Аналіз розмірів ПАП «Агропродсервіс» в розрізі
окремих показників наведено в табл. 2.1.
Таблиця 2.1. Аналіз розмірів ПАП «Агропродсервіс»
|
Показники
|
Роки
|
Відхилення,
% 010 р. до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Вартість
валової продукції, тис. грн.
|
45 457
|
52 305
|
80 711
|
43,68
|
35,19
|
|
Чистий
прибуток, тис. грн.
|
10 740
|
20 068
|
24 866
|
56,81
|
19,3
|
|
Вартість
основних виробничих фондів, тис. грн.
|
70 058
|
75 747
|
95 985
|
27,01
|
21,08
|
|
Середньорічна
вартість оборотних фондів, тис. грн.
|
35 932
|
45 684
|
73 074
|
50,83
|
37,48
|
|
Середньорічна
кількість працівників, чол.
|
263
|
300
|
19,67
|
12,33
|
|
в тому
числі: у рослинництві
|
216
|
198
|
233
|
7,3
|
15,02
|
|
у
тваринництві
|
25
|
65
|
67
|
62,69
|
2,99
|
|
Площа
сільськогосподарських угідь, га
|
11 900
|
12 041
|
13 213
|
9,94
|
8,87
|
|
в тому
числі рілля
|
11 900
|
12 041
|
13 213
|
9,94
|
8,87
|
З даних табл. 2.1 видно, що вартість валової
продукції у 2010 році збільшилась на 43,68% порівняно з 2008, та на 35,19 - з
2009 роком. Спостерігається також значне збільшення інших показників, особливо
у порівнянні з 2008 роком (дана тенденція зберігається і в 2009, але трохи
повільнішими темпами). Так, у 2010 році чистий прибуток зріс на 56,81% відносно
2008 та на 19,3 відносно 2009 року.
Як було зазначено, ПАП «Агропродсервіс» працює в
різних напрямках, тому доцільно визначити виробничий напрям господарства в
загальному обсязі виробництва різних видів продукції.
Спеціалізація виробництва у сільськогосподарських
підприємствах характеризується багатьма показниками, основним з яких є
структура товарної продукції. Тому значення певної галузі
сільськогосподарського підприємства визначається часткою її товарної продукції
у загальній кількості товарної продукції господарства.
Для розрахунку рівня спеціалізації застосовують
формулу:
, (2.1)
де Кс - коефіцієнт
спеціалізації; Р - частка товарної продукції окремих галузей; і -
порядковий номер частки товарної продукції у ранжованому ряду.
Значення Кс до 0,20 свідчить про низький
рівень спеціалізації господарства; 0,21-0,40 - середній; 0,41-0,60 - високий;
0,61 і більше - для поглибленої спеціалізації господарства.
Рівень спеціалізаціі ПАП «Агропродсервіс»
розраховуємо використовуючи показник вартості товарної продукції господарства
за 2010 рік у розрізі основних видів продукції (табл. 2.2).
Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок,
що головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає
майже 60%, а головними видами продукції є зернові культури (34,41%) і озимий
ріпак (15,05%).
Другою галуззю є тваринництво, частка якого у
загальній структурі товарної продукції становить 32,6%. Основний вид продукції
- вирощування свиней в живій масі (29,33%).
Таблиця 2.2. Визначення рівня спеціалізації ПАП
«Агропродсервіс», 2010 рік
|
Вид
товарної продукції
|
Вартість
товарної продукції, тис. грн.
|
Р, %
|
і
|
2і -
1
|
Р
(2і -1)
|
|
Зернові
та зернобобові
|
24 011
|
34,41
|
1
|
1
|
34,41
|
|
Соя
|
878
|
1,26
|
8
|
15
|
18,90
|
|
Ріпак
озимий
|
10 501
|
15,05
|
3
|
5
|
72,25
|
|
Цукрові
буряки
|
5 955
|
8,53
|
4
|
7
|
59,71
|
|
Картопля
|
116
|
0,17
|
11
|
21
|
3,57
|
|
Інша
продукція рослинництва
|
390
|
0,56
|
9
|
17
|
9,52
|
|
Разом
по рослинництву
|
41
851
|
59,97
|
х
|
х
|
198,36
|
|
Вирощування
ВРХ в живій масі
|
260
|
0,37
|
10
|
19
|
7,03
|
|
Вирощування
свиней в живій масі
|
20 472
|
29,33
|
2
|
3
|
87,99
|
|
Молоко
|
1 111
|
1,59
|
6
|
11
|
17,49
|
|
Інша
продукція тваринництва
|
911
|
1,31
|
7
|
13
|
17,03
|
|
Разом
по тваринництву
|
22
754
|
32,60
|
х
|
х
|
129,54
|
|
Роботи
та послуги на сторону
|
5
182
|
7,43
|
5
|
9
|
66,87
|
|
ВСЬОГО
|
69
787
|
100
|
Х
|
Х
|
394,77
|
В структурі товарної продукції 7,43% займають
роботи і послуги, надані стороннім організаціям.
Таким чином, виділивши два основних види товарної
продукції, спеціалізацію господарства можна визначити, як зерно-свинарського
напрямку.
Провівши необхідні розрахунки з визначення рівня
спеціалізації за наведеною формулою, отримуємо даний показник на рівні 0,25.
Він вказує на те, що ПАП «Агропродсервіс» має середній рівень спеціалізації.
Основоположні засади управління підприємством
закріплені в його статуті.
Керівництво підприємством здійснює директор,
призначений власником. Він вирішує питання соціального розвитку,
виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства. Директор
організовує роботу підприємства і несе за це відповідальність. Представляє
підприємство у всіх установах, організаціях, розпоряджається майном та фінансовими
засобами, укладає договори, контракти, угоди і представляє підприємство за
межами України.
У випадках необхідності (відпустка, відрядження,
хвороба та інше) директор вправі приймати рішення про делегування своїх окремих
повноважень іншим особам, оформляючи це відповідним письмовим розпорядженням.
Директор підприємства, призначений власником, має
всі вищевказані права, які закріплені в статуті підприємства, за виключенням
наступних:
· визначення основних
напрямків діяльності підприємства, затвердження планів та звітів про їх
виконання;
· затвердження статуту,
внесення змін та доповнень до нього;
· затвердження правил
внутрішнього трудового розпорядку;
· призначення (прийняття по
контракту) головного бухгалтера.
Основою функціонування підприємства є його
організаційна структура управління, схема якої наведена на рис. 2.1.
Представлена на рисунку організаційна структура
управління відноситься до матричного типу. Вона утворилась внаслідок накладання
функціональної та проектно-цільової організаційної структури. В цій структурі
ключовою ланкою управління виступає директор, який підпорядковується
генеральному директору (власнику). Генеральний директор в даному випадку
приймає активну участь в процесі управління підприємством, особливо коли
йдеться мова про прийняття певних стратегічних рішень.
Наведена структура передбачає виділення як окрему
ланку управління директорів філій (виробничих підрозділів), які здійснюють
координуючу та управляючу функцію в межах представлених їм філій. Функціональні
ж керівники та заступники директора, які знаходяться на одному рівні ієрархії,
здійснюють управління своїми функціями незалежно від приналежності до філії.
Окрім того, розвиток останнім часом тваринницького і переробного напрямку в
діяльності господарства призвів до того, що вони не вписуються в загальну
систему управління підприємством - їх директори стоять на одному рівні з
директорами філій; вони мають власні, специфічні лише для їх діяльності
підрозділи, а також взаємодіють з функціональними керівниками і заступниками
директора.
Таким чином виникає подвійне підпорядкування, за
яким організаційні рішення приймають керівники філій, а оперативні (якщо вони
не суперечать організаційним) - функціональні керівники та заступники
директора.
Отже, ПАП «Агпропродсервіс» є провідним
господарством на Тернопільщині, яке займається вирощуванням зернових та
технічних сільськогосподарських культур, розведенням свиней та наданням послуг
стороннім організаціям.
2.2 Аналіз забезпеченості господарства основними
виробничими ресурсами та ефективності їх використання
Виробництво сільськогосподарської продукції
здійснюється на основі органічної єдності таких чинників, як земля, трудові,
матеріальні та нематеріальні, фінансові ресурси. Недостатнє забезпечення
підприємства хоча б одним із вказаних ресурсів ускладнює процес його виробничої
діяльності, гальмує досягнення конкурентоспроможного виробництва
сільськогосподарської продукції.
До основних видів ресурсів сільськогосподарських
підприємств можемо віднести наступні:
. Земельні ресурси - є головним засобом
виробництва в сільському господарстві. Впливають на процес
сільськогосподарського виробництва завдяки притаманній специфічній унікальній
властивості землі - родючості;
. Трудові ресурси (персонал) - сукупність
працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички
для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених
технологією робіт у сфері агропромислового виробництва;
. Основні фонди і виробничі потужності - знаряддя
і предмети праці, які беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції
і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку
матеріально-технічної бази підприємства;
. Нематеріальні ресурси - немонетарні засоби, що
не мають фізичної, тілесної форми, визначаються об’єктом права власності
юридичної чи фізичної особи, мають вартість і можуть бути ідентифіковані,
використовуються підприємством більше року і приносять власникові певну
економічну вигоду (роялті);
. Капітал підприємства. Авансований капітал - це
сукупність авансованих органічно взаємопов’язаних ресурсів, взятих на всіх
стадіях їх кругообігу, що забезпечують функціонування підприємства за всіма
напрямами його діяльності. Власний капітал є частиною авансованого капіталу, що
сформована за рахунок різних джерел, є власністю підприємства і кількісно
визначається як різниця між його активами і зобов’язаннями.
Загальним для всіх видів ресурсів є питання про
ефективність їх використання. Головне полягає в тому, що для оцінки
ефективності того чи іншого виду ресурсу корисний результат діяльності
підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату.
У процесі здійснення виробничої діяльності ПАП
«Агропродсервіс» використовує всі вищеперечислені види ресурсів, окрім
нематеріальних.
До складу земельних ресурсів господарства
відносяться землі власника, а також орендовані землі фізичних осіб, орендна
плата за використання яких здійснюється відповідно до умов договорів оренди.
Підприємство орендує сільськогосподарські угіддя, кількість яких з року в рік
збільшується.
Підприємство розпочинало свою діяльність з
обробітку 816 га угідь у 1999 році, на нинішній час цей показник
зріс на 93,82% і станом на 2010 рік становить
13213 га.
З метою розширення своєї діяльності керівниками
підприємства проводиться постійна робота з освоєння нових високопродуктивних
земель. В даний час силами господарства обробляються сільськогосподарські
угіддя в Тернопільському, Козівському, Теребовлянському районах Тернопільської
області. У 2010 році підприємство почало освоювати території сусідньої
Івано-Франківської області і надалі планує розширюватись в даному напрямку.
Кількість земельних угідь за місцем їх розташування станом на 2010 рік наведена
в табл. 2.3.
Таблиця 2.3. Структура земельних угідь ПАП
«Агропродсервіс» за їх місце розташуванням, 2010 р.
|
Назва
населеного пункту
|
Кількість
угідь, га
|
% від
загальної площі
|
|
Всього
угідь
|
13
213
|
100
|
|
Тернопільська
область
- всього
|
12
682
|
95,98
|
|
в тому
числі Тернопільський район
|
5
727
|
43,34
|
|
с.
Настасів
|
2 248
|
17,01
|
|
с. Велика
Лука
|
1 254
|
9,49
|
|
с.
Миролюбівка-Лучка
|
934
|
7,07
|
|
с.
Буцнів
|
450
|
3,4
|
|
с.
Драганівка
|
841
|
6,37
|
|
Козівський
район
|
5
318
|
40,25
|
|
с.
Денисів
|
1 290
|
9,77
|
|
с.
Ішків
|
726
|
5,49
|
|
с.
Росоховатець
|
785
|
5,94
|
|
с.
Золота Слобода
|
185
|
1,4
|
|
с.
Кальне
|
145
|
1,1
|
|
с.
Великий Ходачків
|
881
|
6,67
|
|
с.
Вівся
|
1 306
|
9,88
|
|
Теребовлянський
район
|
1
637
|
12,39
|
|
с.
Маловоди
|
617
|
4,67
|
|
с.
Семиківці
|
1 020
|
7,72
|
|
Івано-Франківська
область - всього
|
531
|
4,02
|
|
в тому
числі Рогатинський район
|
531
|
4,02
|
|
смт.
Бухачівці
|
282
|
2,14
|
|
с.
Чернів
|
249
|
1,88
|
Як видно з наведеної таблиці, майже 96% земель,
які знаходяться у користуванні ПАП «Агропродсервіс» розміщені на території
Тернопільської області і лише трохи більше 4% - Івано-Франківської. В розрізі
Тернопільської області найбільша частка земель припадає на Козівський район
(40,25% від загального обсягу), найменш освоєний - Теребовлянський (12,39%).
Розглядаючи географію землекористування за населеними пунктами, в межах яких
здійснюється обробіток, видно, що помітно на фоні інших виділяється с.
Настасів, частка якого становить 17,01% (2248 га).
Робити висновки про ефективність використання
земельних ресурсів можна лише проаналізувавши структуру посівних площ (табл.
2.4).
Таблиця 2.4. Структура посівних площ ПАП
«Агропродсервіс»
|
Культура
|
Роки
|
Відхилення,
%
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2010 р.
