Важливо зазначити, що реалізація даної ідеї можлива лише за умови впровадження вище згаданих ініціатив. Таким чином необхідно створити незалежний фонд, в якій чітко будуть кошти з вище згаданих процедур, та з якого будуть чітко будуть повертатися суб'єктам плати за землю. Звичайно для реалізації даної ідеї в життя необхідно провести зміни в законодавстві. Для цього необхідно:
· внести зміни до Земельного кодексу України [3] та інших законодавчих актів які регулюють данні питання а саме необхідно створити нові положення та норми, які будуть закріплювати існування даного положння на законодавчому рівні;
· створити підзаконний акт, наприклад на основі наказу Кабінету міністрів України. Міністерства аграрної політики України, Державного комітету по земельним ресурсам України постанову, яка б встановлювала порядок діяльності даного фонду і функціонування даного «спеціального фонду»;
Отже виникає питання, що дасть даний механізм (фонд) і впровадження вище згаданих ініціатив ? За умов створення даного фонду можна буде вирішити ряд проблемних питань, а саме:
. При наявності даного фонду і виконання вище згаданих ініціатив збільшити кількість коштів які будуть отримувати землевласники і землекористувачі за проведення заходів по охороні земель. Таким чином вони, тобто землевласники і землекористувачі будуть мати додаткову мотивацію, що призведе до якіснішого стану земельного фонду України.
. Враховуючи роботу Українського казначейства це зменшить можливість несвоєчасної виплати компенсації землевласникам і землекористувачам за заходи які вони впроваджують для охорони земель і ґрунтів, що буде для них додатковою мотивацією.
. Це дає можливість уникнути непотрібних бюрократичних процедур, яка відповідно зменшити можливість корупції в органах державної влади, що в свою чергу буде додатковою мотивацією для землевласників і землекористувачів.
Важливо наголосити, що дана пропозиція можлива лише в випадку реалізації вище згаданих ініціатив та чіткої координації органів державної влади та місцевого самоврядування !
Підсумовуючи стимулювання раціонального використання і охорони земель - це механізм ціноутворення, кредитування, пільгового оподаткування, виділення бюджетних та позабюджетних коштів, компенсації зниження доходів тощо, за допомогою якого забезпечується раціональне використання земельних ресурсів, створюються сприятливі умови для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, збереження та відтворення родючості грунтів, захисту земель від негативних наслідків антропогенної діяльності людини.
В даному розділі розглядалися основні правові форми охорони земель, було визначено поняття даних форм, їх субєкти і обєкти, основну нормативно правову базу, головні особливості та важливі аспекти.
Для вирішення деяких проблемних питань необхідно створити загальнодержавну програму охорони земель, в яку окремо винести кожну з цих форм.
Крім цього на законодавчому рівні необхідно не обхідно закріпити поняття державної комплексної системи спостереження за станом земель і ґрунтів, оскільки на сьогодні дане поняття не закріплено.
Також необхідно створити спеціальний
фонд з якого землевласники і землекористувачі будуть отримувати кошти за заходи
які вони вчиняють по охороні земель і ґрунтів.
Розділ 3. Актуальні проблеми правового
забезпечення охорони земель в умовах земельної реформи
3.1 Проблеми щодо правового забезпечення заходів
у галузі охорони земель
Про стан в галузі охорони земель зазначено в пункті 1.2 даної роботи, тому підвищення ролі правового регулювання земельних відносин потребує впорядкування системи чинного законодавства, що передбачає одночасне оновлення системи законів шляхом прийняття нових та удосконалення існуючих нормативно-правових актів. До конкретних недоліків чинного законодавства фахівці, як правило, відносять: невизначеність пріоритетів у прийнятті законодавчих актів; нестабільність та внутрішню суперечливість законодавчих актів і окремих їх норм; диспропорцію у співвідношенні законів та підзаконних актів; недостатню наукову обґрунтованість частини законодавчих актів, їх декларативність та без адресність тощо.
На сьогодні потрібен комплексний підхід до питань забезпечення верховенства закону в галузі земельних відносин, що особливо важливе для нашої країни, яка завжди страждала від правового нігілізм. Чинне земельне законодавство не повною мірою відповідає завданням розвитку нашої країни, його непрозорість гальмує розвиток економіки, а невиразність знижує обсяг інвестицій, що залучаються в економіку. Земельне законодавство в цілому характеризується недостатньою цілісністю для ефективного регулювання земельних відносин; наявністю суперечностей, прогалин і неоднозначних положень; відсутністю норм, що сприяють розвитку ринкових механізмів землекористування й охорони земель; наявністю міжгалузевих суперечностей; відсутністю комплексного підходу в правовому регулюванні земельних відносин.
Перспективи подальшого удосконалення земельного законодавства загалом та правової охорони земель зокрема визначається станом правотворчих процесів, що відбуваються сьогодні в Україні, виявленням їх переломного характеру, зумовленого якісно новим станом суспільства і держави і, внаслідок цього, якісно новими завданнями, що стоять перед вітчизняним земельним законодавством.
Для забезпечення узгодженості існуючого масиву земельного законодавства України в законотворчій роботі вирішенню підлягають такі взаємопов'язані завдання: удосконалення чинних земельних законів; ліквідація прогалин правового регулювання земельних відносин; подолання колізійності земельного законодавства; розробка рекомендацій стосовно подальших напрямів розвитку земельного законодавства; забезпечення розв'язання правотворчих проблем. Серед способів і засобів удосконалення земельного законодавства можна виділити демократизацію, науковість, планування, матеріально-технічне забезпечення тощо.
Одним з першочергових завдань є подолання прогалин та усунення колізій у земельному законодавстві України, у тому числі у сфері правової охорони земель. Доводиться констатувати той факт, що в сучасних умовах земельному законодавству не вдається уникнути прогалин у правовому регулюванні земельних відносин, їхня відсутність можлива лише теоретично, але не реальна з практичного погляду.
Законодавець через суб'єктивні причини чи рівень розуміння невідкладності законодавчої діяльності не реагує вчасно на пропозиції науковців щодо удосконалення актів законодавства, тому, як вважає Р. Б. Шишка, виник розрив між станом наукового обґрунтування шляхів подолання зіткнення, недосконалості окремих актів законодавства та його норм [111, с. 65].
Прогалини в сучасному земельному законодавстві України являють собою негативне явище, що дестабілізує суспільні земельні відносини. Деструктивний потенціал прогалин у земельному законодавстві особливо небезпечний під час проведення земельної реформи. [98, с. 234]. У сучасних умовах розвитку законодавчої бази виникає велика кількість проблем суб'єктивного та об'єктивного характеру, які не сприяють ефективній реалізації всіма суб'єктами суспільних відносин їх прав та обов'язків. Така ситуація зумовлена рядом порушень у процесі законотворчої роботи. Серед них Н.М. Пархоменко виділяє: невідповідність деяких положень ряду нормативно-правових актів основним принципам Конституції України; існуючу практику внесення змін до чинних законів підзаконними нормативно-правовими актами, що ускладнює процес реалізації законодавства; паралельне існування нормативно-правових актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин, але видані в різний час різними органами державної влади і за змістом суперечать одне одному; відсутність необхідної узгодженості і взаємозв'я3 між нормативно-правовими актами, що ускладнює процес їх реалізації; недосконалість змісту нових нормативно-правових актів, що знаходить прояв у неповноті регулювання певних питань, що у свою чергу усуває можливість скасування раніше прийнятих актів, окремі положення яких стосуються проблем, не врегульованих новим нормативно-правовим актом; необґрунтованість і недоцільність використання складної термінології, запозичення іноземних формулювань, які роблять законодавчі акти незрозумілим і недоступним для сприйняття [90, с. 141].
Причинами прогалин у законодавстві є невміння законодавця відобразити у нормативних приписах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первинна прогалина); невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (вторинна прогалина); технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки. Наявність прогалин у законодавстві потрібно розглядати як об'єктивне явище, якого неможливо уникнути навіть за найбільш досконалої і детальної правової регламентації. Водночас законодавцю потрібно докладати максимум зусиль для вирішення найбільш важливих правових питань уже під час прийняття нормативно-правових актів. Але якщо все ж таки певне питання не було вирішено безпосередньо при прийнятті правового акта, то в такому разі оперативність заповнення прогалин є, наголошує В.А. Кройтор, необхідним складником процесу повноцінної реалізації поставлених перед законом цілей [77, с. 181].
На думка ТО. Коваленко прогалиною в земельному законодавстві є відсутність нормативно-правового акта певної законодавчо визначеної форми, який повинен регулювати ті чи інші земельні відносини [73, с. 58]. Наприклад, В.Д. Сидор вважає, що неможливо для врегулювання кожного виду суспільних земельних відносин приймати окремий нормативно-правовий акт, тому прогалиною в земельному законодавстві слід вважати відсутність конкретної норми в нормативно-правовому акті [98, с. 233].
Загалом, земельне законодавство містить чимало прогалин. У літературі висловлюється думка, що заповнення прогалини фактично означає заповнення пропуску у тілі права, подолання ж прогалини означає перехід через прогалину без заповнення її суті. Тому роль засобів, спрямованих на заповнення прогалин, можуть відігравати лише ті явища, які юридичною наукою розуміються як джерела права [105, с. 14]. Проте, як зазначає Н.М. Пархоменко, подолання прогалин у законодавстві шляхом застосування права чи закону для України не є традиційним, тому, як правило, прогалини усуваються шляхом видання нового правового акта, який або вносить зміни до попереднього акта, або його скасовує [91, с. 14].
Загальновідомим є факт, що неповнота правового регулювання земельних відносин відкриває шлях для реалізації творчих можливостей право застосовних органів при виборі засобів своєї діяльності, проте правову невизначеність у вирішенні земельних питань потрібно долати не на власний розсуд, а таким чином, щоб отримане у результаті рішення було справедливим, не порушувало верховенство закону. Для цього необхідні чіткі, науково обґрунтовані орієнтири, розробка яких набуває актуальності в сучасних умовах трансформації земельних відносин.
Загалом же подолання прогалин у земельному законодавстві передбачає їх усунення у процесі підвищення ефективності діяльності Верховної Ради України, спрямованої на остаточну ліквідацію правової неврегульованості земельних відносин; нормативне і казуальне заповнення. При цьому нормативне заповнення прогалин у земельному законодавстві здійснюється за допомогою інтерпретаційної діяльності органів, що володіють компетенцією у сфері делегованого тлумачення нормативних актів, а казуальне - реалізується посадовими особами органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в галузі використання та охорони земель у процесі здійснення конкретної право застосовної діяльності.
Також сьогодні досить гостро постала проблема колізійності чинного земельного законодавства України. Стабільність правового регулювання земельних відносин багато в чому залежить від якісного стану системи земельного законодавства, яка на сьогодні незбалансована і має внутрішні суперечності. Як свідчить практика, реалізація чинних актів земельного законодавства недостатньо результативна. Серед основних причин низької ефективності регулятивних можливостей земельного законодавства можна виділити проблему його колізійності. Суперечності з ключових питань прав вого регулювання земельних відносин в Україні знижують ефективність механізму правового регулювання, тому необхідний чіткий механізм запобігання і розв'язання, подолання й усунення такого явища, як колізійність, що перешкоджає розвитку земельного законодавства України.
Як наголошують фахівці, земельне законодавство розвивається в період проведення правових реформ, і законодавцеві у цих умовах поки що не вдається створити збалансоване земельне законодавство й усунути всі колізії.
Колізійність законодавства - явище об'єктивне. Воно полягає у розбіжностях змісту двох або більше законодавчих актів, прийнятих з одного і того самого питання. Колізії заважають правильному застосуванню законодавства і таким чином знижують його ефективність. Причини колізійності, на думку Ю.С. Шемшученка, пов'язані насамперед з якістю нашого законодавства, з недостатньо системним характером його розвитку [109, с. 6]. Тому розвиток будь-якої галузі національного законодавства на сучасному етапі неможливий без підвищення ефективності правового впливу на власний предмет правового регулювання. Вирішення цього завдання лежить, у тому числі, і в площині боротьби з колізійністю законодавства, яка полягає, як вважає Н.І. Хлуденьова, у пошуку можливих способів, засобів, процедур запобігання і вирішення можливих або вже існуючих у ньому колізій [106, с. 5].
Юридична колізія являє собою зумовлену об'єктивними і суб'єктивними факторами суспільного розвитку формальну суперечність (відмінність) між нормами права (комплексами правових норм), між нормами права і актами тлумачення, спрямованими на регулювання одних і тих самих суспільних відносин, що породжує складнощі в правозастосуванні [52, с 16]. Негативні колізії в законодавстві дають підстави для альтернативного вибору найбільш зручної, «сприятливої» норми у процесі вирішення конкретної справи, створюючи таким чином реальні можливості ігнорування правопорядку та законності в процесі реалізації норм законодавства, деформують правову культуру і породжують правовий нігілізм, елементарну неповагу до чинного земельного законодавства і в цілому до системи державно-правового забезпечення. Колізії відкривають можливості для прояву суб'єктивізму осіб у процесі застосування правових норм [48, с 58].
Домінуючими причинами колізійності сучасного національного законодавства, як зазначає Д.Д. Лилак, є концептуальні, серед яких найважливішими є радикальні суспільні зміни і перетворення, які відбуваються в процесі економічної, правової та політичної реформ [80, с 3]. До причин виникнення колізій М.В. Оніщук також відносить практику прийняття нормативних актів органами виконавчої влади, насамперед центральними, з перевищенням їх компетенції. У результаті в нормативну систему «вливається» значна кількість правових приписів відомчого характеру, що суперечать положенням законів [89, с 12].
Також слід відзначити, що великий обсяг земельного законодавства призводить до того, що одні й ті самі правовідносини регулюються багатьма актами, часто - по-різному, що спричиняє правові колізії. При цьому потрібно відзначити одну дуже важливу тенденцію: нові акти нерідко переповнені положеннями, що дослівно або майже дослівно відтворюють положення вже діючих.
Колізійність земельного законодавства України слід розглядати як зумовлений об'єктивними і суб'єктивними факторами суспільного розвитку стан формальної суперечності між нормами права, спрямованими на регулювання одних і тих самих відносин у галузі раціонального і цільового використання, комплексного відтворення та ефективної охорони земель, що породжує труднощі в право застосовній діяльності. Серед факторів, що спричиняють колізійність земельного законодавства України, можна виділити об'єктивні і суб'єктивні.