96
üпневмостропінг – що передає тиск на вантаж надутими секціями покри-
вала.
До третьої групи можна також віднести вкладну оболонку, яка поміщається усередину вантажу й після надування розсуває вантаж по всьому об'єму вантажного приміщення.
Елементи обладнання й пристроїв, яке використовують при перевезенні навалювальних і насипних вантажів, може сприймати однобічний і двосторонній тиск вантажу.
За характером деформацій основних елементів розрізняють пристрої(устаткування):
üтверді, які працюють головним чином на вигин; üгнучкі та м'які, які сприймають тільки деформацію розтягання; üкомбіновані – із твердими й м'якими елементами.
7 Небезпечні вантажі
До небезпечних відносяться речовини й предмети, які внаслідок своїх специфічних властивостей при транспортуванні, перевантаженні й зберіганні можуть послужити причиною вибуху, пожежі, пошкодження транспортних засобів, складів, будинків і споруджень, а так само загибелі, каліцтва, отруєння, опіків, опромінення або захворювання людей або тварин.
При відправленні небезпечних вантажів(НВ) відправник зобов'язаний у письмовому виді повідомити перевізника про властивості вантажу, а при необхідності дати рекомендації щодо способу перевезення. Такий вантаж приймається тільки з письмової згоди перевізника. При цьому у випадку виникнення загрози для судна або вантажу з боку НВ вони можуть бути розвантажені в будьякому місці, знищені або знешкоджені перевізником без відповідальності за вантаж з його боку. Якщо перевізник не був обізнаний відправником про небезпечні властивості вантажу, то він має право в будь-який час і в будь-якому місці розвантажити й знищити або знешкодити такий вантаж без будь-якого відшкодування відправникові, більше того, вантажовласник зобов'язаний покрити всі збитки й витрати, що виникли внаслідок такого перевезення, а також оплатити повний фрахт.
Основою міжнародної й національної регламентації перевезення НВ всіма видами транспорту є рекомендації ООН. На морському транспорті – МК МПНВ (IMDG-code) – рекомендований в 1964 р. IV Асамблеєю ІМКО як розвиток конвенції СОЛАС–60. У СРСР із 1969 р. – МОПНВ (Правила морського перевезення НВ).
ØГоловним документом, що регламентує перевезення НВ морем, є IMDGcode (International maritime dangerous goods – code), оскільки цей Кодекс входить як доповнення до КонвенціїSOLAS 1974, яка забороняє перевезення НВ морем крім тих випадків, коли воно здійснюється відповідно до IMDG-code. Крім того, Конвенція MARPOL 73/78 також забороняє перевезення шкідливих речовин на суднах за винятком тих, які перевозяться відповідно до IMDG-code.
Всі зміни в IMDG-code здійснює Комітет з безпеці на море (MSC), уповноважений IMO вносити ці зміни відповідно до розвитку транспортування НВ.
97
ØУ МОПНВ всі НВ закодовані4 цифрами: 1 – клас (основний вид небезпеки); 2 – підклас або категорія (специфічні фізико-хімічні властивості); 3 – група підкласу або категорії(додатковий вид небезпеки); 4 – підгрупа (ступінь транспортної небезпеки).
За властивостями, виду й ступеню небезпеки НВ діляться на 9 класів:
1– вибухові матеріали;
2– гази стислі, зрідженим і розчинені під тиском;
3– ЛЗР;
4– легкозаймисті тверді, самозаймисті, що виділяють легкозаймисті гази при взаємодії з водою;
5– що окисляють і органічні пероксиди;
6– отруйні й інфекційні;
7– радіоактивні;
8– їдкі й корозійні;
9– інші небезпечні речовини.
НВ не повинні розташовуватися в одне впакування з іншими небезпечними або безпечними вантажами, якщо вони вступають один з одним у небезпечну реакцію, що викликає:
üзагоряння й (або) виділення значної кількості тепла; üвиділення займистих, токсичних або задушливих газів; üутворення корозійних речовин; üутворення нестабільних речовин.
7.1 Небезпечні вантажів 1 класу
Вибухові матеріали (ВМ) (речовини (ВР)) являють собою різні сполуки й суміші, які за певних умов здатні до швидкого хімічного перетворення, яке само поширюється – вибуху. До них відносяться всі види вибухівки, споряджені нею предмети, у тому числі боєприпаси, петарди, засоби вибуху, які містять гримучу ртуть. Клас 1 включає:
üВР, за винятком тих, які занадто небезпечні для транспортування або у відповідності з основним видом небезпеки відносяться до іншого класу;
üвибухові вироби, крім пристроїв, що містять ВР в такій кількості або такого характеру, що їх ненавмисне або випадкове запалення або ініціювання під час перевезення ніяк не виявиться зовні відносно пристрою у вигляді викидів, вогню, диму, нагрівання або сильного звуку;
üречовини й вироби, не згадані вище, які виготовлені з метою здійснення практичного, вибухового або піротехнічного ефекту.
