Материал: Сутність, особливості й основні напрямки дослідження олігофренії

У зв’язку з недостатністю розуміння об’єктивної дійсності у дошкільників з розумовою відсталістю не буває і словотворень. Неправильна вимова слів веде до присвоєння об’єкту невластивої йому назви. Ці назви закріплюються за предметом, але такі слова не мають нічого спільного із словотворенням, оскільки вони не передають змісту предмета або дії і не можуть бути зрозумілими стороннім людям без пояснення тими, хто знає дитину.

У дошкільників з розумовою відсталістю не сформована здатність співвідносити кількість з числом, уміння виконувати арифметичні дії навіть у межах 5.

Згідно з міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) олігофренія (вроджене слабоумство) включає чотири ступені: незначне, помірне, важке і глибоке зниження інтелекту - залежно від кількісної оцінки інтелекту. Розумова відсталість виникає на більш пізньому етапі розвитку дитини. Причини такого відставання бувають різними. Однією з них може виступати травма головного мозку, струси, які інколи ведуть до серйозних органічних ушкоджень, що далі впливають на психічний розвиток. Чим менша дитина, чим слабкіше її здоров’я і чим сильніша травма, тим більше підстав для глибоких змін у психічному розвитку.

Причиною розумової відсталості може стати пошкодження мозку під впливом енцефаліту (запалення мозку), що призводить до різких змін у емоційно-вольовій сфері. Діти стають дратівливі, запальні, рухливо неспокійні, настрій нестійкий. Водночас у них повільний темп мислення. У деяких випадках наслідки енцефаліту інші - діти малорухливі, з млявою, одноманітною моторикою.

Розумова відсталість може виникнути і внаслідок захворювань головного мозку. Такими захворюваннями є епілепсія і шизофренія. Найхарактернішою рисою епілептиків є повільний перебіг усіх психічних процесів. Вони повільно сприймають, думають, говорять. Характерною також для них є інертність психічної діяльності. Дитину-епілептика дуже важко переключити на інший вид діяльності доти, поки вона не виконала попередньої. Це є порушення рухливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Спостерігаються також своєрідні зміни характеру та емоційно-вольової сфери.

Часто у ранньому дитинстві недорозвинення пізнавальної діяльності й емоційну тупість викликає шизофренія. Таким дітям притаманне аутистичне слабоумство - відірваність від реальної дійсності, непродуктивне, не досить активне мислення. Вони часто погано орієнтуються у місці, часі, в оточенні. Значно знижена у них здатність до узагальнення й абстрагування, спостерігається порушення мовлення та артикуляції.

Під впливом епілепсії та шизофренії постійно з’являються певні морфологічні зміни у мозку. Це позначається на психічному розвитку дитини.

Отже, причиною виникнення розумової відсталості часто стає органічне ураження головного мозку. В результаті чого виникають порушення пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та формування особистості дитини. Сталість цих порушень і відрізняє розумову відсталість від інших схожих станів.

.3 Психологічна характеристика олігофренії, її форми та ступені

.3.1 Психологічна характеристика олігофренії

Олігофренію характеризує загальна психічна неповноцінність, що виявляється не тільки в недорозвиненості інтелекту і мислення, а й усіх інших психічних функцій: сприйняття, пам'яті, уваги, мови, локомоторних особливостей, емоційно-вольової сфери. Ступінь виразності вродженого слабоумства може бути дуже різним. Від інших форм недоумства олігофренія відрізняється тим, що вона є не зниженням інтелекту й інших функцій психіки, як це буває при інших психічних захворюваннях, а їх первинним недорозвитком.

Неправомірне зіставлення недорозвиненості олігофренів із психічною незрілістю дітей тієї чи іншої вікової групи, тому що мова йде про загальну психічну неповноцінність у зв'язку з хворобою. В олігофренів страждають саме ті функції психіки, які повинні забезпечувати їх нормальний розвиток.

Розповсюдженість олігофренії у статистичних даних різних регіонів України дуже коливається (від 0,2% до 5% і більше). Суттєва відмінність характеристик розповсюдженості олігофренії серед населення має своє пояснення через об'єктивні причини. Це, наприклад, вплив такого фактора, як різний ступінь вираженості розумового недорозвитку. Якщо тяжкі форми з успіхом розпізнають навіть неспеціалісти, то хворі на олігофренію легкого ступеня можуть ніколи не потрапити під нагляд, а отже, й на облік у психіатра. Іноді дуже складно визначити, чи є певна розумова відсталість олігофренією, чи це результат несприятливих умов розвитку і навчання в ранньому дитинстві (так звана педагогічна занедбаність). Хворі на олігофренію можуть бути не виявленими і не потрапити на облік, якщо до них не були пред'явлені вимоги з освіти або якої-небудь праці, для чого є необхідним засвоєння відносно складних знань (різниця між рівнем урбанізації, між містами та віддаленими сільськими місцевостями).

.3.2 Ступінь розумової недостатності

Соматичні ознаки олігофренії найчастіше виявляються у вадах розвитку. Іноді вони настільки типові, що на їх основі ставиться діагноз ще до того, як виявлено психічний недорозвиток (наприклад, мікроцефалія - зменшені розміри голови; хвороба Дауна, коли виразний характерний зовнішній вигляд).

У практиці склалася класифікація, що базується на основній клінічній ознаці олігофреній - розумовій недорозвиненості. Для визначення ступеня розумової недостатності в кількісному виразі застосовується інтелектуальний коефіцієнт - IQ (див. табл.1). При цьому розглядають весь спектр інтелектуальних здібностей, а не тільки зниження інтелекту.

Таблиця 1

Перелічені в табл. 1 рівні розвитку інтелекту є лише приблизним орієнтиром. Визначення коефіцієнта інтелекту недостатнє для вичерпного опису інтелектуальних здібностей особистості. Певною мірою цьому може допомогти вивчення найважливіших варіантів стану інтелекту.

Градація за ступенем виразності вродженого слабоумства дозволяє всі варіанти олігофренії розділити на 3 групи: ідіотію (ІQ = 20), імбецильність (ІQ = 20 - 50), дебільність (ІQ = 50 - 70). Необхідно пам'ятати про певну умовність такої градації, про наявність проміжних станів, особливо при практичній оцінці ідіотії і дебільності різного ступеня вираженості. У деяких випадках буває важко віддиференціювати легку імбецильність від тяжкої дебільності або легку дебільність від проявів низької інтелектуальної норми.

Ідіотія (ІQ = 1 - 20) - найбільш глибоке вроджене слабоумство. При цій формі олігофренії майже повністю відсутня мова й інші психічні функції. Ознаки ураження головного мозку (різко збільшена чи зменшена голова й інші спотворення як результат патології внутрішньоутробного розвитку) при ідіотії звичайно виявляються одразу ж після родів. Через велику патологію мозку життя ідіотів рідко триває до 20 років, вони не можуть оволодіти навіть елементарними життєвими навичками. При ідіотії вкрай послаблені або спотворені реакції на навколишній світ. Такы хворі можуть досягти рівня розвитку півторарічної дитини. Їх інтелектуальне функціонування відбувається на сенсомоторному рівні, вони нездатні навчатися за допомогою мови. Сприйняття слабо диференційоване, фіксація уваги неможлива. Їхні рухи погано координовані, виконання планомірних актів практично неможливе. Вони не можуть самостійно пересуватись, їх не вдається привчити до дотримання елементарної гігієни. Навіть досягаючи підліткового та юнацького віку, хворі виразною мовою так і не оволодівають; вони не розуміють змісту зверненої до них мови, хоч іноді правильно починають реагувати на інтонацію. Хворі або залишаються нерухомими, або протягом багатьох годин виконують стереотипні рухи (розгойдуються, смокчуть пальці, плещуть у долоні тощо), при цьому вираз обличчя залишається тупим, рот відкритим. Іноді цей стан змінюється спонтанним збудженням. Під час такого безмотивного збудження хворі можуть хаотичними рухами нанести тілесні пошкодження особам, які здійснюють нагляд за ними. Хворі залишаються повністю безпомічними, не усвідомлюють своєї неповноцінності і потребують постійного догляду.

Імбецильність (ІQ = 20 - 50) - менш глибока ступінь вродженого слабоумства. Серед інших форм олігофренії вона зустрічається до 10%. На відміну від ідіотів, імбецили можуть виявляти елементарні, але все таки диференційовані і різноманітні реакції на навколишнє середовище. Вони можуть орієнтуватися в уже опанованій ними ситуації, однак зовсім розгублюються в новій ситуації. Мова при імбецильності примітивна, аграмтична, невиразна, хоч словниковий запас хворих іноді досягає 200-300 слів; вони можуть вживати нескладні фрази та розуміти їх. Їм доступні елементарні узагальнення, вони володіють деякими відомостями в межах простих побутових знань, здатні орієнтуватись у нескладних питаннях побутової обстановки. Однак утворення абстрактних понять їм недоступне, логічні операції здійснюються на дуже низькому рівні, мислення надто конкретне, тугорухоме. Логічна пам'ять при імбецильності відсутня, але механічна пам'ять може бути задовільною, що сприяє засвоєнню деяких елементарних знань і навичок, які правильно, хоч і стереотипно, використовуються в звичній ситуації. У випадках менш тяжкої імбецильності, не звертаючи уваги на низький розвиток інтелекту, безпосередні емоційні реакції можуть бути відносно розвиненими. Це дозволяє навіть встановлювати певні індивідуальні характерологічні відмінності. Відзначається і розвиток ознак особистісного самоусвідомлення, емоційно диференційоване ставлення до оточуючих. Багато імбецилів надзвичайно прив'язані до близьких, можуть співчувати іншим людям, охоче намагаються наслідувати добрим прикладам. Загалом же імбецилів характеризує збідненість, одноманітність емоцій, відсутність ініціативи, здатність до самостійної організації своєї поведінки.

Дебільність - найлегша і найрозповсюдженіша форма олігофренії. Виразність психічного порушення при дебільності може бути різною: від тяжкої (близької до імбецильності) до легкої, що межує з практичною нормою, тобто рівнем психічно здорових осіб із низьким інтелектом. Це визначає велику неоднорідність клінічних проявів, різний темп психічного розвитку і різний рівень (ступінь) виразності психічного дефекту, котрий спостерігається у хворих із надбанням життєвого досвіду. В цьому сенсі прийнято розрізняти глибоку, помірно виражену та легку дебільність.

Чим більше виражена дебільність, тим раніше вона виявляється. При глибшому ступені хвороби відставання у психічному розвитку виявляється вже в ранньому дитинстві. Характерною є зовнішність (непропорційна тілобудова, погана координація рухів, дурнуватий вираз обличчя); хворі пізно (після 3-5 років) починають ходити і розмовляти, їх мова часто залишається недорозвиненою, вони не вловлюють змісту найпростіших дитячих розваг, відсутня дитяча допитливість. Темп психічного розвитку в таких хворих низький, їм рідко вдається закінчити навіть допоміжну школу. Хворі залишаються безпомічними і потребують постійного догляду.

Легша (помірна) дебільність виявляється дещо пізніше. Такі хворі ходять до школи, але з самого початку виявляють нездатність повноцінно усвідомити навіть відносно легкий навчальний матеріал, будь-які звичайні педагогічні зусилля покращити успішність не мають успіху. Як правило, після 2-4-го класу цих хворих переводять у спеціальні школи або інтернати для розумово відсталих дітей. Там за допомогою спеціальних методів навчання хворі навіть із середнім (помірно вираженим) ступенем дебільності набувають навичок читання, рахування, письма, а дехто - навіть більш складного пізнання. В процесі навчання чітко виявляється слабкість абстрактного мислення. Хворі встановлюють різницю між предметами та явищами лише за зовнішніми ознаками, не здатні передати прихований зміст прислів'їв і метафор. Осмислювання та логічне запам'ятовування підмінюється механічним завчанням, сліпим наслідуванням. Відзначається слабкість активної цілеспрямованої уваги: вона тяжко привертається, погано фіксується, легко розсіюється. Переважає пасивна увага з бездумною реєстрацією навколишнього. Мова відзначається збідненим запасом слів; відомі слова вживаються в елементарних зв'язках, узагальнення значень слів малодоступне. Характерні неправильні за змістом вживання слова, переважають мовні штампи, та короткі, примітивно побудовані фрази. У допоміжних школах хворі нерідко одержують прості виробничі навички (як правило спеціальності, що вимагають механічної стереотипної праці) та надалі працюють або в трудових майстернях психіатричних установ, або навіть за отриманим фахом на загальних умовах. Однак після закінчення допоміжної школи дебільні особи явно вирізняються бідним запасом знань, вузьким колом інтересів, відсутністю ініціативи та самостійності, уповільненістю й інертністю психічних процесів. Основна складність для цих хворих - пристосування до нових незвичних ситуацій, коли встановлені схеми-шаблони поведінки вже недостатні, не підходять і стають необхідними не тільки осмислення, а й елементи творчого підходу до розв'язання завдань і труднощів, які виникли.

Хворі з найменшою вираженістю слабоумства (легкий ступінь дебільності) виявляються пізніше за інших, у зв'язку зі зміною звичного для них життєвого стереотипу. Багатьом із них все таки вдається закінчити дев'ятирічну загальноосвітню школу чи навіть ПТУ. Дебільність у цих випадках, звичайно, виявляється при намаганні продовжити освіту, під час проходження медичних комісій (найчастіше в зв'язку з призовним віком), в перші тижні служби в армії, на новому місці роботи, а також при судово-психіатричному обстеженні. У таких дебільних осіб часто непогано розвинена мова, їх поведінка практично адекватна і самостійна, якщо порівнювати з глибшою олігофренією; добра здатність наслідувати і механічна пам'ять певною мірою маскують слабкість мислення.

Тільки ретельніше дослідження спеціальними методами виявляє у хворих при легкому ступені дебільності недостатність абстрактного мислення, переважання конкретних асоціацій. Абстрактні поняття в них пов'язані не стільки з певним змістом, скільки зі словесним запозиченням, наслідуванням. Перехід від простих до складніших узагальнень (від конкретних до абстрактних) для них є утрудненим. Вищий рівень узагальнення, пов'язаний із переходом від чуттєвого пізнання до абстрактного мислення, навіть при легкій дебільності є неможливим.

Особливою рисою емоційної сфери дебільних осіб при всіх характерологічних варіантах є недостатність вищих емоцій, що проявляється у хворих за відсутності природної для здорової людини потреби пізнати навколишнє середовище: в них є цікавість, але немає потягу до пізнання. Загальна особливість вольової сфери - поєднання слабкості ініціативи з імпульсивністю поведінки, підвищеної навіюваності, схильності до наслідування зі впертістю. При всій слабкості витримки та низькій здатності стримувати свої потяги, недостатності цілісного обмірковування своїх вчинків і підвищеній навіюваності хворі з легким ступенем дебільності можуть достатньо корегувати свою поведінку залежно від зміни ситуації та передбачати наслідки своїх вчинків.

.3.3 Генетичні та хромосомні форми розумової відсталості

Орієнтація фахівців у різних клінічних проявах хромосомних синдромів, поєднаних з олігофренією, є важливою для подальшого цілеспрямованого генетичного обстеження дитини, прогнозу її подальшого розвитку і профілю спеціальної дошкільної та шкільної установи, а також медико-генетичного консультування сім'ї з метою профілактики повторних народжень хворих дітей у сім'ї.

Частота хромосомних форм олігофренії складає близько 15,7% всіх її випадків. Найбільш часто хромосомні форми олігофренії, зумовлені аномаліями аутосом, зустрічаються у дітей з глибоким інтелектуальним дефектом. Найбільш поширеним синдромом, обумовленим аномалією аутосом, є хвороба Дауна. У хромосомному наборі при хворобі Дауна присутня додаткова 21-а хромосома.

Основними причинами хромосомних порушень вважаються: іонізуюча радіація, важкі інфекції та інтоксикації, ендокринні порушення, вплив хімічних речовин, в тому числі і деяких медикаментозних препаратів, що застосовуються за один-два роки до зачаття, а також загальне забруднення навколишнього середовища. Для деяких хромосомних захворювань, включаючи хворобу Дауна, має значення і вік батьків, особливо матері. При хромосомних формах олігофренії недорозвинення інтелекту поєднується з характерними для кожного синдрому аномаліями у будові черепа, загальною диспластичністю статури, часто з кістковими аномаліями, дефектами розвитку пальців кистей і стоп, вадами розвитку внутрішніх органів та іншими порушеннями.