Материал: Грузоведение_Конспект_лекций_укр

16

почуттів: зору, нюху, слуху, дотику. Метод найбільше часто застосовується при визначенні якості харчових й інших швидкопсувних вантажів. При дослідженні вантажу (зразка) визначають: зовнішній вигляд, форму, колір, блиск, прозорість, наявність або відсутність цвілі, запаху, консистенцію й інші властивості. Метод є якісним, але має істотні недоліки– суб'єктивність і важкість кількісної оцінки властивостей.

Для кількісного вираження показників якості іноді застосовують бальний метод, при якому показники якості виражають за допомогою умовної системи чисельних балів, або експертний метод, при якому чисельні значення показників якості визначаються групою експертів. Часто-густо в суднових умовах органолептичний метод є єдиним можливим при визначенні якості й зовнішніх пошкоджень вантажів.

©Натурний метод дозволяє одержати дані у виробничих умовах за допомогою найпростіших приладів: рулеток, ваг, кутомірів, термометрів, гігрометрів, психрометрів й ін. Звичайно цим методом визначають об'ємно-масові й температурні характеристики вантажу та параметри навколишнього середовища. Метод досить простий і застосовується на практиці досить часто.

©Лабораторний метод (вимірювальний) – визначення властивостей і якості відібраних проб вантажу за допомогою приладів, апаратів й хімічних реактивів в обладнаній для цієї мети лабораторії. Звичайно відбирають три проби: для лабораторії, судна й вантажовласника. Суднова проба залишається на судні на випадок контрольного дослідження. Проби впаковують у такі ємності, де вони можуть зберегти свої первісні властивості.

Проби повинні бути відібрані в точній відповідності з вимогами стандартів ДСТ і в міжнародному судноплавстві ASTM, DIN, IР та ISO, від всієї партії вантажу як у ваговій, так і в об'ємній кількості. Відбір проб повинен виключати помилки в оцінці властивостей вантажу при лабораторному аналізі. Лабораторний метод вимагає створення спеціальних лабораторій, тривалого часу на дослідження, але дає більше точний результат, виражений числовими показниками. Є декілька методів лабораторного дослідження вантажів, у тому числі:

üфізичний – для виявлення фізичних властивостей вантажу: щільності, вологості, температури кипіння, запалення, спалаху, застигання й ін.;

üмеханічний – визначення механічних властивостей вантажу: міцності, пружності, опору розриву й ін.;

üоптичний – визначення структури вантажу, його внутрішньої будови; üрентгеноскопічний – виявлення внутрішніх дефектів; üхімічний – визначення хімічного складу вантажу, впливу зовнішніх чин-

ників на даний вантаж і впливи його на інші, спільно перевезені вантажі; üбіологічний – визначення наявності у вантажі живих організмів, які шкі-

дливо відбиваються на його якості.

Результати лабораторних досліджень у вигляді сертифікатів на вантаж надаються працівникам транспорту. Недоліком методу є необхідність використання для аналізу частини вантажу у вигляді зразка, що не завжди можливо й доцільно.

©В експлуатаційній практиці часто використовують комплексний метод

17

оцінки контролю якості вантажу й тари, що включає елементи органолептичного, натурного й лабораторного методів. Наприклад, при оцінці якості жиру в бочках стан тари визначають натурним методом, смак і запах – органолептичним, температуру плавлення – лабораторним.

Необхідність у дослідженні вантажу виникає найчастіше при прийманні або здачі масових вантажів: наливних, навалювальних, насипних, а також швидкопсувних і харчових.

1.6 Об'ємно-масові характеристики вантажів

До об'ємно-масових характеристик вантажів відноситься маса, лінійні (габаритні) розміри, питомі об'єми.

Всі вантажі приймають до перевезення за масою або за рахунком місць. Поштучні вантажі приймають рахунком місць із вказівкою їхньої маси.

При здачі вантажу одержувачеві, судно не несе відповідальності за його масу, якщо число місць відповідає числу, зазначеному в документах, а тара й упакування перебувають у гарному стані.

Ряд насипних і навалочних вантажів, наприклад всі хлібні вантажі, приймаються й здаються судном з перевіркою маси вантажу. Зважування здійснюють на автоматичних вагах. Порівняно малоцінні навалочні вантажі (вугілля, руда, сіль і т. п.) приймають до перевезення звичайно без зважування– із вказівкою маси за заявою відправника або з визначенням маси вантажу за осіданням судна. У кожному разі масу насипних і навалочних вантажів перевіряють за осіданням судна, для чого може залучатися спеціальний експерт – сюрвейер і якщо вона розходиться з масою, заявленою відправником або встановленою шляхом зважування на автоматичних вагах, вносяться відповідні відмітки у вантажні документи.

Вантаж, правильно сформований і зв'язаний у пакети, приймають за кількістю пакетів, без перерахування місць усередині них. Але у випадку порушення зв'язування його приймають і здають як звичайний тарно-поштучний вантаж – за числом місць.

Контейнери приймають і здають за кількістю, номерами, зовнішньому огляду з перевіркою цілісності пломб. Контейнери з ушкодженнями кузова, які відкривають доступ до вмісту, а також з порушеними або неясними пломбами або без них на судно не приймають.

Таким чином визначення маси вантажу здійснюється для:

©генеральних вантажів: 1. Рахунком місць і множенням на стандартну або трафаретну масу. Трафаретна маса – визначена зважуванням у пункті відправлення, нанесена на тару (бирку) і зазначена в документах. 2. Зважуванням.

©навалочних вантажів: 1. Рахунком кількості грейферів і множенням на середню масу вантажу в грейфері. 2. Зважуванням. 3. За різницею водотоннажності судна до й після вантажних робіт. 4. Розрахунком кількості вантажу в штабелях на складі.

Питомий об'єм місця (UМ) – об'єм який займає 1 т вантажу в просторі

UМ = VМ / MМ.

Питомий складувальний об'єм (UСКЛ) – середній об'єм який займає 1 т ван-

19

Рис. 5. Ящики різних типів для вантажів масою до 10 т: а – тип III, каркаснощитовий щільний; б – тип IV, каркасно-щитовий ґратчастий; в – тип V, каркасно-щільний; г – тип VI, каркасно-щитовий щільний із зовнішнім каркасом, розбірний на болтових з’єднаннях; д – тип VII, щитовий щільний з вертикальним розташуванням дощок бічних і торцевих щитів, внутрішньою висотою ящика до 2000 мм.

Ящики дерев'яні (або дощаті) при їхній великій розмаїтості(за формою, розмірам, призначенню та ін.) можна розділити на 2 основних типи: щільні й ґратчасті. Вони найбільше надійно захищають вміст від агресивного впливу зовнішнього середовища. Виготовляються їх з деревини різних порід (сосни, ялини, липи, модрини, осики й ін.), розміри й товщина дощок залежить від особливостей перевезених у них продуктів (товарів, виробів).

Щільні ящики часто зсередини вистилають пергаментом або іншим подібним матеріалом, використовуються різні пакувальні матеріали. Такі ящики звичайно застосовуються під час перевезення коштовних(або крихких) вантажів, що не вимагають інтенсивного повітрообміну.

Ґратчасті ящики (напівящики) використовуються під час перевезення свіжих плодоовочевих вантажів, що вимагають інтенсивного повітрообміну й гарної аерації вантажних місць у процесі перевезення й зберігання.

Невисокі (дрібні) ящики – ящики з дерева або картону, висотою 15¸25 см, застосовуються для укладання в них фруктів або ягід, найбільш чутливих до механічних пошкоджень (здавлювання та ін.).

Лотки – вид напівящиків невеликої висоти, які мають спеціальні, виступаючі за верхній габарит, трикутні бруски по кутах, на які вони й установлюються при штабелюванні. Використовуються під час перевезення окремих видів(найбільш ніжних) фруктів і ягід. Вони створюють найкращі умови для гарної аерації вантажу під час перевезення, добре використовується вантажомісткість судна, практично немає небезпеки ушкодження нижніх ярусів.

Ящики фанерні – їх перевага в тому, що вони більше легкі й більше дешеві, але менш міцні, легко ушкоджуються при недбалому обігу і великих наван-

20

таженнях. Звичайно використовуються під час перевезення легких вантажів. Ящики картонні (коробки) – звичайно виготовляються з гофрованого

трьохабо п’ятишарового картону, іноді – суцільного клеєного картону. Для посилення захисту вантажу від впливу вологи часто використовується водостійкий картон підвищеної міцності. Для впакування вантажів, які вимагають інтенсивний повітрообмін, використовуються ящики з вентиляційними отворами на торцевих стінках. Для транспортування фруктів тропічного походження використовуються невисокі (дрібні) ящики з картону. Завдяки дешевині й своїй легкості вони знаходять все більше застосування при впакування різноманітних товарів (продуктів): консервів, тютюнових виробів, багатьох свіжих плодоовочів, сухих фруктів, багатьох фасованих продовольчих вантажів, галантерейних, трикотажних і парфумерних товарів, виробів радіотехнічної й приладобудівної промисловості, побутової техніки та ін.

До їх недоліків можна віднести найчастіше недостатню міцність, як наслідок цього – схильність до механічних ушкоджень, необхідність обмеження висоти укладання, а також більша ймовірність підмокання вантажних місць при несприятливих умовах морського переходу.

З точки зору технології перевантажувальних робіт ящики розділяють на міцні, які можна застроплювати і переміщати за допомогою кранових захватів, стискати при підйомі й транспортувати на навантажувачах з бічними гідрозахватами, і неміцні, для перевезення яких не можна застосовувати такі прийоми роботи й пристосування.

Основні матеріали виготовлення ящиків: дерево, картон, метал, пластмаса. Маса ящика від 10 кг до 2 т, розміри будь-які.

Загальною особливістю вантажів у ящиках є ,тещо, завдяки правильній геометричній формі, полегшується укладання їх в штабель у вантажних приміщеннях, і вони легко піддаються пакетизації(укрупненню вантажних місць). Вантажі без упакування можуть мати різну форму й властивості.

2.2 Катно-бочкові вантажі

До катно-бочкових відносяться вантажі в бочках, барабанах, рулонах. Усі бочки незалежно від матеріалу виготовлення мають утори(виступи бічної поверхні під (над) торцем), які використовуються для перевантаження бочок у положенні «на утворюючу». Металеві бочки мають наварену по торцях сталеву смугу й два ряди гофри на утворюючій. Сталева смуга й гофри використовуються для перевантаження бочок у положенні «на торець». Дерев'яні бочки збираються з окремих складових – планок (клепок) і скріплюються металевими обручами. Опуклість дерев'яних бочок називається«пук». На торці барабанів виконаний невеликий валик, який може використовуватися для перевантаження барабанів у положенні «на торець» (рис 6).

З точки зору технології ЗРР усі бочки можна розділити на п'ять груп: А – з міцними уторами (буртиками) які перевозяться й зберігаються горизонтально, тобто в положенні «лежачи» на утворюючій циліндричній поверхні; Б – зі слабкими уторами – горизонтально; В – металеві з міцними стандартними уторами – вертикально, у положенні «стоячі» на торці; Г – міцні дерев'яні – вертикально; Д