Материал: Принципи організації безготівкового та готівкового грошового обігу. Форми безготівкових розрахунків

При обліку за простою обліковою ставкою дисконт стягується по відношенню до загальної суми забов’язання та являє собою кожного разу одну й ту саму величину. Розраховується за формулою [9]

,

деP - сума виплати;- загальна сума забов’язання (сума виплати плюс дисконт);- облікова ставка, виражена в долях;- число періодів до сплати.

За складною обліковою ставкою суми виплати Р розраховуються за формулою

При обліку за номінальною обліковою ставкою f, котра нараховується mразів на рік, сума виплати Р через nроків розраховується за формулою [9]

Резервування - це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов’язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Мінімальні обов’язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики

Є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей.

Сучасна монетарна політика передбачає використання норм мінімального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування обов’язкового резервування полягає у [9]:

-       обмеження темпів зростання грошової маси;

-       вилучення надлишкових коштів із грошового обігу;

-       формування жорстокого зв’язку між грошовою масою та грошовою базою;

-       регулювання попиту на банківські ресурси.

Норма обов’язкових резервів - встановлена законом чітка визначена доля забов’язань комерційного банка по залученим їм депозитам, котру банк повинен тримати в резерві або у виді депозита в центральному банку, чи в виді наявності у власних сховищах. Норма обов’язкових резервів встановлюєу відсотках величину гарантійного фонду комерційного банка, забезпечую чого надійне виконання його забов’язань перед клієнтами. Використовується центральним банком як інструмент регулювання діяльності комерційних банків [10].

Зміна норми резервування впливає на грошовий мультиплікатор. Чим вона більша, тим менше буде грошовий мультиплікатор.

При збільшенні норми резервування збільшується норма обов’язкових резервів і зменшується сума надлишкових резервів банків і, отже зменшується можливість банків для надання позик. При збільшенні норми резервування скоротиться пропозиція грошей. Якщо попит на гроші навіть не зміниться в абсолютному вимірі, він збільшить відносно до пропозиції. Це призведе до зростання процентної ставки.

При зменшенні норми резервування в комерційних банках зменшується норма обов’язкових резервів. Відповідно, збільшується сума надлишкових резервів і, отже, збільшуються можливості банку надавати позики [14].

Висновки до розділу 1

У цьому розділі курсової роботи було розглянуто такий важливий показник грошової системи України, як грошовий обіг. В сферу дії грошового обігувходять фізичні особи, господарства (фірми), установи та органи державної влади. Було з’ясовано що грошовий обігу напряму пов’язаний з рухом грошей в середині країни та їх розподілом. Наявність грошового обігу передбачає наявність грошової системи, яка працює за принципом і виконує важливі функції.

Виокремлено, що грошовий обіг здійснюється за допомогою готівкових і безготівкових розрахунків, а безготівковий грошовий обіг здійснюється за допомогою платежів які не потребують використання готівки. Він набагато ефективніший і вигідніший ніж грошовий обіг як для суспільства загалом, так і для економічних суб’єктів зокрема. Було визначено, що на відміну від безготівкового грошового обігу, готівковий грошовий обіг передбачає рух грошей у формі готівки і використовується для забезпечення реалізації товарів, послуг та розрахунків. У країнах з розвиненою економікою безготівковий грошовий обіг становить більшу переважну частину загального грошового обігу, а у країнах що розвивається, відбувається поступовий перехід з готівкового до безготівкового грошового обігу.

Виділено, що безготівковими розрахунками є платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр і здійснюються у формі платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, інкасових доручень. Кожна з форм цих платежів має свої переваги і недоліки і застосовується при проведенні різних господарських розрахункових операціях.

Було розглянуто, що при аналізі грошового обігу країни використовуються певні показники її діяльності:

. Грошова база, якаявляєсобоюсукупність забов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки, саме вона визначає грошові агрегати.

. Грошова маса, якаявляє собою сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядження суб’єктів грошового обігу у певний момент. Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон’юктури ринку в цілому.

. Облікова ставка, щовизначає ціну, яка стягується за придбання забов’язань до настання строку сплати. Підвищуючи чи знижуючи облікову ставку можна регулювати дохідність держави по забов’язаннях її дебіторів (комерційних банках). З’ясовано, що резервування є інструментом грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов’язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках від залучених депозитів. Чим більше зарезервованих грошей знаходиться у банку, тим більше шанс оминути кризові на несприятливі фінансові явища у комерційних банків. А, з іншого боку, підвищення норми резервування сприяє бездіяльності зарезервованих грошей і не дає їм можливість приносити прибуток.

Розділ 2. Характеристика безготівкових розрахунків України

2.1 Показники грошового обігу в Україні

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є ключовим індикатором стану грошового ринку. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, формування платоспроможного попиту, ринкову кон’юнктуру та економічний розвиток країни в цілому, а регулювання її обсягу є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Тому визначення обсягу, структури та засобів зміни грошової маси набуває важливого теоретичного та практичного значення.

