Материал: Інфляція: сутність, типи, наслідки та шляхи подолання

Країни Східної Європи, які були в поганому становищі після падіння комунізму, тепер показують одні з найвищих темпів зростання в ЄС. Латвія, Литва та Естонія створили умови для бізнесу, які опинилися ближче до американської моделі, ніж до європейської і цього року зростали швидше, ніж Європа в середньому. В основних європейських країнах позбавлення від зайвих соціальних витрат і обмежень могло б підштовхнути економічне зростання, але для політиків це означатиме програш на наступних виборах. У цьому тупику уряду воліють позичати. Тепер ЄЦБ купить частину їх боргів, наслідуючи політиці кількісного пом’якшення, використаної в США [9].

Але реальних проблем це не вирішить. Якщо Європа хоче високих темпів зростання, у США потрібно запозичувати не грошові трюки, а підприємницьку жорсткість. А якщо скорочення нерівності - головний політичний пріоритет, варто звикати до низьких темпів зростання в якості плати за ці досягнення.

Держава несе відповідальність як за інфляцію,так і за дефляцію, адже саме вона здійснює емісію грошей, тому повинна враховувати дію закону грошового обігу.

2.3 Причини інфляції у країнах, що розвиваються

У країнах, що розвиваються переважають галопуюча інфляція і гіперінфляція. Причому фактори, форми та соціально-економічні наслідки інфляції, а також підходи до вироблення і здійснення антиінфляційних заходів в різних країнах обумовлюються особливостями їх економічного розвитку.

Країни, що розвиваються з економічних умов і факторів інфляції можна класифікувати наступним чином.

До першої групи належать країни, що розвиваються Латинської Америки - Аргентина, Бразилія, де відзначаються відсутність економічної рівноваги, хронічний дефіцит державного бюджету, використання у внутрішній політиці механізму друкарського верстата і постійної індексації всіх фондів, а у зовнішньоекономічній сфері - систематичне зниження курсів національних валют. Для цих країн характерна гіперінфляція, викликана головним чином фінансуванням бюджетного дефіциту і пов’язаної з ним надлишкової емісією грошей, в результаті чого відбувається щорічне знецінення грошей в кілька тисяч відсотків на рік

До другої групи належать Колумбія, Еквадор, Венесуела, Бірма, Іран, Єгипет, Сирія, Чилі. У них також спостерігається відсутність економічної рівноваги, у фінансовій політиці чітко простежується упор на дефіцитне фінансування і кредитну експансію. Інфляція в цих країнах тримається в «галопуючих межах» (середньорічний приріст цін - 20-40%); проводиться індексація, яка нерідко носить частковий характер. Відзначається високий рівень безробіття.

Країни третьої групи - Індія, Індонезія, Пакистан, Нігерія, Філіппіни, Таїланд - характеризуються обмеженим економічним рівновагою і значним надходженням іноземної валюти від експорту. Інфляція тримається в межах 5-20%, застосовується часткова індексація доходів. Велика безробіття, в тому числі і прихована.

Країни четвертої групи - Сінгапур, Малайзія, Південна Корея, ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія, Бахрейн - мають достатній ступінь економічної рівноваги. Інфляція тут тримається в «повзучих формах» (1-5%), введено суворий контроль за зростанням цін. Економіка функціонує в умовах розвинутого ринку. Важливу роль в якості антиінфляційного ефекту грають експорт і приплив іноземної валюти. Безробіття зберігається на помірному рівні.

До п’ятої групи належать колишні соціалістичні країни, прирівняні до світу, що розвиваються (Китай, Польща, В’єтнам ). Ситуація в цих країнах, включаючи і положення з інфляцією, органічно пов’язана з переходом від командно-адміністративної системи до ринкової економіки.

Серед факторів гіперінфляції в зазначених країнах, як і в країнах першої групи, висуваються :

ü по-перше, проблема фінансування на базі хронічного дефіциту державного бюджету, через який проявляється більшість грошовихі не грошових чинників інфляції;

ü  по-друге, структурні чинники (наприклад, важливою причиною гіперінфляції в Бразилії та Аргентині був надзвичайний зростання інвестицій у важку промисловість, що не приносить швидкої віддачі);

ü  по-третє, диспропорційність між більш прискореним зростанням цін на промислову продукцію в порівнянні з цінами на сільськогосподарську.