до
|
|
га
|
%
|
га
|
%
|
га
|
%
|
2008
|
2009
|
|
Пшениця
озима
|
2 322
|
19,50
|
2 196
|
18,24
|
3 239
|
24,51
|
28,31
|
32,20
|
|
Пшениця
яра
|
678
|
5,70
|
1 184
|
9,83
|
496
|
3,75
|
-36,69
|
-138,71
|
|
Гречка
|
156
|
1,31
|
140
|
1,16
|
78
|
0,59
|
-100,00
|
-79,49
|
|
Кукурудза
на зерно
|
3 433
|
28,85
|
2 214
|
18,39
|
3 332
|
25,22
|
-3,03
|
33,55
|
|
Ячмінь
озимий
|
502
|
4,22
|
490
|
4,07
|
636
|
4,81
|
21,07
|
22,96
|
|
Ячмінь
ярий
|
1 167
|
9,81
|
2 117
|
17,58
|
1 468
|
11,12
|
20,5
|
-44,21
|
|
Горох
|
90
|
0,76
|
220
|
1,83
|
17
|
0,13
|
-429,41
|
-1194,1
|
|
Соняшник
|
356
|
2,99
|
595
|
4,94
|
0
|
0
|
х
|
х
|
|
Соя
|
890
|
7,48
|
543
|
4,51
|
744
|
5,63
|
-19,62
|
27,02
|
|
Ріпак
озимий
|
1 809
|
15,20
|
1 913
|
15,89
|
2 242
|
16,97
|
19,31
|
14,67
|
|
Ріпак
ярий
|
85
|
0,71
|
0
|
0
|
0
|
0
|
х
|
х
|
407
|
3,42
|
419
|
3,48
|
942
|
7,13
|
56,79
|
55,52
|
|
Картопля
|
5
|
0,05
|
10
|
0,08
|
19
|
0,14
|
73,68
|
47,37
|
|
Всього
|
11
900
|
100
|
12
041
|
100
|
13
213
|
100
|
9,94
|
8,87
|
Як видно з табл. 2.4, найбільшу посівну площу
займає кукурудза на зерно. У 2010 році під посівами цієї сільськогосподарської
культури було 3 332 га, у 2009 - на 33,55% менше, ніж у 2010 - 2 214 га, а у
2008 - 3 433 га - на 3,03% більше, як у 2010. Така нерівномірна динаміка
пояснюється особливостями впровадження науково обґрунтованих сівозмін, а також
іншими умовами в процесі здійснення виробництва. Однак, незважаючи на цю
нерівномірність, протягом 2008-2010 рр. кукурудза на зерно залишається основною
культурою на досліджуваному підприємстві.
Другою за кількістю посівних площ зерновою
культурою є озима пшениця. У 2010 році вона займала майже четверту частину всіх
посівів підприємства - 24,51% (3 239 га), посівні площі збільшились на 28,31%
порівняно з 2008 роком, та на 32,20 порівняно з 2009.
Найбільш культивованою на підприємстві технічною
культурою можна вважати озимий ріпак (16,97% від загальної посівної площі у
2010 році), кількість посіву якого стабільно збільшується.
Трудові ресурси на підприємстві є невід’ємною
складовою його функціонування. Склад трудових ресурсів приватного підприємства
формується за рахунок членів підприємства і найманих працівників, підставою для
прийняття на роботу яких є трудовий договір (контракт).
Раціональне використання трудових ресурсів у
процесі виробництва забезпечує збільшення виробництва продукції та зниження її
собівартості. Ефективність використання ресурсів залежить від раціональної
організації господарства в цілому і рівня виробництва продукції в окремих
галузях.
Аналіз трудових ресурсів охоплює вивчення
забезпеченості ними господарства і рівня їх використання в процесі виробництва.
В табл. 2.5 наведені основні показники
забезпеченості ПАП «Агропродсервіс» трудовими ресурсами та розраховані
показники, які характеризують рівень їх використання.
Таблиця 2.5. Забезпеченість ПАП «Агропродсервіс»
трудовими ресурсами та рівень їх використання
|
Показники
|
Роки
|
Відхилення,
%
|
|
2008 р.
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2010 р.
до
|
|
|
|
|
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Площа
сільськогосподарських угідь, га
|
11 900
|
12 041
|
13 213
|
9,94
|
8,87
|
|
Умовних
голів тварин
|
11 726
|
18 430
|
35 327
|
66,81
|
47,83
|
|
Середньооблікова
чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол.
|
241
|
263
|
300
|
19,67
|
12,33
|
|
у тому
числі: у рослинництві
|
216
|
198
|
233
|
7,3
|
15,02
|
|
у
тваринництві
|
25
|
65
|
67
|
62,69
|
2,99
|
|
Відпрацьовано
людино-днів на 1 середньорічного працівника
|
1 967
|
1 820
|
1 770
|
-11,13
|
-2,82
|
|
Коефіцієнт
використання запасу праці
|
1,04
|
0,97
|
0,94
|
-10,64
|
-3,19
|
|
Припадає
на 1 працівника: сільськогосподарських угідь, га
|
55,09
|
60,81
|
56,71
|
2,86
|
-7,23
|
|
умовних
голів тварин
|
469,04
|
283,54
|
527,27
|
11,04
|
46,22
|
Проаналізувавши наведені в таблиці показники,
можемо зробити висновок, що середньооблікова чисельність працівників
збільшується - порівняно з 2008 роком даний показник зріс на 19,67%, з 2009 -
на 12,33 і в 2010 році становив 300 чол. В галузевому розрізі спостерігається
тенденція до збільшення працівників, які працюють в тваринницькому напрямку (на
62,69% у 2010 році порівняно з 2008). Дана тенденція зберігається і в рослинництві,
однак не є рівномірною (у 2009 році чисельність зайнятих у рослинництві
зменшилась порівняно з 2008 на 18 чол., але у 2010 збільшилась на 35 чол.
порівняно з попереднім). Що стосується рівня використання трудових ресурсів, то
на одного працівника, зайнятого у рослинництві, у 2010 році припадає 56,71 га,
що на 7,23% менше, ніж у 2009. В тваринництві спостерігається збільшення
умовних голів тварин, що спричинило підвищення кількості зайнятих у цій сфері.
На одного працівника тваринництва приходиться 527,27 умовних голів тварин у
2010 році, що на 11,04% більше, ніж у 2008 році, та на 46,22 - ніж у 2009.
Основні виробничі фонди є мірилом розвитку
процесу праці в господарстві. Вони формують ступінь комплексної механізації та
автоматизації виробництва, забезпечують якісне та своєчасне виконання
сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на результати
діяльності підприємства.
Наявність основних виробничих фондів ПАП
«Агропродсервіс» та основних показників в динаміці останніх років наведені в
табл. 2.6
В таблиці вартість основних виробничих фондів
сільськогосподарського призначення наведена за первісною вартістю, оскільки для
розрахунку показників фондооснащеності виробництва та фондоозброєності праці
використовується саме їх первісна вартість.
Проаналізувавши динаміку вартості основних
виробничих фондів, можна зробити висновок, що основний їх ріст припадає на 2010
рік - збільшились у порівнянні з 2009 роком на 25,36%, тоді як у 2008 році
порівняно з 2009 - на 0,75%.
Таблиця 2.6. Динаміка основних показників
забезпеченості основними виробничими фондами ПАП «Агропродсервіс»
|
Показник
|
Рік
|
Відхилення,
%
|
|
|
2010 р.
до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Вартість
основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, тис. грн.
|
71 627
|
72 165
|
96 687
|
25,92
|
25,36
|
|
Вартість
довгострокових біологічних активів, тис. грн.
|
1 783
|
1 902
|
8 657
|
79,40
|
78,03
|
|
Площа
сільськогосподарських угідь, га
|
11 900
|
12 041
|
13 213
|
9,94
|
8,87
|
|
Середньорічна
кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, чол.
|
241
|
263
|
300
|
19,67
|
12,33
|
|
Фондооснащеність
на 100 га, тис. грн.
|
602
|
599
|
732
|
17,76
|
18,17
|
|
Фондоозброєність
1 працівника, тис. грн.
|
297,21
|
274,39
|
322,29
|
7,78
|
14,86
|
У 2010 році також стрімко підвищилась вартість
довгострокових біологічних активів - на 79,4% порівняно з 2008 роком та на
78,03% - з 2009.
Розрахунок показників фондооснащеності та
фондоозброєності показав досить високий їх рівень та наявність позитивної
тенденції до підвищення.
На ефективність сільськогосподарського
виробництва істотний вплив справляє також структура основних виробничих фондів.
Наявність основних виробничих фондів за структурними елементами та частка цих
елементів в загальному їх обсязі наведена в табл. 2.7.
Таблиця 2.7. Структура основних виробничих фондів
ПАП «Агропродсервіс»
|
Структурні
елементи основних виробничих фондів
|
Роки
|
Відхилення,
%
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2010 р.
до
|
|
тис.
грн.
|
%
|
тис.
грн.
|
%
|
тис.
грн.
|
%
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Основні
засоби у сільському господарстві - всього
|
61 349
|
100
|
56 231
|
100
|
74 387
|
100
|
17,53
|
24,41
|
|
в тому
числі будинки, споруди і передавальні пристрої
|
43 807
|
71,41
|
41 866
|
74,45
|
60 884
|
81,85
|
28,05
|
31,24
|
|
машини
і обладнання
|
14 944
|
24,35
|
12 040
|
21,42
|
11 019
|
14,81
|
-35,62
|
-9,27
|
|
транспортні
засоби
|
2 366
|
3,86
|
1 678
|
2,98
|
1 433
|
1,93
|
-65,11
|
-17,10
|
|
інструменти,
прилади, інвентар
|
232
|
0,38
|
647
|
1,15
|
1 051
|
1,41
|
77,93
|
38,44
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
В таблиці дані подані за залишковою вартістю,
тобто за виключенням амортизаційного зносу. Відповідно до них, основну частку в
загальній структурі виробничих засобів сільськогосподарського призначення
займають будинки, споруди і передавальні пристрої, частка яких систематично
збільшується (з 71,41% у 2008 році до 81,85% у 2010 році). Частка машин і
обладнання дещо менша - 14,81% у 2010 році і має тенденцію до зменшення
порівняно з попередніми роками. Група транспортних засобів, а також
інструменти, прилади та інвентар порівняно з попередніми мають низьку частку -
відповідно 1,93 та 1,41% у 2010 році. Вартість транспортних засобів стрімко
зменшується (на 65,11% порівняно з 2008 роком), тоді як вартість групи
«інструменти, прилади та інвентар» збільшилась на 77,93% у відношенні до 2008
року.
У процесі сільськогосподарського виробництва
незамінну роль відіграє капітал підприємства, який поділяється на авансований
та власний.
Авансований капітал підприємства визначається як
сукупність авансованих органічно взаємопов’язаних ресурсів, взятих на всіх
стадіях їх кругообігу, що забезпечують функціонування підприємства за всіма
напрямами його діяльності.
Основними складовими авансованого капіталу є
необоротні активи, оборотні активи та витрати майбутніх періодів.
Наявність авансованого капіталу за окремими
розділами в динаміці за 2008-2009 роки подана в табл. 2.8.
Таблиця 2.8. Наявність авансованого капіталу ПАП
«Агропродсервіс», тис. грн.
|
Складові
авансованого капіталу
|
Роки
|
Відхилення,
%
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2010 р.
до
|
|
|
|
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Необоротні
активи
|
70
058
|
75
747
|
95
985
|
27,01
|
21,08
|
|
Незавершене
будівництво
|
6 442
|
16 493
|
11 480
|
43,89
|
-43,67
|
|
Основні
засоби
|
61 349
|
56 231
|
74 387
|
17,53
|
24,41
|
|
Довгострокові
біологічні активи
|
1 783
|
1 902
|
8 657
|
79,40
|
78,03
|
|
Довгострокові
фінансові інвестиції
|
484
|
1 121
|
1 461
|
66,87
|
23,27
|
|
Оборотні
активи
|
35
932
|
45
684
|
73
074
|
50,83
|
37,48
|
|
Виробничі
запаси
|
12 236
|
11 966
|
19 008
|
35,63
|
37,05
|
|
Поточні
біологічні активи
|
5 247
|
9 059
|
21 706
|
75,83
|
58,26
|
|
Незавершене
виробництво
|
9 256
|
12 729
|
19 016
|
51,33
|
33,06
|
|
Готова
продукція
|
2 888
|
5 087
|
3 990
|
27,62
|
-27,49
|
|
Товари
|
117
|
35
|
39
|
-200,0
|
10,26
|
|
Дебіторська
заборгованість за товари, роботи, послуги
|
6 070
|
6 725
|
9 111
|
33,38
|
26,19
|
|
Грошові
кошти та їх еквіваленти
|
118
|
83
|
204
|
42,16
|
59,31
|
|
Витрати
майбутніх періодів
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Всього
|
105
990
|
121
431
|
169
059
|
37,31
|
28,17
|
З наведеної таблиці видно, що з 2008 року
спостерігається тенденція до збільшення авансованого капіталу. У 2009 році
відносно 2008 він збільшився на 12,72%, а у 2010 - на 28,17% порівняно з
попереднім. Загалом у порівнянні з базовим 2008 роком, цей показник зріс на
37,31% і у звітному 2010 складає 169 059 тис. грн. У розрізі окремих груп
видно, що вартість оборотних активів зросла порівняно з 2009 роком - з 75 747
тис. грн. до 95 985 тис. грн. (на 27,01%), а вартість оборотних активів - з 35
932 тис. грн. до 73 074 тис. грн., тобто на 50,83%. Незмінними залишились
витрати майбутніх періодів, які в структурі авансованого капіталу відсутні.
Власний капітал - це одна з основних категорій,
що характеризує економічний стан підприємства. Під власним капіталом розуміють
частину авансованого капіталу, що сформована за рахунок різних джерел і є
власністю підприємства.
Динаміка забезпеченості ПАП «Агропродсервіс»
власним капіталом в розрізі окремих його складових наведена в табл. 2.9.
Таблиця 2.9. Забезпеченість ПАП «Агропродсервіс»
власним капіталом
|
Складові
власного капіталу
|
Роки
|
Відхилення,
%
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2010 р.
до
|
|
тис.
грн.
|
%
|
тис.
грн.
|
%
|
тис.
грн.
|
%
|
2008
|
2009
|
|
Статутний
капітал
|
49
|
0,10
|
49
|
0,07
|
49
|
0,05
|
0
|
0
|
|
Інший
додатковий капітал
|
16 105
|
32,12
|
16 105
|
16 105
|
16,94
|
0
|
0
|
|
Нерозподілений
прибуток
|
33 990
|
67,78
|
54 058
|
76,99
|
78 924
|
83,01
|
56,93
|
31,51
|
|
Всього
|
50
144
|
100
|
70
212
|
100
|
95
078
|
100
|
47,26
|
26,15
|
Як зазначено в табл. 2.9, власний капітал
підприємства складається з статутного капіталу, іншого додаткового капіталу та
нерозподіленого прибутку. Вартість власного капіталу у 2010 році становила 95
087 тис. грн., що на 47,26% більше, ніж у 2008 році та на 26,15 - ніж у 2009
році. Вартість власного капіталу збільшується за рахунок підвищення частки
нерозподіленого прибутку, тоді, як ніяких змін у статутний та інший додатковий
капітал не вносилось.
Отже, ПАП «Агропродсервіс» забезпечене в повній
мірі основними виробничими ресурсами, які сприяють здійсненню продуктивної
господарської діяльності. В загальному по підприємству спостерігається
тенденція до збільшення всіх видів ресурсів, що пояснюється нарощуванням
обсягів виробництва основних видів продукції як рослинництва, так і
тваринництва.
2.3 Аналіз виробничо-економічних показників та
кінцевих результатів діяльності підприємства
Оцінка діяльності підприємства здійснюється на
основі аналізу низки результативних виробничо-економічних показників.
Одним з основних виробничо-економічних
показників, який характеризує ефективність діяльності підприємства за окремими
напрямками є рівень продуктивності. Рівень продуктивності у рослинництві
відображають показниками урожайності сільськогосподарських культур з 1 га, а у
тваринництві - виходу продукції на одну голову тварин.
У табл. 2.10 визначені показники рівня
продуктивності рослинництва і тваринництва ПАП «Агропродсервіс» за 2008-2010
роки, а також проведене їх порівняння за 2009 рік з середніми показниками по
Тернопільській області.
З даних таблиці видно, що спостерігається
негативна тенденція до зниження урожайності основних сільськогосподарських
культур за досліджуваний період. Так, найбільше зниження урожайності має
пшениця (як озима, так і яра) - відповідно на 71,7 та 72,2% у порівнянні з 2008
роком. Таке стрімке її зниження пояснюється несприятливими погодніми умовами,
особливо у 2010 році. Проте, проведене порівняння за 2009 рік показує, що
урожайність ярої пшениці на підприємстві вища за середні показники по області
за аналогічний період на 24,1%, а озимої - на 18,4%. Єдиною культурою, яка має
позитивну тенденцію до зростання урожайності є соя, але цей показник нижчий на
11,9% відносно середніх по області.
Таблиця 2.10. Динаміка рівня продуктивності
рослинництва та тваринництва ПАП «Агропродсервіс»
|
Показники
|
Підприємство
|
По
області за 2009 рік
|
Відхилення,
% 2010 р. до
|
Відхилення
показників п-ва до середніх по області за 2009 рік, %
|
|
Роки
|
|
|
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
|
2008
|
2009
|
|
|
Урожайність,
ц/га:
|
|
пшениця
озима
|
52,2
|
49,8
|
30,4
|
37,8
|
-71,7
|
-63,8
|
24,1
|
|
пшениця
яра
|
43,9
|
31,5
|
25,5
|
25,7
|
-72,2
|
-23,5
|
18,4
|
|
кукурудза
на зерно
|
64,3
|
72,2
|
57,6
|
53,8
|
-11,6
|
-25,3
|
25,5
|
|
ячмінь
озимий
|
48,8
|
47,9
|
32,8
|
35,8
|
-44,7
|
-46,0
|
25,3
|
|
ячмінь
ярий
|
46,8
|
33,5
|
23,9
|
27,0
|
-95,8
|
-40,2
|
19,4
|
|
гречка
|
9,8
|
15,1
|
9,81
|
7,3
|
0,1
|
-53,9
|
51,7
|
|
горох
|
24,7
|
22,7
|
17,2
|
20,6
|
-43,6
|
-32,0
|
9,3
|
|
соя
|
13,9
|
13,5
|
19,6
|
15,1
|
29,1
|
31,1
|
-11,9
|
|
ріпак
озимий
|
21,3
|
21,9
|
18,6
|
21,8
|
-14,5
|
-17,7
|
0,5
|
|
цукрові
буряки
|
518,2
|
531,7
|
506,2
|
320,0
|
-2,4
|
-5,0
|
39,3
|
|
Вихід
продукції на 1 голову тварин, кг:
|
|
вирощування
молодняка ВРХ (в живій масі)
|
93,8
|
113,6
|
149,1
|
153,9
|
37,1
|
23,8
|
-35,5
|
|
вирощування
свиней (в живій масі)
|
196,9
|
170,1
|
182,6
|
162,3
|
-7,8
|
6,9
|
4,6
|
|
надій
молока
|
2 693
|
2 843
|
2 707
|
3 456
|
0,5
|
-5,0
|
-34,2
|
Що стосується тваринництва, то показник
вирощування молодняка ВРХ на 1 голову у 2009 році становив 113,6 кг, що на
35,5% менше, ніж в середньому по області, а надій молока на одну корову за
аналогічний період менший на 34,2%. Все це свідчить про низьку продуктивність
скотарського напрямку на підприємстві. В той же час свинарство має позитивні
показники, які перевищують середні по області.
Важливе значення для здійснення аналізу роботи
підприємства має визначення показників продуктивності праці. Під продуктивністю
праці розуміють реалізовану здатність праці конкретних працівників в одиницю
робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний
обсяг роботи.
Основні показники продуктивності праці в розрізі
останніх трьох років наведені в табл. 2.11.
Таблиця 2.11. Динаміка основних показників
продуктивності праці
|
Показник
|
Роки
|
Відхилення,
% 2010 р. до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Середньооблікова
чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол.
|
241
|
263
|
300
|
19,67
|
12,33
|
|
Вартість
валової продукції, тис. грн.
|
45 457
|
52 305
|
80 711
|
43,68
|
35,19
|
|
Валовий
прибуток (+) /збиток (-), тис. грн.
|
17 640
|
24 130
|
27 407
|
35,64
|
11,96
|
|
Вироблено
на 1 чол.: валової продукції, тис. грн.
|
188,62
|
198,88
|
269,04
|
29,89
|
26,08
|
|
валового
прибутку, тис. грн.
|
73,20
|
91,75
|
91,36
|
19,88
|
-0,43
|
Наведені в таблиці дані показують, що збільшення
середньооблікової чисельності працівників зайнятих в сільськогосподарському
виробництві, вартості валової продукції та валового прибутку призводить до
підвищення основних показників продуктивності праці. Так, у 2010 році на одного
працівника зайнятого у сільськогосподарському виробництві було вироблено 269,04
тис. грн. валової продукції, що на 29,89% більше, ніж у 2008 році та на 26,08 -
ніж у 2009. Показник валового прибутку отриманого на одного працівника зростає
дещо меншими темпами - у 2010 році він зріс на 19,88% відносно 2008, а
порівняно з 2009 незначно зменшився (на 0,43%).
Собівартість - один з найважливіших показників
господарської діяльності аграрного підприємства, оскільки показує, у що саме
обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки
економічно вигідним воно є в конкретних умовах господарювання.
Показник собівартості дає можливість глибоко
аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення
ефективності виробництва.
У процесі господарської діяльності підприємство
несе різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції.
Тому доцільним буде проаналізувати дані про структуру витрат на основне
виробництво продукції, оскільки вони дають повне уявлення про те, які саме
статті витрат займають найбільшу питому вагу і справляють вирішальний вплив на
формування її рівня (табл. 2.12).
Таблиця 2.12. Структура витрат на основне
виробництво за статтями витрат, 2010 рік
|
Елементи
витрат
|
Витрати
на виробництво продукції
|
|
рослинництва
|
тваринництва
|
|
тис.
грн.
|
%
|
тис.
грн.
|
%
|
|
Витрати
на оплату праці
|
2
638
|
4,65
|
1
022
|
3,43
|
|
Відрахування
на соціальні заходи
|
960
|
1,69
|
372
|
1,25
|
|
Матеріальні
витрати, які увійшли в собівартість продукції
|
43
349
|
76,47
|
26
903
|
90,36
|
|
у тому
числі насіння і посадковий матеріал
|
6 187
|
10,91
|
х
|
х
|
|
корми
|
х
|
х
|
21 922
|
73,86
|
|
мінеральні
добрива
|
10 336
|
18,23
|
х
|
х
|
|
нафтопродукти
|
8 626
|
15,22
|
469
|
1,58
|
|
електроенергія
|
230
|
0,41
|
500
|
1,68
|
|
запасні
частини, ремонтні та будматеріали для ремонту
|
1 366
|
2,41
|
1 088
|
3,65
|
|
оплата
послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями
|
16 604
|
29,29
|
2 924
|
9,82
|
|
Амортизація
основних засобів
|
5
063
|
8,94
|
1
311
|
4,40
|
|
Інші
витрати, включаючи плату за оренду
|
4
676
|
8,25
|
166
|
0,56
|
|
у тому
числі орендна плата за земельні частки (паї)
|
4 050
|
7,14
|
х
|
х
|
|
Усього
витрат
|
56
686
|
100
|
29
774
|
100
|
З аналізованої таблиці видно, що в загальній
структурі витрат на основне виробництво значно переважають витрати на
виробництво продукції рослинництва (на 47,5%). В цій галузі найбільшу питому
вагу в загальному обсягу витрат становлять матеріальні витрати, що увійшли в
собівартість продукції, серед яких найбільшою є вартість витрат на оплату робіт
та послуг, виконаних сторонніми організаціями - 29,29%. В тваринництві частка
матеріальних витрат є значно більшою - 90,36% порівняно з 76,47% у
рослинництві. Основною статтею витрат тут є корми, що становлять 21 922 тис.
грн. (73,86% від загальної суми витрат на тваринництво).
З метою здійснення детального аналізу
собівартості виробленої підприємством продукції необхідно здійснити розрахунок
виробничої собівартості окремих видів продукції рослинництва та тваринництва
загалом, а також на 1 ц кожного виробленого виду продукції (табл. 2.13).
Таблиця 2.13. Структура виробничої собівартості
основного виробництва за видами продукції, 2010 рік
|
Вид
продукції
|
Вироблено
продукції, ц
|
Виробнича
собівартість
|
Собівартість
1 ц продукції, грн.
|
|
|
тис.
грн.
|
%
|
|
|
Продукція
рослинництва - всього
|
х
|
50
937
|
100
|
х
|
|
пшениця
озима
|
98 369
|
8 069
|
15,84
|
80,0
|
|
пшениця
яра
|
12 643
|
1 043
|
2,05
|
80,0
|
|
гречка
|
765
|
100
|
0,20
|
130,0
|
|
кукурудза
на зерно
|
192 014
|
13 048
|
25,61
|
70,0
|
|
ячмінь
озимий
|
20 865
|
2 226
|
4,37
|
110,0
|
|
ячмінь
ярий
|
35 103
|
3 417
|
6,71
|
100,0
|
|
горох
|
292
|
62
|
0,12
|
210,0
|
|
соя
|
14 579
|
2 945
|
5,78
|
200,0
|
|
ріпак
озимий
|
41 680
|
9 281
|
18,22
|
220,0
|
|
цукрові
буряки
|
31 372
|
10 353
|
20,33
|
330,0
|
|
картопля
|
2 850
|
244
|
0,48
|
90,0
|
|
інша
продукція рослинництва
|
х
|
149
|
0,29
|
х
|
|
Продукція
тваринництва - всього
|
х
|
29
774
|
100
|
|
вирощування
ВРХ на м’ясо в живій масі
|
562
|
1 389
|
4,67
|
2 470,0
|
|
вирощування
свиней на м’ясо в живій масі
|
25 729
|
26 831
|
90,11
|
1 040,0
|
|
молоко
|
4 468
|
893
|
3,00
|
200,0
|
|
інша
продукція тваринництва
|
х
|
661
|
2,22
|
х
|
|
Продукція
сільського господарства і послуги
|
х
|
80
711
|
100
|
х
|
Дані таблиці показують, що показник виробничої
собівартості для різних видів продукції різний, що зумовлено технологічними
особливостями галузей і неоднаковою трудомісткістю виробництва. У 2010 році в
структурі виробничої собівартості продукції рослинництва найбільшу питому вагу
на фоні найбільшого виробництва (192 014 ц) займає кукурудза на зерно - 25,61%;
при цьому рівень собівартості 1 ц продукції даного виду є найнижчим з поміж
інших культур (70 грн./ц). Найменшою є собівартість виробництва гороху, її
частка в загальній структурі становить 0,12%, в той час як в розрахунку на 1 ц
продукції даний показник є досить високим (210 грн./ц). Основою структури
собівартості продукції тваринництва є собівартість вирощування свиней на м’ясо
- 90,11%. Собівартість вирощування 1 ц свиней на м’ясо в живій масі становить 1
040 грн., а ВРХ - 2 470,0 грн. Останній показник є надзвичайно високим, тому
необхідно приймати заходи щодо раціонального скорочення витрат на виробництво
даного виду продукції за основними статтями.
Ступінь задоволення потреб населення в продуктах
харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить
від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно
від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють
такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста
продукція і прибуток.
Валова продукція сільського господарства - це первісний
результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших
кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими
протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній
- оцінений за порівнянними цінами відповідного року.
При здійсненні аналізу показника валової
продукції конкретного аграрного підприємства важливо враховувати частки
рослинницької та тваринницької продукції в загальній структурі валової
продукції.
Частка валової продукції тваринництва поступово
зростає. Якщо в 2008 році на підприємстві вироблялось 19,7% продукції
тваринництва, то вже у 2009 році цей показник зріс і становив 28,4%, а в 2010 -
36,9%.
ПАП «Агропродсервіс» спеціалізується на
виробництві багатьох видів продукції рослинництва і тваринництва. Щоб
визначити, як змінювалось виробництво валової продукції кожного з видів
продукції необхідно розглянути дані, наведені в табл. 2.14.
Таблиця 2.14. Динаміка виробництва валової
продукції, тис. грн.
|
Вид
валової продукції
|
Роки
|
Відхилення,
+/-
|
|
|
2010 р.
