Подолати колізійність можна шляхом упорядкування системи земельного законодавства і підтримання її рівноваги за допомогою встановлення суворої класифікації правових актів та її дотримання в процесі нормо творчості. Колізійність можна усунути підтриманням правової системи в стані функціональної рівноваги. Принциповим є усунення подвійного регулювання земельних відносин. Цілком неприпустимим вважає А.М. Мірошниченко вміщення аналогічних норм у різних галузях законодавства - прямим і неминучим наслідком цього є колізії. Усуваючи дублювання та запобігаючи йому, слід керуватися принципом: регулювання відносин повинно бути настільки загальним, наскільки це можливо. Особливі положення у земельно-правовому регулюванні слід вміщувати до законодавства зі спеціальною сферою регулювання, проте особливі положення мають право на існування лише тоді, коли це зумовлено потребою встановити специфіку в регулюванні суспільних відносин. Невиправданим, на його думку, є встановлення абстрактного співвідношення між приписами різних актів законодавства (на зразок колізійних норм, закріплених у ст. 9 ЦК [7] України, ст. 4 ГК України [2]). За правильної побудови законодавства (коли в «спеціальному» законодавстві будуть вміщені дійсно спеціальні приписи, а в «загальному» - загальні) потреби у «колізійних нормах», які визначатимуть співвідношення між різними галузями законодавства, не буде - замість них діятиме загальний колізійний принцип «спеціального закону». Якщо ж законодавство побудоване неправильно, і в «загальному» законодавстві вміщено спеціальну норму, «колізійна норма» лише шкодитиме [2, 8, 84, с 81].
С.П. Погребняк зазначає, що найбільш сприятливі умови уникнення колізій створюються тоді, коли у суб'єктів правотворчості та правозастосування існує чітке, логічно обґрунтоване єдине концептуальне право розуміння, здатне забезпечити верховенство права і правового закону; вживаються заходи щодо подолання правового нігілізму; у правотворчому процесі активно використовуються наукові досягнення, суворо виконуються правила законодавчої техніки [92, с. 15]. Серед превентивних або попереджувальних заходів проти виникнення колізій О.В. Майстренко відзначає такі: прогнозування та планування нормотворчої діяльності; удосконалення законодавчої техніки; проведення правової експертизи нормативно-правових актів; систематизація законодавства [81, с 16].
Підсумовуючи, слід зазначити, що з метою створення оптимальної моделі правового регулювання земельних відносин важливо розробити дієвий механізм подолання колізійності земельного законодавства України. Під механізмом подолання колізійності земельного законодавства слід розуміти сукупність правових засобів, способів і процедур, спрямованих на запобігання появі нових, усунення снуючих колізій у земельному законодавстві України. До структури механізму подолання колізійності земельного законодавства України належать такі компоненти: нормо творчість, колізійні норми і систематизація земельного законодавства. З метою запобігання колізійності земельного законодавства потрібно розробити ряд правових засобів, способів і процедур, спрямованих на запобігання виникненню колізій, основними з яких є колізійні норми [97, с. 93].
Загалом же у процесі реформування земельних відносин без послідовного оновлення земельного законодавства неможливо обійтися. Проте в даному випадку не йдеться про повне руйнування існуючого земельно-правого режиму, а лише про коригування земельно-правових норм, спрямованих на формування нових, не відомих раніше земельних відносин. Слід зазначити, що поспішати з оновленням земельного законодавства не варто, оскільки в стислі терміни у поєднанні з великим обсягом законопроектів важко уникнути суперечностей, помилок, недоліків, часом поверхових і непродуманих рішень.
Також в нинішніх умовах докорінного оновлення земельного законодавства України важливого значення набуває його систематизація. У сучасному земельному законодавстві України нерідко зустрічаються суперечливі правові положення, викликані політичними і економічними інтересами різних політичних сил. З часу прийняття ЗК України виникла потреба систематизації всього нормативно-правового матеріалу в галузі використання та охорони земель на предмет його очищення від великої кількості зайвих положень і консолідації існуючих приписів земельного законодавства. Правильно проведена систематизація забезпечить стабільність земельного законодавства і сприятиме зміцненню режиму законності в земельних правовідносинах. Упорядкування нормативно-правового матеріалу може відіграти мобілізаційну роль у правотворчому процесі, а ефективне використання способів систематизації дасть змогу виявити і своєчасно заповнити прогалини в чинному земельному законодавстві України.
Визначаючи мету систематизації законодавства, В.Ф. Сіренко, Н.М. Пархоменко, С.В. Бобровник виділяють: поглиблення демократичної та гуманістичної природи законодавства, надання йому стабільності та стійкості; підвищення ролі законів, поглиблення правового регулювання відносин; створення технічно відпрацьованого, досконалого за формою, зручного для користування законодавства; стабілізація правопорядку в державі тощо [101, с 8-9].
Без систематизації нормативно-правових актів, зазначають фахівці, неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки в процесі правотворчості.
Враховуючи значну кількість нормативно-правових актів земельного законодавства, високий рівень колізійності його приписів, наявність прогалин та інших дефектів земельно-правового регулювання, потреба в його систематизації назріла давно. Проведення систематизації спрямоване на пошук та усунення колізій, виявлення неефективних норм та їх заміну на більш ефективні правові приписи, розчищення накопиченого правового матеріалу шляхом усунення дублювання правового регулювання та не чинних норм, виявлення прогалин правового регулювання земельних відносин та їх заповнення, упорядкування норм земельного права та приведення їх у певну систему з метою підвищення ефективності правового регулювання земельних відносин в Україні. Необхідність систематизації зумовлюється також процесами реформування земельних відносин та кардинальним оновленням концепції земельно-правового регулювання в нашій державі [74, с 75-76].
Для усунення наявних недоліків сучасного земельного законодавства потрібна його систематизація, тобто діяльність, спрямована на впорядкування масиву нормативно-правових актів, приведення їх в єдину та узгоджену систему. Сучасна систематизація земельного законодавства - складний процес пізнання суспільної практики регулювання земельних відносин, вимог, що нею висуваються, і нормативного закріплення цих вимог у законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах. Юридичні норми, що регулюють земельні відносини, повинні бути приведені у відповідність з новим рівнем економічного розвитку [99, с 186].
У сучасних умовах систематизація законодавства здійснюється за допомогою класичного техніко-юридичного арсеналу методів (способів, прийомів), засобів і форм. Стосовно форм систематизації нормативно-правових актів, то в цілому фахівці-теоретики виокремлюють такі: 1) збір органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями чинних нормативних актів, їх опрацювання й розташування за визначеною системою, зберігання, а також видача довідок для заінтересованих осіб за їх запитом (облік); 2) підготовка й видання різного роду збірників (інкорпорація); 3) підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів (консолідація); 4) підготовка і прийняття нових актів, які охоплюють як норми попередніх актів, так і нові нормативні приписи (кодифікація) [100, с 33-34]. Основними результатами процесу систематизації є такі: правове регулювання широкого спектра нормативно-правових актів, урахування їх специфіки та особливостей упорядкування; виключення або принаймні обмеження дублювання норм різними галузями законодавства; усунення прогалин; подолання колізій у законодавстві; створення умов відповідної юридичної кваліфікації [99, с. 185].
Своєрідною й обов'язковою підготовчою стадією систематизаційного циклу законодавства, на думку О.В. Зайчука, є його ревізія, зміст якої полягає в тому, щоб у офіційному порядку визнати такими, що втратили силу чи є зміненими ті акти, сфера дії яких припинена або скасована новим законодавством [63, с. 19]. Найпростішою формою систематизації законодавства є облік, який здійснюється шляхом упорядкування нормативно-правових актів у спеціальні предметні блоки. Організація обліку має базуватися на таких основних принципах: повнота інформаційного масиву, що забезпечує фіксацію й видачу всього обсягу довідкової інформації, відсутність у ньому прогалин і упущень; достовірність інформації, яка базується на використанні офіційних джерел - опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені до інформаційного фонду; зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку потрібних даних про право [100, с 32].
