Материал: Lysenko_physics_lek_2

max d

Тут l = l0 / n – довжина хвилі у середовищі, що заповнює простір між джерелами світла й

екраном.

Відстань між двома сусідніми максимумами інтенсивності називають відстанню між інтерференційними смугами, а відстань між сусідніми мінімумами інтенсивності –

шириною інтерференційної смуги. Неважко з’ясувати, що відстань між смугами й ширина

світла дорівнює λ = 620 нм. Таким шляхом уперше Юнг виміряв довжини світлових хвиль.

§ 51 Дзеркала Френеля. Ширина інтерференційних смуг [5]

1 Розглянемо інтерференційну схему, яка використовує відбиття для розділення світлової хвилі на дві частини. Ця схема отримала назву дзеркал Френеля.

Два плоских дотичні дзеркала OM та ON розміщуються так, що їх поверхні, які відбивають, утворюють кут, близький до π (рис. 1). Відповідно кут ϕ (див. рис. 51.1) дуже

малий. Паралельно лінії перетинання дзеркал O на відстані r від неї розміщене прямолінійне джерело світла S (наприклад, вузька щілина, яка світиться). Дзеркала відбивають на екран E дві циліндричні когерентні хвилі, які поширюються так, ніби вони вийшли з уявних джерел S1 і S2 . Непрозорий екран E1 знаходиться на шляху світла від джерела S до екрана E .

E

E1

S1 r

ϕ

d ϕ r 0

S2

ϕ N

Q

l

Рисунок 51.1 – Дзеркала Френеля. Інтерференція спостерігається в області OPQ , у якій відбиті хвилі накладаються одна на одну

Промінь OQ являє собою відбиття променя SO від дзеркала OM , промінь OP – відбиття променя SO від дзеркала ON . Кут між ÐS1SS2 дорівнює ϕ (як кути між відповідними взаємно перпендикулярними прямими). Оскільки S та S1 розміщені відносно дзеркала OM симетрично, довжина відрізка OS1 дорівнює OS , тобто r . Аналогічні міркування приводять до того ж результату для відрізка OS2 . Таким чином, відстані від

106

d = 2r sin ϕ ≈ 2rϕ .

На рис. 1 бачимо, що a = r cosϕ ≈ r . Отже, відстань l між уявними когерентними джерелами та екраном E буде дорівнювати

§ 52 Інтерференція світла при відбитті від тонких плівок. Різниця ходу променів. Смуги рівного нахилу. Смуги рівної товщини [5]

променем). При вході в пластинку й виході з неї другий пучок заломлюється. Крім цих двох пучків, пластинка відбиває вгору пучки, що виникають у результаті три-, п'яти- і т.д. кратного відбиття від поверхонь пластинки. Однак через їхню малу інтенсивність ми ці пучки брати до уваги не будемо. Не будемо також цікавитися пучками, що пройшли через пластинку.

Різниця ходу, що отримується променями 1 і 2 до того, як вони зійдуться в точці C ,

заломлення пластинки. Показник заломлення середовища, що оточує пластинку, беремо таким, що дорівнює одиниці. З рис. 52.1 видно, що l1 = 2b×tgq2 sin q1 , l2 = 2b / cosq2 ( b – товщина пластинки). Підстановка цих значень у вираз (52.1) дає, що

107

При обчисленні різниці фаз δ між коливаннями у променях 1 і 2 потрібно, крім оптичної різниці ходу , врахувати можливість зміни фази хвилі при відбитті. У точці C (див. рис. 52.1) відбиття проходить від оптично більш густого середовища. Тому фаза хвилі 1 змінюється на π . У точці O відбиття проходить від менш густого середовища, тому стрибка фази тут не відбувається. У результаті між променями 1 і 2 виникає додаткова різниця фаз, що дорівнює π . Її можна врахувати, додавши до (або віднявши від неї) половину довжини хвилі у вакуумі. У результаті отримаємо різницю ходу променів, які інтерферують у плівці:

точках на поверхні пластинки може виникати максимум інтерференції для світла якоїсь однієї довжини хвилі λ ; інакше кажучи, при освітленні пластинки білим світлом вона матиме один колір. Можливі інші випадки.

Коли кут падіння q1 скрізь однаковий, а товщина пластинки різна, тоді максимум інтерференції світла довжини хвилі l1 буде в точках, що відповідають товщині пластинки d1 , а максимум для хвилі l2 – у точках, що відповідають товщині d2 і т. д. У результаті

інтерференції на пластинці утворяться кольорові смуги, які позначатимуть місця однакової товщини пластинки або плівки, їх називають смугами однакової товщини. Такі кольорові смуги можна спостерігати на дорогах після дощу, де розлите мастило чи пальне, на плоскій мильній плівці тощо.

Може бути, що кут падіння q1 в різних точках набуває різних значень (наприклад, при освітленні пластинки точковим джерелом світла), а товщина пластинки d при цьому залишається незмінною. Тоді максимум для хвиль l1 виникатиме в точках, де кут падіння q1 , а для хвиль l2 – де кут падіння q2 і т.д. У результаті інтерференції на пластинці

утворяться кольорові смуги, які позначатимуть місця однакового нахилу світлових променів; їх називають смугами однакового нахилу.

§ 53 Кільця Ньютона. Радіуси темних і світлих кілець [5]

1 Класичним прикладом смуг однакової товщини є кільця Ньютона (див. рис. 53.1). Вони спостерігаються при відбитті світла від системи, що складається з дотичних товстої плоскопаралельної пластинки й плоскоопуклої лінзи з великим радіусом кривизни

(рис. 53.2). Роль тонкої плівки, від поверхонь якої відбиваються когерентні хвилі, відіграє повітряний зазор між пластинкою й лінзою (внаслідок великої товщини пластинки й лінзи

108