до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Продукція
рослинництва - всього
|
36
488
|
37
451
|
50
937
|
14
449
|
13
486
|
|
Зернові
та зернобобові - всього
|
24 339
|
24 794
|
27 965
|
3 626
|
3 171
|
|
Пшениця
озима
|
6 181
|
6 773
|
8 069
|
1 888
|
1 296
|
|
Пшениця
яра
|
1 506
|
2 456
|
1 043
|
-463
|
-1 413
|
|
Гречка
|
306
|
295
|
100
|
-206
|
-195
|
|
Кукурудза
на зерно
|
11 969
|
9 630
|
13 048
|
1 079
|
3 418
|
|
Ячмінь
озимий
|
1 311
|
1 248
|
2 226
|
915
|
978
|
|
Ячмінь
ярий
|
2 840
|
3 941
|
3 417
|
577
|
-524
|
|
Горох
|
226
|
451
|
62
|
-164
|
-389
|
|
Соняшник
|
576
|
1 230
|
0
|
-
|
-
|
|
Соя
|
1 176
|
660
|
2 945
|
1 769
|
2 285
|
|
Ріпак
озимий
|
6 769
|
6 182
|
9 281
|
2 512
|
3 099
|
|
Ріпак
ярий
|
319
|
0
|
0
|
-
|
-
|
|
Цукрові
буряки
|
3 212
|
4 361
|
10 353
|
7 141
|
5 992
|
|
Картопля
|
48
|
95
|
244
|
196
|
149
|
|
Інша
продукція рослинництва
|
49
|
129
|
149
|
100
|
20
|
|
Продукція
тваринництва - всього
|
8
969
|
14
854
|
29
774
|
20
805
|
14
920
|
|
Вирощування
ВРХ на м’ясо в живій масі
|
18
|
207
|
1 389
|
1 371
|
1 182
|
|
Вирощування
свиней на м’ясо в живій масі
|
8 793
|
13 941
|
26 831
|
18 038
|
12 890
|
|
Молоко
|
99
|
553
|
893
|
794
|
340
|
|
Інша
продукція тваринництва
|
59
|
153
|
661
|
602
|
508
|
|
Продукція
сільського господарства і послуги - всього
|
45
457
|
52
305
|
80
711
|
35
254
|
28
406
|
На сільськогосподарських підприємствах, в тому
числі і на досліджуваному, валова продукція у вартісному виразі визначається за
виробничою собівартістю кожного виду продукції.
Як бачимо, загальний показник виробництва валової
продукції по підприємству стрімко збільшується - у 2008 році він становив 45
457 тис. грн., а в 2010 зріс на 35 254 тис. грн. і склав 80 711 тис. грн.
Відповідно зростають показники окремо по галузях рослинництва і тваринництва.
Збільшення обсягів виробництва валової продукції рослинництва відбулось
основним чином за рахунок підвищення виробництва цукрових буряків (на 7 141
тис. грн. порівняно з 2008 роком), зернових та зернобобових культур (на 3 626
тис. грн.), озимого ріпаку (на 2 513 тис. грн.). Водночас на фоні такого
зростання спостерігається зниження валового виробництва ярої пшениці, гречки та
гороху. Значно стрімкішими темпами відбувається зростання виробництва валової
продукції тваринництва. Особливо високою є динаміка вирощування свиней на м’ясо
в живій вазі - у 2008 році вартість валового виробництва даного виду продукції
становила 8 793 тис. грн., у 2009 - 13 941, у 2010 - 26 831. Загалом
відмічається підвищення валового виробництва всіх видів продукції
тваринницького напрямку, що свідчить про збільшення питомої частки
тваринницької продукції в загальній структурі валового виробництва сільськогосподарської
продукції.
Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних
потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань (укладених угод),
розподіляє вироблену продукцію.
Товарна продукція - це та частина валової
продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Вона
визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах. На кожному
підприємстві вартість товарної продукції розраховується за поточними цінами
реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її
якості, кон’юнктури ринку та інших факторів.
Вартість товарної продукції є важливим показником
господарської діяльності, на основі якого визначають прибуток по кожній галузі
і підприємству в цілому. За інших однакових умов воно матиме тим більший
прибуток, чим більший грошовий дохід одержано від реалізації продукції, і
навпаки.
Показники вартості товарної продукції за окремими
її видами рослинництва та тваринництва, а також товарна вартість послуг за
2008-2009 роки наведені в табл. 2.15.
Таблиця 2.15. Динаміка вартості товарної
продукції, тис. грн.
|
Вид
товарної продукції
|
Роки
|
Відхилення,
+/-
|
|
|
2010 р.
до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Продукція
рослинництва - всього
|
47
180
|
53
163
|
47
620
|
440
|
-5
543
|
|
Зернові
та зернобобові - всього
|
32 342
|
37 134
|
29 807
|
-2 535
|
-7 327
|
|
Пшениця
озима
|
13 555
|
7 625
|
2 636
|
-10 919
|
-4 989
|
|
Пшениця
яра
|
0
|
2 618
|
834
|
834
|
-1 784
|
|
Гречка
|
1
|
482
|
43
|
42
|
-439
|
|
Кукурудза
на зерно
|
13 509
|
19 131
|
22 788
|
9 279
|
3 657
|
|
Ячмінь
озимий
|
0
|
1 465
|
1 326
|
1 326
|
-139
|
|
Ячмінь
ярий
|
5 159
|
4 889
|
2 180
|
-2 979
|
-2 709
|
|
Горох
|
118
|
924
|
0
|
-
|
-
|
|
Соняшник
|
605
|
3 065
|
0
|
-
|
-
|
|
Соя
|
1 889
|
0
|
974
|
-915
|
974
|
|
Ріпак
озимий
|
11 126
|
9 449
|
11 280
|
154
|
1 831
|
|
Цукрові
буряки
|
1 191
|
3 515
|
4 914
|
3 723
|
1 399
|
|
Картопля
|
27
|
0
|
275
|
248
|
275
|
|
Інша
продукція рослинництва
|
0
|
0
|
370
|
370
|
370
|
|
Продукція
тваринництва - всього
|
13
573
|
20
030
|
25
417
|
11
844
|
5
387
|
|
Вирощування
ВРХ на м’ясо в живій масі
|
1,3
|
53
|
250
|
248,7
|
197
|
|
Вирощування
свиней на м’ясо в живій масі
|
13 276
|
17 942
|
21 975
|
8 699
|
4 033
|
|
Молоко
|
93
|
508
|
1 127
|
1 034
|
619
|
|
Інша
продукція тваринництва
|
202,7
|
1 527
|
2 065
|
1 862,3
|
538
|
|
Послуги
в сільському господарстві
|
2
216
|
4
059
|
10
666
|
8
450
|
6
607
|
|
Продукція
сільського господарства і послуги - всього
|
62
969
|
77
252
|
83
703
|
20
734
|
6
451
|
Аналіз наведених в таблиці даних показує, що у
2010 році спостерігається зниження вартості товарної продукції рослинництва у
порівнянні з попереднім 2009 роком на 5 543 тис. грн. Основною причиною такого
спаду є використання великої частки виробленої продукції на потреби
тваринництва (корми). Зокрема, це стосується таких видів зернових та
зернобобових культур, як озимі та ярі пшениця і ячмінь, а також сої, які
використовуються для приготування збалансованих кормів для годівлі свиней. В
той же час збільшуються показники вартості товарної продукції кукурудзи на
зерно та цукрових буряків. Так, у 2010 році вартість товарної продукції
кукурудзи на зерно була найвищою на підприємстві (22 788 тис. грн., що
становить 27,22% від вартості усієї товарної продукції підприємства). Якщо
говорити про продукцію тваринництва, то кожен її вид протягом досліджуваного
періоду зберігає загальну тенденцію до зростання. Особливо це стосується
вирощування свиней на м’ясо, вартість товарної продукції яких у 2010 році
становить 21 975 тис. грн. (на 8 699 тис. грн. більше, ніж у 2008 році, та на 4
033 тис. грн. - ніж у 2009).
Для аналізу стану економіки підприємства та його
окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва (табл.
2.16).
Таблиця 2.16. Товарність основних видів
сільськогосподарської продукції у 2010 році, %
|
Вид товарної
продукції
|
Зібрана
площа, га/ середньорічне поголів’я, гол.
|
Валова
продукція, ц
|
Товарна
продукція, ц
|
Товарність,
%
|
|
|
|
|
відносна
|
абсолютна
|
|
Продукція
рослинництва
|
|
Зернові
та зернобобові - всього
|
9 266
|
360 051
|
261 086
|
72,51
|
28,18
|
|
Пшениця
озима
|
3 239
|
98 369
|
30 000
|
30,50
|
9,26
|
|
Пшениця
яра
|
496
|
12 643
|
9 488
|
75,05
|
19,13
|
78
|
765
|
87
|
11,37
|
1,12
|
|
Кукурудза
на зерно
|
3 322
|
192 014
|
189 349
|
98,61
|
57,00
|
|
Ячмінь
озимий
|
636
|
20 865
|
12 162
|
58,29
|
19,12
|
|
Ячмінь
ярий
|
1 468
|
35 103
|
20 000
|
56,98
|
13,62
|
|
Горох
|
17
|
292
|
0
|
0
|
0
|
|
Соя
|
744
|
14 579
|
3 507
|
24,06
|
4,71
|
|
Ріпак
озимий
|
2 242
|
41 680
|
42 630
|
102,28
|
19,01
|
|
Цукрові
буряки
|
942
|
313 720
|
146 796
|
46,79
|
155,83
|
|
Картопля
|
19
|
2 850
|
1 100
|
38,60
|
57,89
|
|
Продукція
тваринництва*
|
|
Вирощування
ВРХ на м’ясо (в живій масі)
|
377
|
562
|
262
|
46,62
|
69
|
|
Вирощування
свиней на м’ясо в живій масі
|
14 092
|
25 729
|
18 343
|
71,29
|
130
|
|
Молоко
|
165
|
4 468
|
4 482
|
100,31
|
2 716
|
*при розрахунку абсолютної товарності продукції
тваринництва використовувався показник товарної продукції в кг
Рівень товарності по окремих видах
продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим
більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки.
Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової
продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої
потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі.
Розрахунок відносного та абсолютного рівнів
товарності кожного виду продукції за 2010 рік, наведений в таблиці, дозволяє
зробити висновок, що найвищий рівень відносної товарності у рослинницькій групі
продукції має озимий ріпак (102,28%). Це пояснюється тим, що ріпак є суто
технічною культурою, яка не використовується підприємством у подальших
виробничих циклах. Нульовий рівень товарності має горох (він переробляється на
крупу і використовується для харчування працівників підприємства). По тій самій
причині низький рівень відносної товарності має гречка. Показник абсолютної
товарності найвищим є у цукрових буряків (155,83%). Продукція галузі
тваринництва має високі показники товарності, найвищою серед яких є товарність
молока - 100,31% (все молоко реалізується на молокозавод).
Прибуток в загальному економічному розумінні - це додаткова
вартість, що створюється в процесі виробництва, або іншими словами - це
вартість, створена в процесі підприємницької діяльності понад вартість
виробничо спожитих ресурсів і робочої сили.
Підприємства, в тому числі й аграрні, визначають
прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий прибуток,
операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування,
прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.
Визначення прибутку на всіх стадіях його
формування є важливим критерієм ефективності діяльності підприємства в умовах
ринку. Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим
міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму
прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку
переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш
продуктивні засоби виробництва, передовіші технології і завдяки цьому
забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її
якість, скоротити витрати і цим досягти високої конкурентної спроможності. Це,
в свою чергу, є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним
одержувати високі прибутки без загрози стати банкрутом.
Визначення прибутку ПАП «Агропродсервіс» на
кожній стадії його формування можна спостерігати в табл. 2.17 в динаміці трьох
останніх років.
Таблиця 2.17. Динаміка прибутку, тис. грн.
|
Стаття
прибутку
|
Роки
|
Відхилення,
+/-
|
|
|
2010 р.
до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Валовий
прибуток
|
17 640
|
24 130
|
27 407
|
9 767
|
3 277
|
|
Операційний
прибуток
|
25 857
|
31 182
|
37 034
|
11 177
|
5 852
|
|
Прибуток
від звичайної діяльності до оподаткування
|
17 899
|
20 068
|
25 404
|
7 505
|
5 336
|
|
Прибуток
від звичайної діяльності
|
17 899
|
20 068
|
25 404
|
7 505
|
5 336
|
|
Чистий
прибуток
|
10 740
|
20 068
|
24 866
|
14 126
|
4 798
|
Дані таблиці показують, що прибуток підприємства
на різних стадіях його формування збільшується. Так, валовий прибуток зріс у
порівнянні з 2008 роком на 9 767 тис. грн., операційний - на 11 177 тис. грн.,
прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - на 7 505 тис. грн., а
прибуток від звичайної діяльності має аналогічні показники як і на попередньому
етапі, оскільки підприємство звільняється від сплати податку на прибуток як
сільськогосподарське підприємство. Визначений чистий прибуток підприємства
становить 24 866 тис. грн. у 2010році (на 14 126 тис. грн. більший, ніж у
2008році, і на 4 798 тис. грн. - ніж у 2009). Він повністю залишається у
розпорядженні підприємства, чим і зумовлюється його важливість.
На основі розрахованих показників виробничої
собівартості та валового прибутку підприємства можна розрахувати рівень
рентабельності - показник, що характеризує економічну ефективність виробництва,
за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції
повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне
джерело розширеного відтворення.
Рівень рентабельності виробництва в цілому по
підприємству характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх
окупності (табл. 2.18).
Таблиця 2.18. Динаміка рентабельності виробництва
|
Показники
|
Роки
|
Відхилення,
%
|
|
|
2010 р.
до
|
|
2008
|
2009
|
2010
|
2008 р.
|
2009 р.
|
|
Чистий
доход (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.
|
64 350
|
77 252
|
83 703
|
23,12
|
7,71
|
|
Собівартість
реалізованої продукції
|
46 710
|
53 122
|
56 296
|
17,03
|
5,64
|
|
Валовий
прибуток, тис. грн.
|
17 640
|
24 130
|
27 407
|
28,34
|
11,96
|
|
Рентабельність,
%
|
37,76
|
45,42
|
49,00
|
22,96
|
7,31
|
Як видно, загальна рентабельність виробництва продукції ПАП
«Агропродсервіс» зростає рівномірними темпами. У 2010 році вона становила 49%,
що на 22,96% більше, ніж у 2008 та на 7,31% - ніж 2009. Оскільки рівень
зростання чистого доходу (виручки) від реалізації продукції відбувається
динамічнішими темпами, ніж зростання собівартості реалізованої продукції, то
можемо зробити висновок, що дані показники рівня рентабельності досягаються за
рахунок підвищення цін реалізації продукції.
Рентабельність підприємства безпосередньо залежить від досягнутого
рівня ефективності окремих видів виробництв (табл. 2.19).
Таблиця 2.19. Рентабельність виробництва окремих
видів продукції, 2010 рік
|
Вид
товарної продукції
|
Вартість
товарної продукції
|
Повна
собівартість реалізованої продукції
|
Рентабельність
|
|
тис.
грн.
|
%
|
|
Продукція
рослинництва - всього
|
47
620
|
41
851
|
14,00
|
|
Пшениця
озима
|
2 636
|
3 051
|
-86,40
|
|
Пшениця
яра
|
834
|
971
|
-85,89
|
|
Гречка
|
43
|
14
|
207,0
|
|
Кукурудза
на зерно
|
22 788
|
15 954
|
43,0
|
|
Ячмінь
озимий
|
1 326
|
1 608
|
-82,46
|
|
Ячмінь
ярий
|
2 180
|
2 431
|
-89,68
|
|
Горох
|
|
|
|
|
Соя
|
974
|
878
|
11,0
|
|
Ріпак
озимий
|
11 280
|
10 501
|
7,0
|
|
Цукрові
буряки
|
4 914
|
5 955
|
-82,52
|
|
Картопля
|
275
|
116
|
137,0
|
|
Інша
продукція рослинництва
|
370
|
390
|
-94,87
|
|
Продукція
тваринництва - всього
|
25
417
|
22
754
|
12,00
|
|
Вирощування
ВРХ на м’ясо в живій масі
|
250
|
260
|
-96,15
|
|
Вирощування
свиней на м’ясо в живій масі
|
21 975
|
20 472
|
7,00
|
|
Молоко
|
1 127
|
1 111
|
1,00
|
|
Інша
продукція тваринництва
|
2 065
|
911
|
127,00
|
|
Роботи
та послуги на сторону
|
10
666
|
5
182
|
106,00
|
|
Продукція
сільського господарства і послуги - всього
|
83
703
|
69
787
|
119,94
|
Щоб знати, які саме галузі в підприємстві
найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації
розробити заходи щодо подальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення
прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності в цілому по
рослинництву і тваринництву, а також по виробництву окремих видів продукції.
3. Удосконалення процесу управління в
сільськогосподарських підприємствах
.1 Основні напрями удосконалення системи
управління сільськогосподарськими підприємствами в сучасних умовах
господарювання
Характерною рисою
сучасного етапу розвитку економіки є глибокі зміни в усіх її сферах, що
впливають на систему управління. Управлінську систему підприємства необхідно
розглядати як динамічний процес, оскільки її форми, методи і функції
перебувають під впливом багатьох факторів: масштабу підприємства, рівня
прибутковості і конкурентоспроможності і т.д.
Ефективність діяльності
підприємства залежить від багатьох параметрів - ступеня розвиненості
виробництва, поділу і кооперації праці, використання результатів
науково-технічного прогресу, економічних ресурсів, форм стимулювання
високопродуктивної праці тощо, але в першу чергу - від ступеня інтегрування
зазначених факторів під час їх використання. Справа в тому, що застосування
того чи іншого фактора поза зв’язком з іншими ще не забезпечує оптимального
економічного розвитку підприємства - потрібне інтегроване їх використання.
Вирішення даного завдання виконуються за допомогою процесу управління
підприємством.
Сучасне управління - це
особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.
Наука управління за
останні десятиріччя пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період
свого розвитку. Вдосконаленню управлінської практики посприяв прогрес в
оргтехніці і те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління,
називається «тихою управлінською революцією». Її початок співпав із вступом
західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній
концепції управління, згідно якої фірма розглядалась як закрита система, мета і
завдання якої було заданим і стабільним протягом тривалого періоду часу,
приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.
Інформаційна концепція
має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий
організм, як відкрита система і головна передумова її успіху лежить поза нею.
Успіх пов’язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє
середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і
пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся
внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього
середовища. Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке
передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку
фірми.
Для забезпечення ефективності функціонування
системи управління підприємством в сучасних умовах використовується низка
наступних принципів організації управління:
· ефективність;
· обмеження числа підлеглих
у одного керівника;
· розподіл праці;
· необхідність визначення
функцій;
· принцип східчастості
управління;
· принцип винятковості:
начальник повинен мати право приймати рішення, що відносяться до оперативного
управління, передавати на більш високий рівень системи управління рішення
питань, що носять виключно важливий принциповий характер;
· єдність підкорення;
· єдність управління;
· відповідальність керівних
працівників;
· рівновага (забезпечення
правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією, а також між
функціями);
· гнучкість;
· безперервність;
· зручність управління.
Цей перелік не є вичерпним, так як, постійно
відбувається процес розробки яких-небудь нових принципів.
Правильна організація системи управління
покликана забезпечити належне здійснення зв’язків на підприємстві, створити
умови для досягнення мети підприємства при найменших витратах. Організація
системи управління повинна володіти високою гнучкістю і бути пристосованою до
особистих особливостей людей.
Організація системи управління може ставити перед
собою мету досягнення добрих взаємостосунків на підприємстві з точки зору
будівлі людських відносин. Дуже важливо мати на увазі, що проблема добрих
взаємостосунків надає достатньо значення впливу на проблеми структури
управління.
Задачі забезпечення ефективної системи управління
вимагають створення достатньої кількості служб для досягнення цілей що стоять
перед підприємством. Ці задачі вимагають також розробки відповідної
документації (наприклад, такої, яка дала б можливість здійснювати управління
запасами). Необхідно також забезпечити отримання статистичних даних. Більшість
цих операцій вимагають певних витрат.
Проблеми, пов’язані з витратами, є набагато
важливішими і складнішими, ніж це можна було б припускати, оскільки витрати
повинні розглядатися в двох аспектах - з погляду прямих затрат і непрямих.
Наступний аспект ефективності організації системи
управління полягає в пристосуванні її до мети, що стоїть перед підприємством.
Так, форми адміністративної організації державного і приватного підприємства
можуть значно відрізнятися один від одного. Але між підприємствами існують і
багато інших відмінностей. Підприємство, що притримується політики розширення,
випробовує необхідність до створення науково-дослідної лабораторії, в наявності
енергійної комерційної служби, в програмі капіталовкладень, заснованій на
наукових дослідженнях.
Залежно від розмірів, мети, характеру керівництва
організація системи управління може бути централізованою чи децентралізованою,
вимагати створення дослідницьких служб чи обійтися без них, може відрізнятися
строгою дисципліною або більш гнучкою системою.
Підприємство постійно знаходиться в стані
розвитку, і організація системи управління повинна розвиватися разом з ним для
того, щоб відповідати його потребам.
Третьою найважливішою якістю організації системи
управління є її гнучкість. Управлінці по-різному відносяться до ступеня
гнучкості. Одні вважають, що надто деталізована організація системи управління
втрачає свою гнучкість. Дійсно, чим більше займаються організацією управління,
тим сильніше виявляється тенденція до розробки вичерпної органіграми з
докладною вказівкою функцій кожного, його відповідальності, всіх служб,
зв'язків між ними. При цьому створюється враження, що при такому ретельному,
кропіткому опису структури управління в неї значно важче вносити зміни, ніж в
тих випадках, коли вона визначена з меншим формалізмом. Проте не слід дуже
далеко заходити і в протилежному напрямку. Якщо виходити з взаємостосунків
співпраці, то ці взаємостосунки не слід змішувати з відсутністю точного
визначення відносин підкорення, яке вважається негативним фактом. З одного
боку, надто «неформальна» структура управління звичайно нечітка і трапляється
іноді так, що яке-небудь ускладнення приватного характеру призводить до
серйозних труднощів. З другого боку, створені звичаї часто роблять організацію
управління менш гнучкою, ніж це потрібно при раціональній організації. Така
«закостенілість» супроводжується нечіткістю і іншими недоліками, що виражається
в незадовільному здійсненні функцій, або навпаки, їх дублюванні декількома
особами, що займаються одним завданням. Тут можна прийти до висновку про те, що
гнучкість структури управління залежить від психології керівників фірми. Проте
з погляду самого підходу до розробки організації системи управління необхідно
повністю зберегти всі можливості для внесення в неї змін, які можуть виявитися необхідними
у зв'язку з розвитком або розширенням підприємства, зміною загальної
кон’юнктури, зміною методів виробництва, комерційних методів, методів
інформації, методів управління (централізація або децентралізація), методів
підготовки кадрів.
Так, наприклад, коли підприємство розширяється і
виникає необхідність в створенні спеціалізованих служб, тобто функціональних
служб, яким делегується здійснення визначених функції підприємства (наприклад,
функції управління персоналом), то в цьому випадку відбувається передача
повноважень від лінійного начальника відповідному менеджеру. Або ж, навпаки,
може виникнути необхідність у відновленні на підприємстві централізації і
посилення комерційної служби, якщо ринок стає перенасиченим і ненадійним.
Відповідна підготовка персоналу створює
можливість організації таких структур управління, які є здатними змінюватися
відповідно до мінливих умов зовнішнього середовища.
Важливим є питання пристосування структури
управління до особистих якостей керівних працівників. Тут виявляються дві
тенденції. Одні вважають, що структурна організація підприємства повинна бути
пристосована до тих керівних кадрів, які має в своєму розпорядженні дане
підприємство, а інші, навпаки, вважають, що структура організації управління
повинна будуватися відповідно до цілей підприємства і що конкретні особи
повинні підбиратися або готуватися відповідно до потреб встановленої структури.
Перша з цих тенденцій відображає реакцію тих, хто має труднощі в наборі і
підготовці персоналу (що часто має місце на підприємствах середньої величини, а
також на підприємствах, розташованих в малоцікавих районах), або тих, хто
взагалі негативно відноситься до будь-яких змін у складі свого персоналу і тих,
хто, зокрема, утримується від звільнення якого-небудь керівного працівника, що
задовольняє лише ті вимоги, які до нього висуваються.
Інша тенденція відповідає, швидше, політиці
підприємств, які не мають труднощів при наборі керівних працівників, або мають
в своєму розпорядженні відповідну систему підготовки керівних кадрів, або,
нарешті, мають в резерві людей, які можуть бути висунуті на вакантні посади.
Проте між цими двома точками зору не існує
непримиримої суперечності. Насправді, бажано побудувати бездоганну структуру
управління підприємством відповідно до потреб його розвитку. Але якщо керівники
підприємства за наявності цієї ідеальної структури повинні враховувати
передбачувані зміни, то природними буде той факт, що він старатиметься
пристосовувати свою структуру до фактичної, до того персоналу який є в
наявності. Для цього достатньо, можливо, більш правильно розподілити людей, так
щоб цей розподіл відповідав з одного боку, їхнім здібностям, а з іншого -
забезпечував формування відповідних колективів. Таким методом можна поступово
підійти до структури, більш пристосованої до даного підприємства.
Розробка структури організації управління
представляє собою складну, тривалу і вельми тонку операцію. Методи, яких слід
при цьому дотримуватися, можуть змінюватися в залежності від проблем, що стоять
перед даним підприємством, тобто в залежності від того, чи йдеться про
структуру абсолютно нового підприємства або про структуру нової фірми, що
виникла в результаті злиття двох існуючих раніше підприємств, або, нарешті, про
видозмінені структури давно існуючого підприємства. Методи розробки структури
управління змінюються також залежно від країни, в якій знаходиться
підприємство, і залежно від того, хто саме займається цією розробкою. Одні
управлінці надають великого значення меті, що стоїть перед підприємством, і
аналізу його діяльності, інші ж виходять з класичних функцій.
За будь-яких умов доцільно зайнятися вивченням
продукції, що виготовляє підприємство, мети що стоїть перед ним і специфічних
проблем його функціонування (які можуть бути, наприклад проблемами технічного
характеру, проблемами, що виникають у зв'язку з жорстокою конкуренцією, з
труднощами постачання або проблемами фінансового характеру). Таке вивчення
допомагає орієнтуватися при необхідності зробити той або інший вибір.
Трансформаційні процеси, властиві аграрним підприємствам,
висувають до систем управління ряд нових вимог, головні з яких - висока
гнучкість і адаптування до специфічних особливостей зміни економічної
кон’юнктури, ресурсно-сировинної і кредитно-фінансової ситуацій, а також інших
чинників зовнішнього оточення, що характеризується особливою складністю,
динамізмом і слабкою передбачуваністю. Саме в цих умовах організаційні зміни є
найважливішим інструментом, що дозволяє підприємству оперативно реагувати на
загрози і можливості внутрішнього і зовнішнього середовища, а отже, і,
вирішальним чинником, що визначає виживання підприємства.
В умовах, що створилися, виникає необхідність в
перебудові систем управління підприємствами з урахуванням вимог ринкового
середовища. Розробка концептуального підходу до організації адаптивної системи
управління підприємством, що володіє властивостями гнучкості, стійкості і
маневреності, орієнтована, перш за все, на підвищення життєздатності
вітчизняних підприємств, які працюють в аграрній сфері і укріплення їх
конкурентного статусу на ринку.
Функціонування підприємства, незалежно від роду
діяльності, форми власності, масштабів виробництва і інших чинників, кінець
кінцем, зводиться до перетворення наявних ресурсів в нову вартість. Всю
різноманітність ресурсів, що зустрічаються, можна віднести до наступних
основних класів:
· основні виробничі фонди
(капітал);
· фінансові ресурси;
· трудові ресурси;
· матеріальні ресурси;
· нематеріальні ресурси;
· земельні ресурси.
Виділення цих класів ресурсів обумовлено
особливостями їх походження, відтворювання, оборотності. Всі ресурси
підприємство отримує із спеціалізованих ринків, що є елементами зовнішнього
середовища функціонування підприємства, на умовах, відповідних поточному рівню
розвитку цих ринків. Динаміка ринкового середовища може робити істотний вплив
на кількість і якість ресурсів, що поставляються, а також на своєчасність їх
поставки.
Крім того, зовнішнє середовище функціонування
підприємства формує ряд обмежень, у тому числі і правового характеру, що
лімітують можливості підприємства по досягненню своєї мети.
Серед подібних обмежень слід виділити ринкові
механізми, які на більш високому рівні розгляду формують ринковий потенціал -
можливості підприємства по реалізації своєї продукції, товарів і послуг в
ринкових умовах. Ринковий потенціал безпосередньо не пов’язаний з процесами
виробництва. Він визначається збутовою і маркетинговою політикою підприємства,
яка має опосередкований вплив на процеси виробництва через товар - об’єкт
ринкової торгівлі, що створюється.
Зовнішні чинники, що формують ринковий потенціал
підприємства - чинники попиту і пропозиції, піддаються стимулюванню з боку
підприємства, проте в ринкових умовах не можуть ним вичерпно визначатися.
Цілеспрямована дія на зовнішні чинники, що формують ринковий потенціал підприємства
в сучасних умовах повинна базуватись на використанні досконалих і гнучких
механізмів і методів управління.
Внутрішні можливості підприємства визначаються
його виробничим потенціалом. Як зазначалось, виробничий потенціал визначає
максимальний випуск продукції, яку підприємство може виробити за даних умов
виробництва: рівня технологій і системи організації виробництва. Природно, що
при цьому управління виробничим потенціалом підприємства може здійснюватися
тільки виходячи з економічних можливостей і з урахуванням існуючих тенденцій в
розвитку галузей.
Отже, у зв’язку зі зміною місця аграрних
підприємств у ринковій економіці особливого значення набуває проблема
докорінної перебудови системи управління цими підприємствами. Коли підприємство
стає економічно самостійним об’єктом товарно-грошових відносин, що повністю
відповідає за результати своєї господарської діяльності, воно повинно
сформувати систему управління, яка б забезпечила йому високу ефективність
роботи, конкурентоспроможність та стійкість положення на ринку.
3.2 Державне регулювання і підтримка розвитку
приватних сільськогосподарських підприємств в умовах ринку
Глибока економічна криза, в якій опинилася
Україна в першій половині 90-х років, має багато причин, але одна з
найголовніших серед них - це криза управління економікою. Вона виникла
внаслідок того, що адміністративні методи управління були відкинуті, але для
заміни їх не було своєчасно створено ринкових економічних і правових важелів
регулювання економічної системи. Ці важелі знаходилися лише на стадії
становлення при незадовільному використанні тих їх елементів, що вже
напрацьовані. Життєздатність народного господарства в цих умовах підтримувалася
головним чином за рахунок кредитної й грошової емісії.
З усіх галузей народного господарства найбільш
радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального
розвитку вимагає сільське господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана
галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як
пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку
країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування
короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без
стабілізуючого впливу держави.
В умовах ринку сільське господарство піддається
негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних,
соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання
сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних
товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній
політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку
сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати. Держава через
різні важелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в
інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що
ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб’єктом регулювання з
орієнтацією на досягнення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн
переконує, що існуюче протиріччя між державним регулюванням економіки і
ринковим саморегулюванням не має антагоністичного характеру. Більше того, в
умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють
один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими
словами, державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню
розвитку в країні конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше
створено умов для конкуренції і чим більш монополізоване виробництво, тим
більше держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.
Дослідження цих сфер потребує спеціального
аналізу. Варто зупинитися детальніше лише на актуальних напрямах аграрної
політики держави, без вирішення яких подальший розвиток сільського господарства
практично неможливий. Це регулювання державою ринку сільськогосподарських
продуктів і продовольства; кредитування та фінансова підтримка нею сільського
господарства; правове забезпечення функціонування аграрного виробництва.
Реалізація цих макроекономічних функцій припускає
використання державою численних важелів, які формують державний механізм
регулювання аграрного виробництва. Тобто поняття «державний механізм» включає
політико-правові, організаційно-управлінські форми та засоби управління
(регулювання) господарською діяльністю суб’єктів аграрної економіки. Виділяють
основні його елементи.
. Державне індикативне планування, прогнозування
і програмування сільськогосподарського виробництва.
В останні роки під впливом критики складності
системи планування, директивних планів, а часто не достатньої їхньої
обґрунтованості, втрачений інтерес до планової роботи у значної частини
керівників і фахівців, що негативно позначається на збалансованості галузей,
рівня координації робіт, пов’язаних із реалізацією програм стабілізації та розвитку
економіки АПК. Для України значний інтерес викликає індикативне планування як
система макропланування. Воно передбачає розробку науково обґрунтованих
прогнозів економічного розвитку країни, досягнення рівноваги на ринку,
відповідності пропозиції та попиту. З метою запобігання нераціональних витрат
матеріальних, фінансових і трудових ресурсів необхідно на всіх рівнях
управління застосовувати індикативне планування. Воно включає прогнозування,
розробку програм різного признання, маркетингове орієнтування
сільськогосподарських і інших підприємств АПК. Індикативні плани дозволяють
прогнозувати позитивні наслідки прийнятих рішень, а також обмежують у розумній
мірі ринкові відносини.
Зараз настав час для розробки та юридичного
закріплення національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва.
Вона повинна включати стратегію його розвитку і майбутню модель аграрної
економіки.
На основі загальнонаціональної програми розвитку
аграрного сектора повинні бути розроблені більш конкретні цільові програми,
спрямовані на їх виконання. Серед них першочерговими можуть стати наступні:
· програма підвищення
родючості ґрунтів і запобігання їхньої ерозії, включаючи необхідні меліоративні
заходи та фінансування їх з держбюджету;
· програма розвитку
матеріально-технічної й технологічної бази сільського господарства, включаючи
виробничу інфраструктуру;
· програма підготовки
кадрів для села і наукове забезпечення аграрного виробництва з пріоритетних
напрямків його розвитку;
· програма соціальної
облаштованості сільських районів і окремих господарств, будівництво доріг на
селі;
· програма будівництва
нових і модернізація діючих переробних підприємств;
· програма створення баз
збереження, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції в усіх
організаційно-правових формах господарств.
Такі програми, як доводить світовий досвід, є
ефективним засобом системної узгодженості цілей, етапів, засобів і дій
державних органів влади й управління і безпосередніх виконавців програм -
підприємств різних форм власності при здійсненні реформування економіки та
відповідної спрямованості політики держави як на регіональному, так і на
національному рівнях.
. Найважливішим важелем державного регулювання
сільськогосподарського виробництва є держзамовлення і держзакупівлі його
продукції. Держава може замовити на основі добровільного контракту виробництво
продукції будь-якому недержавному підприємству. У цьому разі замовлення стає
важелем централізованого управління обсягів виробництва сільськогосподарської
продукції і структурних зрушень у галузі. Теж саме можна здійснювати шляхом
держзакупівель на біржах або оптових ринках. Через держзамовлення і
держзакупівлі держава може також здійснювати цінове регулювання, підвищуючи
попит на сільськогосподарську продукцію, а в ряді випадків встановлювати вищі
порівняно з ринковими ціни.
При здійснені держзамовлення уряд погоджує з
підрядчиками не менш як чотири показники за замовленням: ціну, прибуток або
рівень рентабельності; обсяг закупівель та якісні параметри продукції; умови її
доставки державі.
. Субвенції - це вид державної фінансової
допомоги сільськогосподарському виробництву, наданої, на відміну від дотації,
на певні цілі. Природно вони відповідають суспільним інтересам. Через субвенції
держава має можливість регулювати обсяги і структуру сільськогосподарського
виробництва, стимулювати її експорт та вирішувати інші завдання.
Сільське господарство України зараз особливо
потребує субвенцій та прямих державних інвестицій. Вектор фінансової допомоги
варто спрямувати на відродження і розвиток насамперед тваринництва та
птахівництва, племінної справи, виробництва дефіцитної продукції. Прямі й
непрямі дотації держави можуть використовуватися і для підтримки окремих груп
товаровиробників з огляду на економічну ситуацію.
. Податки - найважливіший важіль державного
механізму регулювання сільськогосподарського виробництва. У будь-якій
економічній системі держава використовує податки як основне джерело надходження
фінансових ресурсів, необхідних для здійснення своєї політичної і
соціально-економічної діяльності. Але в сучасних моделях ринкової економіки
податки не тільки джерело доходу для держбюджету. За їх допомогою держава
перерозподіляє доходи, корегує їх рівень стосовно всіх суб’єктів ринкової
економіки. Тобто значення і роль податків у сучасних умовах виходять за межі
забезпечення держави фінансовими ресурсами. Вони стали важливим важелем
макроекономічного регулювання національної економіки та її галузей.
Податки допомагають державі корегувати структуру
економіки, регулювати обсяги державних інвестицій. Можливі два напрями в
податковій політиці. З одного боку - введення єдиної податкової ставки на
прибуток, коли всі суб’єкти господарювання знаходяться в рівних умовах. З
іншого боку - використання різних податкових пільг, а у певних випадках - навіть
звільнення від податку, якщо це диктується необхідністю розвитку і створення
тих чи інших видів виробництва. За допомогою податків або заохочують, або
ускладнюють деякі види економічної діяльності.
Таким чином, багатоплановість макроекономічних
функцій держави в аграрному секторі зумовлює необхідність використання
численних засобів і важелів, за допомогою яких держава регулює
сільськогосподарське виробництво. Серед них особливе місце посідає
грошово-кредитна, податкова і цінова політика.
Крім економічних, соціально орієнтована ринкова
економіка вимагає адміністративних методів втручання і саме в ті її сфери, де
перші з них не можуть дати бажаних результатів. Це стосується використання
землі і корисних копалин, захисту навколишнього середовища, соціальних гарантій
щодо мінімальної заробітної плати, тривалості робочого дня і підтримки
безробітних, політики протекціонізму з метою захисту внутрішнього ринку,
обґрунтування і реалізації державних програм, що мають глобальне значення для
розвитку економіки країни, регулювання розвитку соціальної інфраструктури
(охорони здоров’я, культури) і витрат держави, підтримки валютного курсу тощо.
Тепер стає очевидним, що державне регулювання економіки має бути збалансованим
і не повинно підміняти ринковий механізм, а лише доповнювати його завдяки
переважанню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в
межах дії економічних законів ринку.
У процесі державного регулювання
сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка
доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання
мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури,
а також були матеріально зацікавленими вести сільськогосподарське виробництво в
такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і
забезпечують соціальну стабільність суспільства.
Сучасний механізм регулювання і підтримки доходів
сільськогосподарських товаровиробників почав формуватися з 1998 року. Зокрема,
істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських
товаровиробників мало введення з 1.01.1999 р. фіксованого
сільськогосподарського податку.
З прийняттям Закону України «Про державне
регулювання виробництва і реалізації цукру» (від 17.06.1999 р.) були визначені
правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо
виробництва, експорту, імпорту і роздрібної торгівлі цукром. Кабінет Міністрів
України щорічно визначає мінімальні ціни на цукровий буряк і цукор, рівень яких
забезпечує рентабельну роботу підприємств за цим видом діяльності. З метою
недопущення перевиробництва цукру в країні і тим самим формування демпінгових
цін на цукор держава регулює (обмежує) обсяги його виробництва, що
поставляється на внутрішній ринок України (квота «А»), та обсяги виробництва
цукру, призначеного для поставок за межі України з метою виконання зобов’язань
держави за міжнародними договорами (квота «В»). Граничні розміри цих квот
визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України і розподіляються між цукровими
заводами на конкурсних засадах. Обсяги вирощування цукрових буряків для
виробництва цукру за квотами «А» і «В» також визначаються щорічно вказаним
органом і розподіляються між сільськогосподарськими товаровиробниками обласними
і районними органами виконавчої влади на конкурсних засадах.
Важливе значення для підтримки доходів
сільськогосподарських товаровиробників має Указ Президента України «Про заходи
щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників»
(11.06.1998 р.), згідно з яким передбачено спрямування сум податку на додану
вартість, раніше сплачених до бюджету переробними підприємствами за реалізоване
молоко і молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, на виплату дотацій
сільськогосподарським товаровиробникам.
Виплата вказаних дотацій стала вкрай необхідною,
оскільки через низькі ціни на молоко і живу масу худоби, вкрай низьку
продуктивність тварин виробництво цих видів продукції хронічно стало збитковим
для аграрних підприємств. Це спонукало їх до постійного зменшення обсягу
виробництва м’яса і молока (щоб мінімізувати збитки) впродовж усього
перехідного періоду. В зв’язку з цим виникла реальна загроза згортання галузей
скотарства і свинарства до межі самозабезпечення сільського населення.
Для зміцнення економіки аграрних підприємств
важливе значення має Указ Президента України «Про підтримку
сільськогосподарських товаровиробників» (грудень 1998 р.), згідно з яким
сільськогосподарські товаровиробники - платники податку звільняються до
1.01.2004 р. від сплати до бюджету суми податку на додану вартість щодо операцій
за продаж товарів (послуг, робіт) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної
сільськогосподарської сировини, за виключенням операцій з продажу переробним
підприємствам молока та живої маси тварин.
Підвищенню дієвості державного регулювання й
економічної підтримки доходів сільськогосподарського виробництва значно сприяли
прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна, започатковані Указом
Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та
розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.). Зернова проблема - це надзвичайно
важлива не тільки економічна, а й політична проблема, розв’язання якої
забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку
держави. Головна мета державного регулювання ринку зерна - оптимізація
сезонних коливань обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення завдяки
цьому економічної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників,
продукуючих товарне зерно.
У 2000 році держава розпочала здійснювати
підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунок державного
бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержаних
сільськогосподарськими товаровиробниками. Завдяки такій державній підтримці
кредитного забезпечення сільського господарства значно зростає потік кредитних
ресурсів від комерційних банків до сільськогосподарських товаровиробників, що
позитивно впливає на результати їх господарської діяльності.
Велику роль для регулювання розвитку
сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій
перспективі відіграло прийняття Закону України «Про стимулювання розвитку
сільського господарства на період 2001-2004 рр.» (від 18.01.2001 р.). Ним
визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на
цей період і законодавчо закріплюються уже введені в дію економічні важелі
державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.
Зокрема, зазначається, що цінова політика та підтримка доходів
сільськогосподарських товаровиробників спрямовується на забезпечення
відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадження
заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій
та субсидій. Закон закріплює введений у 2000 році режим спеціального
кредитування сільськогосподарських товаровиробників.
На якісно нову основу ставляться відносини у
сфері страхування ризиків. Так, введено обов’язкове страхування врожаю
сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними
сільськогосподарськими підприємствами, а врожаю зернових культур і цукрового
буряку - аграрними підприємствами всіх форм власності, причому за рахунок
Державного бюджету має компенсуватися не менше 50% величини страхових ставок
(платежів) по обов’язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур і
багаторічних насаджень.
Принципово важливою є та обставина, що Законом
передбачені чіткі орієнтири використання коштів Державного бюджету України на
розвиток сільського господарства України. Встановлено, зокрема, що частка
видатків згаданого бюджету на фінансування розвитку сільського господарства має
бути не меншою 5% його видаткової частини. Реалізація цієї норми Закону дає
змогу поліпшити фінансування традиційних напрямів державної підтримки галузі,
насамперед насінництва, племінної справи, охорони земель тощо.
Як бачимо, з 2002 року державне регулювання та
економічна підтримка доходів вітчизняного сільськогосподарського виробництва
стали відзначатися певною системністю і комплексністю, оскільки в процесі їх
здійснення задіяні найважливіші економічні важелі: ціновий, податковий і
кредитний механізми. Зрозуміло, що вести мову про повну досконалість діючих
форм і методів державного регулювання і підтримки доходів галузі було б
передчасним. Не є достатніми і масштаби такої підтримки.
Отже, державне регулювання і підтримка розвитку
приватних сільськогосподарських підприємств в наш час охоплює собою засоби
державно-економічного сприяння розвитку сільського господарства шляхом
матеріальної підтримки, фінансово-кредитних засобів, налагодженню
організаційно-правових форм реалізації сільськогосподарської продукції на
засадах ринкових економічних відносин. Його метою є зміцнення їхнього
економічного та прибуткового господарювання. Завдання і цілеспрямованість
державно-економічних методів полягає у сприянні і допомозі держави вийти із
того кризового становища, в якому опинилися сільськогосподарські
товаровиробники.
3.3 Основні напрями підвищення ефективності
функціонування системи управління ПАП «Агропродсервіс»
У попередніх розділах роботи були розглянуті
основні теоретичні та методологічні аспекти функціонування системи управління,
зокрема, досліджуваного підприємства, визначено тип організаційної структури
управління. Здійснено розширений аналіз забезпеченості підприємства основними
видами ресурсів та ефективність їх використання, а також визначені основні
виробничо-економічні показники та кінцеві результати діяльності ПАП
«Агропродсервіс». Все це дозволяє зробити висновки про те, як здійснюється
процес управління в господарстві, на якому рівні, які основні тенденції
спостерігаються в управлінні.
Система управління ПАП «Агропродсервіс» є ще
недосконалою, оскільки перебуває у процесі свого становлення, тому необхідно визначити
основні напрямки, в яких бажано працювати для досягнення поставлених цілей. При
цьому не слід забувати про специфіку аграрного виробництва, яка висуває до
систем управління підприємствами свої вимоги.
Можна виділити наступні основні напрями вдосконалення
управління підприємством:
ü удосконалення
організаційної та виробничої структури управління підприємства;
ü покращення
управління виробничими ресурсами;
ü вдосконалення
управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;
ü поліпшення системи
планування як основної ланки управління підприємством.
Проаналізуємо та змоделюємо кожен з цих напрямків
на досліджуване підприємство.
Процес удосконалення організаційної структури
повинен включати в себе формулювання цілей і задач, визначення складу і місця
підрозділів, їх ресурсне забезпечення, розробку регламентуючих процедур,
документів, положень, що закріплюють регулюючі форми, методи, процеси, які
здійснюються в організаційній системі управління.
Першим етапом удосконалення організаційної
структури господарства є формування загальної структурної схеми, яка в усіх
випадках має принципове значення, оскільки при цьому визначаються головні
характеристики підприємства, а також напрями, за якими повинно бути здійснене
більш поглиблене проектування як організаційної структури, так і інших важливих
аспектів системи.
До принципових характеристик організаційної
структури, які визначаються на цьому етапі, можна віднести мету
виробничо-господарської системи; проблеми, що підлягають вирішенню; загальну
специфікацію функціональних і програмно-цільових підсистем, що забезпечують їх
досягнення; кількість рівнів в системі управління; міру централізації та
децентралізації повноважень і відповідальності на різних рівнях; основні форми
взаємовідносин даного підприємства з навколишнім середовищем; вимоги до
економічного механізму, форм обробки інформації, кадрового забезпечення
організаційної системи.
Наступним етапом є проектування складу основних
підрозділів і зв’язків між ними. Він полягає в тому, що передбачається реалізація
організаційних рішень не тільки загалом по великих лінійно-функціональних
блоках, але і по самостійних (базових) підрозділах апарату управління,
розподілу конкретних задач між ними і побудові внутрішніх організаційних
зв'язків.
Заключним етапом є регламентація організаційної
структури, яка передбачає розробку кількісних характеристик апарату управління
і процедур управлінської діяльності, визначення його функцій.
Без розвитку методів проектування організаційної
структури управління ускладнюється подальше вдосконалення управління і
підвищення ефективності виробництва, оскільки: в нових умовах у цілому ряді
випадків не можна оперувати старими організаційними формами, які не
задовольняють вимоги ринкових відносин, створюють небезпеку деформації самих завдань
управління; у сферу господарського управління неможливо перенести
закономірності управління технічними системами; створення структури повинно
спиратися на досвід, звичайні схеми та інтуїцію, а також на наукові методи
організаційного проектування; проектування механізму управління повинно
покладатися на фахівців, що володіють методологією формування організаційних
систем.
Удосконалення організаційної структури управління
досліджуваним підприємством повинно формуватися на основі низки принципів,
основні з яких наступні:
. Принцип єдності мети.
. Принцип первинності функцій і
вторинності структури.
. Принцип функціональної замкнутості
підрозділів апарату управління. Коло завдань для кожного структурного
підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління в межах
конкретної функції.
. Принцип єдиноначальства - працівник
повинен отримувати накази лише від одного начальника. Це необхідна умова
єдності дій, координації зусиль.
. Визначення оптимальної норми керованості
полягає в тому, що кількість підлеглих, підпорядкованих одному керівнику,
повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи
керівника та його стосунками з підлеглими. Кількість підлеглих повинна бути
меншою на вищих рівнях управління та більшою на нижчих рівнях.
. Встановлення оптимального співвідношення
централізованих і децентралізованих форм управління полягає у тому, що рівень
децентралізації повинен визначатися розмірами підприємства, масштабами
проектів, однорідністю робіт, філософією керівників стратегічного рівня, функціональною
сферою діяльності тощо.
. Принцип зворотного зв’язку, який
передбачає можливість здійснення постійного контролю за результатами
функціонування системи та створення умов для її коригування.
Сформульовані принципи удосконалення
організаційних структур управління взаємопов’язані та взаємообумовлені. Кожен з
них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує
комплексний, науковий характер покращення організаційних структур управління
виробництвом.
При удосконаленні організаційної структури
управління також необхідно пам’ятати про те, щоб при виконанні функцій
управління найбільш раціонально розподілити управлінську роботу між
працівниками різних рівнів, знайти найкраще співвідношення різних категорій
співробітників органу управління, оптимальні розміри структури загалом і її
окремих елементів, кількість працівників, якими керівник може ефективно
управляти залежно від розмірів організації.
Отже, для визначення напрямів удосконалення
структури пропонується враховувати такі основні вимоги:
· необхідність подальшої
децентралізації оперативної відповідальності з одночасним забезпеченням
адміністративного контролю;
· повне використання
потенційних можливостей працівників управління при виробленні та прийнятті
рішень, що пов'язано з підвищенням їх освітнього і культурного рівня;
· створення найбільш
сприятливого середовища для мотивації.
Описана методика удосконалення структури
управління, насамперед, передбачає процес внесення корективів в організаційну
структуру управління на основі систематичного аналізу функціонування
організації та її середовища з метою виявлення проблемних зон.
Наступним напрямком удосконалення системи
управління ПАП «Агропродсервіс» є покращення управління виробничими ресурсами.
Діяльність сучасних підприємств характеризується
загостренням конкурентної боротьби, і тому перед ними постає проблема пошуку
шляхів виживання на конкурентному ринку та недопущення банкрутства. У зв'язку з
цим виникає об’єктивна необхідність у запровадженні на підприємствах ефективної
системи управління витратами, яка дозволить досягти економії ресурсів та
забезпечити стабільну прибутковість у довгостроковому періоді.
У процесі здійснення виробничої діяльності
господарство використовує основні види ресурсів - земельні, трудові,
матеріально-технічні та витрати.
Щодо підвищення ефективності управління
земельними ресурсами основними передумовами є: обґрунтування і забезпечення
досягнення раціонального землекористування; інтенсивне використання наявного
земельного фонду; розробка заходів з охорони земельних ресурсів; узагальнення і
упровадження передового зарубіжного і вітчизняного досвіду управління
земельними ресурсами.
Удосконалення механізму управління трудовими
ресурсами, перш за все, передбачає аналіз умов праці та трудових відносин в
колективі; комплексну оцінку персоналу, результатів праці; визначення потреби в
персоналі на перспективу та розробку шляхів її задоволення; підготовку
персоналу, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; розробку дієвої і
ефективної системи стимулювання праці; вдосконалення трудових процесів шляхом
розробки і впровадження найбільш раціональних методів і прийомів праці.
Основними передумовами ефективного використання
матеріально-технічних засобів є: своєчасна заміна і мобілізація морально
застарілого устаткування; удосконалення організації матеріально-технічного
забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин;
впровадження високо продуктивних технологій; своєчасне здійснення ремонтних
робіт; широке застосування лізингових операцій.
Важливим чинником ефективного управління витрат
виробництва на підприємстві є механізм формування витрат виробництва.
Ефективний механізм дасть можливість керівникові підприємства отримати точну
інформацію про витрати для вирішення проблем пошуку резервів зниження витрат
виробництва.
Ще одним напрямком покращення ефективності
функціонування системи управління підприємством є удосконалення управління
науково-технічним прогресом і якістю продукції.
Запровадження інновацій є важливим методом
підвищення ефективності підприємницької діяльності. Воно повинне мати плановий
та регулятивний характер. У межах інноваційної моделі розвитку аграрного
підприємства створюються оптимальні умови для запровадження інновацій і, таким
чином, забезпечується прогресивний розвиток галузі й реалізується один із
механізмів підвищення ефективності управління підприємницької діяльності.
Особливої уваги вимагає вирішення проблеми
забезпечення і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної
сільськогосподарської продукції, насамперед через покращення її якості. Саме
тому надзвичайно актуальним напрямком підвищення ефективності діяльності
системи управління є формування системи управління якістю на підприємстві.
Впровадження системи управління якістю продукції
дозволяє підприємству підтримувати стабільну якість продукції. Така система
дозволяє:
· знизити витрати
підприємства на підтримку якості продукції та підвищити його рентабельність;
· забезпечити підприємству
вихід на нові, у тому числі світові ринки, поширюючи, тим самим, ринки збуту
продукції;
· забезпечити якісно новий
рівень задоволення вимог покупців;
· удосконалити культуру
виробництва;
· орієнтувати всі виробничі
процеси на підвищення якості;
· удосконалювати
інформаційну систему підприємства.
Таким чином, досконала система управління якістю
є основою для удосконалення всього процесу виробництва на підприємстві - вона є
ключовим напрямом удосконалення системи управління підприємством, особливо в
умовах високої конкуренції на ринку сільськогосподарської продукції.
Поліпшити систему планування, обліку і контролю
за основними показниками діяльності підприємства можна за допомогою широкого і
всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку комп’ютерних мереж
зв’язку, застосування сучасних програмних засобів: технологій управління та
інформаційних технологій. Насамперед це стосується системи організації
фінансового менеджменту, бюджетування, управління фінансовими потоками та
витратами.
Здійснення необхідних заходів за кожним з
вищеописаних напрямків дозволить створити ефективну систему управління
підприємством, стійку до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього середовища.
Висновки
Під управлінням підприємством слід розуміти
цілеспрямовану діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і
форм ефективної координації роботи людей (трудових колективів) для досягнення
поставлених завдань або визначеної мети (підвищення результативності
виробництва, зростання прибутку тощо).
Організаційна структура представляє собою
конструкцію підприємства з формальним чи неформальним вираженням, на основі
якої здійснюється управління ним. Вона охоплює канали влади і комунікації між
різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації,
яка передається цими каналами. Організаційна структура управління відображає організаційний
бік відносин управління і забезпечує єдність рівнів і ланок управління у їх
взаємозв'язку.
Організаційні структури управління
сільськогосподарських підприємств мають деякі особливості, а саме: посилення
функцій, пов’язаних з маркетингом; підвищення ролі стратегічного планування;
оцінка керівних кадрів з урахуванням результатів праці і мотивації;
налагодження ефективного обміну інформацією; створення на підприємстві
структурних підрозділів, що відповідають за зниження витрат.
Основними напрямами діяльності ПАП
«Агропродсервіс» є виробництво продукції рослинництва та тваринництва, їх
переробка та реалізація, надання послуг автопарку та машино-тракторного парку,
послуг з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції. Спеціалізацію
господарства можна визначити, як зерно-свинарського напрямку. Рівень
спеціалізації ПАП «Агропродсервіс» - середній і становить 0,25.
Організаційна структура управління ПАП
«Агропродсервіс» відноситься до матричного типу. Вона утворилась внаслідок
накладання функціональної та проектно-цільової організаційної структури.
Аналізуючи розміри ПАП «Агропродсервіс», можна
зробити висновок, що вартість валової продукції у 2010 році збільшилась на
43,68% порівняно з 2008 роком, та на 35,19% - з 2009 роком, чистий прибуток зріс
на 56,81% та на 19,3 відповідно.
Підприємство орендує сільськогосподарські угіддя,
кількість яких з року в рік збільшується: з 816 га угідь до 13213 га станом на
2010 рік. В даний час силами господарства обробляються сільськогосподарські
угіддя в Тернопільському, Козівському, Теребовлянському районах Тернопільської
області.
Средньооблікова чисельність працівників
збільшується з року в рік - порівняно з 2008 роком даний показник зріс на
19,67%, з 2009 - на 12,33 і в 2010 році становив 300 чол. У галузевому розрізі
спостерігається тенденція до збільшення працівників, які працюють в
тваринницькому напрямку (на 62,69% у 2010 році порівняно з 2008 р.) у 2010 році
на одного працівника зайнятого у сільськогосподарському виробництві було
вироблено 269,04 тис. грн. валової продукції, що на 29,89% більше, ніж у 2008
році та на 26,08 - ніж у 2009. Показник валового прибутку отриманого на одного
працівника зростає дещо меншими темпами - у 2010 році він зріс на 19,88%
відносно 2008, а порівняно з 2009 незначно зменшився (на 0,43%).
