Материал: Пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку

Джерело: [37]

Україна інтегрована у глобальний світовий ринок і вже наразі її пропозиція щодо глобальних продовольчих продуктів складає більше двадцяти товарних позицій, проте переважають товари сировинного походження. За цих умов актуальності набуває проблема формування конкурентних переваг харчових та аграрних підприємств і розвитку конкурентних відносин у контексті євроінтеграційних перспектив і посилення інтеграційних зв’язків України.

Як було визначено в результаті аналізу провідні позиції на світовому ринку серед виробників займає така вітчизняна продовольча продукція, як соняшник, мед натуральний, деякі ягоди, цукровий буряк, жито, ячмінь та ін. В цьому контексті представляє інтерес оцінити конкурентоспроможність зазначеної продукції за допомогою розрахунку індексів відносної конкурентоспроможності. Тож, за допомогою формул 1.1 - 1.7 визначимо наступні показники конкурентоспроможності продовольчих товарів:

індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA;

індекс відносної залежності від імпорту RMP;

індекс відносних торгівельних переваг RTA;

індекс виявлення порівняльних переваг RSCA;

індекс інтенсивності зовнішньої торгівлі GL.

Результати розрахунків занесемо в таблицю 2.7.

Таблиця 2.7

Характеристика індексів конкурентоспроможності окремих товарів харчової промисловості на зовнішньому ринку

Джерело: (складено та розраховано автором на основі [17, 36, 37, 38, 39])

*1) «+» - стійкі конкурентні переваги, 2) «±» - відносні конкурентні переваги, 3) «-» - відсутні конкурентні переваги

Аналізуючи значення індексів, можна дійти висновку, що незважаючи на провідне місце України на світовому ринку серед виробників окремих видів сільськогосподарської продукції, не всі товарні групи конкурентоспроможні. На це впливає ряд екзогенних та ендогенних факторів. Наприклад, низька конкурентоспроможність вітчизняного цукрового буряка на світовому агропродовольчому ринку пояснюється інтенсивною внутрішньогалузевою торгівлею зазначеною продукцією, адже індекс GL протягом усього досліджуваного періоду був більше одиниці і становив 2,000. Подібна ситуація спостерігається у молочній товарній групі, яка характеризується підвищеною інтенсивністю внутрішньогалузевої торгівлі. Про це також свідчить від’ємне значення симетричного індексу виявлення порівняльних переваг RSCA.

Полярна ситуація спостерігається у інших товарних групах, які навпаки характеризуються значними конкурентними перевагами на світовому агропродовольчому ринку, це в першу чергу стосується соняшнику.

Індекси RXA соняшнику у 2010 р. і 2013 р. був більше одиниці, що свідчить про експортну спеціалізацію країни з даного виду продукції, незважаючи на кризовий і посткризовий періоди, що безпосередньо мало вплив на всі галузі сільського господарства. Нижчим рівнем конкурентоспроможності характеризується продукція бджільництва, що пояснюється зменшенням експортних поставок меду на світовий ринок у 2010-2011 рр., що стало наслідком посухи і неврожайного року. Індекс відносної залежності від імпорту RMP майже всіх товарних груп, за винятком соняшнику, показує відсутність конкурентних невигод і демонструє низьку залежність від світового імпорту продукції, що у свою чергу є теж свідченням порівняльних конкурентних переваг. [38]

Далі проведемо оцінку конкурентоспроможності українського зерна, оскільки саме ця категорія продукції харчової промисловості займає більше 70% загального експорту всіх продовольчих товарів.

З погляду конкуренції на глобальному зерновому ринку, то тут важливе значення має географічний чинник, відповідно до чого, значні обсяги зерна експортуються морським та океанським транспортом або через транскордонне залізничне з'єднання. При цьому основними географічними конкурентами України є Росія та Казахстан, які активно користуються транзитними можливостями України під час експорту зерна в Європу та країни Пн. Африки. Європейський Союз, із яким в України є спільний кордон, є важливим конкурентом, як один із найбільших виробників зернових культур у світі, а також партнером, як один із найбільших споживачів зерна. Тому, в процесі дослідження було розраховано індекси порівняльних переваг, а також проведено їх зіставлення із фізичними та вартісними параметрами експорту зерна. [6, с. 70]

При цьому особливу увагу було приділено ціновому фактору [Дод.Ж]. [16, с. 4] Як бачимо з таблиці в додатку Ж, загальна динаміка експорту основної групи зернових культур є позитивною, проте має низку особливостей. Так, найстабільніший ріст вартісних та фізичних показників експорту спостерігався по ЄС.

