Важливе значення має також захист ґрунтів від деградації в результаті водної і вітрової ерозії, підвищення родючості та біологічної продуктивності земель. Ця діяльність є одним з найбільш актуальніших аспектів охорони земель, рівно як й діяльність щодо рекультивації земель, будівництво тощо.
Гострота проблеми, яка пов'язана з охороною земель в Україні від забруднення та псування, нагальна потреба у їх вирішенні потребують дієвих заходів впливу, зокрема правового характеру. Крім цього, вирішення проблем охорони земель від забруднення та псування повинно здійснюватися на державному рівні, а сама діяльність щодо проведення землеохоронних заходів має бути систематичною та спиратися на належну правову базу, для цього необхідно створення ті існування реальної національної програми, яка буде спрямована на модернізацію земельних і відображення реального стану і перспектив розвитку земельного законодавства та інститут правової охорони земель.
Варто зазначити, що необхідність та важливість дослідження правових засад охорони земель в Україні від забруднення та псування обумовлена також реалізацією права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що гарантовано статтею 50 Конституції України, тобто конституційних прав громалянина [1].
Не зважаючи на численні проблеми, пов'язанні з охороною земель в Україні, є й позитивні аспекти, зокрема в останні роки суттєво оновлюється законодавство, частина з якого є актуальною та необхідною. Так, наприклад, наявність в Конституції України основних засад повязаних з інститутом охорони земель, які трансформувалися та трансформуються в Земельний кодекс України, Закон України "Про охорону земель" [28], Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" [29] тощо. Крім цього, з Земельного кодексу України в спеціальне законодавство (наприклад, Закон України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах") трансформується ряд положень та норм.
На сьогодні величезний вплив на вітчизняне законодавство мають євроінтеграційні прагнення України, які на сьогодні є домінуючими. Так, відповідно до першого розділу "Програми інтеграції України до Європейського Союзу" створення умов для набуття Україною членства в європейському союзі, насамперед, необхідність проведення відповідних реформ на основі реалізації Україною західних стандартів з поступовим досягненням відповідності Копенгагенським критеріям, а згодом Мадридським. Так, відповідно до пункту четвертого даної угоди одним із критеріїв є якість життя та охорона навколишнього середовища, яка, в свою чергу, включає охорону земель як одну з найважливіших складових навколишнього природного середовища [39].
Важливо також згадати про загальну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності [17].
Дана програма важлива, оскільки вона передбачає зміни в структурі земельного фонду України шляхом віднесення частини земель господарського призначення до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи. Крім самої програми діє також Закон України "Про екологічну мережу України" [14].
В літературі та зокрема в даній роботі можна постежити іншу класифікацію етапів розвитку земельного законодавства та інститут правової охорони земель, але я пропоную іншу класифікацію. Я вважаю, що визначальний вектор розвитку земельного і інституту правової охорони земель сформований радянською ідеологією. Отже розвиток законодавства у сфері земельного права і інституту правової охорони можна поділити на три етапи:
1. Дорадянській етап, який бере початок з п'ятого століття до початку двадцятого (1917 року). Даний етап характеризуються появою перших землеохороних норм та їх закріпленням в тогочасному законодавстві.
2. Радянський етап, який датується 1917-1991 рр. Даний етап характеризується зародженням та розвитком законодавства в сфері охорони земель.
3. Сучасний (новітній етап), який пов'язаний з постановою Верховної Ради України «Про земельну реформу», яка проголосила початок земельної реформи. Даний етап обумовлюється подальшим розвитком земельного законодавства України з метою правового забезпечення екологічно виваженого, сталого використання земель та їх охорони, забезпечення екологічно безпечного довкілля для життя і здоров'я людей.
Отже підсумовуючи якщо коротко описати сучасний стан законодавства в галузі охорони земель, то слід звернути увагу, що сучасне законодавство перебуває в етапі трансформації, воно швидко оновлюється. Величезний вплив має євро-інтеграційні плани України, частково є нестабільним, в ньому існують законодавчі прогалини, воно потребує якісної зміни та вдосконалення. Далеко не в усі стратегічних напрямкам, діяльність держави і її органів є ефективною.
Отже, на підставі аналізу чинного законодавства України та спеціалізованої літератури було детально розглянуто різні аспекти правової охорони земель і ґрунтів, від забруднення і псування. На основі думок різних вчених та аналізу реального стану даного інститут сформульовано поняття правової охорони земель, яке можна закріпити в чинному законодавстві України, зокрема в Земельному кодексі України та в Законі України «Про охорону земель».
Також на протязі всього розділу висвітлювалися окремі аспекти правової охорони земель, які дали можливість визначити її зміст.
Під час аналізу становлення та розвитку інституту правової охорони земель, вдалося дослідити усі етапи його розвитку, і таким чином зробити класифікацію етапів рзвитку даного інституту.
Аналізуючи сучасний стан даного інститут можна стверджувати, що в цілому земельне законодавство та даний інститут зокрема перебуває в етапі трансформації, вони швидко оновлюється. Величезний вплив має євро-інтеграційні плани України, частково є нестабільним, в ньому існують законодавчі прогалини, воно потребує якісної зміни та вдосконалення. Далеко не в усі стратегічних напрямкам, діяльність держави і її органів є ефективною.
Для виправлення даної негативної
ситуації необхідно створити реальну програму охорони земель.
Розділ 2. Аналіз правового
забезпечення основних заходів у галузі охорои земель
.1 Державна комплексна система спостереження за
станом земель
Відповідно до змісту ст. 22 «Закону України про охорону земель» Державна комплексна система спостереження за станом земель є складовою системи заходів у галузі охорони земель [28]. У ст. 23 Закону України «Про охорону земель» зазначається, що державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг [28].
Важливо зазначити, що ні в чинному законодавстві, ні в літературі поняття «Державної комплексної системи спостереження за станом земель» не визначено. Враховуючи положення ст. 22, 23 Закону України "Про охорону земель" [28] можна визначити дане поняття. Державна комплексна система спостереження за станом земель включає ряд конкретних заходів по обстеженню, розвідуванню стану земель і ґрунтів. Тому можна стверджувати, що Державна комплексна система спостереження за станом земель являє собою систему, яка складається з конкретних елементів (заходів). Відповідно ця система конкретних заходів спрямована на обстеження і розвідування стану земель, а здійснюється вона уповноваженими органами з питань земельних ресурсів.
Таким чином, державна комплексна система спостереження за станом земель - це система заходів, яка складається з топографо-геодезичного, картографічного, ґрунтового, агрохімічного, радіологічного обстеження і розвідування стану земель та їх моніторингу на базі діяльності уповноважених державних органів по земельним ресурсам.
Враховуючи, що картографічна та геодезична діяльність має значний вплив на створення кадастрів, необхідно розглянути дане поняття більш детально. Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність", під топографічно-геодезичною і картографічною діяльністю слід розуміти наукову, виробничу та управлінську діяльність, яка спрямована на визначення параметрів фігури, гравітаційного поля Землі, координат точок земної поверхні і їх змін у часі, створення та використання державної геодезичної та гравіметричної мереж України, мережі постійно діючих станцій супутникового спостереження, топографічних, тематичних карт, створення та оновлення картографічної основи для державних кадастрів, банків геопросторових даних та геоінформаційних систем [37].
Відповідно до ст. 1 Закону України «Закону України "Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність» під результатами топографо-геодезичної і картографічної діяльності слід розуміти геодезичні, топографічні, картографічні матеріали, продукцію, інформацію тощо [37].
Отже, виходячи зі змісту вищевикладеного, топографо-геодезична та картографічна діяльність має важливий вплив на правову охорону земель, оскільки на основі топографо-геодезичної та картографічної діяльність створюється база для ведення державного земельного кадастру.
На думку В.О. Ворошилова не випадково серед пріоритетних заходів із стабілізації та поліпшення ситуації пов'язаної з охороною земель в Україні нині є питання подальшого розвитку системи екологічного моніторингу та відповідно земельного моніторингу [54 с. 19]. Моніторинг земель входить до системи екологічного моніторингу, разом з моніторингом вод, повітря, тваринного та рослинного світу [54 с. 21].
