Материал: Принципи організації безготівкового та готівкового грошового обігу. Форми безготівкових розрахунків

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%[6]. В Україні частка готівки в грошовому обігу значно вища. Співвідношення цих двох сфер грошового обігу в Україні приблизно як 2:1. Тобто, в Україні занадто висока частка готівкового обігу. Тому сфера безготівкового обігу має розширюватися, а сфера готівкового - звужуватися.

Між готівковим і безготівковим обігами існує взаємозв’язок і взаємозалежність[1, с. 41]: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу до іншої. Так, безготівковий обіг виникає при внесенні готівкових грошей на рахунок у кредитній установі. Отже, безготівковий обіг не може відбуватися за відсутності готівкового. Одночасно готівкові гроші з’являються в клієнтів при знятті їх з рахунка в кредитній установі. Таким чином готівковий обіг і безготівковий обіг утворюють загальний грошовий обіг країни[1, с. 40].

В Україні грошовий обіг широко вивчається вченим О.О. Бриль в праці «Принципи грошового обігу в сучасній системі економічних інститутів», де розглядаються теоретичні підходи до визначення грошового обігу, висвітлюються принципи які становлять базисну основу грошового обігу в сучасній системі економічних інститутів, обґрунтовуються зв’язки темпів грошового обігу з темпами зміни розвитку промислового сектору економіки країни. Вчена І.Є. Якушева у своїй статті «Грошовий обіг та грошові потоки аграрних підприємств» розглядає підходи щодо аналізу та управлінню грошовими коштами та грошовими потоками аграрних підприємств. Вчена О. Лозова досліджує проблеми грошового обігу, монетарної теорії та ролі держави у грошовій сфері у своїй праці «Теоретичне осмислення грошей і грошового обігу українськими вченими XIX-початку ХХ ст.» [15].

1.2 Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки являються складовою безготівкового грошового обігу, а саме, безготівкові розрахунки - це платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр [11].

Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплену сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т.д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм - платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули [5].

Використовуються такі форми безготівкових розрахунків [6, с. 23]:

-       платіжні доручення;

-       платіжні вимоги-доручення;

-       чеки;

-       акредитиви;

-       інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів[6, с. 23].

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів, запобігають виникнення кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними доручення здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів, платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями [6, с. 23]:

-       відносно простий і швидкий документообіг;

-       прискорення руху коштів;

-       можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника [6, с. 23]. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено: коли відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару, у разі завищення цін, арифметичних помилок у транспортних документах тощо.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями[6, с. 23]:

-       ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

-       зміцнює договірні відносини в господарстві;

-       прискорює оформлення розрахункових документів;

-       платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових документів і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів) [6, с. 23]. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його забов’язань перед кредитором. Забов’язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Переваги розрахунків розрахунковими чеками [6, с. 24]:

-       відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.

-       Недоліки розрахунків розрахунковими чеками:

-       недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;

-       неможливість розрахунків чеками на велику суму;

-       складність оформлення чека.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву яз зазначенням умов використання за депонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання забов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи.

Переваги розрахунків акредитивами [6, с. 24]:

-       ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

-       для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки розрахунків акредитивами [6, с. 24]:покупця розрахунки з використання акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків - розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем [6, с. 24].

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) [6, с. 24].

Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове забов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного забов’язання можуть бути тільки гроші.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет і податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

Проведення безготівкових розрахунків контролюють комерційні банки, які підпорядковуються Національному Банку України. Саме Національний Банк України регламентує правила та порядок проведення безготівкових розрахунків, а також контроль за їх здійсненням.

1.3 Показники аналізу грошового обігу

Грошовий обіг є великим і складним процесом, тому він містить багато показників його аналізу [10]: грошову базу, грошову масу, динаміку облікової ставки, показники норми резервування.

Грошова база містить у собі сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів депозитних корпорацій (банків), коштів державних не фінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України.Іншими словами - це сукупність забов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основною для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база використовується Національним банком України в якості одного із основних показників грошово-кредитної політики і часто друкується разом з грошовими агрегатами.

Грошова база включає запаси готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Грошова база є натуральним показником і вимірюється у грошових одиницях шляхом сумування готівки що перебуває поза банками, сумою готівки у касах банків та сумою грошових коштів які перебувають на кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази () можна визначати за формулою [7, с. 61]

де  - сума готівки, що перебуває поза банками;

 - сума готівки у касах банків;

 - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношення грошову масу можна при аналізі розділити за кількома критеріями та аналізувати стан кожного з них окремо:

-       за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто, за ступенем їх ліквідності;

-       за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

-       за розміщенням у суб’єктів грошового обороту;

-       за територіальним розміщенням та ін.

Для цілей аналізу і регулювання визначаються і використовуються чотири грошові агрегати[8, с. 9]: , , , .Грошові агрегати відносяться до натуральних показників і вимірюються у грошових одиницях.

 = готівка в обігу (банківські білети та розмінна монета, що перебувають поза банківською системою);

 =  + переказані кошти у національній валюті (складові грошового агрегату  «Переказані кошти в національній валюті» включає кошти в національній валюті, які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові);

 =  + переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти (складові грошового агрегату  «Переказні кошти в іноземній валюті» включає кошти в іноземній валюті, що за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові. До складової грошового агрегату  «Інші кошти» віднесено непереказні кошти до запитання, строкові кошти та кошти за іменними ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банками);

 =  + цінні папери власного боргу банків.

Аналіз показників грошової маси сприяє розробці пропозицій щодо статистичного забезпечення збалансованого розвитку грошово-кредитної системи та реального сектору економіки, реалізація яких дозволить органам державного управління підвищити ефективність грошово-кредитної політики.

Облікова ставка Національного банку - один із монетарних інструментів за допомогою якого він установлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Облікова ставка Національного банку є статистичним показником і виражається у відсотках.

Маніпулювання обліковою, яке здійснюється Національним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку [10].