Þ середньостроковий державний борг (від 1-го до 5-ти років);
Þ довгостроковий державний борг (5 і більше років).
Найважчими е короткострокові борги. За ними незабаром доводиться виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову й середньострокову заборгованість, тобто перетворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків [25, с. 111 - 114].
За сферою розміщення державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній борг - це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами.
Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України», до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити [2, п. 3].
Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно-управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.
До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:
1) заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;
2) заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;
3) зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;
4)
грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з
виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та
інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам;
5) зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;
6) компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.
У сучасних умовах внутрішній державний борг створюють не тільки як фінансовий, але й як політичний інструмент, за допомогою якого уряд створює суспільне коло, матеріальні інтереси якого націлено на зміцнення держави [13, с. 4 - 9].
Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань державних органів управління перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та нерезидентами.
Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, тому що для його погашення держава повинна віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги.
До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):
1) зобов'язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР);
2) заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.);
3) зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити);
4) заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.
Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділяється на такі групи:
¾ кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни;
¾ пов'язані кредити, надані в рамках міждержавних та міжурядових домовленостей;
¾ інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії;
¾ довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними позичальниками в рамках власних проектів розвитку [11, с. 67 - 78].
Залежно від сукупності боргових зобов'язань державний борг класифікують на капітальний і поточний.
Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди.
Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений.
Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.
Залежно від суб'єкта розрізняють державний і муніципальний борг.
Муніципальний борг - це сума місцевих запозичень, що входять до складу державного боргу. Змістом державного боргу є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов'язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.
За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний.
Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, і збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін.
Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання [8, с. 56 - 60].
Граничні величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям Закону "Про Державний бюджет" на відповідний рік.
Конкретний розмір внутрішнього й зовнішнього державного боргу щорічно обнародують у Законі України "Про Державний бюджет" на поточний рік [4, ст. 5].
Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче [1, ст. 18].
Державний борг оцінюють за такими показниками:
1) борг на душу населення - свідчить, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;
2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами - визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу (цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни);
) відносна величина боргу (держаний борг/ВВП).
Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.
Джерелами погашення державного боргу є:
Ø бюджетні кошти;
Ø кошти, отримані від приватизації державного майна;
Ø нові запозичення;
Ø золотовалютні резерви країни [14, с. 91 - 96].
Розміри та структура державного
боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені
соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні
фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері.
Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної
політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції,
розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій
тощо. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині
залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні,
факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних
інвестицій для конкретних проектів тощо.
РОЗДІЛ 2.
Проблеми управління державним боргом України
В період становлення України як незалежної держави гостро відчувається нестача власних ресурсів для реформування національного господарства. Недостатній розвиток ринку державних запозичень та слабкість його ресурсної бази змушують звертатися як до зовнішніх, так і до внутрішніх джерел мобілізації коштів для фінансування дефіциту бюджету, стабілізації грошово-кредитної системи, поповнення валютних резервів центрального банку, підтримки і врівноваження платіжного балансу.
Залучення запозичених коштів, з одного боку, є джерелом фінансування структурних реформ української економіки, з іншого, є передумовою виникнення державного боргу. Тому, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі, є механізм управління державним боргом.
Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.
У широкому розумінні, управління державним боргом - це процес формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.
Метою управління державним боргом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій [15, с. 57 - 61].
При управлінні державним боргом вирішуються такі завдання:
1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
2) ефективне та цільове використання запозичених коштів;
) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.
Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту. Проте чинним законодавством України не дається визначення таких категорій як витрати з обслуговування, погашення та управління державним боргом.
В умовах перехідної економіки України задачі управління державним боргом значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін. [22, с. 10 - 13].
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:
Ä безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;
Ä оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;
Ä зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;
Ä прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника [9, с. 36-41].
У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.
Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.
Потенційну загрозу економічній безпеці України становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування державного боргу.
У світовій практиці безпечним вважається такий рівень державного боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 % %, межею підвищеної небезпеки - 25-30 % [10, с. 28-32].
Управління державним боргом в Україні здійснює Міністерство фінансів України, Державне казначейство, а також Національний банк України, який розміщує державні цінні папери.
На основі аналізу управління державного зовнішнього боргу виділяють такі основні цілі:
1) економічні цілі - це мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і переоформлення заборгованості;
2) зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу;
) підвищення ефективності використання залучених ресурсів;
) політичні цілі управління зовнішнім боргом - полягають у підтримці стабільності функціонування політичної системи;
) соціальні цілі - це своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності та соціальної справедливості.
Управління державною заборгованістю ділиться на три стадії: залучення коштів, розміщення (використання) запозичених коштів та погашення боргу й виплата відсотків.
Державне управління залучення коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів.