МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний авіаційний університет
Кафедра фінансів, обліку і аудиту
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
СТАТИСТИКА
Тема:
"Статистика рівня життя
населення”
Виконав студент 211 гр. ФЕП
Спец.6.030503 "Міжнародна економіка"
Копиленко Андрій Вячеславович
План
Вступ
Теоретична частина. Економічна сутність, види та джерела формування доходів населення
1. Рівень задоволення життєвих потреб
2. Вартість життя населення
3. Споживчий попит населення
4. Міра споживання
5. Умови життя
6. Рівень зайнятості
Висновок (до теоретичної частини)
Практична частина
Список використаної літератури
Вступ
Дана курсова робота складається з двох частин: теоретичної та практичної.
Головною метою теоретичної частини даної курсової роботи є засвоєння знань зі статистики набутих протягом навчального року, а також їх поглиблення з теми "Статистика рівня життя населення". Рівень життя населення як соціально-економічна категорія являє собою рівень і ступінь задоволення потреб людей у матеріальних благах, побутових і культурних послугах. Тому аналіз життєвого рівня населення дає можливість визначити основні напрямки вдосконалення соціально-економічної політики держави. В розрізі цієї теми ми зможемо побачити, які показники входять до цієї статистики та як вони використовуються.
Загалом, рівень життя - багатогранне явище, що залежить від безлічі різноманітних причин, починаючи від території, де проживає населення, тобто географічних факторів, і закінчуючи загальною соціально-економічною й екологічною ситуацією, а також станом політичних справ у країні.
Практична частина, яка складається з п’яти
завдань, несе на меті освоєння матеріалу та вміння практично застосовувати
набуті навички.
З набуттям Україною незалежності, підвищенням ролі державної статистики в процесі соціально-економічної і політичної розбудови держави, а також в результаті ухвалення курсу на інтеграцію в міжнародне Європейське співтовариство відбулися якісні зміни у підходах до визначення категорії рівня життя та структурні зміни в оцінці життєвого рівня населення [3, с.48].
За класичним визначенням життєвий рівень населення - це складна й багатовимірна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення.
В усі часи класична модель категорії життєвого рівня є чинною і не втрачає свого значення. Але під впливом об'єктивних діалектичних закономірностей розвитку суспільства змінюються структура потреб людей та норми задоволення цих потреб. Для кожної окремої спільноти ці зміни визначаються особливостями розвитку та існування конкретного суспільства, держави і в цілому світового співтовариства.
Механізм цієї взаємодії можливо прослідити, реалізовуючи підхід до життєвого рівня як складної категорії макро- і мікрорівнів існування. Так, з розвитком НТП та звершенням НТР людство перейшло на якісно новий технологічний рівень розвитку, в усіх сферах життя суспільства і функціонування економіки запанували інформаційні технології. І структура матеріальної забезпеченості населення об'єктивно увібрала в себе потребу якщо не в "тотальному" володінні, то хоча б у вільному доступі і використанні населенням комп'ютерних технологій, мобільного зв'язку, ресурсів світової мережі Internet тощо.
Ще одним прикладом може служити осягнення світовим співтовариством екологічної проблеми, зверненням до збереження і - на даному етапі - вже до відновлення навколишнього природного середовища. І це відповідним чином вплинуло на потреби людей. В наше життя увійшли поняття "екологічно чистий продукт", "екологічно чистий регіон", "незабруднена територія", "вироблено з натуральної сировини" тощо. Отже, змінюється не лише структура потреб, але й зумовлений дією об'єктивних факторів якісний рівень їх задоволення, що безперечно має віднайти відображення у категорії життєвого рівня та підходах до його визначення.
Внаслідок соціально-політичних зрушень в українському суспільстві в рамках світового співтовариства особливо важливе значення для характеристики життєвого рівня населення здобуває реальне здійснення прав і свобод громадян: свобода слова, переконань, віросповідання, пересування, право на гідне життя, на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо.
Коли дія ієрархії потреб, побудованої Маслоу, стає чинною не лише стосовно окремих індивідів, а в масштабах всього суспільства, категорія життєвого рівня не може залишатися константою і не відображати ці зміни. Вона динамічна, існує і розвивається разом з суспільством, в межах визначеного державного устрою [20, с.54].
У зв'язку з цим необхідно розрізняти різні щаблі існування категорії життєвого рівня населення відповідно до визнаних суспільством і державою потреб, покладених в її основу. При цьому характерним є існування та використання категорії життєвого рівня разом з цілим комплексом синонімічних та близьких за значенням термінів, як от: народний добробут, вартість, якість та умови життя населення.