Що стосується України та Росії, то для них притаманні істотні зміни в обсягах експорту, що свідчить про неврегульованість питань зовнішньої торгівлі зерновими культурами (нестабільне виробництво, мінлива зовнішньоекономічна політика, логістичні та інституційні проблеми експорту). Казахстан з аналізованої групи країн став єдиним із негативною динамікою експорту зернових. [27, с. 62]

Аналіз порівняльних переваг, водночас засвідчив їх наявність по усіх країнах. Водночас, він показав істотне переважання показників України та Казахстану над показниками Росії та, особливо, Європейського Союзу.

Об'єктивною причиною цього є частка зерна у загальній структурі експорту: для ЄС пріоритетнішим є виробництво і торгівля високотехнологічними товарами, для Росії - енергоносіями; для Казахстану і України - експорт зерна є одним із основних в структурі зовнішньої торгівлі (1,74% та 5,25 відповідно проти 0,4% для ЄС та 0,2% для Росії, за даними 2011 р.). [20, с. 79] Проте, як свідчить аналіз ціни експорту, між останніми є істотна відмінність у характері конкурентних переваг: казахське зерно позиціонується як високоякісне і продається за цінами, що на 10-20% вищі за українські. На загал же, ціни експорту основної групи зернових з України є найнижчими в аналізованому переліку країн, що підтверджує емпіричні спостереження щодо характеру чинників експорту, відповідно до чого експортна пропозиція формується за рахунок низького рівня внутрішнього попиту на фуражне зерно.

У цьому контексті важливе значення має еластичність попиту на експортоване аналізованими країнами зерно. Так, не беручи до уваги його екстремальні значення, слід зауважити, що як для продовольчої продукції, еластичність попиту є зависокою. Однак, зважаючи на ріст цін на зернові за останні 10 років, що становив більше, ніж 250%, така ситуація є наслідком загострення продовольчої кризи. Незважаючи на це, цінова еластичність попиту на основні зернові культури для України із врахуванням вище наведених обмежень, булла найнижчою, тобто ціни досить слабко реагували на зростання попиту на зерно у світі. Найвищий рівень еластичності попиту за досліджуваний період, за невеликим винятком, був притаманний Європейському Союзу. Виходячи із цього, можна зробити висновок про те, що Україна навіть у сегменті дешевого зерна не до кінця реалізує власний експортний потенціал. [11, с. 104]

Оцінюючи динаміку конкурентних переваг та інших параметрів експорту, зауважимо високий рівень нестабільності показників України, Росії та Казахстану порівняно із Європейським Союзом, що свідчить про недостатній рівень розвитку інституцій зовнішньої торгівлі та, відповідно, наявність потенціалу для покращення кількісних та якісних показників в досліджуваній сфері. Поряд із тим зазначимо посилення сировинного характеру українського зернового експорту, тоді, як Казахстан з кожним роком збільшує обсяги експорту продуктів перероблення зерна.

Отже, головною конкурентною перевагою українських експортерів на світовому ринку є ціна. Та для збереження і підвищення цінової конкурентоспроможності українські товаровиробники і уряд повинні підтримувати внутрішні ціни на енергоресурси і сировину на рівні 60-70% світових та на оплату праці - на рівні 25-35% [26, с. 82]. Зіставлення структур експорту групи досліджуваних країн показав найбільш яскраво виражений сировинний характер зернового експорту в Україні. Тому в цій сфері доцільно вжити рішучих дій щодо збільшення виробництва та експортної пропозиції високоякісного зерна та продуктів перероблення. Окрім цього, важливий резерв зростання обсягів експорту зерна з України міститься у досягненні стабільності виробництва та правил функціонування ринку. Це підвищить рівень довіри до України в світі, а також покращить мотивацію міжнародних компаній до участі у функціонуванні продовольчого та аграрного ринків.

