Принципово важливо діагностувати інтелектуальну недостатність якомога раніше. Проте тонка психологічна діагностика міри зниження інтелекту реально можлива лише починаючи з дошкільного віку. Йдеться не про виявлення грубих форм розумової відсталості, а про прогностично валідний аналіз структури дефекту. Самі ж методи діагностики мають бути адекватні цій стадії психічного розвитку дитини.
У рамках психологічного обстеження дитині пропонується виконати ряд завдань і відповісти на питання, спрямовані на дослідження її пам'яті, уваги, мислення і працездатності, а результати піддаються якісному або якісно-кількісному аналізу.
Велике поширення отримав дитячий тест Д. Векслера. Він має ряд переваг - більша різноманітність завдань і зручніший спосіб обробки результатів. Цей метод, незважаючи на критичне відношення до тестів, прийняте у вітчизняній літературі, ще й досить інформативний і дає у поєднанні з іншими патопсихологічними методиками виразне уявлення про міру інтелектуальної недостатності.
Окрім метода Векслера, для діагностування олігофренії застосовують методики дослідження мислення (предметна класифікація, методики виключення, порівняння понять, пояснення прислів'їв і метафор, встановлення послідовності подій по серії малюнків, асоціативний експеримент); пам'яті (заучування 10 слів, коротких оповідань, метод піктограм); навичок рахункових операцій, рівня домагань, самооцінки, критичних здібностей.
Ефективна допомога особам з розумовою відсталістю повинна складатися з комплексу заходів реабілітаційного та лікувального характеру. Насамперед це первинна профілактика в сімейних і генетичних консультаціях (виявлення різних захворювань і патогенних факторів). Надалі при діагностиці відповідного захворювання його лікування - вторинна профілактика і, нарешті, запобігання інвалідності - третинна профілактика. Надзвичайно важливі реабілітаційні заходи - найбільш раннє виявлення, своєчасне надання лікувальної та корекційно-педагогічної допомоги із залученням трудової терапії.
У лікуванні хворих з розумовою відсталістю необхідний комплексний та індивідуальний підхід з широким використанням медичних і педагогічних заходів. Особливе значення має корекція поведінки цих хворих, формування навичок самообслуговування, розвиток адаптаційних можливостей.
При виборі реабілітаційних заходів разом із ступенем розумового недорозвинення береться до уваги тип дефекту, краще піддаються реабілітації емоційно урівноважені хворі, що мають адекватні соціальні установки. Кожен тип порушень потребує специфічної психологічної корекції. Важливим завданням психолога є робота з батьками хворої дитини, оптимізація їх спілкування, надання розвиваючої допомоги дитині.
За необхідності можна проводити з
такими дітьми психотренінгові вправи, спрямовані на розвиток уваги та пам'яті.
Бажано, щоб під час цих вправ дитина інколи мінялася місцем з дорослим,
виконуючи роль "тренера", "вчителя". Це допомагає їй
зрозуміти специфіку навчальної діяльності, необхідність дисципліни у школі.
ВИСНОВКИ
Вивчення особливостей олігофренії має велике значення. Це обумовлено зростанням її поширеності, малою ефективністю лікування і, в той же час, важливістю соціально-правових аспектів у цій групі.
Розумова відсталість (mental retardaion), або олігофренія - це патологічний стан, обумовлений ураженням мозку під час пологів або на першому році життя, розладами метаболізму, вродженими каліцтвами, а також хромосомними аномаліями, в клініці яких виявляється синдром стабільного інтелектуального недорозвинення, що веде до ускладнень в соціально-трудовій адаптації.
Проблема розумової відсталості інтенсивно вивчається у багатьох напрямках, досліджуються її генетичні аспекти. В результаті отриманих даних з'являється можливість уточнення етіології олігофренії та її впливу на генетичний апарат для запобігання виникненню розумової відсталості.
Починаючи з XVIII ст. увага таких психіатрів, як Ж. Еськіроль, Е. Сеген, Ф. Гальтон, А. Біне, Е. Крепелін, Дж. Кеттел, зосередилася на вивченні та аналізі виражених порушень розумового розвитку.
Вчені, які вивчали психічні процеси і можливості навчання дітей із затримкою психічного розвитку (Т. В. Єгорова, Г. І. Жаренкова, В. І. Лубовский, Н. А. Нікашина, Р. Д. Тригер, Н. А. Ципіна, С. Г. Шевченко, У. В. Ульєнкова та ін.), виявили ряд специфічних особливостей в їх пізнавальній, особовій, емоційно-вольовій сфері і поведінці.