Так, найчастіше під рівнем життя населення розуміють його добробут, що проявляється у забезпеченості населення необхідними матеріальними благами й послугами, рівні їх споживання, який вже досягнуто, та ступеня задоволення раціональних потреб.
Грошова оцінка благ та послуг, що фактично споживаються та відповідають визначеному рівню задоволення потреб, являє собою вартість життя населення.
Термін "якість життя населення" найчастіше застосовують у випадку широкого розуміння поняття життєвого рівня через включення до нього аспектів умов життя, зайнятості населення, його здоров'я, освіти, оточуючого природного середовища. Умови життя можна укрупнено поділити на умови побуту, праці й дозвілля. В свою чергу, умови праці включають сані-тарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні та соціально-психологічні умови. Умови побуту - це забезпеченість населення житлом, його якість, розвиток мережі побутового обслуговування, стан торгівлі, громадського харчування і транспорту, медичне обслуговування населення. Умови дозвілля пов'язані з використанням вільного часу людей - частини позаробочого часу, яка призначена для розвитку особистості, більш повного задоволення її соціальних, духовних та інтелектуальних потреб.
З розробкою в рамках ПРООН концепції людського розвитку спостерігається тенденція до характеристики рівня життя населення через індекс людського розвитку - ІЛР, і перехід до цієї категорії як до синоніму життєвого рівня населення, що також є відображенням об'єктивних процесів переорієнтації цінностей у міжнародному співтоваристві. Така популярність ІЛР викликана зручністю для міжнародних (територіальних) порівнянь, хоча виділення тільки індикаторів 3-х аспектів життя населення (матеріальне забезпечення, рівень освіти, демографічна ситуація), а також умовний підхід до них як до рівновагомих, перешкоджають використовувати ІЛР для всебічного аналізу життєвого рівня.
Через неможливість характеристики життєвого рівня за допомогою якого-небудь одного показника оцінювати й досліджувати цю категорію можливо лише з використанням системи статистичних показників. На сьогоднішній день створено цілий ряд систем показників рівня життя населення Якщо об'єднати і узагальнити існуючі вітчизняні та міжнародні системи показників життєвого рівня населення. На даному етапі розвитку в українському суспільстві здійснюється перехід від категорії життєвого рівня, що характеризує ступінь задоволення потреб, до категорії, що характеризує можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Життєвий рівень має виражатися сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їх свободу й правову захищеність. Підвищились вимоги до цієї категорії і, відповідно, з'явилась необхідність відпрацювати нові механізми статистичної оцінки і характеристики життєвого рівня населення [7, с.68].
Традиційно у вітчизняній теорії та практиці категорія "рівень життя" характеризується даними досягнутого рівня доходів, витрат та споживання населенням благ та послуг, диференціацією за рівнем доходів. З метою удосконалення статистичного вивчення рівня життя ДКСУ здійснюються розрахунки модельного набору соціальних індикаторів життєвого рівня населення, що містить 27 показників, об'єднаних за групами у макроекономічні показники, показники матеріального забезпечення, особистого споживання, житлових умов та соціальної напруженості.
Статистичні показники життєвого рівня розраховуються, як правило, на одного середньостатистичного жителя. Але враховуючи сучасний підхід до населення країни як до сукупності сімей чи домогосподарств, безпосередньо в яких і формується добробут, здійснюється дослідження рівня життя по відношенню до всього населення, до сімей, домогосподарств (особливо з різною величиною доходу), до окремих соціальних груп.
Змінилися акценти у використанні показників рівня життя - вони дещо змістилися від вимірювально-оцінювальної в бік оцінювально-зіставної функції. Об'єктивні вимоги розвитку суспільства вже вимагають не часткових даних, а більш узагальнюючих, всеохоплюючих досліджень життєвого рівня з акцентом на соціальні аспекти. Підвищена увага приділяється використанню показників рівня життя для проведення на об'єктивній розрахунковій основі зіставлень у часовому розрізі, за окремими доходно-майновими групами населення, територіальних порівнянь (за різними регіонами країни, міжнародні порівняння).
Подавши представлену модель категорії життєвого рівня у розрізі статистичних показників (запропонованих у якості індикаторів), що використовуються у відповідних дослідженнях, отримуємо складну багатовимірну систему статистичних показників відносно різних об'єктів і напрямків аналізу життєвого рівня населення. Її дійсно можна назвати всеохоплюючою, такою що включає і макро-, і мікрорівні існування категорії життєвого рівня. Водночас вона не дає цілісного уявлення про рівень життя в даний момент часу й у динаміці, а також мало придатна для проведення порівняльного аналізу рівня життя населення різних соціальних груп, регіонів або держав [7, с.70].