Слід зупинитися на моніторингу та державному земельному кадастрі детально, як на одних з найбільш важливих складових державної комплексної системи спостереження за станом земель.
Слід зауважити, що моніторинг займає особливе місце в системі охорони довкіля в країнах європейського союзу, частиною якого хоче стати Україна. Зокрема, деякими регламентами Ради Європи (наприклад 1210/90 та 933/99) визначається порядок формування Європейської системи спостереження, а також інформації про стан довкілля, засади створення і основні повноваження Європейського агентства з навколишнього середовища. Агентство діє як європейська мережа для моніторингу й отримання інформації про довкілля, в тому числі і земель. З точки зору охорони земель від забруднення та псування ця інформація має важливе значення та охоплює такі складові, як рівень викидів забруднюючих речовин, стан ґрунтів, з відходами, хімічними речовинами, що можуть становити загрозу для довкілля в цілому та земель зокрема. Тому вважаю, що в контексті прагнень України до євроінтерації це важливо, оскільки з часом Україна буде користуватися даними нормами Європейського Союзу, буде закріплювати ці норми у своєму законодавстві, що вплине на систему моніторингу в Україні.
Загальне визначення поняття "моніторингу" таке: моніторинг - це регулярне спостереження за станом природних, технічних та соціальних процесів з метою їх оцінки, контролю та прогнозування [112, с. 764]. На думку В. О. Ворошилов під екологічним моніторингом слід розуміти систему спостереження за станом довкілля, природних ресурсів з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів [54, с. 21].
Юридичне визначення моніторингу земель наведено в ст. 191 Земельного кодексу України, згідно з якою моніторинг земель являє собою систему спостережень за станом земель, яка має на меті своєчасне виявлення змін у стані земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів [3, ст. 191].
Таким чином моніторинг являє собою регулярне спостереження за станом земель з метою їх оцінки, контролю та прогнозування.
Вперше ведення моніторингу земель в Україні було передбачено Земельним кодексом, прийнятим 18 грудня 1990 р. [3]. Систематичні спостереження за станом земельних ресурсів розпочали здійснюватися в нашій країні після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. "Положення про моніторинг земель".[]
Правове регулювання здійснення моніторингу земель відбувається на основі положень: Земельного кодексу України [3]; Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [29]; Закону України «Про охорону земель» [28]; Закону України «Про меліорацію земель» [21]; Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» [12], Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про моніторинг земель"; Наказу Міністерства аграрної політики “Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення”; тощо.
Процес моніторингу земель включає в себе ряд послідовних стадій, а саме: збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Важливо зауважити, що вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель та прогнозування зміни родючості ґрунтів статтею 29 Закону України «Про охорону земель» віднесені до нормативних документів із стандартизації в галузі охорони земель [28].
Інформація, яка збирається та зберігається у системі моніторингу, використовується органами державної влади та органами місцевого самоврядування для розроблення науково обгрунтованих рекомендацій і в процесі своєчасного прийняття рішень щодо поліпшення охорони земель, в тому числі від забруднення та псування, а також дає можливість пред'являти до землевласників та землекористувачів вимоги щодо усунення правопорушень щодо забруднення або псування земель. У зв'я3 з цим на законодавчому рівні встановлюється певний порядок проведення моніторингу земель, який передбачає виконання спеціальних зйомок і обстежень земель, виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю, оцінки, прогнозу, запобігання впливу негативних процесів.
Відповідно до ст. 54 Закону України "Про охорону земель" залежно від цілей спостережень та територій, які він охоплює, моніторинг земель може бути національним, регіональним та локальним:
· національний (на всіх землях у межах території України);
· регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов);
· локальний (на окремих земельних ділянках та в окремих частинах ландшафтно-екологічних комплексів) [28, ст. 54].
Цікаво зазначити, що екологічний моніторинг на відміну від моніторингу земель (ґрунтів), буває глобальний. Тобто глобальний моніторинг, пов’язаний з міжнародними науково-технічними програмами [54 с. 21].