2.3 Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку

конкурентоспроможність харчовий промисловість зовнішній

Дослідивши особливості конкурентоспроможності української продукції харчової промисловості, можемо узагальнити основні проблеми цієї галузі та перспективи подальшого розвитку, а також підвищення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

На сьогоднішній день розвиток харчової промисловості залежить від сільськогосподарського виробництва. І від того, наскільки ефективно розвиваються такі важливі галузі, як рослинництво і тваринництво, багато в чому залежать не тільки обсяги, але якість і асортимент вироблюваних харчових продуктів, а також цінова динаміка на продовольчому ринку країни. М'ясна, молочна, цукрова галузі відчувають дефіцит вітчизняної сировини при наявності вільних виробничих потужностей, тут необхідно підвищувати конкурентоспроможність шляхом збільшення сировинної бази на основі вітчизняного виробництва сільгосппродукції і залученням масштабних інвестицій у підвищення технічного рівня підприємств. [30]

Дисбаланс між темпами власного виробництва і динамікою імпорту продовольчих товарів виробництва загострює ступінь загрози для роботи вітчизняних підприємств, обмежуючи їх можливості збуту готової продукції, створюючи тим самим бар'єри на шляху структурної перебудови промисловості. Висока залежність від імпорту устаткування і технологій, занепад галузевої науки створює додаткові ризики для розвитку галузі.

Конкурентоспроможність більшості вітчизняних продовольчих товарів на світових ринках обмежена, але існують галузі, чия продукція може успішно конкурувати з імпортною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, приміром, кондитерська, олійно-жирова, виробництво напоїв. В цих галузях проведено технічне переозброєння, побудовано нові підприємства, що дозволило підвищити якість та розширити асортимент виробленої продукції. Значна частка підприємств кондитерської, олійно-жирової, тютюнової галузей та виробництва напоїв опинилися в руках транснаціональних корпорацій. Підприємства, що перебувають у їх власності, оснащені сучасним устаткуванням, а рівень їх менеджменту відповідає світовим стандартам.

Дотримання умов конкурентної боротьби вимагають впровадження сучасного високопродуктивного устаткування і новітніх технологій, широкого залучення наукового та кадрового потенціалу. Взагалі актуальність проблем наукового забезпечення харчової промисловості є беззаперечною й стратегічно важливою в умовах розв’язання завдань щодо подолання кризових явищ в галузі та досягнення сталого економічного зростання. Виконання цієї місії можливе лише на основі підняття науково-технологічного рівня харчової промисловості до вищих світових стандартів. Реалізація такої стратегії передбачає модернізацію виробничої бази харчових підприємств, оснащення їх сучасною технікою, впровадження новітніх маловідходних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, забезпечення галузі висококваліфікованими професійними кадрами.

З метою оцінки техніко-технологічного стану вітчизняних промислових підприємств та їх здатності впроваджувати інновації в рамках наукового проекту «Політика модернізації та перспективи структурних зрушень у промисловості України» (керівник проекту чл.-кор. НАН України Л. Шинкарук) було проведене відповідне анкетне опитування, в якому приймали участь промислові підприємства різних регіонів, різних розмірів за кожним видом економічної діяльності. [50, с. 21]

Опитані підприємства м'ясної промисловості орієнтовані на внутрішній ринок.

Кожне четверте з опитаних підприємств до інновацій спонукала необхідність відповідати діючим екологічним стандартам. В середньому понад 90% інновацій - це продукція, яка залишилась незміненою або була частково модифікованою і лише одне підприємство з випуску м’ясних продуктів випускало 42% нової для підприємства або суттєво вдосконаленої продукції. Основною причиною відмови від придбання та застосування передових технологій є висока вартість обладнання та висока ставка по кредиту. Підприємства витрачають на нові технології в середньому 25% інвестицій у засоби виробництва, лише одне з опитаних підприємств витрачає на ці цілі понад 75%. Чверть опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн., половині з опитаних підприємств потрібно додаткове навчання персоналу і лише третина підприємств використовує енергозберігаючі технології. Ринковий результат впровадження нових технологій - збільшення частки ринку. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. [19, с. 101]

Підприємствам галузі бракує технологій з диспетчерського управління та збору даних, планування виробничих витрат, комп’ютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Світовим трендом інноваційного розвитку у виробництві м’яса та м’ясопродуктів вважається використання біо- та нанотехнологій, проте жодне з анкетованих підприємств не вказало на них, як на такі, що сприятимуть реалізації стратегії підприємства. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновацій не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Половина опитаних підприємств з промислової переробки овочів та фруктів - з переважаючою часткою іноземного капіталу, 25-50% їхньої продукції орієнтовано на експорт. Частка витрат на нові технології в загальній структурі інвестицій у засоби виробництва 25-50%, лише одне з опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн. Ринковий результат нових технологій - збільшення частки ринку і вихід на нові ринки. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. Підприємства галузі мають потребу в гнучких виробничих системах. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій іноземними інвесторами. Підприємства з вітчизняним капіталом суттєво відстають від них за техніко-технологічним рівнем. [13, с. 158]