Материал: Правове забезпечення охорони земель

Можна погодитися з О.М. Ковтун, що генеральна схема планування тереторій повинна містити:

·   аналіз намірів та потреб використання окремих територій, визначених у загальнодержавних програмах соціального, економічного розвитку, інших

·   аналіз санітарно-епідеміологічного та екологічного стану регіонів і реалізації відповідних цільових програм, а також аналіз заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля;

·   аналіз диспропорцій використання територій;

·   напрями вдосконалення систем розселення та сталого розвитку населених пунктів;

·   визначення територій за видами переважного використання;

·   комплекс заходів по її реалізації [75, с. 8].

Планування на регіональному рівні здійснюється на основі регіональних програм використання та охорони земель, які розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Планування використання та охорони земель на місцевому рівні відноситься до компетенції відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Дане планування полягає у розробці та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування території на місцевому рівні та іншої землеврядної документації, у регулюванні використання територій, прийнятті та реалізації рішення про додержання умов містобудівної документації. Характер такого планування визначається цільовим призначенням земель, що розташовані в межах населених пунктів. Оскільки зазначенні землі повинні використовуватися в основному для забудови, програми використання на охорони даних земель повинні мати місцеві плани (програми) забудови, які регламентують порядок розміщення, будівництва та введення в експлуатацію об'єктів забудови, а також здійснення контролю за містобудівною діяльністю [3].

Основними формами державного планування використання та охорони земель є природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, протиерозійне районування і зонування земель. Закон України "Про охорону земель" містить наступне визначення природно-сільськогосподарського, еколого- економічного, протиерозійного та іншого виду районування (зонування) земель - це поділ території з урахуванням природних та агробіологічних вимог щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також територій, які мають відповідну схожість за визначеними ознаками [28]. Отже, дані форми реалізуються на підставі генеральної схеми планування території України, яка визначає пріоритетні питання, що пов'язанні з вдосконаленням систем розселення і забезпечення сталого розвитку населених пунктів, їх виробничої, соціальної інженерної та транспортної інфраструктури, формуванням національної екологічної мережі.

До складу районування (зонування) земель входить:

·   поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки;

·   установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони);

·   визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу;

·   встановлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони).

Використання та охорона сількогосподарських земель здійснюється на основі природно-сільськогосподарського районування земель, що становить поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Дана форма дає можливість провести оцінку земель та створити землеврядну документацію. Також за результатами природно-сільськогосподарського районування складаються карти та схеми, на яких відображаються інформація про структуру сільськогосподарських угідь, якісний стан ґрунтів, наявність цінних угідь та інше. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування земель встановлюється на основі наказу Державного комітету України по земельним ресурсам від 10 листопада 2004 р. № 366 «Про затвердження методичних рекомендації щодо здійснення природно-сількогосподарського районування (зонування) земель» [44].

Еколого-економічне районування визначає ступінь перетворення навколишньо-природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання природних ресурсів, характеристику природноресурсового потенціалу, стійкість природного середовища до антропогенного навантаження, несприятливі природно-антропогенні процеси та еколого-економічну оцінку території.

За допомогою протиерозійного районування земель можна визначити стан деградованості ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміку, природні та антропогенні передумови розвиту ерозії.

На основі методичних рекомендацій, затверджених Державним комітетом по земельним ресурсам України від 28 грудня 2004 року № 420, протиерозійне районування земель здійснюється у три стадії:

·   підготовча діяльність;

·   складання схем та карт районування;

·   еколого-економічна характеристика одиниць районування [43].

Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів зі встановленням вимог щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови [28]. Це є одним з яскравих прикладів, коли здійснюється забезпечення збалансованого використання земельної території не тільки для розвитку економічної сфери суспільної діяльності, а й для забезпечення екологічних пріоритетів, що в цілому є одним із завдань правової охорони земель.

Таким чином, планування використання та охорони земель, як функція державного управління землями - це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробленні та затвердженні містобудівної документації, відповідно до якої здійснюється забудова та використання земель населених пунктів і прилеглих до них земель. В Україні така діяльність регулюється Земельним кодексом України [3], Законом України «Про основи містобудування» [26], Законом України «Про Генеральну схему планування території України» [10] та інші нормативно-правові акти.

У цілому ж на підставі вищевикладеного, можна стверджувати, що планування в галузі використання та охорони земель - це діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, яка полягає у створенні та провадженні перспективних програм використання та охорони земельних ресурсів, враховуючи економічні, екологічні, історичні, демографічні, географічні та інші особливості певної території, а також прийняття та реалізацію на їх основі певних рішень.

Також важливо зазначити, що планування в галузі використання та охорони земель є формою правового забезпечення охорони земель. Основними формами державного планування використання та охорони земель є природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, протиерозійне районування і зонування земель, тобто поділ території з урахуванням природних та агробіологічних вимог щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також територій, які мають відповідну схожість за визначеними ознаками.

.3 Землеустрій

Відповідно до чинного законодавства України землеустрій - являє собою сукупність соціальних, економічних та екологічних заходів, що спрямовані на регулювання земельних відносин і раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил [19, ст. 1].

Правову основу здійснення землеустрою в Україні становить: Земельний кодекс України [3]; Закон України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» [37]; Закон України «Про землеустрій» [19] та інші нормативно-правові акти.

Водночас фахівці звертають увагу на тісний зв'язок між землеустроєм та плануванням в галузі використання та охорони земель.

В чинному законодавстві України та у відповідній літературі зазначається, що метою землеустрою є: забезпечення раціонального використання та охорони земель; створення сприятливого екологічного середовищя; поліпшення природних ландшафтів [3, ст. 182].

Необхідно наголосити, що землеустрій виконує важливу роль в системі правового забезпечення охорони земель. Так за допомогою землеустрою забезпечується:

·   надання інформації для правового, екологічного, економічного і містобудівного регулювання земельних відносин на різних рівнях (національному, регіональному, локальному і господарському) шляхом встановлення особливого режиму та умов використання та охорони земель;

·   організація території установ, підприємств, організацій за для створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень у використанні та охороні земель категорії несільськогосподарського призначення;

·   організацію території сільськогосподарських підприємств, організацій та установ за для створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, посівних площ, удосконалення структури і розміщення земельних угідь системи сівозміни, пасовищезміни, сінокоси;

·   встановлення і закріплення меж адміністративно-територіальних утворнь, територій природно-заповідного фонду України та іншого природоохоронного призначення, наприклад оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

·   розробка та виконання системи заходів із землеустрою для відновлення та підвищення родючості ґрунтів, збереження природних ландшафтів, захисту земель від ерозії, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації тих деградованих і малопродуктивних земель, що цього потребують запобігання іншим негативним явищам, що спричиняють погіршення стану земель;

·   механізми прогнозування, планування і організації раціонального використання та охорони земель на різних рівнях;

·   реалізація глобальної державної стратегії щодо використання та охорони земель, вдосконалення сучасних земельних відносин, виконання програм по земельній реформі, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням різних інтересів, наприклад державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування тощо;

·   отримання інформації про якість та кількость земель, про їхній стан та інші дані, необхідних для ведення моніторингу земель, державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель [19].

Важливо наголосити на завданнях землеустрою, такими завданнями є:

·   виконання державної стратегії щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням відповідних недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів та агросистем;

·   інформаційне забезпечення економічного, правового, екологічного і містобудівного регулювання земельних відносин на різних рівнях (національному, регіональному, локальному, господарському) шляхом розробки пропозицій щодо встановлення особливого режиму та відповідних до цього умов використання земель;

·   встановлення на визначеній місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, заповідним та рекреаційним режимом, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

·   організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

·   розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, захисту земель від ерозії, висушення, підтоплення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та попередженню інших негативних явищ, що впливають на якісний стан земель;

·   здійснення системи заходів по плануванню, прогнозуванню, організації раціонального використання та охорони земель на різних рівнях (в тому чеслі на національному, регіональному, локальному і господарському);

·   організація територій несільськогосподарських підприємств, установ та організацій з метою створення умов для ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель [3, ст. 183].

Слід звернути увагу на такий важливий аспект, як суб'єкти та об'єкти землеустрою. Так, згідно чинного законодавства України, суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та місцевого саомврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, відповідно землевласники та землекористувачі. Так, згідно чинного законодавства України об'єктами землеустрою є: вся територія України; територія адміністративно-територіальної (них) одиниць (або їх окремі частин); території землеволодінь та землевикорисань чи окремі земельні ділянки. Враховуючи вище наведене можна згадати про тісний зв'язок між землеустроєм та плануванням. Оскільки як і в плануванні так і в землеустрої однакові і суб'єкти і об'єкти.

Важливо наголосити, що землеустрій може проводитися незалежно від форм власності, таки чином іноді в примусовому порядку, за наявності певних умов. Такий підхід є досить агресивних, але на нашу думку, виправданим, оскільки це дає можливість оперативно впливати на ситуацію, що в свою чергу сприяє більш якісній охороні земель. Такими примусовими підставами є: рішення суду; рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (в випадках коли вони мають таку компетенцію); укладення договорів між юридичними або фізичними особами, відповідно між землевласниками, землекористувачами і розробниками документації із землеустрою [19, ст. 25].

Варто наголосити, що важливу роль в системі землеустрою відіграє «документація із землеустрою». Так, відповідно до Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді атласів, схем, проектів, програм, спеціальних тематичних карт, технічної документації тощо [19, ст. 25]. Слід зазначити, що дана документація має наступну класифікацію: