Конгломерат формується на основі єдиних принципів, але різні умови діяльності вимагають адекватної організаційної структури для кожного підрозділу. Така структура не є сталою і впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкращим чином вирішує конкретну ситуацію. Так, в одному відділенні підприємства може використовуватися продуктова структура управління, в другому - функціональна структура, в третьому - матрична тощо.
Кожна з розглянутих організаційних структур управління підприємством має свої переваги і недоліки. На практиці слід зважено підходити до вибору будь-якої з них, враховуючи можливість реалізації нею основного завдання - оптимальної взаємодії із зовнішнім середовищем і досягнення визначеної мети.
управління сільськогосподарський економічний
1.3 Система управління приватними сільськогосподарськими підприємствами, правові основи їх функціонування
Управління може здійснюватись лише в тому випадку, коли існує реально діюча система, яка вирішує завдання управління. Якщо ця система є органічною частиною організації, її діями здійснюється управління організацією й вона не вирішує завдань, які відрізняються від управлінських, тоді її можна розглядати як спеціалізовану систему або як систему управління.
Система управління є формою реального втілення управлінських взаємозв'язків. Вона виступає ніби у вигляді реально існуючої субстанції, за допомогою якої управління набуває конкретного змісту й конкретного вияву, а функція управління - практичної реалізації. В реальній дійсності управлінська діяльність - це функціонування системи управління.
Система управління складається й функціонує не тільки у відповідності зі змістом функції управління й характером відносин, які лежать в основі управлінських взаємозв'язків, а й у відповідності з умовами, в яких формується система управління, а також у відповідності з іманентно належними системі управління принципами її побудови, функціонування й перетворення.
Кожна система управління складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керуючої та керованої.
Керуюча підсистема - це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. Її складовими елементами є індивіди, що працюють в управлінських підрозділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, розпоряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах підприємства. керуюча підсистема виконує функції управління керованою.
Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси підприємства - людські, матеріальні, фінансові.
Зв’язок між керуючою та керованою підсистемами здійснюється за допомогою інформації, що є основою для вироблення управлінських впливів і рішень, які надходять із керуючої системи в керовану для виконання.
На систему управління впливає також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва.
Входи системи управління - елементи системи управління, через які інформація із навколишнього середовища надходить до неї.
Кожна система управління здійснює вплив на навколишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо-господарської системи (товари, послуги, фінанси та ін.).
Виходи системи управління - елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо-господарської організації надходять у навколишнє середовище.
Системи управління є одночасно суб'єктом й об'єктом управління, що визначає необхідність трактувати суб'єкт й об'єкт управління як дві постійно взаємодіючі підсистеми - керуючу й керовану. При цьому керуюча система (суб'єкт управління) є частиною керованої (об'єкта управління). Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.
Система управління розкладається на підсистеми, виділення яких наглядно проявилось порівняно недавно.
Першою підсистемою є те, що раніше було прийнято розглядати як систему управління - сукупність управлінських органів, підрозділів і виконавців, які виконують закріплені за ними функції й вирішують поставлені перед ними завдання, а також сукупність методів, за допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Таку підсистему системи управління називають структурно-функціональною. Її можна розглядати як єдність організації, технології й методів управління.
Насьогодні виділяють такі компоненти структурно-функціональної підсистеми:
· механізм управління - це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів управління, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток соціальної групи, підприємства й суспільства в цілому. Якісний рівень механізму управління й ступінь його відповідності до законів соціального розвитку й управління залежить насамперед від професіоналізму управлінських кадрів;
· об'єкт управління - комплекс діяльності людей, виділений із соціального середовища або як ланка соціальної системи (наприклад, підприємство), або як особлива функція, що вимагає спеціального механізму управління (наприклад, управління фінансами, збутом, персоналом тощо). Найважливішу роль у формуванні об’єктів управління відіграють взаємопов’язані економічні, організаційні, соціальні й техніко-технологічні фактори, що відображають вимоги об’єктивних законів соціального розвитку й управління;
· функції управління - особливі види діяльності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв’язки й відносини людей у процесі життєдіяльності соціуму й управління ним. Основними функціями управління є планування (прогнозування), організація, координація (регулювання), стимулювання (активізація), навчання (інструктаж) і контроль за виконанням;
· організаційна структура, що відображає склад і співпідпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів соціального управління, які функціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління - дві неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого - організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління. Процес формування організаційної структури - це, насамперед, організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління. Структура управління може бути двоступеневою й багатоступеневою, а ланки (органи) управління - лінійними (здійснюють безпосереднє комплексне управління об’єктом: підприємством, цехом, дільницею, бригадою) і функціональними (відокремлені частини апарату управління, що реалізують одну або кілька функцій управління). Звідси розрізняють три основні типи організаційних структур управління: лінійну, функціональну й змішану (лінійно-функціональну);
· кадри управління - працівники, що здійснюють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління. Базовою класифікацією кадрів управління є класифікація керівників за їхньою участю в процесі прийняття й реалізації управлінських рішень. За цією ознакою кадри управління поділяються на три основні групи: керівники, фахівці й допоміжний персонал (технічні виконавці);
· процес управління - вплив органів і кадрів управління на об’єкт управління за допомогою обраних методів для досягнення запланованих цілей. Процес управління визначають об’єктивні соціальні закони і водночас він певною мірою залежить від суб’єктивних факторів. Організаційна характеристика процесів управління передбачає виявлення учасників процесу й модель їхньої взаємодії; опис часової послідовності процесу управління, обумовлений послідовною реалізацією основних функцій управління; визначення процедури взаємодії різних органів (ланок) і щаблів менеджменту в процесі управління. У конкретному вираженні організація процесу управління виявляється в розподілі поетапних робіт, встановленні послідовності й тривалості їхнього виконання, забезпеченні тих чи інших ланок і щаблів управління в проведенні певних робіт.
Структурно-функціональна підсистема виступає в ролі «хребта» системи управління. Причому при визначеному рівні розвитку управління цей «хребет» системи управління фактично еквівалентний системі управління в цілому. Але будь-який розвинений організм не еквівалентний тільки своєму тілу. Існує щось виключне, що умовно можна назвати «душею» організму. Чим вищий рівень розвитку організму, тим вищий важіль цієї його підсистеми. Визначити суть «душі» підприємства можна проаналізувавши другу підсистему системи управління. Головними частинами цієї підсистеми є такі блоки:
· управлінська ідеологія й вартісна орієнтація системи управління;
· інтереси та поведінкові нормативи учасників процесу управлінської діяльності;
· інформація й інформаційне забезпечення комунікацій у системі управління.
Основні названі блоки, а також ті, які виникають у конкретних умовах і які мають явно виражений ситуаційний характер, знаходяться в динамічній взаємодії як між собою, так і з елементами структурно-функціональної підсистеми системи управління. При цьому, в різних системах управління залежно від загальних властивостей системи, її характерних особливостей, а також від рівня розвитку системи управління й умов здійснення управлінської діяльності міра прояву окремих блоків, а також характер їх взаємодії можуть бути різними. Однак у будь-яких випадках розглянута підсистема системи управління має загальну властивість, суть якої полягає в тому, що вона зв’язує воєдино на основі розвитку інформаційних каналів і зв’язків цілі організації, які здійснюються в критеріях функціонування, управлінську ідеологію, інтереси й критеріально-нормативну базу робітників управління, процедури й організацію управлінської праці. Це дозволяє охарактеризувати таку підсистему як інформаційно-поведінкову підсистему системи управління. Реальними формами прояву цієї підсистеми є:
· управлінські теорії й управлінська ідеологія;
· формальні й неформальні відносини в межах управлінського колективу й представниками зовнішнього оточення;
· рівень організаційного розвитку, а також рівень розвитку кожного окремого члена управлінського колективу;
· інформованість робітників, носії інформації, форми колективу.