Перевезення надмірно чутливих ВР або ВР, настільки хімічно активних, що вони піддані мимовільної реакції, забороняється.
ВР – це тверда або рідка речовина(або суміш речовин), що сама по собі здатна до хімічної реакції з виділенням газів такої температури й тиску й з такою швидкістю, що це викликає ушкодження навколишніх предметів. Піротехнічні речовини, навіть якщо вони не виділяють газів, відносяться до вибухових.
Піротехнічна речовина – це речовина або суміш речовин, що призначені для вироблення ефекту у вигляді тепла, вогню, звуку, диму або їхньої комбінації
98
в результаті екзотермічних хімічних реакцій, які самі підтримуються, що протікають без детонації.
Вибуховий виріб – це виріб, що містить одну або кілька ВР.
Бризантні ВР – клас ВР, вибухове перетворення яких протікає у формі детонації. Їх застосовують для спорядження боєприпасів, капсулів-детонаторів і при підривних роботах.
Клас 1 підрозділяється на шість підкласів:
Підклас 1.1. Речовини й вироби, які характеризуються небезпекою вибуху масою. Вибух масою – це такий вибух, що практично миттєво поширюється на весь вантаж ВР.
Підклас 1.2. Речовини й вироби, які характеризуються небезпекою розкидання, але не створюють небезпеки вибуху масою.
Підклас 1.3. Речовини й вироби, які характеризуються небезпекою загоряння, а також або незначною небезпекою вибуху, або незначною небезпекою розкидання, або тим та іншим, але не характеризуються небезпекою вибуху масою. До цього підкласу відносяться речовини й вироби:
üякі виділяють значну кількість променистого тепла; üякі, загоряючись одне за іншим, характеризуються незначним вибуховим
ефектом або розкиданням, або тим і іншим водночас.
Підклас 1.4. Речовини й вироби, які не представляють значної небезпеки. До цього підкласу відносяться речовини й вироби, що представляють лише незначну небезпеку у випадку запалення або ініціювання під час перевезення. Результати проявляються, в основному, усередині впакування, при цьому не очікується викиду осколків значних розмірів або викиду на значну відстань. Зовнішня пожежа не повинна служити причиною миттєвого вибуху майже всього вмісту впакування.
Підклас 1.5. Речовини дуже низької чутливості, які характеризуються небезпекою вибуху масою. До цього підкласу відносяться речовини, які характеризуються небезпекою вибуху масою, але мають настільки низьку чутливість, що існує дуже мала ймовірність їхнього ініціювання або переходу від горіння до детонації при нормальних умовах перевезення.
Підклас 1.6. Вироби надзвичайно низької чутливості, які не характеризуються небезпекою вибуху масою. До цього підкласу відносяться вироби, які містять тільки винятково нечутливі до детонації речовини й характеризуються -не значною ймовірністю випадкового ініціювання або поширення вибуху.
Унікальний характер класу 1 полягає в тому, що вид упакування відносно небезпеки нерідко має вирішальне значення, а, отже, і відносно включення конкретного НВ в певний підклас.
Транспортна небезпека залежить від характеру вибухового перетворення, кількості й форми пред'явлення. Всі ВМ пожежонебезпечні, деякі отруйні, їдкі або загоряються від вологи.
Для ВМ існує 5 категорій укладання: звичайна, магазинна, піротехнічна, спеціальна, для «безпечних» ВМ. Укладання «у магазинах» (магазинна) бувають 3-х видів – А, В, С.
Вибухові речовини вимагають особливих заходів при зберіганні й переве-
99
зенні, у зв'язку із чим завезення їх у порт допускається при наявності особливого дозволу в кожному окремому . випадкуТемпература перевезення 5¸40°С, вологість 70 %, кратність повітрообміну – 5.
7.2 Небезпечні вантажів 2 класу
Гази стислі, СГ і розчинені під тиском. Цей клас включає стислі гази; СГ; гази в розчині; охолоджені СГ; суміші газів; суміші одного або більше газів з парам одного або більше речовин інших класів; вироби, що містять газ; гексафторид телуру; аерозолі.
ØГаз – це речовина, яка:
üпри температурі 50°С має тиск насиченого пару більше 300 кПа; üповністю газоподібна при температурі20°С й нормальному тиску101,3
кПа.
