Система управління в приватних сільськогосподарських підприємствах, економічні і правові основи їх функціонування
Вступ
управління сільськогосподарський економічний
Актуальність теми. Організаційна структура системи управління сільськогосподарськими підприємствами повинна враховувати індивідуальні особливості господарювання кожного підприємства, оптимізувати економічні інтереси господарюючих суб’єктів, тому що в ринкових умовах їх життєздатність залежить насамперед від якості управлінських рішень та стійкості системи управління до коливань зовнішнього середовища. Взагалі методологічне, методичне та практичне вирішення проблем управління підприємствами аграрної сфери АПК з урахуванням трансформації відносин власності виступає першочерговим завданням в сучасних умовах.
Ринкова трансформація аграрного сектора вітчизняної економіки, спрямована на підвищення його ефективності та конкурентоспроможності, сприяла відродженню інституту приватної власності на селі, становленню аграрного підприємництва, появі нових організаційно-правових форм господарювання. Значення аграрного підприємництва посилюється та набуває нового змісту в умовах глобалізації ринку продовольства і загострення на цій основі міжнародної конкуренції. Врахування при цьому вітчизняного та світового досвіду, а також застосування системного підходу є запорукою цілеспрямованої і послідовної інтеграції України до світового економічного простору.
Розвиток приватних підприємницьких структур в аграрному секторі економіки, пристосування до ринкових умов господарювання потребує ефективного управління. В цих умовах менеджмент як виробничий ресурс аграрних підприємств набуває особливого значення, при цьому принципово змінюється система управління аграрним підприємством. Поряд з трьома іншими основними виробничими ресурсами - землею, працею і капіталом - менеджмент стає ключовим елементом економічної системи підприємства.
Управлінська праця завжди була одним із визначальних складників процесу досягнення мети організації. Раціональність господарювання, його результативність у період кризи, адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного ринку залежать від управлінських рішень, які приймає керівна ланка. Виходячи з цього, нагальною постала потреба визначення впливу складників процесу управління господарською діяльністю, які є виразниками прийнятих керівною ланкою управлінських рішень, на ефективність, а саме - результати.
Отже, необхідність характеристики основних складових системи управління та особливостей її функціонування в приватних аграрних формуваннях, а також дослідження економічних та правових особливостей діяльності цих підприємств зумовили вибір теми дипломної роботи.
Над вирішенням згаданої проблеми працювали багато вітчизняних науковців, серед яких М.Ф. Бабієнко, П.С. Березівський, С.В. Васильчак, П.М. Музика, М.Й. Малік, О.В. Мазуренко, Н.М. Сіренко, М.П. Хоменко, О.Г. Шпикуляк, О.М. Шпичак, М.Г. Шульський, В.В. Юрчишин та інші вчені. Їх внесок важко недооцінити, проте я дотримуюсь думки, що це питання останнім часом не знаходить достатнього відображення в дослідженнях проблеми менеджменту аграрних підприємств. Неоднакові темпи перебігу і результати ринкових перетворень в аграрному секторі вимагають її подальшого опрацювання, особливо у зв’язку зі зміною законодавчої бази, яка регламентує основні засади діяльності приватних аграрних формувань. Це зумовило необхідність проведення окремого дипломного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування категорії «система управління», а також розробка основних напрямків її удосконалення в сучасних приватних аграрних формуваннях. Відповідно до поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:
ü дослідити та уточнити сутність, зміст і процес управління приватними сільськогосподарськими підприємствами, узагальнити та систематизувати методи управління ними;
ü проаналізувати та визначити оптимальні форми організаційних структур управління сільськогосподарськими підприємствами;
ü охарактеризувати правові основи функціонування системи управління приватними сільськогосподарськими підприємствами;
ü розкрити особливості системи управління ПАП «Агропродсервіс» та надати загальну організаційно-економічну характеристику діяльності обраного підприємства;
ü провести економічну діагностику ресурсного потенціалу, виробничої та фінансової діяльності підприємства, фінансово-економічного стану й рівня конкурентоспроможності приватного сільськогосподарського підприємства;
ü розробити та обґрунтувати заходи щодо підвищення ефективності процесу управління приватними сільськогосподарськими підприємствами;
Об’єктом дослідження є процес організації управління приватними сільськогосподарськими підприємствами та складові системи управління.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, методика та організація управління приватними сільськогосподарськими підприємствами.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів в аграрному секторі внаслідок трансформації відносин власності. Методологічною основою були також фундаментальні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем відносин власності та управління приватними сільськогосподарськими підприємствами. Були використані такі методи дослідження: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), монографічний (дослідження категорії управління), розрахунково-конструктивний та порівняння (аналіз розвитку приватного сільськогосподарського підприємства), економіко-статистичний, статистичних групувань, середніх величин (аналіз факторів формування механізму управління), графічний, соціологічного дослідження, експертний, економіко-математичного моделювання з використанням ПЕОМ.