Сучасна практика визначає масу грошей (М) на таких засадах:

вимірювання грошової маси здійснюється, по-перше, з боку центрального банку (НБУ) як емісійного центру країни (такий показник грошової маси називають грошовою базою); по-друге, з боку економічних суб’єктів - власників наявних в обороті запасів грошей (такі показники грошової маси називають грошовими агрегатами);

в обсяг М включаються всі запаси грошей, які є в розпорядженні економічних суб’єктів (крім банків), незалежно від їх форми, призначення, термінів зберігання;

грошові агрегати диференціюються залежно від відмінностей у рівнях ліквідності окремих видів грошових запасів [1].

Велику роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Грошове агрегування дає змогу чітко визначити особливості грошової системи України, вказуючи на рівень монетизації економіки, питому вагу готівки, обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3 [2].

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці різних країн неоднакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, спектрі активів, які використовуються національною грошовою системою, механізмом регулювання маси грошей тощо. У США застосовують чотири грошові агрегати, в Англії - п’ять, у Німеччині - три [1]. В Україні для аналізу і регулювання грошової маси визначають і використовують 4 грошові агрегати: М0, М1, М2, М3, статистичні значення яких приведено в таблиці 1.

Таблиця 2.1 Показники грошової маси в Україні у 2002-2012 рр.

Як видно з табл. 2.1, загальна маса грошей в обороті за агрегатом М3 характеризується високими темпами зростання ( ≈ у 18,5 раз) і саме цей показник утворює грошову пропозицію, на яку впливає НБУ різними монетарними методами, але надмірна вага в ній готівки ( ≈ 35%) звужує регуляторні можливості центрального банку. Аналіз динаміки найліквідніших грошових агрегатів М0 та М1 за досліджуваний період показав приріст приблизно у 14 разів, що у співставленні зі збільшенням показника М3 є позитивним явищем, тобто економічні суб’єкти стали більше довіряти банківській системі. Це підтверджує і динаміка показника М2, який зріс у 19 разів.

Значний інтерес представляє аналіз питомої ваги агрегатів М0 і М1 в структурі грошової маси (табл. 2):

Таблиця 2.2 Аналіз співвідношення показників грошової маси

Якщо у 2002 році обсяг готівки в агрегаті М3 складав близько 40%, то у 2012 році цей показник зменшився майже на 10%. За досліджуваний період тенденція щодо зменшення співвідношення агрегату М0 до М3 в цілому є позитивною, але відросток готівки за останні роки становить близько 31% і це свідчить про недовіру до банківської системи, про існування суттєвих ризиків, пов’язаних із заощадженнями грошей в банках, про наявність інфляційних очікувань з боку населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату М0 у грошовій масі, на думку Г. Пухтаєвича, слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку НБУ за грошовими агрегатами та пропозицією грошей, що безпосередньо позначиться на ефективності монетарних заходів [4].

Але найбільш інформативним, на наш погляд, є агрегат М1, який включає в себе готівку, що знаходиться поза банківською системою, а також вклади економічних суб’єктів, які можуть бути використані власниками в будь-який час. Цей агрегат дає можливість оцінити, скільки грошей може бути «влито» в реальний сектор економіки у вигляді кредитного ресурсу: як видно з таблиці 2, тенденція позитивна, співвідношення М1/М3 зменшилося приблизно на 16%, але 48% (близько 30 млрд. грн.) - це сума, яка не використовується для розвитку національної економіки.

Одним із показників, що визначає безпеку функціонування грошового ринку є показник співвідношення М0 до ВВП, нормативне значення якого не повинно перевищувати 4% [5]. Наведені розрахунки показали, що за досліджуваний період цей показник жодного року не відповідав нормативним значенням та в цілому показав негативну тенденцію щодо збільшення.

Проблема монетизації ВВП полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу створених благ та погашенні боргових зобов’язань. В теорії вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту-пропозиції грошей на грошовому ринку незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Але на практиці неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину попиту на грошу, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатній рівень монетизації ВВП, а отже і всієї національної економіки, можна судити не тільки по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку: середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків - якщо ці індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то Кm - достатній.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням. Зміна швидкості обігу грошей збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу, ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу, дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів. Зміна швидкості обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах зростання обсягів товарообороту, але в умовах розбалансованості економіки прискорення швидкості обігу грошей стає додатковим інфляційним фактором. Засновник сучасного монетаризму М. Фрідман вважав, що передбачення зміни швидкості обігу грошей дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни грошової маси в обороті - збільшення або зменшення пропозиції грошей, завдяки чому вплив на грошову масу стає ефективним регуляторним засобом грошово-кредитної політики [1].

Характеризує частку готівкових грошей у депозитних грошах та дає змогу оцінити ступінь довіри економічних суб’єктів до банківської системи. Чим нижча довіра до банків тим меншою є їх здатність надавати кредити і відповідно впливати на пропозицію грошей: