Материал: Lysenko_physics_lek_2
Вони одночасно збільшуються від нуля, потім через 1/4 періоду досягають найбільшого |
|||||||||
значення, причому якщо E напрямлено вгору, |
то H напрямлений вправо (дивимося вздовж |
||||||||
напрямку поширення хвилі). Ще через 1/4 періоду обидва вектори одночасно |
|||||||||
перетворюються в нуль. Потім знову досягають найбільшого значення, |
але цього разу |
E |
|||||||
напрямлений вниз, а |
H вліво. І, нарешті, на завершенні періоду коливання вектори знову |
||||||||
перетворюються в нуль. Такі зміни векторів E і H відбуваються у всіх точках простору, але |
|||||||||
зі зміщенням за фазою, яка обумовлена відстанню між точками вздовж осі X . |
|
|
|||||||
3 Максвелл |
передбачив |
теоретично |
існування |
|
|
|
|
||
електромагнітних хвиль ще у 1865 р. Перші досліди з |
|
|
|
|
|||||
несвітловими |
електромагнітними |
хвилями |
були |
здійснені |
Індуктор |
|
Др |
|
|
Г. Герцом у 1888 р. Для випромінювання хвиль Герц застосував |
|
|
|
||||||
винайдений ним вібратор, що складається із двох стержнів, |
|
|
|
||||||
розділених іскровим проміжком (рис. 44.2). При подачі на |
|
Др |
|
||||||
вібратор високої напруги від індукційної котушки у проміжку |
|
|
|||||||
проскакувала іскра. Вона закорочувала проміжок, і у вібраторі |
|
|
|
|
|||||
виникали загасаючі електричні коливання. За час горіння іскри |
|
|
|
|
|||||
встигала відбутися велика кількість коливань, що створювала |
Рисунок 44.2 – Вібратор |
|
|||||||
цуг електромагнітних хвиль, довжина яких приблизно у два |
Герца, |
підключений через |
|||||||
рази перевищувала довжину вібратора. Приймання хвиль Герц |
дроселі Др до індукційної |
||||||||
здійснював за допомогою такого самого вібратора (без |
котушки. Дроселі запобі- |
||||||||
індуктора) з невеликим іскровим проміжком посередині. При |
гали проходженню висо- |
||||||||
розміщенні такого вібратора паралельно вектору напруженості |
кочастотного |
струму |
в |
||||||
електричного поля хвилі в ньому збуджувалися коливання |
обмотці індуктора |
|
|||||||
струму й напруги. Оскільки довжина вібратора вибиралася |
|
|
|
|
|||||
такою, що дорівнювала λ / 2 , коливання у |
ньому |
внаслідок |
резонансу досягали такої |
||||||
інтенсивності, що викликали проскакування в іскровому проміжку невеликих іскор. |
|||||||||
Спостереження цих невеликих іскор свідчило про наявність у даній точці простору |
|||||||||
електромагнітної хвилі. |
|
|
|
|
|
|
|
||
§ 45 Вектор Пойтінга [5]
1 Поширення будь-якої хвилі пов'язане з перенесенням енергії. Електромагнітні хвилі також переносять енергію. За умови відсутності дисперсії швидкість перенесення енергії дорівнює фазовій швидкості υ, і густину потоку енергії можна отримати, помноживши густину енергії w на υ (тут використали формулу для вектора Умова). У випадку
електромагнітних хвиль вектор густини потоку енергії прийнято позначати буквою S . Отже, модуль вектора S дорівнює
S = wυ . |
(45.1) |
Густина енергії електромагнітного поля складається із густини енергії електричного поля й густини енергії магнітного поля:
w = w + w |
|
= |
ε |
εE2 |
+ |
μ |
μH 2 |
. |
(45.2) |
H |
0 |
|
0 |
|
|||||
E |
|
|
2 |
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
У вакуумі та у непровідному середовищі вектори E і H змінюються в кожній точці простору в однаковій фазі. Тому співвідношення між амплітудами напруженості електричного й магнітного полів справедливо й для їх миттєвих значень:
E
ε0ε = H 
μ0μ .
Тому можна написати, що
96
ε |
εE2 |
|
μ |
μH 2 |
|
EH |
|
|
EH |
|
|
EH |
|
|
= |
= |
ε0μ0εμ = |
εμ = |
, |
||||||||||
0 |
2 |
0 |
2 |
2 |
2c |
2υ |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
де υ – фазова швидкість хвилі ( ε0μ0 = 1/ c2 ; c – швидкість світла у вакуумі; c / 
εμ = υ ). Таким чином, вираз (45.2) можна подати у вигляді
w = EHυ .
Помноживши знайдений вираз для w на швидкість хвилі υ, отримаємо модуль густини потоку енергії:
S = wυ = EH . |
(45.3) |
Вектори E та H взаємно перпендикулярні й утворюють із напрямом поширення хвилі правогвинтову систему. Тому напрям вектора [E × H ] збігається з напрямом перенесення
енергії, а модуль цього вектора дорівнює EH . Отже, вектор густини |
потоку |
||
електромагнітної енергії можна подати як векторний добуток E і H : |
|
||
|
|
|
|
|
S = [E × H ] |
. |
(45.4) |
Вектор S називається вектором Пойтінга. |
|
||
Оскільки вектори E та H змінюються з часом за законом косинуса, модуль вектора Пойтінга в кожній точці змінюється за законом квадрата косинуса. За період S двічі досягає
максимального значення й двічі дорівнює нулю. Середнє за період значення модуля S дорівнює EH / 2 .
§ 46 Випромінювання диполя [5]
1 Найпростішою системою, що випромінює електромагнітні хвилі, є коливальний електричний диполь. Прикладом такої системи може бути нерухомий точковий заряд + q і
точковий заряд − q , який коливається біля нього (рис. 46.1).
|
− q |
|
|
|
|
|
|
|
|
+ q |
|
|
θ |
|
|
r |
H |
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
E |
||
|
(−q) |
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рисунок 46.1 – Електричний |
диполь, який |
Рисунок 46.2 – Структура електро- |
||||||
утворений нерухомим зарядом |
+ q і |
магнітної хвилі у хвильовій зоні |
||||||
зарядом − q , який коливається біля нього |
|
|
|
|
|
|||
Дипольний електричний момент цієї системи змінюється з часом за законом |
||||||||
|
r |
r |
r |
r |
(46.1) |
|||
|
p = −qr |
= −qle cosωt = − pm cosωt , |
||||||
де r – радіус-вектор заряду − q ; l – амплітуда коливань; e – одиничний вектор, який
r = − r
напрямлений уздовж осі диполя; pm qle .
2 Розглянемо випромінювання диполя, розміри якого малі порівнянно з довжиною хвилі ( l << λ ). Такий диполь називається елементарним. У безпосередній близькості від диполя картина електромагнітного поля дуже складна. Вона сильно спрощується у так званій хвильовій зоні диполя, яка починається на відстані r , що значно перевищує довжину хвилі
97
( r >> λ ). Якщо хвиля поширюється в однорідному й ізотропному середовищі, то хвильові
поверхні у хвильовій зоні мають сферичну форму (рис. 46.2). Вектори E та H у кожній точці перпендикулярні до променя, тобто до радіуса-вектора, який проведено в дану точку із центра диполя.
Назвемо переріз хвильових поверхонь площинами, що проходять через вісь диполя, меридіанами, а площинами, які перпендикулярні до осі диполя, – паралелями. Тоді можна
сказати, що вектор E у кожній точці хвильової зони напрямлений за дотичною до меридіана,
а вектор H – за дотичною до паралелі. Якщо дивитися вздовж променя, то картина хвилі буде такою самою, як на рис. 80.1, з тією відмінністю, що амплітуда при переміщенні вздовж променя поступово зменшується.
У кожній точці вектори E та H коливаються за законом cos(ωt − kr). Амплітуди Em та Hm залежать від відстані r до випромінювача й від кута θ між напрямом радіуса-вектора r й віссю диполя (див. рис. 46.2). Для вакууму ця залежність має вигляд
Em ~ Hm ~ 1r sin θ .
Середнє значення густини потоку енергії < S > пропорційно добутку Em Hm , отже,
< S >~ |
1 |
sin 2 θ . |
(46.2) |
|
r2 |
||||
|
|
|
Із цієї формули випливає, що інтенсивність хвилі змінюється вздовж променя (при θ = const ) обернено пропорційно квадрату відстані від випромінювача. Крім того, вона залежить від кута θ . Сильніше всього випромінює диполь у напрямках, що перпендикулярні до його осі ( θ = π / 2). У напрямку осі ( θ = 0 і π ) диполь не випромінює. Залежність інтенсивності випромінювання від кута θ наочно зображується за допомогою діаграми спрямованості диполя (рис. 46.3).