Чималий внесок у вивчення олігофренії внесли роботи вітчизняних лікарів, психофізіологів, психологів, педагогів (С. Я. Рубінштейн, І. П. Кащенко, Г. І. Россолімо, Л. С. Виготського, К. Д. Ушинського, Г. Я. Трошиної, Л. В. Занкова).
Від розумової відсталості слід відрізняти затримки і спотворення психічного розвитку, які розглядають як патологію психічного розвитку зі зміною послідовності, темпу, ритму дозрівання психічних функцій (психічний дизонтогенез).
Розумова відсталість визначається як стан, що виникає внаслідок органічного дифузного ураження головного мозку, на відміну від затримки психічного розвитку, яка пов’язана з мінімальною мозковою дисфункцією. Те, що обидва ці стани пов’язані з порушенням мозку, веде до певної схожості в їхньому прояві. Різниця у формі ураження центральної нервової системи визначає відмінність між розумовою відсталістю і затримкою психічного розвитку.
Згідно з міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) олігофренія (вроджене слабоумство) включає чотири ступені: незначне, помірне, важке і глибоке зниження інтелекту - залежно від кількісної оцінки інтелекту.
Принципово важливо діагностувати інтелектуальну недостатність якомога раніше. Проте тонка психологічна діагностика міри зниження інтелекту реально можлива лише починаючи з дошкільного віку. Йдеться не про виявлення грубих форм розумової відсталості, а про прогностично валідний аналіз структури дефекту. Самі ж методи діагностики мають бути адекватні цій стадії психічного розвитку дитини.
Для діагностування олігофренії застосовують методики дослідження мислення (предметна класифікація, методики виключення, порівняння понять, пояснення прислів'їв і метафор, встановлення послідовності подій по серії малюнків, асоціативний експеримент); пам'яті (заучування 10 слів, коротких оповідань, метод піктограм); навичок рахункових операцій, рівня домагань, самооцінки, критичних здібностей. Велике поширення отримав дитячий тест Д. Векслера.
Профілактика деяких спадкових форм олігофренії починається під час вагітності: обстеження вагітних для виявлення сифілісу, токсоплазмозу, резусотріцательного фактора в крові; попередження захворювання вагітних краснухою та іншими вірусними інфекціями; кваліфікована допомога під час пологів, а також запобігання травм і важких інфекцій у новонароджених та маленьких дітей.
У лікуванні хворих з розумовою відсталістю необхідний комплексний та індивідуальний підхід з широким використанням медичних і педагогічних заходів. Особливе значення має корекція поведінки цих хворих, формування навичок самообслуговування, розвиток адаптаційних можливостей.
У реабілітації та соціальної адаптації олігофренів поряд з органами охорони здоров'я відіграють роль допоміжні школи, школи-інтернати, спеціалізовані ПТУ, майстерні для розумово відсталих і ін.
Ефективність терапії багато в чому
залежить від своєчасного застосування відповідних засобів і звичайно тим вища,
чим раніше починають лікування. Терапія спрямована не стільки на усунення
дефекту, скільки на попередження його розвитку і прогресування. Профілактика
олігофренії незрівнянно ефективніша, ніж терапія.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Александрова Н.А. Некоторые результаты клинического изучения детей с умеренной и тяжелой умственной отсталостью // Дефектология. - 2002. - № 6.
2. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). - Д.: Сталкер, 1998. - 432 с.
3. Блейхер В. М.,Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - Киев, 1978.
4. Вопросы комплексной диагностики умственной отсталости у детей / Под ред. Т. В. Егорова. - Иркутск, 1988.
5. Демьянов Ю. Г. Диагностика психических нарушений: Практикум. - СПб.: ИД "МиМ", ТОО "Респекс", 1999. - 224 с.
6. Замский Х. С. Умственно-отсталые дети: история их изучения, воспитания и обучения с древнейших времен до середины ХХ века. - М.: Образование, 1995.
7. Зейгарник Б. В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - 2-е изд., стереотип. - М.: Академия, 2003. - 208 с.
8. Зінченко С. М. Патопсихологія: методики дослідження. Розділ І. (методичний посібник). - К., 2004. - 30 с.
