Сектор грошового обороту, в якому виконуються вищезазначені умови руху грошей, називається фінансовим. Значна частина цих відносин має
характер відчуження, коли визначена |
законами |
частина |
|
доходів |
||||
економічних |
суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових |
|||||||
платежів і надходить у розпорядження держави, |
яка |
витрачає їх |
під час |
|||||
виконання |
своїх |
функцій. |
Як |
наслідок |
виникає |
не |
тільки |
|
безеквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а
інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них.
Деякі особливості має оборот, пов'язаний із купівлею-продажем акцій,
оскільки суб'єкт, котрий одержав гроші через продаж акцій, не зобов'язаний повертати їх попередньому власникові, але такий інструмент, як акції є платним, оскільки власник отримує дивіденд Тому цей сегмент грошового
обороту можна віднести до фінансового обороту.
Третя частина грошового обороту обслуговує сферу перерозподільних
відносин, в яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається
в тимчасове користування (наприклад, коли гроші вносяться на банківський депозит), чи змінюється їх форма (наприклад під час купівлі боргових цінних паперів). Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки чи може їх повернути
(наприклад, купуючи облігації) і, крім того, одержує дохід у вигляді процента.
Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від власне грошового обороту, а й від фінансового сектора і називається кредитним оборотом. В загальному вигляді він характеризується наступними рисами:
-строковість;
-платність;
-поверненість.
45
Грошовий обіг, кредитний та фінансовий обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення.
Водночас вони самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.
Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обігу суто формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Тому на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб'єкти, що дає можливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.
Готівково-грошовий оборот представляє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати,
пенсій, субсидій. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів,
оплаті різних видів послуг тощо.
Правильна організація обороту готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу.
Сфера використання готівкових грошей в народному господарстві обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їх використовує населення. Разом з тим кожне підприємство та організація без роботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьому виручку готівкою. Також в межах встановлених законодавством сум вони можуть використовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, в економіці формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахунки готівковими грошима.
46
Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей в країні, а інші банки виступають в ролі уповноважених агентів по готівково-
грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів.
Згідно з встановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими
єнаступні основні положення:
-підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в межах встановленого банком ліміту, інші гроші повинні зберігатись на рахунках в банках;
-при необхідності виплат готівкою заробітної плати або інших платежів підприємство отримує їх в банку; при цьому готівкові гроші повинні використовуватись суворо за цільовим призначенням;
-підприємства можуть отримувати готівкові кошти при наявності джерела засобів (вільний залишок на рахунку чи отримання кредиту);
-перевищення встановлених лімітів каси допускається тільки в особливих випадках, обумовлених в нормативних документах
центрального банку (наприклад, в дні виплати зарплати).
Всі касові операції оформлюються типовими документами. Видача готівкових грошей банком виконується за грошовим чеком стандартної форми.
Одразу після відкриття рахунку в банку підприємство оформлює одержання спеціальної чекової книжки, яка складається з декількох десятків чеків. При виникненні необхідності одержання готівкових грошей в банк надається чек,
заповнений згідно з правилами, і здійснюється видача готівкових грошей.
Чекова книжка складається з двох частин: безпосередньо чеків, які відриваються, заповнюються і здаються в банк та корінців чеків, що залишаються у підприємства для звітності.
В сучасних умовах країни з розвинутою ринковою економікою прагнуть до скорочення готівкових грошей в обороті.
47
В Україні, як і в більшості країн, організацією та регулюванням готівкового обороту займається центральний банк (Національний банк України). Готівкові гроші все ще мають значну питому вагу і тому перспективи їх зменшення пов'язані з:
-стабілізацією економіки;
-підвищенням надійності банків і зростанням довіри до них з боку населення;
-розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;
-запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків.
Значну частину грошового обороту складають платежі підприємств за товари, роботи, послуги, які здійснюються безготівковим шляхом. Сукупність цих платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, складає безготівковий грошовий оборот.
3.3. Форми безготівкових розрахунків
Згідно з принципами безготівкових розрахунків, всі підприємства і організації повинні обов'язково зберігати свої грошові кошти на рахунках в банках. У практиці взаємовідносин підприємств з банками повинні використовуватися певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і слугують для банка розпорядженням по списанню чи зарахуванню грошових засобів на рахунок підприємства.
Всі платіжні документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обов'язковому порядку наступні реквізити:
-найменування розрахункового документа;
-номер, дата, місяць і рік виписки;
-найменування та номери банків платника і одержувача коштів;
-номери рахунків платника і одержувача коштів (в банку);
48
-найменування платника і одержувача;
-призначення платежу (крім чеків);
-сума платежу цифрами та прописом;
-на першому примірнику розрахункового документа повинні бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток
печатки.
Відповідно до існуючої в нашій країні практики встановлені такі форми безготівкових розрахунків: платіжними вимогами, платіжними дорученнями,
платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами, чеками, векселями.
Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів. При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.
Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк.
Платіжне доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача.
Платіжні доручення зручні при авансовій оплаті за товари, при виконанні платежів до бюджету тощо.
Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину –
"доручення" – заповнює платник при згоді на оплату.
Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплатити товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві. Акредитив вигідно використовувати у відносинах з неакуратними платниками.
49