Інформаційною базою проведення дипломного дослідження були офіційні статистичні матеріали, нормативно-довідкова література, статистичні матеріали Міністерства аграрної політики України та Держкомстату України, Головних управлінь статистики, економіки, агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації, земельних ресурсів у Тернопільській області, наукові публікації, праці вітчизняних та зарубіжних науковців, вчених-аграрників та фахівців з проблеми дослідження, звітність сільськогосподарських підприємств Тернопільщини, а також первинні документи ПАП «Агропродсервіс» Тернопільського району Тернопільської області.
Практичне значення одержаних результатів полягає у виробничій спрямованості теоретико-методологічних розробок, можливості удосконалення процесу управління приватними сільськогосподарськими підприємствами. Висновки та пропозиції, отримані в процесі дослідження, сприятимуть підвищенню ефективності процесу управління приватними сільськогосподарськими підприємствами.
Обсяг і структура дипломної роботи. Дипломна робота
складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел
(76 найменувань). Робота викладена на 119 сторінках комп’ютерного тексту,
містить 19 таблиць та 16 рисунків.
1. Теоретико-методологічні основи управління сільськогосподарськими підприємствами
.1 Суть та методи управління приватними
сільськогосподарськими підприємствами
Основу управління складають об’єктивні процеси суспільного розвитку, знання яких впливає на трактування відповідних понять, і підходи до з’ясування їхнього змісту.
Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується поглибленням поділу праці. Поділ праці викликає необхідність кооперації праці. У свою чергу, кооперація праці породжує об’єктивну необхідність координації різноманітних її видів та різновидів у організованих соціально-економічних системах (трудовий колектив, підприємство, галузь, народне господарство). Управління є обов’язковим елементом доцільної колективної діяльності людей. Воно застосовується скрізь, де необхідно координувати спільну діяльність людей. Отже, управління іманентне суспільному виробництву на будь-якій стадії його розвитку.
Поняття «управління» надзвичайно містке й глибоке. Його застосовують як до складових навколишнього середовища, в якому існує людина (управління в неживій і живій природі, в людському суспільстві), так і до різноманітних видів людської діяльності (управління державою, регіоном, організацією, політичною партією, автомобілем, дорожнім рухом тощо). Такі сфери і види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємопов’язаних елементів і відносин між ними. У кожній із них можна виділити суб’єкт і об’єкт управління.
Суб’єкт (лат. subjectivus - підкладений) управління - елемент (група елементів) системи, який своїми свідомими чи неусвідомленими активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об’єкт управління.
Суб’єкт управління не може існувати ізольовано. Сенсом його існування і функціонування є вплив на об’єкт управління, в сукупності з яким вони утворюють систему управління.
Об’єкт (лат. objectus - предмет) - елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб’єкта.
Управління в узагальненому розумінні трактують як процес впливу суб’єкта управління на об’єкт, який змінює режим існування системи, в якій вони діють.
Середовищем існування кожної людини як індивіда є жива і нежива природа та людське суспільство. Відповідно до цих складових у навколишньому середовищі розрізняють такі сфери управління:
· управління у неживій природі (технічних системах);
· управління в організмах (біологічних системах);
· управління в суспільстві (соціальних системах).
Процеси управління в технічних системах здійснюються за допомогою сукупності управлінських операцій, які забезпечують координацію виконання робочих операцій в різноманітних природних і технологічних процесах. Наприклад, рух літаків, переробка сировини і матеріалів, обробка деталей, постачання електроенергії тощо.
Прості процеси управління в біологічних системах за своєю сутністю є регулюванням, що відбувається в живих організмах для пристосування їх до навколишнього середовища.
