Материал: экз патан кафедра 1 (2)

При цьому підвищений кров'яний тиск у венах перешкоджає міжклітинній рідині надходити з тканини в капіляри.

Патоморфологія:

Набряклі тканини й органи збільшені в об'ємі, їх консистенція стає м'якою, тістоподібною (при натискуванні пальцем залишається ямка, що довго не вирівнюється), колір блідне. На розрізі набрякла тканина надмірно волога, драглиста, блискуча; з поверхні розрізу, вже при легкому натискуванні, стікає прозора жовтувата рідина.

Залежно від анатомічної будови тканин, органів, кількості в них сполучної тканини, макроскопічні ознаки набряку мають певні свої особливості:

Набряк шкіри (гр. апаsаrkа — анасарка)

Характеризується:

• набуханням і потовщенням підшкірної клітковини.

• при розрізі такої шкіри виділяється прозора рідина.

Найчастіше набряк шкіри спостерігають в ділянці кута нижньої щелепи, шиї, нижньої поверхні живота. Слизові оболонки при набряку потовщуються, іноді утворюють грубі складки. Підслизовий шар широкий, драглистий, прозорий.

Легені:

• важкі, не спадаються

• тістуватої консистенції

• колір найчастіше червоно-рожевий або червоно-вишневий

• з поверхні розрізу при натискуванні стікає жовтувата або кров'яниста піниста рідина. Така ж рідина заповнює бронхи і навіть трахею.

Головний мозок:

• супроводжується збільшенням кількості рідини в шлуночках

• згладженістю звивин

• поверхня розрізу (особливо сіра речовина) волога, соковита, блискуча

• кров, що витікає з дрібних судин, швидко розпливається по поверхні розрізу.

Нирки:

• дещо збільшені,

• бліді на розрізі р

• рідина скупчується в інтерстиціальній тканині переважно в мозковому шарі.

Водянка черевної порожнини (асцит) розвивається найчастіше при ураженнях печінки (цироз, рак), коли затруднений кровообіг і виникає венозний застій в системі ворітної вени. При цьому у черевній порожнині нагромаджується транссудат і вона збільшується в об'ємі. Органи черевної порожнини здавлюються.

Також виділяють:

• Водянка грудної порожнини (гідроторакс)

• водянка порожнини перикарду (гідроперикард)

• Водянка піхвової oбoлонки сім'яників (гідроцелє

Мікроскопічно набряк характеризується:

• Розволокненням і потовщенням сполучнотканинної основи (рідина, що просякає тканину, розсуває і роз'єднує клітини, розпушує колагенові, еластичні та ретикулярні волокна).

• Трансудат, бідний клітинними елементами і білками, при фарбуванні гематоксиліном та еозином має вигляд однорідної блідо-рожевої маси.

• Клітини набухають, округлюються, в їх цитоплазмі і ядрах з'являються вакуолі, розвиваються некробіотичні зміни і вони поступово гинуть.

• При електронно-мікроскопічному дослідженні спостерігають набухання мітохондрій, вакуолізацію цитоплазми, зміни ендоплазматичної сітки.

Наслідки набряку можуть бути сприятливі – розсмоктування трансудату або несприятливі – дистрофія та атрофія паренхіматозних клітин, а також склерозування.

Дегідратація: визначення, причини розвитку, патоморфологія

Дегідратація, або ексикоз – це зменешнення вмісту тканинної рідини, яке супроводжується втратою кров’ю води, тобто ангідремією.

Причини дегідратації

• недостатнє поступлення води:

• водне голодування;

• нервово-психічні захворювання з ураженням центру спраги (струс головного мозку, інсульти, неврози);

• соматичні захворювання з порушеннями процесу прийому рідини (порушення ковтання, прохідності стравохода);

• намірна втрата води:

• тривала поліурія (при хронічній хворобі нирок, цукровому діабеті, передозуванні діуретинами);

• шлунково-кишкові порушення (гіперсалівація, сильне блювання, діарея);

• крововтрата;

• тривале та виражене потовиділення;

• гіпертермія;

втрата великої кількості лімфи (опіки, поранення лімфатичних стовбурів

• морфологічно:

• сухість слизових оболонок і шкіри;

• гіпосалівація;

• зменшення еластичності та тургора шкіри, м’язів;

• западіння та м’якість очних яблук.

Класифікація гіпогідратації:

• гіпоосмоляльна (при гіпоальдостеронізмі, гіпергідрозі, цукровому та нецукровому діабеті, діареях);

• гіперосмоляльна (при недостатньому вживанні води, гіпертермії, поліурії з малим вмістом в сечі осмотично активних речовин, вживанні морської води);

• ізоосмоляльна (крововтрата).

Наслідок – згущення крові, порушення реологічних властивостей крові, що веде до підвищення ризику утворення тромбів, тромбоемболії, інфаркту міокарду, інсульту, порушення обмінних процесів між кров’ю і тканинами організму, що веде до гіпоксії, порушення КОС, ОЦК.

Питання№2 до білету

Пухлини. Визначення. Особливості пухлинного росту. Принципи класифікації

Доброякісні пухлини. Характеристика критерії доброякісності. Злоякісні пухлини. Характеристика критеріїв злоякісності. Передпухлинні (передракові) стани і зміни.

Пухлина – надмірне, некоординоване з організмом патологічне розростання тканин, яке продовжується після дії причини,що його викликали; складається з якісно змінених клітин, які стали атиповими щодо диференціювання та характеру росту і передають ці властивості своїм нащадкам.

Ріст пухлини

Принципи класифікації

1. За клінічним перебігом;

2. За гістологічним походженням (28 класифікацій);

3. За мікроскопічним виглядом: вузлові (ендофітні і екзофітні), інфільтративні, мультифокальні;

4. За розміром і розповсюдженням (TNM).

Пухлини: визначення, доброякісні пухлини, критерії доброякісності.

₊

Пухлини. Визначення. Злоякісні пухлини. Характеристика критеріїв злоякісності.

Доброякісні або зрілі пухлини складаються з клітин диференційованих такою мірою, що майже завжди можна встановити, з якої тканини вони ростуть (гомологічні пухлини).

Злоякісні або незрілі пухлини складаються з мало- або недиференційованих клітин; вони втрачають схожість з тканиною, з якої вони виникають (гетерологічні пухлини).

Порівняльна характеристика критеріїв злоякісності і доброякісності

Для всіх злоякісних новоутворень характерні 8 фундаментальних змін у фізіології клітин, які прийнято вважати критеріями злоякісного росту. Такі зміни включають:

• Автономне забезпечення факторами росту;

• Нечутливість до інгібіторів росту;

• Порушення клітинного метаболізму;

• Ухиляння від апоптозу;

• Необмежений реплікативний потенціал (іммортальність);

• Підтримувальний ангіогенез;

• Інвазія та метастазування;

• Уникання імунного контролю.

Пухлини епітеліальні: визначення, класифікація, приклади доброякісних епітеліальних пухлин, критеріїв доброякісності.

Епітеліальні пухлини– це пухлини,які розвиваються з плоского або залозистого епітелію (пухлини без специфічної локалізації; органоНЕспецифічні) або з екзо- і ендокринних залоз (органоспецифічні).

Тобто, епітеліальні пухлини залежно від гістогенезу розрізняють :

• пухлини з покривного епітелію (багатошарового плоского та перехідного),

• залозистого.

Залежно від органної специфічності виділяють:

• органоспецифічні

• органонеспецифічні (епітеліальні пухлини без специфічної локалізації).

За перебігом та диференціюванням епітеліальні пухлини бувають:

• доброякісні

• злоякісні.

Приклади доброякісних епітеліальних пухлин:

А) Органонеспецифічні:

ПАПІЛОМА (від лат. Papilla – сосочок) – пухлина з плоского або перехідного епітелію.

Дана пухлина знаходиться на поверхні шкіри або слизової оболонки (слизова оболонка ротової порожнини, справжні голосові зв’язки, миски нирок, сечовий міхур) на широкій чи вузькій основі (ніжці), невеликих розмірів, кулястої форми, тверда або м’яка, поверхня ніби вкрити сосочками (нагадує ягоди малини).

Строма пухлини розвинена добре, росте разом з епітелієм. Полярність, комплексність та власна мембрана пухлини збережена.

В папіломі шкіри може спостерігатися ороговіння різної інтенсивності.

При пошкодженні папілома легко руйнується, в ній виникає запалення. Після оперативного видалення папіломи рідко рецидувують, іноді (при постійному подразненні) малігнізуються.

