Материал: КОНСПЕКТ Экономика
Міністерство
освіти і науки України
Сумський державний університет
Машинобудівний коледж
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ
з дисципліни
“ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”
Зміст
Розділ I. Підприємство як суб’єкт господарювання
Тема 1. Підприємство як суб’єкт та об’єкт ринкових відносин.
Тема 2. Управління підприємством
Тема 3. Планування, прогнозування й регулювання діяльності підприємства
Розділ II. Ресурси підприємства
Тема 4. Персонал та продуктивність праці
Тема 5. Основні фонди та виробнича потужність підприємства
Тема 6. Нематеріальні ресурси та активи
Тема 7. Оборотні кошти підприємства
Тема 8. Інвестиційна ресурси.
Розділ IІІ. Результати та ефективність виробництва
Тема 9. Виробництво, якість та конкурентоспроможність продукції.
Тема 10. Мотивація та оплата праці
Тема 11. Поточні витрати та ціни на продукцію
Тема 12. Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності
Література
Вступ
Опорний конспект лекцій призначений для спільного опрацювання навчальної дисципліни у тандемі лектор-студент або для самостійного вивчення матеріалу студентами денної форми навчання.
В опорному конспекті теми і питання кожної теми викладаються у логічній послідовності з максимально стислим текстовим супроводженням. Проте більшість теоретичного матеріалу наводиться у вигляді схем, таблиць, графіків, які дозволяють краще простежити логіку викладання, причинно-наслідкові зв’язки процесів, структуру складних явищ. Це сприяє швидкому й міцному їх засвоєнню.
На початку кожної теми наводиться план. Тлумачення термінів при аудиторних заняттях пояснюються викладачем. При самостійному опрацюванні студенти мають засвоїти їх за допомогою словників або користуючись підручниками.
Рекомендована література представлена в кінці опорного конспекту лекцій. Слід звернути увагу на законодавчі матеріали.
При самостійному опрацюванні тем студентам рекомендується вести окремі записи з проробленої навчально-методичної літератури, зазначати питання, що не зрозумілі. Така робота сприятиме кращому і послідовному засвоєнню тем.
Розділ I. Підприємство як суб’єкт господарювання
Тема 1. Підприємство як суб’єкт та об’єкт ринкових відносин.
1. Поняття підприємства, його цілі, задачі та напрями діяльності.
2. Правові основи функціонування підприємства.
3. Класифікація та структура підприємств.
4. Об’єднання підприємств та їх характеристики.
5. Ринкове середовище господарювання підприємства.
Підприємство – організаційно відокремлена та економічно самостійна первинна ланка сфери народного господарства, яки виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Будь-яке підприємство має історично усталену конкретну назву (завод, фабрика, шахта, електростанція).Воно може включати кілька організаційних утворень (комбінат, об’єднання).У більшості країн світу такі організаційні утворення заведено називати фірмами (корпораціями).
Напрями діяльності підприємства
Правові основи функціонування
Підприємство (фірма) має діяти і господарювати в рамках законодавства, що регулює всі напрямки його (її) діяльності, з-поміж юридичних актів визначальними є Господарський кодекс України а також Закони України, Статут підприємства а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір.
Господарський кодекс – основний документ, що встановлює відповідно до Конституції правові основи господарської діяльності в Україні.
Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.
Виробнича структура – інтегрований склад підрозділів (цехів та обслуговуючих господарств), де відбуваються відповідні виробничі процеси.
Види виробничих структур.
|
1. Залежно від підрозділу, на основі якого формується структура: |
• цехова • безцехова • корпусна • комбінатська |
|
2. За формою спеціалізації основних цехів: |
• технологічна • предметна • змішана |
|
3. Залежно від наявності основних і допоміжних цехів: |
• комплексна • спеціалізована |
|
4. Види виробничих цехів: |
• основні (заготівельні, обробні, складальні) • допоміжні (інструментальні, ремонтна, транспортні) • побічні (товарів широкого вжитку) |
Загальна структура – сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських структур (відділів, бюро, служб) із системою відповідних зв’язків, підпорядкованості та взаємодії, які характеризують внутрішню побудову підприємства (організації).
Об’єднання підприємств
Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об’єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об’єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.
В Україні найбільш поширеними формами об’єднання підприємств є:
асоціація — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;
корпорація — договірне об’єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;
консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;
концерн — об’єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;
холдинг — організаційна форма об’єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств;
промислово-фінансові групи – об’єднання за рішенням Кабінету Міністрів України для реалізації державної програми.
Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись в залежності від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства.