Найскладніші процеси управління відбуваються у людському суспільстві, оскільки стосуються діяльності як окремих людей, так і їх груп (колективів, прошарків, класів, суспільства загалом), яким властиві різноманітні інтереси. Люди пізнають і використовують закони природи й суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, продукують необхідні для цього технічні системи, застосовують створені природою біологічні. У зв’язку з високою складністю управління людьми виокремлюють типи управління: державне, економічне та соціальне. Державне управління здійснюється на рівні суспільства і виявляється у функціонуванні різноманітних інституцій - правової системи міністерств, місцевих органів влади тощо. Економічне управління є системою заходів, спрямованих на задоволення економічних потреб людей, суспільства завдяки створенню робочих місць, виготовленню й розподілу товарів і послуг. Соціальне управління полягає у реалізації заходів для узгодження діяльності індивідів, трудових колективів, територіальних, соціальних, етнічних та інших спільнот. Економічне й соціальне управління здійснюється на всіх рівнях виробництва: від робочого місця працівника до рівня національної економіки загалом.
Окремо виділяють управління виробництвом (господарське управління), яке поєднує процеси економічного та соціального управління національною економікою, галузями, регіонами, виробничо-господарськими організаціями (підприємствами). Даний тип управління передбачає знання і врахування, перш за все, законів та закономірностей розвитку суспільного виробництва, механізму взаємодії його факторів, а також його інформаційного, вольового, морально-етичного й емоційного характеру. Господарське управління враховує складність та стохастичність соціально-економічних систем, різноманітність факторів, які впливають на їх організацію та функціонування, рухливість внутрішніх елементів, здатність до самовдосконалення, підвищення свого організаційного рівня.
Складність та різноманітність управлінських процесів господарської діяльності як на рівні суспільного виробництва загалом, так і на кожному з них зокрема об’єктивно викликає до життя різні форми їх здійснення.
Наукове й емпіричне управління. Перше ґрунтується на розроблених рекомендаціях, а друге - на досвіді, здоровому глузді.
Інноваційне управління означає діяльність, орієнтовану на постійний пошук і застосування технічних, технологічних, організаційних та інших нововведень.
Оперативне управління - це діяльність, орієнтована на розв’язання невідкладних поточних питань.
Адаптивне управління характеризується здатністю системи, яка має реагувати на зміни зовнішнього середовища. Воно передбачає безперервність планування, прогноз оцінок, урахування невизначеності тощо.
Усі форми управління на практиці тісно переплетені та взаємозумовлені, що суттєво ускладнює управлінську діяльність, але використання можливостей, форм прояву видів управління призводить до підвищення її потенціалу та ефективності.
Саме управління на рівні виробничо-господарського підприємства є об’єктом даного дослідження.
Виробничо-господарські підприємства - це соціотехноекономічні системи, цілеспрямовано орієнтовані на виробництво товарів або послуг. Функціонування їх можна зобразити схематично.
Щоб забезпечити функціонування організації, нею необхідно управляти. Поняття «управління підприємствами» неоднозначно трактують у зарубіжній та вітчизняній літературі. Більшість учених погоджується, що воно означає «робити що-небудь за допомогою людей з людьми». Окремі з них поширюють це визначення на будь-які групи людей, навіть на всі види міжособистісних стосунків. Американський дослідник професор Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, президент Міжнародної Академії управління Гарольд Кунц і американський фахівець-практик у галузі управління Сирил О’Доннел тлумачать поняття «управління» як «створення ефективного середовища для людей, які діють у формальних організаційних групах».
Автори першого перекладеного російською мовою підручника «Основи менеджменту», професори Майкл Мексон, Майкл Альберт, Франклін Хедоурі стверджують, що «управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей підприємства». Отже, управлінням вони вважають чітко окреслений комплекс функцій менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль), залишаючи поза його межами цілі організації. Професор менеджменту Нью-Йоркського університету Пітер Дракер вважає управління особливим видом діяльності, «що перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу».
Загалом представники різних концепцій розглядають управління у двох аспектах: як свідомий вплив людей на будь-який об’єкт і як специфічну діяльність у процесі виробництва. Об’єднує їх погляд на управління як на процес чи вид діяльності.