Материал: КОНСПЕКТ Экономика

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

Методи вимірювання показників чистої продукції

С1

Сировина, матеріали

С2

Амортизація

V

Витрати на утримання персоналу

Р

Прибуток

Вартість продукції

С1+

С2+

V+

Р

Собівартість

С1+

С2+

V

Умовно-чиста продукція

С2+

V+

Р

Нормативно-чиста продукція

V+

Р

Собівартість обробки

С2+

V

Методи вимірювання показників виробничої програми підприємства

Готова продукція

Вартість послуг промислового характеру

Вартість напівфабрикатів

Незавершене виробництво

Вартість капітального та поточного ремонту

Вартість переробки давальницької сировини

Валовий випуск підрозділу

ГП+

ВППХ+

ВНФ

Валовий оборот

ГП+

ВППХ+

ВНФ+

НВ

структурного підрозділу

ВППХ

ВНФ

Внутрівиробничий оборот

в рамках підприємства

Валова продукція підприємства

ГП+

ВППХ +

ВНФ +

НВ +

ВКР +

ВП +

відпущені за межі підприємства

Товарна продукція

ГП+

ВППХ +

ВНФ +

ВКР +

ВП +

Величина незавершеного виробництва

, , або

N — кількість виробів у натуральних одиницях; C — собівартість одного виробу, грн.; ДЦ — тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів; КН3 — коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу; Д — кількість робочих днів в році; М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.; С1 — собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.; С0 — одноразові витрати спочатку циклу виготовлення продукції, грн.; Сп— поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

Обґрунтування виробничої програми

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими та матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг продукції може бути обчислений через величину заданих ресурсів.

Якість – як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості – це кількісна характеристика міри придатності продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Методи оцінки рівня якості виробів

Об'єктивний

метод

означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань, лабораторного аналізу і вимірювань. Такий метод дає найвірогідніше результати і використовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Його застосовують для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивності, потужності; предметів праці — вмісту металу в руді тощо; споживчих товарів — вологостійкості взуття, вмісту цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод

базується на результатах аналізу сприйняття органами чуттів людини (зору, слуху, нюху, дотику) без застосування технічних вимірювальних і реєстраційних засобів. За цього методу використовується балова система оцінки показників якості, виходячи з певного переліку ознак (властивостей), що найбільш повно охоплюють якісні характеристики виробу. Кожній оцінці (відмінно, добре, задовільно, погано) відповідає певна кількість балів (наприклад, 5,4,3 і 0).

Диференційований метод

оцінки рівня якості передбачає порівняння показників конкретного виробу з відповідними параметрами виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінювання рівня якості цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які за абсолютною величиною мають бути більші за одиницю або дорівнювати їй (за порівняння з вимогами стандартів чи технічних умов) чи наближатися до одиниці (за порівняння з еталонними виробами).

Комплексний метод

полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості виробу. Одним із варіантів комплексної оцінки якості є інтегральний показник, що обчислюється переважно як середньозважена арифметична величина з використанням коефіцієнтів вагомості (значущості) усіх розрахункових показників.

Конкурентоспроможність продукціїсукуп­ність її властивостей, що характеризує міру задо­волення конкретної потреби проти наявної на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витри­мувати конкуренцію на ринку, тобто мати певні переваги над виробами інших товаровиробників.

Вплив підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на виробництво її імідж підприємства.

Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і придбання; організацію доставки, зберігання та видачі окремим споживачам на підприємстві. Такі господарські операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства.

Форми матеріально-технічного забезпечення виробництва:

1) організація забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами за прямими зв’язками, тобто їх придбання безпосередньо у підприємств-виробників. У такий спосіб поставляються здебільшого ті ресурси, які споживаються постійно і у великій кількості, а також складне устаткування та вироби на індивідуальне замовлення;

2) організація матеріально-технічного забезпечення виробництва через посередників (оптові фірми та магазини). Вона застосовується тоді, коли певні види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються періодично і нерегулярно.

Системи забезпечення виробничих цехів (дільниць) сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами:

-- децентралізована (пасивна): застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва; склад видає матеріали на разові вимоги цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;

-- централізована (активна): застосовується за умов масового і великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою та ритмічним споживанням матеріалів; склад доставляє матеріали у виробничий цех безпосередньо на робочі місця відповідно до календарного графіка в межах виділеного ліміту;

-- система «точно за часом» (японський варіант «кян-бан») є найдосконалішою та найефективнішою; застосовується за умов інтегрованої системи виробництва і постачання, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком.

Тема 10. Мотивація та оплата праці

1. Сутність мотивації та організація оплати праці.

2. Форми та системи оплати праці.

3. Доплати, надбавки до заробітної плати та система преміювань персоналу.

4. Фонд оплати праці.

Оплата праці (заробітна платня) — грошове вираження вартості та ціни робочої сили, яка виступає в формі заробітку, виплаченого власником під­приємства працівнику за виконану роботу

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна платня — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу

Розмір заробітної платні залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основою організації заробітної платні на підприємствах є тарифна система — сукупність нормативів, які забезпечують можливість здійснювати диференціацію та регулювання заробітної платні різних груп і категорій працівників залежно від якісних характеристик їх праці.