Ексцизійна біопсія — в результаті хірургічного втручання відбувається вилучення всього досліджуваного утворення або органу.
Інцизійна біопсія — в результаті хірургічного втручання відбувається вилучення частини утворення або органу.
Пункційна біопсія — в результаті проколу порожнистою голкою (рідше спеціальним біопсійним інструментом) досліджуваного утворення відбувається забір фрагментів або стовпчика тканини:
Тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія — введення тонкої голки в підозріле утворення, аспірування клітин з цього утворення за допомогою шприца, послідуюча фіксація, цитологічне фарбування отриманого аспірату та подальше дослідження за допомогою мікроскопії.
Панч-біопсія (punch) — біопсія ділянки шкіри при пухлинах і шкірних захворюваннях спеціальною голкою (2-8 мм в діаметрі).
Трепан-біопсія — в результаті проходження тканин трепаном 3-5 мм в діаметрі, що дозволяє отримати великий стовпчик кісткової (рідше іншої) тканини.
У більшості випадків онкологи не мають права починати променеву чи хіміотерапію без морфологічного підтвердження (результату аналізу матеріалу, отриманого за допомогою біопсії) того, що у пацієнта дійсно рак. Таке підтвердження оформляється як юридичний документ, адже променева чи хіміотерапія – це «Чорнобиль в мініатюрі», й окрім вираженої лікувальної дії, вони мають низку побічних ефектів. Організм зазнає певної шкоди, що накладає на медиків велику відповідальність за прийняте рішення.
Правила направлення матеріалу для біопсійного дослідження.
Біопати і операційний матеріал доставляються в лабораторію ПАВ негайно після їх взяття у нативному вигляді, нефіксованими. Якщо такої можливості нема, тканина фіксується в розчині 10% нейтрального (з надлишком крейди) формаліну, об'єм якого в 5-20 разів повинен перевищувати об'єм тканин. Для транспортування великих препаратів можна обмежуватись подвійним об'ємом фіксатора.
Матеріал повинен супроводжуватись направленням (форма №218), в якому лікуючий лікар чітко заповнює всі його графи:
паспортні дані хворого, назва відділення, номер історії хвороби;
дата взяття матеріалу, його характер (біоптат, операційний матеріал), макроскопічний опис препарату;
анамнез, короткі дані клінічного та лабораторного обстеження, проведеного лікування (загальна кількість введених цитостатичних та гармональних препаратів, характер променевої терапії та ін.);
при пухлинах вказується точна локалізація їх, темпи росту, розміри, консистенція, відношення до оточуючих тканин, метастазування, наявність інших пухлинних вузлів;
при дослідженні лімфовузлів: аналіз крові, зішкрібу ендометрію, молочних залоз, дата останньої нормальної менструації, дата початку кровотечі;
клінічний діагноз.
Направлення підписує лікар, який посилає матеріал на дослідження; він же відповідає за доставку матеріалу.
Категорично забороняється ділити біопсійний та операційний матеріал на частини та відсилати в різні патологоанатомічні лабораторії. В таких випадках характерні для патологічного процесу зміни можуть виявитися лише в одній частині об'єкту, що дезорієнтує лікуючого лікаря і може завдати шкоди хворому.
Якщо хворий помер під час операції чи незабаром після неї, в ПАВ доставляються видалені під час операції органи разом з трупом.
Після дослідження матеріалу лікар-патологоанатом наводить опис виявлених змін (макроскопічна та мікроскопічна характеристика матеріалу) та, якщо це можливо, дає заключення у вигляді діагнозу. Бланки з відповідями відправляються в відділення, де їх здають під розписку.
Яку клінічну інформацію лікар обов’язково повинен надавати в бланку направлення на патогістологічне дослідження (форма первинної облікової документації №014/о) для операційного матеріалу.
У пунктах 1-3 зазначаються прізвище, ім’я, по батькові хворого, його стать та вік.
У пункти 4, 5 вписуються дані щодо біопсії: первинна чи повторна; при повторній зазначаються номер і дата первинної біопсії.
У пунктах 6, 7 зазначаються дата та вид операції, маркування матеріалу, кількість об’єктів дослідження.