Зовнішнє середовище функціонування підприємства
Тема 2. Управління підприємством
1. Сутність функцій і методи управління
2. Організаційні структури управління
Сутність, функції і принципи процесу управління господарювання
Об'єктивну необхідність управління будь-яким суб'єктом господарювання зумовлено процесами поділу праці у виробництві чи в іншій діяльності.
Управління підприємством або іншим первинним суб'єктом господарювання — це постійний і системний вплив на діяльність його структур для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.
Функції управління
|
Планування |
Організація |
Мотивація |
Контроль |
|
процес визначення цілей діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань працівників підприємства або іншого суб’єкта господарювання для досягнення загального позитивного результату діяльності. |
процес формування структури виробничо-господарської чи іншої системи, розподілу завдань, повноважень і відповідальності між працівниками суб’єкта господарювання для досягнення загальних цілей його діяльності.
|
процес, що спонукає працівників до спільних загальних узгоджених дій, які забезпечують досягнення поставлених загальних цілей діяльності.
|
процес визначення досягнутих за певний період результатів діяльності, порівняння досягнутих результатів із запланованими і коригування діяльності, що в сукупності забезпечує виконання завдань плану на належному рівні. |
Основні принципи організації процесу управління
Методи управління діяльністю підприємства
Методи управління – це способи впливу на трудові колективи та окремих працівників, що об’єктивно необхідні для досягнення множинних цілей підприємства.
За своїм змістом мотиви виробничої та іншої діяльності людей поділяються на матеріальні, соціальні і примусові. Відповідно до цього розрізняють:
Методи управління
|
1. Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси людей у виробничих процесах (процесах іншої діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Вони мають два аспекти реалізації. |
• Перший аспект – це управління, яке орієнтується на використання створеного на державному рівні економічного сегмента загального зовнішнього середовища. Його практична реалізація включає формування систем оподаткування і справляння мита, визначення амортизаційної політики, мінімальної заробітної плати тощо. • Другий аспект пов’язаний з управлінням, зорієнтованим на використання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкцій тощо). |
|
2. Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників. |
• Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів спричинюють істотні зміни в системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничо-господарської діяльності персоналу. • Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій колишній дійовий вплив. Усе більшого значення набувають такі чинники, як: змістовність і творчий характер праці, можливість виявлення ініціативи, рівень соціального визнання конкретної праці тощо. • Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування і регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації будь-якої суспільно-корисної праці. |
|
3. Організаційні методи управління покликані реалізовувати мотиви примусового характеру. Їх застосування зумовлене заінтересованістю працівників у належній спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, що базуються на використанні організаційних відносин та адміністративної влади керівників. Усі такі методи управління розділяють на регламенті і розпорядчі. |
• Суть регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності працівникам, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методичної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям. • Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу, тобто визначення і розподіл конкретних завдань виконавцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад тощо. |
Типи організаційних структур управління підприємством.
1. Лінійна організаційна структура управління – така структура, між елементами якої існує лише одноканальна взаємодія. За лінійної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника.
2. Функціональна організаційна структура управління базується на розподілі функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. У процесі її застосування кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних служб.
3. Лінійно-функціональну організаційну структуру управління засновано на розподілі повноважень і відповідальності за функціями управління та прийняття рішень по вертикалі.
4. Дивізіональну організаційну структуру управління засновано на розподілі повноважень і відповідальності за функціями управління та прийняття рішень по вертикалі.
5. За використання матричної організаційної структури управління поряд з лінійними керівниками підприємства і функціональним апаратом управління відокремлюються ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи.
Тема 3. Планування, прогнозування й регулювання діяльності підприємства
1. Державне економічне регулювання діяльності.
2. Прогнозування та планування діяльності.
3. Стратегія розвитку підприємства та бізнес-планування.
Макроекономічне планування (програмування)
Головний зміст макроекономічного планування – полягає в розробці й науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період.
Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану в майбутньому,
а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.
|
- цілеспрямованість – змістовий опис поставлених дослідницьких завдань; |
|
- системність – побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю; |
|
- |
|
- багаторівневий опис – опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи; |
|
- інформаційна єдність – використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак; |
|
- адекватність об’єктивним закономірностям розвитку – виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденції розвитку об’єкта; |
|
- послідовне вирішення невизначеності – ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку; |
|
- альтернативність – виявлення можливості розвитку об’єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв’язків і структурних співвідношень; |
наукова
обґрунтованість
– усебічне врахування умов об’єктивних
законів розвитку суспільства,
використання світового досвіду;