АДЕНОМА (від грец. Aden – залоза, oma – пухлина) - пухлина залозистих органів і слизових оболонок, які вислані призматичним епітелієм.

Пухлина має вигляд відокремленого вузла м’якої консистенції, на розтині тканина біло-рожевого кольору, іноді в ній знаходять різних розмірів порожнини (кісти). Розміри пухлини варіюють ( від кількох мм до десятків см).

Аденоми слизових оболонок, які виступають у виляді поліпа звуться аденоматозними (залозистими) поліпами.

Аденоми мають органоїдну будову і складаються з клітин призматичного або кубічного упетелію, який формує залозисті утворення. Якщо в пухлині більше стромальних елементів, то таку пухлину називають фіброаденомою.

Розрізняють такі морфологічні варіанти аденом:

• Ацинарна (альвеолярна аденома) – виникає з альвеолярної паренхіми залози.

• Тубулярна – виростає з протоків залозистих структур.

• Сосочковава – епітелій розростається у вигляді сосочків в кістозних утвореннях (цистаденома).

• Та Аденоматозний поліп та фіброаденома, які описані вище.

Б) Органоспецифічні:

Екзокринних залоз:

• Аденома (гепатома) – доброякіна пухлина печінки.

• Аденома епітелію ниркових канальців.

• Фіброаденома (периканалікулярна, інтраканалікулярна) – з епітелію альвеол та вивідних протоків молочної залози.

• Пузирний (міхуровий) занос – пухлина з оболонки хоріона.

• Сирингоаденома – з епітлію проток потових залоз.

• Гіграденома – з епітелію секреторних відділів потових залоз.

• Трихоепітеліома – з епітелію волосяних фолікулів.

Ендокринних залоз:

• Серозна/муцинозна цистаденома – пухлина з трубно-маткового епітелію.

• Текома, гранульозоклітинна пухлина – зі строми статевого тяжа.

• Пухлини з клітин Лейдіга/Сертолі – пухилини з статевих клітин яєчка.

• Фолікулярна аденома – з клітин А і В щитової залози.

• Солідна аденома – з клітин С щитової залози.

• Аденома прищитоподібної залози.

• Адренокортикальні аденоми – з клітин коркового шару наднирників.

• Феохромоцитома – з клітин мозкового шару наднирників.

• Тимома (кортикомедулярна, медулярно-клітинна, змішаноклітинна, гранулематозна) – пухлина з епітеліальних клітин вилочкової залози.

• Аденома: хромофобна, еозинофільна, базофільна – з клітин гіпофіза.

• Пінеалома – пухлина епіфіза.

• Бета, альфа, джі- інсулома – пухлини бета, альфа, джі клітин відповідно підшлункової залози.

• Карциноїд – пухлини ШКТ з ентерохромафінних клітин.

Критерії доброякісності пухлини:

РАК (син.: карцинома) – злоякісна пухлина, побудована з незрілих (мало диференційованих або недиференційованих) клітин епітеліальної тканини.

Епітеліальні пухлини.

Залежно від гістогенезу розрізняють :

 пухлини з покривного епітелія (багатошарового плоского та перехідного),

 залозистого.

За перебігом та диференціюванням епітеліальні пухлини бувають:

 доброякісні

 злоякісні.

Залежно від органної специфічності виділяють:

 органоспецифічні

 епітеліальні пухлини без специфічної локалізації.

Доброякісні пухлини з епітелію

 без характерної локалізації з покривного епітелію - папіломи зустрічаються в шкірі, гортані, сечовому

міхурі тощо;

 із залозистого епітелію – аденоми зустрічаються у всіх залозистих органах.

Розрізняють такі морфологічні варіанти аденом:

o ацинозна (альвеолярна),

o тубулярна,

o трабекулярна,

o солідна,

o сосочкова

o цистаденома,

o ворсинчаста аденома,

o фіброаденома.

Злоякісні епітеліальні пухлини - називаються рак або карциномами.

Епітеліальні пухлини (органоспецифічні):

Хоріонепітеліома — злоякісна пухлина з трофобласту, яка виникає з плаценти після аорта, трубної

вагітності та пологів. Пухлина має вигляд строкатого губчастого вузла в міометрії. Хоріонепітеліома може бути і

тератогенного походження - в яєчнику, яєчку, середостінні, стінці сечового міхура і такі пухлини називаються