9. Катаева А. Р., Стребелева Е. А. Дошкольная олигофренопедагогика. - М.: Просвещение, 1988. - 141 с.
10. Комер Р. Патология поведения. Нарушения и патологии психики. - 4-е изд. - СПб: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2005. - 640 с.
11. Корекційно-розвивальне навчання: досвід, проблеми, шляхи вирішення. - Біробіджан: Книга, 2005. - 398 с.
12. Коробейников И. А. О концептуальных и практических аспектах диагностики и коррекции умственной отсталости // Социальная и клиническая психиатрия. - 1993. - № 1.
13. Короткий психологічний словник / Укл. Л. А. Карпенко; За заг. ред. А. В. Петровського, М. Г. Ярошевського. - М.: Політвидав, 1995. - 431 с.
14. Кузмина Е. С. Развитие эмоционально-волевой сферы умственно отсталых младших школьников // Коррекционно развивающая направленность обучения и воспитания умственно отсталых детей. - М., 1987.
15. Лебединский В. В. Нарушения психического развития у детей / В. В. Лебединский. - М.: Медицина, 1985.
16. Лубовский В. И. Психологические проблемы диагностики аномального развития детей / В. И. Лубовский. - М.: Прогресс, 1989. - 224 с.
17. Максимова Н. Ю. Курс лекций по детской патопсихологии: учеб. пособ. / Н. Ю. Максимова, Е. Л. Милютина. - Р. н/Д.: Феникс, 2000. - 576 с.
18. Максимова Н. Ю. Основы детской патопсихологии / Н.Ю. Максимова, Е. Л. Милютина, В. М. Пискун. - К.: НПЦ Перспектива, 1999. - 432 с.
19. Мартинюк І. А. Патопсихологія: навч. посібник. / І. А. Мартинюк - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 208 с.
20. Менделевич В. Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. - 4-е изд. - М.: МЕДпресс-информ, 2002. - 592 с.
21. Николаева В. В. Спецпрактикум по патопсихологии / В.В. Николаева, Е. Т. Соколова, А. С. Спиваковская. - М.: МГУ, 1979. - 42 с.
22. Патопсихология: Хрестоматия / Сост. Н. Л. Белопольская, 2-е изд., испр. и доп. - М.: Когито-Центр, 2000. - 289 с.
23. Петрова В. Г., Белякова И. В. Психология умственно отсталого школьника (Олигофренопсихология). - М., 2002.
24. Петрова В. Г., Белякова І. В. Хто вони, діти з відхиленнями у розвитку? - М.: Флінта: Московський психолого-соціальний інститут, 1998. - 104с.
25. Практикум по патопсихологии / Под ред. Зейгарник Б. В. и др. - М.: МГУ, 1987. - 183 с.
26. Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте / Л. С. Выготский. - Москва, 2008 // Концепция зоны ближайшего развития: хрестоматия / сост. И. А. Корепанова. - Москва: АНО ПЭБ, 2008.
27. Психологический словарь / сост. В. Н. Копорулина, М. Н. Смирнова, Н. О. Гордеева, Л. М. Балабанова; Под общ. ред. Ю. Л. Ней-мера. - Ростов-н/Д: Феникс, 2003. - 640 с.
28. Психофизиологические основы дифференциальной диагностики и коррекционного обучения детей с нарушениями познавательной деятельности / Под ред. Д. А.Фарбер, Л. П. Григорьевой.- М.: Изд-во РОУ, 1995. - 97 с.
29. Рубинштейн С. Я. Психология умственно отсталого школьника: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2111 "Дефектология".- 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1986. - 192с.
30. Рубинштейн С. Я. Экспериментальные методики патопсихологии / С.Я. Рубинштейн. - М.: ЭКСМО-Пресс, 1999. - 448 с.
31. Собчик Л. Н. Методы психологической диагностики / Л. Н. Собчик. - М.: Наука, 1990. - 235 с.
32. Трошин Г. Я. Антропологические основы воспитания: Сравнительная психология нормальных и ненормальных детей. T.I. Процессы умственной жизни. Петроград: Типография Б. В. С., 1915. - 403 с.
33. Ушаков Г. К. Олигофрении // Детская психиатрия. - М.: Медицина, 1973. - С.208-216.
34. http://www.medteory.ru/mter-575.html
35. http://uchebnikionline.com/psihologia/patopsihologiya_-_martinyuk_ia/patopsihologiya_-_martinyuk_ia.htm