Більшість з показників є основними і традиційними для галузей статистики, що займаються дослідженням окремих аспектів життя населення, хоча і мають свою специфіку у вітчизняній системі статистики. Зокрема, в основу дослідження життєвого рівня населення України покладений аналіз витрат, а не доходів. Віднесення окремих показників до характеристик певних аспектів є досить умовним, наприклад, показники соціального забезпечення можуть використовуватись при аналізі доходів, споживання, умов праці тощо. Певні представлені показники не витримують критики з приводу їх обрахунку та використання у практичних дослідженнях, а показники деяких аспектів дослідження життєвого рівня взагалі складно подати в конкретних величинах, що становить певну наукову проблему. Існує також проблема інформаційного забезпечення подібного всеохоплюючого дослідження життєвого рівня населення.
Розглянуті схема та система показників свідчать, наскільки складним і багатофакторним є явище життєвого рівня населення, і наскільки складно проводити узагальнююче всеохоплююче дослідження і статистичний аналіз цього явища. Враховуючи підвищення ролі оцінювально-зіставної функції статистичних показників, виникає проблема багатовимірного зіставлення результатів такого аналізу.
статистика рівень життя населення
Тому потрібно обґрунтовано підійти до формулювання відповідної системи показників, тобто визначити з усього апарата статистичних показників певної галузі статистики справжні індикатори даного аспекту дослідження. Таким чином, можливо вирішити не лише проблему адекватності побудованої системи, але й проблему скорочення числа показників задля розширення можливостей й підвищення зручності використання подібного аналізу. На фоні діючої в Україні системи регіонального самоврядування актуальність проведення таких досліджень не викликає сумнівів.
Через це виникає потреба визначити її базові аспекти, які в умовах сучасного соціально-економічного і політичного розвитку України дійсно можна використовувати без загрози викривлення аналітичних результатів дослідження життєвого рівня за розгорнутою моделлю трактування. Відповідно до цього доцільно проводити дослідження окремих аспектів життєвого рівня, об'єднаних категорією соціально-економічного становища населення.
Аналіз соціально-економічного становища населення як основної складової категорії життєвого рівня може проводиться за індикаторами з показників наступних аспектів:
· демографічної ситуації;
· економічного становища населення;
· стану здоров'я;
· освіти;
· зайнятості;
· соціальної напруги;
· житлових (побутових) умов;
· умов праці;
· екологічної ситуації.
Фактично категорія соціально-економічного становища населення охоплює соціальний, економічний та демографічний аспекти життєвого рівня. Представлена структура її індикаторів відображає підвищення значущості соціальних аспектів у механізмі реалізації державної політики України в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки. Наступним кроком побудови загального механізму дослідження соціально-економічного становища населення має стати обґрунтування системи відповідних статистичних індикаторів, виходячи з критерію існуючої інформаційної бази та практичного застосування саме до регіональних порівнянь життєвого рівня населення України.
В світі питання нормативної регламентації рівня життя населення є досить проблемний, оскільки не існує чітко визначеної розробленої універсальної правової бази. Єдиним джерелом регулювання дотримання прав та свобод людини є міжнародні угоди, договори та конвенції і хартії. На сьогодні найбільш суттєвим нормативним документом в даному відношенні є "Конвенція ООН з прав людини". Всі інші аспекти захисту прав і свобод регламентуються на основі двосторонніх та багатосторонніх домовленостей між країнами.
В Україні основними нормативними джерелами регулювання рівня життя та соціального захисту населення є ряд законодавчих актів, кодексів та інших нормативних документів [23, с.133].
Першим важливим джерелом правового забезпечення рівня життя населення є Конституція України. В ній викладено основні принципи законодавчого регулювання рівня життя населення. Вона доктринально окреслює основні пріоритети формування соціальної політики України.
Іншими важливими нормативними документами є кодекси та закони. Кодекси містять систематизовані збірки нормативних актів, що регламентують той чи інший аспект функціонування соціальної сфери в Україні. Важливими у цьому значенні є Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю. Серед законодавчих актів на особливу увагу заслуговує такий важливий нормативний акт як Закон України "Про державний бюджет України". В цьому законі міститься фінансово-економічне підтвердження основних напрямків проведення соціально-економічної політики на відповідний рік.
Слід за законами йдуть укази Президента України (наприклад, "Про основні напрями соціальної політики" на відповідний рік, тощо), постанови Кабінету міністрів, рішення відповідних міністерств та відомств, листи, накази, інструкції.
Однак, незважаючи на величезну кількість нормативно-правових актів, що регулюють рівень життя населення, на сьогодні більшість з них носить лише умовний характер, оскільки на практиці основні вимоги та напрямки державної політики часто не виконуються. Більшість нормативних актів часто мають суперечливу основу, що створює серйозні проблеми процесі прийняття їх до виконання.