В даний час у зв’язку з об’єктивно діючим процесом прискореного й розширеного розповсюдження інформації, а також у зв’язку із значним збільшенням вагомості синергетичного ефекту, який отримуємо від органічно здійснюваних разом дій, різко зростає роль інформаційно-поведінкової підсистеми системи управління.
Третьою підсистемою системи управління є підсистема саморозвитку системи управління. Поява підсистеми саморозвитку системи управління відображає виникнення в системі управління таких рис, як прагнення до самовдосконалення, гнучкість та адаптивність до змін, орієнтація на інновації, пошук і розробка прогресивних ідей і прискорене введення їх у практику функціонування системи управління.
Підсистема саморозвитку управління не тільки відображає названі якості системи управління, вона є генератором цих якостей, несе в собі механізм їх відтворення, закріплення, розповсюдження й практичного впровадження. Ця підсистема є джерелом і провідником потреб системи управління у самовдосконаленні й одночасно носієм механізму, через який здійснюється розвиток системи управління.
Підсистема саморозвитку системи управління може бути розділена на дві частини.
Перша частина підсистеми орієнтує систему управління на постійне вдосконалення й розвиток. Вона забезпечує потребу системи управління у змінах в напрямі поліпшення, а також потребу в постійному оновленні.
Для цієї частини підсистеми характерне вирішення таких завдань і виконання таких функцій:
· розробка, введення в систему управління і постійна підтримка адекватного рівня стимуляторів, які спонукають систему управління до самовдосконалення;
· постійний аналіз рівня функціонування системи управління, її потенційних можливостей, а також аналіз динаміки завдань, які стоять перед системою управління, і аналіз змін навколишнього середовища;
· виявлення нових тенденцій і напрямів розвитку систем управління, що спостерігаються в світовій практиці менеджменту, а також аналіз використовуваних форм і методів поновлення систем управління.
Ця частина підсистеми саморозвитку тісно пов'язана з інформаційно-поведінковою підсистемою системи управління; її функціональні можливості значною мірою визначаються рівнем розвину тості інформаційно-поведінкової підсистеми. Це пов'язано з тим, що готовність до змін, адаптивність, мобільність, зацікавленість у високих кінцевих результатах функціонування системи управління, орієнтація на результат спільної діяльності задаються станом інформаційно-поведінкової підсистеми.
Друга частина підсистеми саморозвитку системи управління забезпечує розвиток системи управління. Найбільш суттєві завдання, які вона вирішує:
· опрацювання траєкторій саморозвитку системи управління, яка включає в себе пошук можливостей вдосконалення, опис нового стану системи управління, розробку процедури і перехід у новий стан, а також визначення засобів забезпечення цього переходу;
· організація переходу системи управління в новий стан, яка включає в себе складання програми переходу, розподіл завдань і позицій між суб'єктами переходу, розподіл функцій координації і коригування їх діяльності в процесі переходу;
· аналіз результатів переходу, узагальнення досвіду роботи по переводу системи управління в новий стан, отримання висновків про розвиток підсистеми саморозвитку системи управління.
Важливим напрямом функціонування підсистеми розвитку системи управління є розвиток кадрів системи управління. Це зумовлено тим, що єдиноможливим реальним рухом системи управління може бути тільки рух її кадрів, по-перше, по вертикалі, по-друге, по горизонталі і, по-третє, вглибину (поліпшення поведінки і здатностей у спілкуванні, зростання позитивного відношення до роботи, підвищення професійної кваліфікації, виробничого кругозору і навичок роботи тощо).
Отже, система управління підприємством - це форма реалізації взаємодії й розвитку відносин управління, виражена у функціонуванні трьох взаємозалежних і взаємодоповнюючих підсистем - структурно-функціональної підсистеми, інформаційно-поведінкової підсистеми та підсистеми саморозвитку системи управління, - кожна з яких має свої особливості та типи, які зумовлюють характер загальної системи управління підприємством.
Вибір оптимальної системи управління для конкретного підприємства зумовлюється специфікою його виробничої діяльності, а також формою власності.