Структурні фактори інфляції не тільки обумовлюють прискорення зростання цін, тобто створюють ситуацію «інфляції витрат», а й роблять великий вплив на розвиток «інфляції попиту». Протиріччя між розвитком виробництва і вузьким внутрішнім ринком намагаються в цих країнах усунути, з одного боку, шляхом дефіцитного фінансування (за допомогою друкарського верстата), а з іншого - залученням в зростаючих обсягах іноземних позик. В результаті в таких найбільших латиноамериканських країнах, як Бразилія і Аргентина, виникли величезні внутрішні і зовнішні борги. У той же час збільшення зовнішньої заборгованості викликає поява чинника посилення інфляції - так званої доларизації. Даний процес пов’язаний з привілейованим становищем долара або іншою сильної валюти перед національною валютою а це не тільки не стимулює приплив іноземних інвестицій, а й призводить до втечі капіталів з країни.

Отже,інфляція є основною проблемою у країнах,що розвиваються. Тому,на мою думку, їм потрібно проводити більш жорстку антиінфляційну політику,бо висока інфляція цих країн ставить під загрозу стабільність світової економіки.

Висновки по розділу 2

1.      За офіційними даними в США немає високої інфляції, значить,долари друкуються для інших країн, і інфляція долара відбувається в інших країнах.

.        Якщо Європа хоче високих темпів зростання, у США потрібно запозичувати не грошові трюки, а підприємницьку жорсткість. А якщо скорочення нерівності - головний політичний пріоритет, варто звикати до низьких темпів зростання в якості плати за ці досягнення. Держава несе відповідальність як за інфляцію,так і за дефляцію, адже саме вона здійснює емісію грошей, тому повинна враховувати дію закону грошового обігу.

.        Інфляція є основною проблемою у країнах,що розвиваються. Тому їм потрібно проводити більш жорстку антиінфляційну політику,бо висока інфляція цих країн ставить під загрозу стабільність світової економіки.

РОЗДІЛ 3. СУТНІСТЬ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

3.1 Причини походження та види інфляції в Україні

Україна успадкувала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею - величезний інфляційний потенціал. Низький рівень ефективності виробництва та якості продукції, державний монополізм і відсутність конкуренції, розбалансована структура виробництва з низькою часткою предметів споживання,надмірне зношення основних фондів, гіпермілітарізація тощо становили сприятливий грунт для розвитку інфляції в Україні на початку 90-х років.

Уже в 1991 р. Україні охопила глибока інфляція, з якої вона виходила більш як десять років. Інфляційний процес в Україні можна розділити на два основні етапи та пояснити групами основних причин.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були «відпущені» всі ціни. С цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватися. З наведених даних (див. табл.2) видно, що в 1992-1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,00 та 10256,00% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Внаслідок лібералізації цін, надмірних заощаджень та інфляційних очікувань з боку всіх суб’єктів господарювання у 1991-1992 рр. зростання платоспроможного попиту не задовольнялось пропозицією товарів і послуг на ринку (ціни зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса: 162,5; 191,0; 531,0%; див. табл.1) [5].

Таблиця 1. Розвиток інфляційного процесу в Україні у 1991-2008 рр.

Висока інфляція, поєднавшись із безпрецедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію, яка стала найвідмітнішою рисою вітчизняної економіки в 1992-1995 рр.

Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 разу (10256,0% →501%...) через здійснення урядом декількох спроб обмежити емісію грошей, щоб стримати інфляцію ( уперше за 4 роки темп зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (71,6%→132,4%→103,5%...). Проте ці спроби були невдалі. У 1994 р. уряд намагався застосувати адміністративні методи для обмеження темпів зростання цін: уповільнення зростання зарплати, фіксація цін на значну кількість товарів, валютне регулювання тощо. Така політика пригасила темпи зростання цін, але спричинила катастрофічне падіння обсягу виробництва в уже лібералізованій економіці. Нарощування маси грошей (): (1994 р. - 700,0%→1995 р. - 213,0%→1996 р. - 135,0%) в економіці відбувалось на тлі критичного обвалу національного виробництва (ВВП) (1994 р. - 77,1%→1995 р. - 87,8%→1996 р. - 90,0%), що є абсолютним порушенням закону грошового обігу, порушенням закону рівноваги І. Фішера: MV=PQ (ВВП), де маса грошей (М) повинна бути прямо пропорційною вартості товарів і послуг, які виробляються в країні [PQ(ВВП)].

Такої високої інфляції не зазнала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного періоду найвищою була інфляція у 1992 р. - 2609,0%, що майже в 4 рази нижче ніж в Україні в 1993 р. У Білорусі найвища інфляція в цей період була в 1994 р. - 2321,0%, що в 4,4 разу нижче ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорду» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. - 3389,6%, Перу в 1990 р. - 7481,6%, Заїр в 1992 р. - 3860,0%.

