза економічного циклу.
Мінімального рівня ціни досягають у фазі економічної кризи. Під час депресії і пожвавлення спостерігається зростання цін. Ціни досягають максимуму у фазі підйому, а потім починається їх зниження.
6.4. Короткострокові коливання попиту і пропозиції.
сезонні коливання;
зміни цін при вимушеному продажу чи закупівлях;
спекулятивні коливання біржових котирувань;
зміни цін, викликані раптовими форс-мажорними обставинами (посуха, заморозки,
землетрус).
6.5. Заходи державного регулювання і контролю над цінами.
6.6. Рівень інфляції.
6.7. Валютні чинники.
повнотою врахування витрат: нетто, валові, кінцевого споживання;
характером реалізації: оптові, роздрібні;
ступенем фіксації: тверді, рухомі, змінні (ковзаючі), з наступною фіксацією.
Світові ціни разом з тим характеризуються множинністю і залежать від місця продажу, часу, взаємовідносин між продавцем і покупцем, умов контракту, характеру ринку, джерел цінової інформації тощо.
Рівень ціни на аналогічні товари розрізняється також залежно від каналу, по якому здійснюється зовнішня торгівля:
ціни «вільної торгівлі», які складаються на основі контрактів, що укладають між собою незалежні підприємства;
трансфертні ціни, які формуються при торгівлі між підприємствами, що входять до складу однієї ТНК. При цьому домінуючим чинником ціноутворення є інтереси корпорації в цілому. Тому ціни встановлюються на мінімальному, або навпаки, максимальному рівні;
ціни, що складаються при закупівлі товарів у межах кредитних ліній. У світовій торгівлі надання кредиту нерідко супроводжується додатковими зобов’язаннями позичальника використовувати кредит для закупівлі певних товарів у країні-кредиторі. Як правило, рівень цін при цьому перевищує ціни «вільної торгівлі».
Розрахункові ціни – застосовуються в контрактах на нестандартне обладнання, як правило, виготовлене на індивідуальне замовлення. Такі ціни розраховуються для кожного конкретного замовлення з урахуванням технічних і комерційних умов конкретного контракту.
деяких випадках розрахункова ціна встановлюється остаточно лише після виконання замовлення.
6.8. Роль «сірого» ринку.
Стратегія ціноутворення має сприяти досягненню певних цілей підприємства:
А) фінансових, що ґрунтуються на прибутку;
Б) збутових, що ґрунтуються на цілях інтенсифікації збуту;
В) ситуаційні, що ґрунтуються на цілях збереження чи створення для підприємства більш прийнятних умов діяльності.
Види цінових стратегій:
Стратегія відшкодування повних витрат. Застосовується великими підприємствами або монополістами на ринку. Вони можуть встановлювати максимально високі ціни, що включають витрати виробництва та максимальний прибуток. Є ціновими лідерами, за якими слідують інші виробники.
Стратегія «зняття вершків». Застосовується до захищених патентом нових товарів і полягає в послідовному охопленні різних дохідних сегментів ринку. Поступово знижуючи ціну, можна залучати все нові кола клієнтів, яких влаштовує нова ціна. Дана стратегія має сенс на ринку за таких умов: а) високий рівень поточного попиту з боку великої кількості покупців; б) витрати дрібносерійного виробництва не настільки високі, щоб звести нанівець фінансові вигоди компанії; в) висока початкова ціна не призведе до появи нових конкурентів. Висока ціна підтримує імідж товару високої якості, на який існує підвищений попит, і змінюється залежно від ступеня новизни товару, стадії ЖЦ.
Стратегія прориву або проникнення на ринок. Полягає у встановленні низьких цін для швидкого проникнення на нові для підприємства ринки. Застосовується до нових товарів, які легко можуть бути відтворені конкурентами і мають високу еластичність попиту. Цю стратегію часто використовують японські підприємства. Може застосовуватися за таких умов: а) ринок дуже чутливий до цін, і низька ціна сприяє його розширенню; б) зі зростанням обсягів виробництва витрати скорочуються; в) низька ціна не приваблива для конкурентів.
Стратегія пов’язаного ціноутворення. Полягає у порівняно низькій ціні на основні вироби за одночасного високого рівня цін на супутні товари, особливо запасні частини, витратні матеріали.
Стратегія престижних цін. Застосовується всесвітньо відомими фірмами з гарною репутацією на товари, аналогічні за властивостями виробам маловідомих фірм. В такому випадку споживач платить за престиж торгової марки (дорогі бренди –
Gucci, Armani, Tiffany).
Стратегія цінової диференціації. Полягає в тому, що на один і той же товар встановлюється різний рівень ціни для різних груп споживачів (за визначеними
критеріями). Стратегія можлива за таких умов: а) ринок можна поділити на чіткі сегменти; б) сегменти мають різну еластичність попиту; в) сегменти розділені між собою певними бар’єрами, тобто сегмент з нижчим рівнем цін не може перепродати товар у сегмент з вищими цінами.
Стратегії встановлення цін у рамках товарної номенклатури. Підприємство прагне розробити систему цін, яка б забезпечувала одержання максимального прибутку по номенклатурі в цілому.
Стратегія цінового вирівнювання. Ґрунтується на тісній інтеграції цінової та асортиментної політики підприємства. Це означає, що прибуток від товарів, що успішно реалізуються, має обов’язково покривати збитки зі іншими товарами з цього асортименту.
Стратегія трансфертних цін. Застосовується ТНК з широкою мережею
закордонних філій. Основні принципи трансфертного ціноутворення:
максимізація прибутків для корпорації в цілому;
мінімізація податків для корпорації в цілому;