Теоретичний розрахунок показує, що потужність випромінювання диполя P (тобто енергія, яка випромінюється в усіх напрямках за одиницю часу)
пропорційна квадрату другої похідної дипольного моменту за часом:
&r&2
P ~ p .
Відповідно до формули (46.1) Підстановка цього значення у (46.3) дає
P ~ pm2 ω4 cos2 ωt .
|
|
(46.3) |
r |
2 |
2 4 2 |
&& |
|
= pmω cos ωt . |
p |
|
|
|
|
(46.4) |
Провівши усереднення цього виразу за часом, отримаємо
< P >~ pm2 ω4 . |
(46.5) |
Таким чином, середня потужність випромінювання диполя пропорційна квадрату амплітуди електричного
моменту диполя й четвертого ступеня частоти. Тому при малій частоті випромінювання електричних систем (наприклад, ліній передачі змінного струму промислової частоти) буває незначним.
&r& |
&r& |
r |
– прискорення коливального заряду. Підстановка |
3 Згідно з(46.1) p |
= −qr |
= −qa , де a |
&r&
цього виразу для p у формулу (46.3) приводить до того, що потужність випромінювання
пропорційна квадрату заряду й квадрату його прискорення: |
|
||
|
P ~ q2a2 |
. |
(46.6) |
98 |
|
|
|
Ця формула визначає потужність випромінювання не тільки під час коливань, але й під час довільного руху заряду. Будь-який заряд, що рухається із прискоренням, збуджує
електромагнітні хвилі, причому потужність випромінювання пропорційна квадрату заряду й квадрату прискорення.
Заряд, що виконує гармонічні коливання, випромінює монохроматичну хвилю із частотою, що дорівнює частоті коливання заряду. Якщо ж прискорення заряду a змінюється не за гармонічним законом, випромінювання складається з набору хвиль різних частот.
§ 47 Ефект Допплера для електромагнітних хвиль [5]
1 Електромагнітні хвилі поширюються у вакуумі зі швидкістю світла. В різних інерційних системах відліку швидкість електромагнітної хвилі однакова, вона не залежить від швидкості його джерела. Це твердження є наслідком електромагнітної теорії Максвелла, воно експериментально перевірено. У спеціальній теорії відносності це твердження прийнято за один із основних постулатів. Однак у різних інерційних системах відліку такі параметри електромагнітної хвилі, як частота, довжина хвилі, напруженість електричного і магнітного полів мають різні значення. Зміну частоти електромагнітної хвилі при переході від однієї системи відліку до іншої називають ефектом Допплера для електромагнітних хвиль.
Як відомо, не існує особливого матеріального середовища, коливання якого являли собою електромагнітну хвилю (такого, як повітря, коливання якого є звуковою хвилею). Тому зміна частоти електромагнітних (світлових) хвиль визначається лише відносною швидкістю джерела та приймача і описується таким співвідношенням:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
w 1- (u / c)2 |
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
w = |
|
0 |
|
|
, |
|
|
(47.1) |
|
|
|
|
|
1- u×cosq / c |
|
|
|
||||
де ω – частота електромагнітної хвилі у системі, яка |
|
|
|
|
|
|||||||
пов’язана |
з |
приймачем; |
w0 |
– |
|
частота |
|
|
|
υ |
|
|
електромагнітної хвилі у системі, яка пов’язана з |
|
|
|
|
|
|||||||
джерелом; υ – модуль відносної швидкості джерела |
|
S |
q |
P |
X |
|||||||
світла S відносно приймача P (див. рис. 47.1) ; θ – |
|
|||||||||||
кут у системі відліку, яка пов’язана приймачем, між |
Рисунок 47.1 |
|
напрямом руху джерела електромагнітної хвилі та |
||
|
лінією, яка з’єднує джерело і приймач (див. рис. 47.1); c – швидкість світла.
Формула (47.1) описує ефект Допплера для електромагнітних хвиль у загальному випадку. Крім цього розрізняють поздовжній ефект Допплера, коли джерело світла (електромагнітних хвиль) рухається вздовж лінії, яка з’єднує джерело S і приймач P , ( θ = 0 або θ = π ) та поперечний ефект Допплера, коли θ = π / 2.
Для поздовжнього ефекту Допплера, виходячи з (47.1), можемо записати |
|
||||||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
w 1- (u / c)2 |
|
|
|
||
|
w = |
0 |
|
|
. |
(47.2) |
|
1± u/ c |
|||||||
|
|
|
|
|
|||
Знак «–» у знаменнику формули (47.2) відповідає випадку, коли джерело і приймач зближуються ( θ = 0 ). Знак «+» – коли джерело і приймач віддаляються ( θ = π ). Бачимо, що у випадку релятивістських швидкостей, коли джерело і приймач зближуються, має місце суттєве підвищення частоти електромагнітної хвилі:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
w 1- (u / c)2 |
|
|
1+ (u/ c) |
|
|
, коли (1− (υ / c)) << 1. |
|
|||
w = |
0 |
|
= w |
0 1 |
|
>> w |
0 |
(47.3) |
|||
1- u / c |
- (u/ c) |
||||||||||
|
|
|
|
|
|||||||
Для поперечного ефекту Допплера ( θ = π / 2), виходячи з (47.1), можемо записати
|
|
|
|
|
w = w0 1- (u / c)2 |
. |
(47.4) |
||
99 |
|
|
|
|
РОЗДІЛ 3 ХВИЛЬОВА ОПТИКА
ТЕМА 7 ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ СВІТЛА
§ 48 Інтерференція монохроматичного світла від двох джерел. Умови, при яких спостерігається інтерференція монохроматичного світла. Умови інтерференційного мінімуму й максимуму [5]
Попередні відомості
1 Оптикою називається розділ фізики, що вивчає властивості й взаємодію з речовиною світла, тобто електромагнітних хвиль, довжина яких лежить у межах від 1 до 105 нм, що охоплює ультрафіолетову, видиму й інфрачервону області спектра.
Світло є складним явищем: в одних випадках воно веде себе як електромагнітна хвиля, в інших – як потік особливих частинок (фотонів). Така властивість називається корпускулярно-хвильовим дуалізмом (корпускула – частинка, дуалізм – подвійність). У
цьому розділі будемо розглядати хвильову оптику, тобто коло явищ, в основі яких лежить хвильова природа світла.
Довжина хвилі видимого світла знаходиться у межах
λ0 = 400 − 760 нм. |
(48.1) |
Ультрафіолетовим називається випромінювання з довжиною хвилі, меншою за 400 нм, інфрачервоним – випромінювання з довжиною хвилі, більшою за 760 нм.
2 Відношення швидкості c світлової хвилі у вакуумі до фазової швидкості υ в деякому середовищі називається абсолютним показником заломлення цього середовища й позначається буквою n :
|
n = c / υ |
. |
(48.2) |
||
Порівняння з формулою для швидкості електромагнітної хвилі |
дає, що n = |
|
. Для |
||
εμ |
|||||
переважної більшості прозорих речовин μ практично не відрізняється від одиниці. Тому можна вважати, що
n = |
|
|
. |
|
ε |
(48.3) |
Ця формула зв'язує оптичні властивості речовини з його електричними властивостями.
Показник заломлення характеризує оптичну густину середовища. Середовище з більшим n називається оптично більш густим, ніж середовище з меншим n .
3 Значення довжин хвиль (48.1) належить до світлових хвиль у вакуумі. У речовині довжина світлових хвиль інша. У випадку коливань частоти ν довжина хвилі у вакуумі дорівнює λ0 = c / ν . У середовищі, у якому фазова швидкість світлової хвилі υ = c / n , довжи-
на хвилі має значення λ = υ / ν = c /(nν)= λ0 / n . Отже, довжина λ світлової хвилі у середовищі з показником заломлення n пов'язана з довжиною λ0 хвилі у вакуумі співвідношенням
|
|
|
λ = λ0 / n |
. |
(48.4) |
4 Найпростіші оптичні явища (виникнення тіні, отримання зображень в оптичних приладах тощо) можна зрозуміти з геометричної оптики. Геометрична оптика базується на
4 законах: 1) закон прямолінійного поширення світла; 2) закон незалежності світлових променів; 3) закон відбиття; 4) закон заломлення.
Закон прямолінійного поширення стверджує, що в однорідному середовищі світло поширюється прямолінійно.
Закон незалежності світлових променів стверджує, що промені при перетинанні не збурюють один одного. Перетинання променів не заважають кожному з них поширюватися незалежно один від одного.
100