Продумана політика уряду і НБУ у 1996-2005 рр. дала змогу успішно здійснити грошову реформу, що привело до деякої стабілізації цін в Україні (2001-2005рр.)

У 2006-2008 рр. починається новий виток розвитку інфляційних процесів в Україні. На цю динаміку цін дуже негативно позначився надмірно прискорений перехід Росії до торгівлі енергоносіями за світовими цінами. Внаслідок цього спостерігається нестерпний шок пропозиції, який підірвав енергомістку економіку України, а також постійні політичні свари, негативне сальдо торгівельного балансу (до 10% ВВП), спекуляції на валютному ринку, надмірні соціальні витрати держави, зростаючий дефіцит державного бюджету та покриття його додатковою емісією грошей, кредитна експансія долара тощо - все це «розхитало» стабільність та довіру до національної грошової одиниці та збільшило інфляційні очікування населення. У вересні 2008 р. почалась економічна криза, яка супроводжується не тільки інфляційними процесами, а й падінням національного виробництва (до 25%), безробіття (до 3,5% працездатного населення), зростанням валового зовнішнього боргу ( на кінець 2008 - 101 млрд. дол. США - 56% до ВВП), криза неплатежів та банкрутство 10 найбільших банків України тощо.

На сьогоднішній день Національний банк України (НБУ) очікує зниження рівня інфляції до 30% до кінця 2015 року. Про це в ході наради заявив виконуючий обов'язки заступника голови НБУ.

"Зараз рівень інфляції ми фіксуємо на рівні 34,5%, але до кінця року очікуємо зворотну тенденцію, зокрема, зниження до 30%. У наступному ж році (2016 - Ред.) Ми сподіваємося на серйозне зниження інфляції - до рівня 13- 14% ", - цитує Сологуба прес-служба НБУ.

При цьому темп падіння ВВП прогнозується в 2015 р. на рівні 7,5%. За поточним прогнозом НБУ, темп падіння ВВП оцінюється на рівні 7,5%. Проте вже в наступному році є всі шанси вийти на позитивні темпи зростання - 2-3%.

НБУ вважає, що ситуація з торговим балансом України нормалізувалася: відбулося істотне зниження імпорту (мінус 34%) на тлі корекції експорту товарів (мінус 32%). Крім того, в Нацбанку зазначають, що ажіотажного попиту на валюту за останній місяць не спостерігалося. Також експерти попереджають, що в Україні накопичується відкладений попит на долари.

Як повідомлялося, міністр фінансів Наталія Яресько спрогнозувала, що курс долара на найближчі чотири роки складе 22 - 24 грн / дол за умови реалізації урядом реформ. "Я впевнена, що якщо ми будемо робити все необхідне, щоб реформувати нашу економіку, ми зможемо тримати його (курс - ред.) В діапазоні 22-24", - сказала Яресько.

Фундаментальний курс долара в Україні за програмою МВФ передбачається на рівні 22 грн / дол до кінця 2015 року при середньорічному показнику 21,7 грн / дол. Курс 21,7 грн / дол також закладений до держбюджету України на 2015 рік [12].

Можна також навести глобальний графік з динамікою зміни індексу інфляції в Україні за останні 10 років наростаючим підсумком. Тут ми бачимо, що за весь цей період підсумковий індекс інфляції склав 305,9% (мал.2) [11]. А в лютому 2015 року індекс інфляції в Україні склав 105,3%,тому можна зробити висновок, що на теперішній час в Україні керує галопуюча інфляція [10].

Рис.2 Динаміка індексу інфляції в Україні з 2005 року по 2015 рік

Отже, на інфляцію в даний час основний вплив робить зростання грошової маси, не підкріплений відповідним зростанням ВВП (товарна маса). Для подолання цієї невідповідності необхідне збільшення доходів державного та місцевих бюджетів не за рахунок емісії грошової маси, а за рахунок збільшення податкового навантаження шляхом введення прогресивного прибуткового податку, податку на майно та ін., тобто за рахунок перерозподілу доходів.

3.2 Шляхи подолання інфляції в Україні

Інфляційні процеси в Україні є досить таки не стабільними і відповідно до створених умов мають порівняно великий потенціал до розвитку. Тому актуальним і до кінця не вивченим залишається питання дослідження розвитку інфляційних процесів в сучасній економіці України.

Інфляційні процеси в Україні є досить таки не стабільними і відповідно до створених умов мають порівняно великий потенціал до розвитку. Тому актуальним і до кінця не вивченим залишається питання дослідження розвитку інфляції в сучасній економіці України.