Стан газу під час перевезення визначається його фізичним станом. Стислий (стиснений) газ – повністю газоподібний (крім газу в розчині) при
температурі 20°С й тиску в посудині під час перевезення; Зріджений (скраплений) газ (СГ) – у процесі перевезення й зберігання є
частково рідким при температурі 20°С; Охолоджений СГ – під час перевезення є частково рідким через його низь-
ку температуру; Газ у розчині – стиснений газ, що розчинений у розчиннику в посудині.
ØВиди небезпеки, створювані цим класом:
üмеханічне ушкодження через вибух упакування з газом; üнебезпечні властивості газу при витоку(наприклад, запалення (займан-
ня), створення вибухонебезпечної суміші, отруєння й ін.); üзадуха при зменшенні кисню під впливом газів; üнаркотична дія; üвиділення отруйних парів при горінні й розкладанні;
üскупчення внизу вантажних приміщень газів важчих повітря. Клас 2 підрозділяється на три підкласи..
Підклас 2.1. Займисті гази. Гази, які при температурі 20°С й нормальному тиску 101,3 кПа:
üє займистими в суміші з повітрям при концентрації їх не більше13% за об'ємом;
üмають діапазон концентраційних меж займання(область запалення) у суміші з повітрям не менш 12% об'ємних, незалежно від величини НКМЗ.
Підклас 2.2. Незаймисті нетоксичні гази. Гази, що перевозяться при тиску не менш 280 кПа при температурі 20°С або в охолодженому зрідженому стані, які:
üє задушливими – які розбавляють або заміщають кисень, який звичайно втримується в атмосфері;
üє що окисляють – які можуть викликати займання або підтримувати горіння інших матеріалів більшою мірою, ніж повітря;
üне включені в інші підкласи.
Підклас 2.3. Токсичні (отруйні) гази. Гази, які:
100
üвідомі як настільки токсичні або їдкі для людей, що становлять небезпеку для їхнього здоров'я;
üпередбачається, що вони токсичні для людей або їдкі, тому що мають значення LC50 не більше 5000 мл/м3.
ØСуміші газів. Для класифікації суміші газів в один із трьох підкласів (включаючи пари речовин інших класів) використовуються наступні принципи:
üзаймистість повинна визначатися за допомогою випробувань або розрахунком відповідно до методів, прийнятими ІСО;
üпоказник токсичності визначається або за допомогою випробувань, або з використанням розрахункового методу;
üсуміш газу має додаткову небезпеку їдкості, якщо відомо її руйнуючий вплив на шкіру, очі або слизисті оболонки або якщо значенняLC50 їдких компонентів суміші не перевищує 5000 мл/м3;
üокисляюча здатність визначається за допомогою випробувань або розрахункових методів, прийнятими ІСО.
За хімічними властивостями і видам небезпеки речовини цього класуді ляться на п'ять категорій:
üперша – гази незаймисті й неотруйні (ННГ); üдруга – гази легкозаймисті й отруйні (ЛЗОГ); üтретя – гази легкозаймисті (ЛЗГ); üчетверта – гази отруйні (ОГ);
üп'ята – гази, що підтримують горіння, що окисляють (ГОК). За фізичним станом СГ діляться на наступні групи:
0 – не зазначені конкретно; 1 – стислі або постійні гази, які не можуть бути зріджені при нормальних
температурах із критичною температурою нижче –10°С; 2 – зріджені (скраплені), які переходять в рідкий стан під тиском при нор-
мальних температурах із критичною температурою від –10 до +70°С; 3 – зріджені, здатні перейти в рідкий стан під тиском при нормальних тем-
пературах із критичною температурою +70°С й більше; 4 – розчинні під тиском, які розчинені під тиском у розчиннику, що втри-
мується в пористому поглинаючому матеріалі; 5 – рідкі (або переохолоджені), тобто постійні гази, які переведені в рідкий
стан шляхом глибокого охолодження.
Для впакування газів, що перебувають під тиском, можуть бути використані балони й посудини зі спеціальних сортів стали, посудини з мідних сплавів, товстостінні скляні або металеві трубки малої ємності, упаковані в міцні дере- в'яні ящики, викладені усередині металом. Рідке повітря й рідкий кисень перевозять у спеціальних металевих посудинах з подвійними стінками, які мають пристосування для перенесення.
Щільність наповнення балонів повинна бути така, щоб тиск у балоні не перевищував робочого при збільшенні температури газу до 45° при перевезенню в помірній кліматичній зоні й до 65° – у тропіках. Про щільність наповнення балонів з газом відправник зобов'язаний зробити відмітку в коносаменті(накладній).