Проаналізувавши динаміку вартості основних
виробничих фондів, можна зробити висновок, що основний їх ріст припадає на 2010
рік - збільшились у порівнянні з 2009 роком на 25,36%, тоді як у 2008 році
порівняно з 2009 - на 0,75%. Розрахунок показників фондооснащеності та
фондоозброєності показав досить високий їх рівень та наявність позитивної
тенденції до підвищення, зокрема їх ріст у 2010 році в порівнянні із 2009 р.
становив 18,17% та 14,86% відповідно.
За досліджуваний період спостерігається негативна
тенденція до зниження урожайності основних сільськогосподарських культур:
найбільше зниження урожайності має пшениця (як озима, так і яра) - відповідно
на 71,7 та 72,2% у порівнянні з 2008 роком.
Показник вирощування молодняка ВРХ на 1 голову у
2009 році становив 113,6 кг, що на 35,5% менше, ніж в середньому по області, а
надій молока на одну корову за аналогічний період менший на 34,2%. Все це
свідчить про низьку продуктивність скотарського напрямку на підприємстві. В той
же час свинарство має позитивні показники, які перевищують середні по області.
У 2010 році в структурі виробничої собівартості
продукції рослинництва найбільшу питому вагу на фоні найбільшого виробництва
(192 014 ц) займає кукурудза на зерно - 25,61%; при цьому рівень собівартості 1
ц продукції даного виду є найнижчим з поміж інших культур (70 грн./ц).
Найменшою є собівартість виробництва гороху, її частка в загальній структурі
становить 0,12%, в той час як в розрахунку на 1 ц продукції даний показник є
досить високим (210 грн./ц). Основою структури собівартості продукції
тваринництва є собівартість вирощування свиней на м’ясо - 90,11%. Собівартість
вирощування 1 ц свиней на м’ясо в живій масі становить 1 040 грн., а ВРХ - 2
470,0 грн. Останній показник є надзвичайно високим, тому необхідно приймати
заходи щодо раціонального скорочення витрат на виробництво даного виду
продукції за основними статтями.
Загальна рентабельність виробництва продукції ПАП
«Агропродсервіс» зростає рівномірними темпами. У 2010 році вона становила 49%,
що на 22,96% більше, ніж у 2008 та на 7,31% - ніж 2009. Оскільки рівень
зростання чистого доходу (виручки) від реалізації продукції відбувається
динамічнішими темпами, ніж зростання собівартості реалізованої продукції, то
можемо зробити висновок, що дані показники рівня рентабельності досягаються за
рахунок підвищення цін реалізації продукції.
Система управління ПАП «Агропродсервіс» є ще
недосконалою, оскільки перебуває у процесі свого становлення, тому необхідно
визначити основні напрямки, в яких бажано працювати для досягнення поставлених
цілей. При цьому не слід забувати про специфіку аграрного виробництва, яка
висуває до систем управління підприємствами свої вимоги.
Можна виділити наступні основні напрями
вдосконалення управління підприємством: удосконалення організаційної та
виробничої структури управління підприємства; покращення управління виробничими
ресурсами; вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю
продукції; поліпшення системи планування як основної ланки управління
підприємством.
Список використаної літератури
1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. -
2-ге вид., доп. і переробл. - К.: КНЕУ, 2010. - 624 с.
2. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна
політика: проблемні аспекти. - К.: Аграрна наука, 2005. - 140 с.
. Баланюк І.Ф. Науково-прикладні аспекти аграрних відносин
у регіоні Карпат. - К.: ІАЕ, 2000. - 104 с.
. Володькіна М.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. -
К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 439 с.
. Ворст Й., Ревентлоу А.Н. Экономика фирмы / пер. с англ. -
М. Высш. школа, 1994. - 272 с.
. Господарський кодекс України / Верховна Рада України. -
Офіц. вид. - К.: Ін Юре, 2009. - 344 с.
. Дем’яненко С.І. Менеджмент аграрних підприємств: Навч.
посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 347 с.
. Державна цільова програма розвитку українського села на
період до 2015 року: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України вiд 19.09.2007
№1158 // Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua/
. Долятовский В.А., Долятовская В.Н. Исследование систем
управления. - М.: ИКЦ «МарТ», Ростов н/Д.: Издательский центр «МарТ», 2008. -
256 с.
. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Учебн.
Пособие: Пер. с англ. - М.: Изд. Дом «Вильямс», 2000. - 272 с.
. Економіка підприємства: Підручник /За заг. ред. С.Ф. Покропивного.
- Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.
. Економіка підприємства: Підручник: / За ред. С.Ф.
Покропивного, - К.: Хвиля-Прес, 2009. - 399 с.
. Економіка сільського господарства /В.П. Мертенс, В.І.
Мацибора, Л.Ф. Жигало та ін.; За ред. В.П. Мертенса. - К.: Урожай, 1995. - 228
с.
. Економіка сільського господарства /Мацибора В.Г. - К.:
Вища школа, 1994
. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Редкол:
…С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000 - 864
с.
. Економічний аналіз діяльності підприємств і організацій
АПК. - К.: Урожай, 2011. - 158 с.
. Економічний довідник аграрника. В.І. Дробот, Г.І. Зуб,
М.П. Кононенко та ін. / За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука. - К.: «Преса
України», 2009. - 800 с.
. Економічний словник-довідник /За ред. док. екон. наук,
проф. С.В. Мочерного. Худож. оформ. В.М. Штогрина. - К.: Феміна, 1995. - 368 с.
(Nota bene)
. Завадський Є.С. Менеджмент: Management. - У 3 т. - Т.1. -
3-вид., доп. - К.: Вид-во Європейського університету. - 2007. - 542 с.
. Закон України «Про ціни і ціноутворення» №184/98-ВР від
05.03.98 (зі змінами та доповненнями) // Урядовий кур’єр. - 1998. - №67-68.
. Закон України «Про основні засади державної аграрної
політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року №2982-IV // Режим
доступу: http:// zakon.rada.gov.ua/
. Закон України «Про підтримку малого підприємництва» //
Урядовий кур’єр. - 2000. - 22 листопада. - №217.
. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про
державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» // Урядовий
кур’єр. - 1998. - 22 липня. - №135-136.
. Закон України «Про державне регулювання імпорту
сільськогосподарської продукції» // Урядовий кур’єр. - 1997. - 17 липня. -
№130.
. Закон України «Про оренду землі» // Урядовий кур’єр. -
1998. - 22 жовтня. - №203-204.
. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський
податок» // Урядовий кур’єр. - 1999. - 30 березня. - №18.
. Земельний кодекс України. - Львів: Укр. технології, 2001.
- 80 с.
. Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях
формирования рыночной экономики. - Харьков: Изд-во ХГЭУ, 1997. - 166 с.
. Іспірян Г.П. Конкурентоздатність: методика вимірювання та
оцінки // Легка промисловість. - 1994. - №4. - С. 12-13.
. Кваша С.М. Теоретико-методологічне та
організаційно-економічне забезпечення механізмів формування аграрного ринку /
С.М. Кваша // Вісник ХНАУ, серія «Економіка АПК і природокористування». - 2009.
- №10. - с. 3-22.
. Коваленко Ю.С. Аграрний ринок України: організація та
управління. - К.: ІАЕ, 1998. - 108 с.
. Коваленко Ю.С. Наукові засади та основні тенденції
формування аграрного ринку в Україні / Ю.С. Коваленко // Економіка АПК. - 2009.
- №3. - с. 19-29.
. Коваленко Ю.С. Сільськогосподарське підприємство в
ринковому середовищі. - К.: ІАЕ УААН, 2010. - 204 с.
. Коваленко. Ю.С. Вітчизняний АПК в умовах членства України
в СОТ // Агроінком. - 2006. - №1. - С. 2
. Ковальчук М.І. Економічний аналіз у сільському
господарстві: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. -
282 с.
. Концепція реформування управління аграрним сектором
(видання третє, доповнене) / П.Т. Саблук, В.П. Ситник, М.Ф. Кропивко та ін. -
К.: ННЦ ІАЕ, 2010. - 64 с.
. Круз Г., Дем’яненко С. Дві концепції оцінки ефективності
роботи підприємства: коефіцієнт прибутковості та норма рентабельності //
Сільське господарство реформується. - 1998. - випуск №15. - с. 10-12
. Кузубов Н.В. Методология моделирования агропромышленных
формирований. - К.: Інститут экономики НАН Украины, 1996. - 143 с.
. Малік М.Й., Федієнко П.М., Орлатий М.К. Інтеграція як
фактор підвищення ефективності реформованих сільськогосподарських підприємств.
- К.: ІАЕ, 2009. - 39 с.
. Маскон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. -
М.: Дело, 1992. - 296 с.
. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства:
Підручник. - К.: Вища школа, 1994. - 415 с.
. Менеджмент: Посібник / В.В. Стадник, М.А. Йохна. - К.:
Академвидав, 2011. - 463 с.
. Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного виробництва. -
К.: ІАЕ, 1999. - 272 с.
. Наумов О.Б. Визначення економічної ефективності
виробництва за узагальнюючими показниками. // Економіка АПК. - 2000. - №5. - с.
39-42
. Організація виробництва і аграрного бізнесу в
сільськогосподарських підприємствах. Підручник / С.П. Азізов, П.К. Канінський,
В.М. Скупий; За ред. С.П. Азізова. - К.: ІАЕ, 2011. - 834 с.
. Організація сільськогосподарського виробництва.
/Козинський Л.М., Киреєв О.Г., Синяєва Л.В., ч. 1. - Мелітополь, 2007
. Основи аграрного підприємництва / За ред. М.Й. Маліка. -
К.: ІАЕ, 2001. - 582 с.
. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник. - 3-тє вид.,
перероб. І допов. / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. - К.: Кондор, 2006, - 661 с.
. Підлісецький Г.М. Ресурсне забезпечення аграрного
виробництва // Основні напрями високоефективного розвитку пореформеного агропромислового
виробництва в Україні на інноваційній основі. - К.: ІАЕ УААН, 2010. - С.
350-356.
. Підприємництво в аграрній сфері економіки / М.Й. Малік,
Ю.О. Лупенко, Л.В. Романова та ін.; 2-е вид., перероб. і доп.; За ред. П.Т.
Саблука, М.Й. Маліка. - К.: ІАЕ, 1998. - 514 с.
. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія,
організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 352 с.
. Правове становище приватних підприємств // Юридична
газета / №18 (78) 28 вересня 2006 року.
. Реформування та розвиток підприємств агропромислового
виробництва: Посібник у питаннях і відповідях / За ред. П.Т. Саблука. - К.:
ІАЕ, 2009. - 362 с.
. Ринок продовольства / В.І. Бойко, М.П. Коржинський, В.В.
Лазня та ін.; / За ред. П.Т. Саблука, В.Л. Бойка. - К.: ІАЕ, 1996. - 278 с.
. Розвиток господарських формувань і організація
виробництва в аграрній сфері АПК. За ред. М.В. Зубця, П.Т. Саблука, В.Я.
Месель-Веселяка. - К.: ІАЕ УААН, 2009. - 296 с.
. Романова Л.В. Становлення підприємництва в сільському
господарстві. - К.: ІАЕ, 2007. - 272 с.
. Рябоконь В.П. Стратегічні напрями соціально-економічного
розвитку агропромислового виробництва в Україні Економіка АПК. - 2006. - №7
(141). - С. 29-33
. Саблук П. Стан економіки і реформ в агропромисловому
комплексі України та завдання вчених економістів-аграрників. Доповідь на
Всеукраїнських зборах вчених економістів-аграрників 12-15 січня 1999 p. - К.:
ІАЕ, 1999. - 55 с.
. Саблук П.В. Стан і перспективи розвитку агропромислового
комплексу України // Економіка України. - 2008. - №12 - с. 4-18.
. Саблук П.Т. Анализ и контроль в управлении
сельскохозяйственным предприятием. - К., 1996
. Семенова И.И. История менеджмента: Учебное пособие для
вузов. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2009. - 222 с.
. Супіханов Б.К. Аграрний ринок України / Б.К. Супіханов //
Вісник ХНАУ, серія «Економіка АПК і природокористування». - 2009. - №13. - с.
3-10.
. Сучасні концепції менеджменту: Навч. пос./ За ред. Л.І.
Федулової. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 536 с.
. Указ президента України «Про заходи щодо підтримки цін і
доходів сільськогосподарських товаровиробників» // Урядовий кур’єр. - 1998. -
11 червня. - №128.
. Указ президента України «Про підтримку
сільськогосподарських товаровиробників» // Урядовий кур’єр. - 2008. - 3 грудня.
- №231-232.
. Управлінський консалтинг: Навчальний посібник / М.Ф.
Кропивко, Т.П. Кальна-Дубінюк, М.Ф. Безкровний та ін. - М.: Агроконсалт, 2004.
- 344 с
. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.:
Академвидав, 2011. - 608 с.
. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посібник. -
К.: Кондор, 2009 - 433 с.
. Цивільний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -
464 с.
. Шевельова С.О. Аграрний менеджмент / Монографія. -
Тернопіль: Карт-бланш, 1999. - 212 с.
. Шегда А.В. Менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Знання,
2002. - 683 с.
. Шпикуляк О.Г. Ефективність управління аграрним
підприємством // Економіка АПК. - К., 2005. - С. 22-25.
. Шпикуляк О.Г. Інституціональні аспекти регулювання
аграрного ринку / О.Г. Шпикуляк // Економіка АПК. - 2008 - №5 - с. 114-121.
. Шпикуляк О.Г. Проблеми розвитку та регулювання аграрного
ринку / О.Г. Шпикуляк // Економіка АПК. - 2009. - №7. - с. 120-127.
. Щокін Г.В. Система управління та її закони // Персонал. -
2009. - №10 - с. 21-23
. Экономический анализ сельскохозяйственного производства /А.М.
Чурсин, Г.М. Лоза, С.С. Сергеев и др. - М.: Колос, 1979. - 320 с.