Склалися об'єктивні передумови для активного використання такої форми систематизації, як інкорпорація, яка не вносить змін у зміст нормативно-правових актів, а обмежується лише зовнішньою обробкою нормативного матеріалу. Інкорпорація спрямована на впорядкування нормативно-правових актів шляхом їх зовнішнього опрацювання і систематизованого (у хронологічному, предметному або іншому порядку) об'єднання в єдиному збірнику. На стадії хронологічної та систематичної інкорпорації виявляється вся сукупність нормативно-правових актів земельного законодавства. Інкорпорація законодавства забезпечує зручність користування нормативно-правовими актами, сприяє ліквідації прогалин і суперечностей, дає змогу усунути необґрунтовані посилання на наявність або відсутність певних правових приписів [46, с 1].
Інкорпорація сприяє найбільш ефективному використанню способів і прийомів законодавчої техніки при складанні тексту кодексу; дає змогу уникнути потрапляння в текст норм тимчасового, оперативного характеру, сприяє врахуванню всіх бланкет-них норм. Одним із перспективних напрямів удосконалення земельного законодавства можна розглядати систематизацію його понятійного матеріалу. Як зазначалося, у даний час цей напрям є досить актуальним у зв'я3 з введенням до земельного законодавства великої кількості нових понять і їх визначень. Ефективною вважаємо існуючу традицію розміщувати в законах спеціальні статті, що містять роз'яснення понять (термінів), які використовуються в даному конкретному акті. Сучасне земельне законодавство складається з великої кількості мінливих нормативно-правових актів. Тому особливої уваги потребує інкорпорація земельно-правових дефініцій, що являють собою найбільш стабільну складову законодавчого матеріалу. Систематизація понятійного матеріалу, що використовуються в законодавстві, є найбільш актуальною і реально здійсненною [50, с 83].
Формування системи термінів і понять, закріплених у земельному законодавстві України, надзвичайно важливе, оскільки непоодинокими є випадки різного формулювання одних і тих самих термінів у різних нормативно-правових актах, крім того, поняття, що вживаються в законах, не завжди правильно деталізуються в підзаконних норматив-но-правозих актах. Інкорпорація дефініцій дасть можливість виявити суперечливість і неоднозначне тлумачення нормативно закріплених понять, виявити найбільш правильні терміни, сприятиме їх коригуванню в процесі законотворчої діяльності, усунути дублюючі дефініції.
Після проведення інкорпорації потрібно здійснити систематичне ірупування текстів нормативно-правових актів та їх аналіз. Тут може бути ефективно використано такий спосіб поліпшення стану нормативної бази, як консолідація. Консолідація земельного законодавства являє собою форму систематизації законодавства, яка полягає в ліквідації множинності та неузгодженості близьких за змістом нормативно-правових актів шляхом укрупнення їх, об'єднання в один без внесення змін у їх зміст або внесення незначних змін [55, с 12].
Динамічний розвиток земельного законодавства актуалізує проблеми його кодифікації. Незважаючи на досить активну діяльність органів державної влади щодо модернізації змісту і самої системи законодавства України, проблема залишається нерозв'язаною, однією з найскладніших і гострих у сучасній правовій теорії та законодавчій практиці [59, с 95].
Кодифікація земельного законодавства України повинна розглядатися як складова частина роботи по впорядкуванню всієї правової системи країни, тобто як елемент продуманої і послідовної концепції правової політики України, що визначає напрями та форми вдосконалення і розвитку сучасної Української держави та вітчизняної правової системи [96, с. 175]. Кодифікація становить діяльність, спрямовану на переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового, узагальнюючого, юридично цілісного і внутрішньо узгодженого кодифікованого акта [78, с. 129]. С.В. Бобровник і Н.М. Оніщенко під кодифікацією розуміють діяльність правотворчих органів держави щодо створення нового систематизованого нормативно-правового акта, яка здійснюється шляхом глибокої і всебічної переробки чинного законодавства і внесення до нього суттєвих змін [101, с. 155]. При цьому важливо, що предметом упорядкування при кодифікації є не лише нормативно-правові акти, а й безпосередньо юридичні норми. Безсумнівно, для досягнення позитивних результатів практичні дії щодо застосування кодифікації повинні бути скоординовані з науковим осмисленням проблеми і потребують системного теоретичного обгрунтування.
В результаті кодифікації як форми систематизації можуть створюватися не лише кодекси, і самі кодифікаційні акти далеко не завжди можуть мати всеосяжний характер і вирішувати всі питання правового регулювання відповідної галузі суспільних відносин [102, с. 12-13]. У разі необхідності кодифікуються правові норми, що формують один правовий інститут, регулюють окремі види суспільних відносин.
Розроблення нового кодексу вимагає системної роботи з переструктурування наявного кодексу і законів. Проте в дійсності цього не відбувається. Створення в Україні нових кодексів і перероблення наявних не супроводжується проведенням глибокої кодифікації: немає не тільки єдиного підходу до процесів кодифікації, завдяки якому різні кодекси та закони взаємоузгоджують-ся, відсутнє також опрацювання всіх законів, що їм передують, і тих, що мають прийматися після кодифікації. Такі кодифікаційні процеси останнім часом розгортаються всупереч самому розумінню кодифікації як утворенню якісно нового рівня законодавства, який досягається завдяки докорінній переробці чинних нормативних положень.
Слід зазначити, що прийняття 3емельного кодексу України не призупинило процесів кодифікації земельного законодавства. Як зазначає В. І. Андрейцев, кодекс більшою мірою схематизував форму законодавчого акта, але, як правило, далі узагальнень та набору банкетних норм так і не пішов, оскільки далася взнаки не зовсім виважена доктрина механізму правового регулювання земельних правовідносин, він не став навіть логічним продовженням у правовому регулюванні тих новацій, які були запроваджені попереднім ЗК України. Це не випадково призвело до суперечностей великої частини його правових норм, відмови від деяких правових інститутів, підінститутів земельного права [47, с 422].
Отже, проведена кодифікація земельного законодавства на сьогодні вже не відповідає тенденціям розвитку регулювання земельних відносин. Ю.С. Шемшученко виділив три групи проблем, які постали перед науковцями і практиками з прийняттям ЗК України: методологічна недосконалість Кодексу як акта прямої дії, яким передбачається прийняття цілої низки законодавчих актів на його розвиток; розробка системи організаційних заходів, які мають здійснюватись підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, спрямованих на реалізацію норм ЗК; формування парадигми науки земельного права [108, с 43].
В основу кодифікації земельного законодавства, на думку А.М. Мірошниченка, повинні бути покладені такі принципові положення: відхід від традиційного для радянського земельного права «тотального» поділу земель на категорії і підвищення натомість ролі планування земель, підвищення ефективності використання та розпорядження землями державної власності шляхом передачі функцій із розподілу та перерозподілу цих земель уповноваженому центральному органу виконавчої влади, перегляд системи прав на земельні ділянки, що передбачатиме, зокрема, відмову від права постійного користування земельними ділянками, реформування засад здійснення землевпорядкування шляхом створення уніфікованої землевпорядної процедури, яка даватиме змогу здійснювати землеустрій, у тому числі примусово, з метою усунення недоліків у структурі землекористування, гармонізація земельного законодавства із законодавством Європейського Союзу [85, с 5]. Послідовність кодифікаційних робіт має включати: інвентаризацію чинного земельного законодавства; виявлення колізій та прогалин, повторів та їх усунення; переробку нормативного матеріалу відповідно до концептуальних засад кодифікації; напрацювання тексту нормативного акта; підготовку тексту змін до актів чинного законодавства, вироблення переліку актів, що підлягають скасуванню [84, с 125].