У пункті 8 лікуючий лікар зазначає клінічні дані: тривалість захворювання, проведене лікування, при пухлинах - точну локалізацію, темпи росту, розміри, консистенцію, відношення до оточуючих тканин, метастази, наявність інших пухлинних вузлів, спеціальне лікування; при дослідженні: лімфовузлів вказується аналіз крові; зскрібків ендометрію, молочних залоз - початок і кінець останньої нормальної менструації, характер порушень менструальної функції, дата початку кровотечі.
У пункт 9 вписуються клінічний діагноз хворого та короткі дані анамнезу і лікування: загальна кількість введених цитостатичних та гормональних препаратів, характер променевої терапії.
Записи підтверджуються підписом лікуючого лікаря із зазначенням прізвища.
Лаборант патологоанатомічного бюро, патологоанатомічного відділення, приймаючи матеріал, що надходить в лабораторію разом із направленням, перевіряє правильність та повноту заповнення всіх граф та відповідність одержаного матеріалу вказаному на бланку.
У пунктах 10, 11 зазначаються відповідний номер патологогістологічного дослідження та дата і час надходження матеріалу в лабораторію.
У пункті 12 зазначається діагностична біопсія; у пункті 13 - біопсія термінова; у пункті 14 вказується операційний матеріал; у пункті 15 зазначається кількість шматочків, блоків; у пункті 16 - методика забарвлення, яку визначає лікар-патологоанатом.
У пункті 17 лікарем-патологоанатомом зазначаються макро- та мікроскопічний описи матеріалу, при цьому вказуються номери конкретно взятих органів.
У пункті 18 лікар-патологоанатом записує патологогістологічний висновок (діагноз) згідно з результатами досліджень.
Після заповнення форми № 014/о зазначається дата дослідження, проставляються прізвища та підписи лікаря-патологоанатома і лаборанта.
Яку клінічну інформацію лікар обов’язково повинен надавати в бланку направлення на патогістологічне дослідження (форма первинної облікової документації №014/о) для біопсійного матеріалу.
У пунктах 1-3 зазначаються прізвище, ім’я, по батькові хворого, його стать та вік.
У пункти 4, 5 вписуються дані щодо біопсії: первинна чи повторна; при повторній зазначаються номер і дата первинної біопсії.
У пунктах 6, 7 зазначаються дата та вид операції, маркування матеріалу, кількість об’єктів дослідження.
У пункті 8 лікуючий лікар зазначає клінічні дані: тривалість захворювання, проведене лікування, при пухлинах - точну локалізацію, темпи росту, розміри, консистенцію, відношення до оточуючих тканин, метастази, наявність інших пухлинних вузлів, спеціальне лікування; при дослідженні: лімфовузлів вказується аналіз крові; зскрібків ендометрію, молочних залоз - початок і кінець останньої нормальної менструації, характер порушень менструальної функції, дата початку кровотечі.
У пункт 9 вписуються клінічний діагноз хворого та короткі дані анамнезу і лікування: загальна кількість введених цитостатичних та гормональних препаратів, характер променевої терапії.
Записи підтверджуються підписом лікуючого лікаря із зазначенням прізвища.
Лаборант патологоанатомічного бюро, патологоанатомічного відділення, приймаючи матеріал, що надходить в лабораторію разом із направленням, перевіряє правильність та повноту заповнення всіх граф та відповідність одержаного матеріалу вказаному на бланку.
У пунктах 10, 11 зазначаються відповідний номер патологогістологічного дослідження та дата і час надходження матеріалу в лабораторію.
У пункті 12 зазначається діагностична біопсія; у пункті 13 - біопсія термінова; у пункті 14 вказується операційний матеріал; у пункті 15 зазначається кількість шматочків, блоків; у пункті 16 - методика забарвлення, яку визначає лікар-патологоанатом.
У пункті 17 лікарем-патологоанатомом зазначаються макро- та мікроскопічний описи матеріалу, при цьому вказуються номери конкретно взятих органів.
У пункті 18 лікар-патологоанатом записує патологогістологічний висновок (діагноз) згідно з результатами досліджень.
Після заповнення форми № 014/о зазначається дата дослідження, проставляються прізвища та підписи лікаря-патологоанатома і лаборанта.
Які методики дослідження дозволяють поставити патоморфологічний діагноз пухлини?
Одним із ключових методів діагностики є патоморфологічне дослідження. Патоморфологічний діагноз встановлюють за допомогою біопсії, він повинен бути отриманий до всіх видів лікувальних впливів. Заключний патоморфологічний діагноз встановлюється відповідно до діючих класифікацій ВООЗ і TNM (міжнародна система класифікацій стадій злоякісних новоутворень) після дослідження всіх видалених тканин. Перед призначенням передопераційної системної терапії до початку лікування повинно бути проведено повноцінне клінічне дослідження стадії розвитку пухлини. Біопсію пухлини можна не виконувати, якщо на першому етапі планується оперативне лікування; в цьому випадку патоморфологічне дослідження з описом гістологічного варіанту, ступеню диференціювання, стану країв резекції та визначення експресії онкомаркерів РЕ / РП, HER2 і Ki67 слід проводити у зразках видаленої пухлинної тканини.
Визначення в пухлині рівня експресії РЕ і РП є обов’язковим; перевагу віддають імуногістохімічному (ІГХ) методу. Результат визначення рецепторного статусу повинен включати дані щодо відсоткового вмісту РЕ та РП — позитивних клітин та інтенсивності їх зафарбовування. Одночасно ІГХ-методом повинні бути визначені рівні експресії HER2 і Ki67, які також враховуються при плануванні терапії. При спірному результаті ІГХ-аналізу HER2 слід провести визначення ампліфікації гена HER2 методом in situ гібридизації (FISH або CISH).
Обов’язкові дослідження для верифікації лімфом? Їх сутність.
Діагностикою лімфом займається лікар-гематолог. Для постановки діагнозу необхідна ексцизійна біопсія лімфатичного вузла – хірургічне видалення вузла. Зразки відправляють в лабораторію, де лікар-патогістолог визначає тип лімфоми. Також він проводить імуногістохімічні дослідження, які виявляють на поверхні ракових клітин експресію специфічних антигенів, властивих тому чи іншому виду лімфом.
Аналізи крові проводять перед початком і під час лікування, важливим прогностичним показником на момент встановлення діагнозу є ШОЕ. Лікуючий лікар може призначити, крім аналізів крові і біопсії, інші діагностичні процедури, наприклад проведення трепанобіопсії кісткового мозку клубової кістки. Обов'язковим є скринінг вірусних гепатитів В, С, ВІЛ-інфекції, оцінка функції діяльності серця і легенів. Для визначення уражених тканин в організмі застосовуються такі методи, як комп'ютерна томографія (КТ). На етапі діагностики лімфом і в подальшому для моніторингу відповіді на терапію необхідне проведення позитронно-емісійної томографії (ПЕТ-КТ).
Перерахуйте обов'язкові методи діагностики пухлин.
Стандартне обстеження онкологічних хворих: узагальнюючи рекомендації щодо обстеження хворих з підозрою на рак слід виділити три етапи діагностики: лікарсько-профілактичні заходи загально лікарняної мережі (до 3-х днів), консультативна поліклініка спеціалізованої установи (до 8 днів), стаціонар спеціалізованої установи (до 10 днів). Діагностика на етапі загальної лікарняної мережі:
- об’єктивне обстеження,
- виконання загально лабораторних обстежень,
- рентгенографії грудної клітки,
- УЗД черевної порожнини,
- уточнюючі обстеження, наприклад, рентгенографія шлунку, мамографія,
- обстеження в обсязі щорічного профілактичного огляду,
- ЕКГ.
На етапі консультативної поліклініки проводяться:
- об’єктивне обстеження,
- уточнюючі рентгенологічні обстеження (рентгенологічна томографія, КТ),
- МРТ,
- уточнююча УЗД,
- біопсія пухлини,
- радіоізотопні обстеження,
- консультації хірурга-онколога,
- хіміотерапевта,
- радіолога,
- терапевта,
- анестезіолога,
- гінеколога за показаннями.
Стаціонарний етап передбачає:
- поглиблене обстеження з використанням всіх необхідних методів,
- морфологічні дослідження,
- імуногістохімічні дослідження,
- планування лікування,
- реалізація плану лікування.
Визначення, що таке рецидив пухлини? Причини виникнення та клінічне значення.
Рецидив пухлини — повторна поява такої ж за ознакоми пухлини попередньому місці після проведеного лікування. Пухлини здатні рецидивувати. Рецидиви властиві як злоякісним, так і доброякісним пухлинам, причому в ході рецидивного росту морфологічна будова пухлини може змінюватися і відбувається пухлинна прогресія. При деяких видах новоутворень (лімфогранулематозі, лімфо- та мієлолейкозі, семіномі та ін.), де можлива тривала ремісія внаслідок консервативної терапії, поновлення захворювання також трактується як Рецидив. Причиною виникнення рецидиву пухлин є як правило не повне її видалення або лікування. Якщо всі пухлинні клітини не загинули під час хімії або променевого лікування, видалення пухлини, вони розпочинають знову ділитись. Тому через деякий час виникає пухлина на тому ж місці. Клінічні ознаки рецидиву, як правило, повторюють розпал захворювання.
Що таке метастаз? Види метастазування, клінічне значення.
Метаста́з — відокремлене вторинне вогнище патологічного процесу, що виникає внаслідок переміщення з первинного вогнища хвороби в інше розташування в організмі. Процес утворення метастазів називається метастазуванням. Пухлинні клітини можуть поширюватися з током крові (гематогенні метастази), лімфи (лімфогенні), по серозних оболонках, які прилягають до пухлинного вузла (імплантаційні метастази), та використовувати декілька шляхів (змішані метастази). Виділяють також транзиторні метастази, які виникають вздовж шляху метастазування. Пухлинні клітини можуть поширюватися також вздовж фізіологічних просторів (інтраканалікулярні метастази), зокрема, вздовж нервів (периневральне метастазування). Для кожного виду пухлин характерний свій переважний шлях метастазування. Наприклад, саркоми метастазують гематогенно, карциноми (рак) — в основному лімфогенно. При імплантаційному (контактному) метастазуванні пухлинні клітини поширюються по поверхні серозних оболонок, що прилягають до пухлини. Наприклад, при серозному раку яєчника відбувається поширення комплексів раку по очеревині і розвиток канцероматозу очеревини; при периферичному раку легені можливий канцероматоз плеври. Сучасні дослідження свідчать, що частота метастазування залежить безпосередньо від поширеності та локалізації ракового процесу.
Метастазування відіграє велику роль у клініці. За допомогою класифікації пухлин( TNM (абревіатура от tumor, nodus и metastasis) — міжнародна класифікація стадій злоякісних новоутворень) можна надавати суттєву роль:
в плануванні лікування;
в складанні прогнозу;
в оцінці результатів лікування;
в обміні інформації між медичними центрами;
сприяти подальшому вивченню раку.
Що таке «сторожовий вузол»? Як його визначають?
У хворих на рак ротової порожнини та ротоглотки виконується біопсія сторожового лімфатичного вузла. Тому що дані органи мають невисоку чутливість до методів таких як комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, позитронно-емісійна томографія, ультразвукове дослідження. До того ж за допомогою них можна виявити приховані метастази і шляхи метастазування.
Діагностика сторожового лімфатичного вузла базується на концепції, що злоякісні клітини з первинної пухлини поширюються у один або групу лімфовузлів (сторожових) перед переходом до іншої частини лімфатичних вузлів басейну. Для виявлення сторожового лімфовузла використовують радіоізотопний метод і барвники .
Сторожовий лімфатичний вузол визначають як перший фільтр, через який проходить лімфовідтік від первинного вогнища утворення. Вважається, що відсутність ознак ураження сигнальних лімфатичних вузлів вказує на відсутність метастазів в інших регіонарних лімфатичних вузлах. Для виявлення сторожового лімфатичного вузла у хворих на рак грудної залози частіше застосовують індигокармін або синьку на основі ізосульфана. Використовують також сироватковий альбумін людини або колоїдний розчин, мічений технецієм 99m (99mTc). Сторожовий лімфатичний вузол виявляють після детекції регіонарної зони за допомогою радіозонда. На жаль, більшість проблем у його діагностиці ще не вирішені. Основна перешкода широкому застосуванню цієї методики — це висока вартість ізотопного етапу дослідження.
Які групи генів мають важливе значення для канцерогенезу пухлин?
Існує 4 типи генів, що задіяні в канцерогенезі: онкогени, активація яких призводить до розвитку пухлин, гени, що супресують пухлинний ріст (TSG), гени-мутатори, активація яких підвищує частоту мутацій і гени-блокатори апоптозу, які забезпечують виживання трансформованих клітин.
Важливу роль в канцерогенезі грають онкогени. Протоонкогени кодують білки, які є компонентами шляхів передачі сигналів в клітині. У нормальній клітині експресія протоонкогенів ретельно регулюється, і їх 14 транскрипція відбувається строго на певних стадіях росту і розвитку клітин. Мутації в цих генах діють як домінантні і призводять до втрати оригінальної функції, внаслідок чого виникає безконтрольне прискорене ділення клітин.
TSG беруть участь в контролі клітинного циклу, регулюють ріст і транскрипцію, передачу сигналів, а також ангіогенез. Передбачається, що TSG можуть широко використовуватися в антипухлинній терапії.
Також існують так звані генетичні мутагени або гени-мутатори, які підвищують частоту мутацій в окремій клітині. До них відносяться інсерційні сегменти (ІС), які є регуляторними послідовностями (вони впливають на активність інших генів), і транспозони, що містять структурні гени (наприклад, ген, відповідальний за стійкість до антибіотика). І ті, і інші можуть переміщатися між різними ділянками хромосом, між ядром і цитоплазмою, між різними клітинами і навіть між різними таксонами
Особливу роль в підвищенні рівня мутацій грають механізми репарації. Отже, процес злоякісної трансформації клітин є багатостадійним та різнонаправленим процесом, для якого необхідна як інактивація генів-супресорів, так і надмірна активація онкогенів.
Які критерії визначення гістологічної диференціації нейроендокринних раків?
Особливість пухлин у тому, що речовини, які секретуються та їхня кількість може змінюватися. Злоякісні апудоми формуються з клітин-попередників, які в подальшому диференціюються у різні нейроендокринні структури. При розростанні осередок неоднорідний, та може продукувати різні гормони. Класифікують новоутворення по переважаючому типу клітин. Поширювані метастази при потраплянні у інші тканини теж відрізняються за функціями від «материнських». Тому симптоми утворень дуже різноманітні. Практично у всіх хворих спостерігається схуднення, шкірні висипи, порушення кровообігу, схильність до утворення тромбів, панічні атаки та тривожність. У місці появи осередку формується больовий синдром. Піднімається температура, онкохворі скаржаться на головний біль.
Велике значення має вид раку. Карциноїди найчастіше проявляються проносами (у 70% хворих), порушеннями роботи серцевих клапанів (у 45% пацієнтів), гормональними припливами, як при менопаузі (90%). При цьому шкіра покривається потом, стає спекотно, епідерміс червоніє. Такий комплекс симптомів називається карциноїдний синдром.
Якщо розвивається гастринома, то, як наслідок, діагностують виразку. Глюкагономам притаманні симптоми цукрового діабету, а при інсуліномі навпаки з’являється сильне зниження цукру в крові, яке проявляється слабкістю, втратою свідомості, тремтінням кінцівок та нападами голоду. Соматолібериноми характеризуються акромегалією – надмірним зростанням окремих частин тіла.
Через велике розмаїття симптомів діагностика дуже ускладнена. Тому пухлини виявляють на пізніх стадіях. Зазвичай при появі гормональних порушень хворих перевіряють на рівень гормонів у крові. Після підтвердження дисбалансу проводять подальші обстеження. Знайти місце локалізації утворення допомагає томографія та УЗД. Для визначення злоякісності проводять біопсію.
З яких клітин походять та в яких органах зустрічаються нейроендокринні пухлини?
Нейроендокринні пухлини – це утворення з клітин APUD-системи, які розташовані в епітеліальних тканинах. Ці поодинокі клітини знаходяться в різних органах та є частиною гуморальної регуляції, бо одночасно беруть участь у роботі нервової та гормональної систем. Вони здатні поглинати амінокислоти та перетворювати їх в речовини-передавачі нервових команд (нейромедіатори). Зазвичай це серотонін. Додатково ці ж клітини продукують з амінокислот пептидні гормони:
Окситоцин – сприяє скороченню матки, виробленню молока та формуванню зв’язку між жінкою та малюком.
Вазопресин – регулює тиск.
Гастрін – стимулює вироблення шлункового соку.
Інсулін – спрямований на регуляцію вуглеводного та жирового обміну.