Материал: Пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку

Б. Ковалець у [21, с. 335] вважає, що основними індикаторами конкурентоспроможності галузі є показники, що характеризують стан складових її конкурентного становища. Зокрема до них він відносить забезпеченість підприємств галузі ресурсами (трудовими, сировинними), інвестиційну привабливість (здатність залучити капітал на внутрішніх та світових ринках), вдало обрану стратегію розвитку (система менеджменту та конкурентна політика), попит на продуковані товари та послуги (здатність задовольнити очікування споживачів). Відповідно, детермінантами конкурентоспроможності галузі виступатимуть чинники, що впливають на значення цих індикаторів.

Пропонований даним автором підхід до класифікації чинників конкурентоспроможності галузі відповідає моделі «даймонду» М. Портера, котрий сформулював систему конкурентних переваг галузі [32, с. 22].

Згідно з цим підходом основними детермінантами конкурентоспроможності галузі (в тому числі міжнародної) виступають такі: [32, с. 33]

факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура;

умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту;

суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі;

стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Окрім основних, цей же автор наводить ще два чинники, що можуть здійснювати імовірнісний та суб’єктивний вплив на конкурентні переваги галузей - державна політика та випадок. М.Портер робить висновок, що міжнародна конкурентоспроможність формується на внутрішніх ринках і визначається умовами національного «даймонду». [32, с. 36]

Відповідно до теорії дії п'яти сил конкуренції М. Портера внутрігалузева конкуренція перебуває під впливом п’яти чинників, які визначають її інтенсивність: [32, с. 49]

загроза появи на ринку нових конкурентів; загроза появи товарів або послуг-замінників;

здатність постачальників сировини та матеріалів торгуватися;

здатність покупців торгуватися; суперництво вже існуючих конкурентів між собою.

Оскільки значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі і визначає в кінцевому результаті рівень отриманого прибутку, то цілком обґрунтованим буде твердження, що інтенсивність впливу кожного із цих чинників на галузевому рівні визначатиме конкурентну привабливість галузі на рівні національної економіки. Тобто, ці чинники можна вважати внутрішніми детермінантами конкурентоспроможності галузі, оскільки залежно від того, чи досягнуто «прийнятний рівень впливу зазначених сил на галузеутворюючих суб'єктів, що дає їм змогу ефективно функціонувати в даному середовищі» [31, с. 112], галузь вважатиметься конкурентоспроможною. Проте методику оцінювання рівня зазначеного показника автори не подають.

На думку дослідників [12, 24], до факторів конкурентоспроможності галузі відносяться: ресурсний (фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції); ціновий (рівень і динаміка цін на всі виробничі ресурси і готову продукцію); фактор середовища (економічна політика держави і ступінь її впливу на ринкового контрагента). Дещо дискусійним є доцільність виокремлення чинників «ресурси» та «ціна ресурсів», оскільки тут має місце кількісне та вартісне вираження однієї проблеми - доступності ресурсів (у фізичному та вартісному обрахунку), тому, на нашу думку, варто їх розглядати разом. Крім того, чинник «фактор середовища» включає лише фактори зовнішнього середовища функціонування, нівелюючи вагомість впливу решти чинників внутрішнього середовища.

В такому випадку, доречним є підхід до класифікації факторів конкурентоспроможність галузі, запропонований у [40, с. 59]. На думку дослідника, на конкурентоспроможність галузі впливають наступні чинники: природні ресурси (кількісні, вартісні та якісні параметри); людські ресурси (кількість, вартість, управління); інформаційні ресурси (обсяг та якість науково-технічної інформації); фінансові (вартість капіталу та інвестиції); інфраструктура (її якість і вартість); процеси (технологія, НТП, інновації); привабливість (фінансові результати діяльності підприємств галузі); соціально-політичний клімат в країні.

Перевагою такого підходу є врахування забезпечувальної та функціональної складової механізму управління галуззю. Досить дискусійним виглядає фактор конкурентоспроможності «привабливість» як «фінансові результати діяльності підприємств галузі». На нашу думку, варто його доповнити іншими показниками-індикаторами рівня конкурентних переваг галузі (темпи розвитку галузі, інтенсивність конкуренції в галузі, місткість ринку тощо).

Американський вчений М. Портер виокремлює такі фактори, які сприяють утриманню конкурентоспроможності галузі: [32, с. 112]

) джерела конкурентних переваг низького рангу (фактори виробництва);

) джерела конкурентних переваг більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів і послуг, репутація фірми, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, тісні зв'язки з клієнтами та ін.) можна утримувати більш тривалий час, але вони пов'язані зі значними інвестиціями, ризиком одержання додаткового прибутку;

) постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності.

Зважаючи на відсутність чіткого розподілу чинників конкурентоспроможності галузі за групами залежно від загальних ознак, виникає потреба у розробленні класифікації. Класифікація чинників дозволяє глибше розібратися в причинах зміни досліджуваного явища, точніше оцінити місце і роль кожного чинника у формуванні конкурентоспроможності галузі. На основі узагальнення праць учених та використавши власні дослідження, вважаємо, що детермінанти конкурентоспроможності галузі можуть бути класифіковані за такими ознаками (див.табл. 1.2):

Таблиця 1.2

Класифікація чинників конкурентоспроможності галузі

Джерело: складено автором на основі джерела [9]

Таким чином, аналіз пропонованих вченими різноманітних факторів конкурентоспроможності галузі дозволив зробити низку висновків.

Слід розглядати окремо чинники конкурентоспроможності галузі для інвесторів, державних органів та споживачів. Незважаючи на те, що чинники залишаться ті ж самі, проте вагомість їх буде в силу суб’єктивних чинників різною, оскільки цілі та потреби осіб, що здійснюють оцінку, різні. Таким чином, конкурентоспроможність виступає відносною характеристикою, де в знаменнику будуть потреби цільових груп - інвесторів, держави, споживачів тощо).

Чинники конкурентоспроможності галузі різні в розрізі груп галузей.

При аналізі чинників слід керуватись метою оцінки конкурентоспроможності галузі, наприклад, із міжнародними чи всередині країни.

Диференціація чинників конкурентоспроможності більш доцільна за видами економічної діяльності, оскільки галузь є сукупністю підприємств, яким притаманний значний рівень диверсифікованості.

Проблема дослідження сутності та виявлення напрямів підвищення конкурентоспроможності галузі методологічно пов’язана із оцінюванням її рівня. Вивчаючи публікації, присвячені оцінюванню конкурентоспроможності галузі, можна зробити висновок про відсутність єдиного підходу до вирішення цього питання.

1.2 Вплив глобалізації на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості

Конкурентоспроможність є ключовою категорією в сучасній економіці, умовою здійснення інтеграції країни у світове господарство, що активно включається у процес глобалізації. Зі зміною економічних умов і розвитком багатоукладної економіки ринкового типу перед підприємствами виникають нові вимоги, характерні для ринкових умов господарювання. Основним із них є забезпечення конкурентоспроможності виробленого продукту, підприємства та галузі в цілому. [12]

Глобалізація має певні аспекти, кожен з яких важливий для формування конкурентних переваг, а саме: [12]

1) економічний - лібералізація (дерегулювання) ринків товарів і капіталів з боку урядів національних держав, концентрація, централізація міжнародного капіталу у великих транснаціональних компаніях і фінансових групах;

2)      політико-правовий - розмивання державних кордонів, послаблення протистояння політичних блоків, деідеологізація міжнародних контактів, прийняття міжнародних правових актів і угод, що послаблюють роль і вплив держав на внутрішньо-і зовнішньоекономічні процеси;

)        науково-технічний - феномен техноглобалізму, злиття нововведень і нових технологій в єдиний комплекс технічних знань, виникнення технологічних макросистем у галузі зв'язку, транспорту, виробництва як результат революції у сфері телекомунікацій і створення Інтернету;

)        соціокультурний - ослаблення ролі національних традицій, звичаїв, духовно-етична конвергенція, що виражається у зближенні соціокультурних стереотипів, шкали життєвих цінностей, політичних і соціальних уявлень людей, зростання ролі індивіда і зниження ролі соціуму;

)        етнодемографічний - стрімке зростання населення планети і його етнічна дифузія, посилення міграційних процесів, старіння населення у промислово розвинених країнах;

)        екологічний - глобальне загострення екологічних проблем, що мають принципове значення для життєзабезпечення населення планети.

Щоб зрозуміти суть процесу глобалізації та її впливу на рівень галузевої конкурентоспроможності, слід виділити три великі блоки факторів, які його формують: організаційно-технологічній, валютно-фінансовий і соціокультурний.

Організаційно-технологічний блок насамперед характеризує економічну інтеграцію, засновану на нових можливостях, які принесла світу науково-технічна революція та організаційна активність компаній і урядів країн, зацікавлених у розвитку в потрібному для них напрямі. Цей процес можна визначити як підвищення комерційної та виробничої операційної мобільності фірм, що працюють у різних державах.

Другий блок чинників - валютно-фінансовий. Слід зазначити гіпертрофований характер розростання валютно-фінансової сфери порівняно з реальною економікою в цілому, а у зовнішньоекономічному середовищі - із зовнішньою торгівлею зокрема. Обсяги операцій міжнародних ринків капіталів сьогодні в багато разів перевищують світовий зовнішньоторговельний оборот. До того ж капітали надзвичайно рухливі і здатні в короткі терміни переміщатися по різних ринках і країнах світу, причому це часто не залежать від стану економік тих чи інших держав, а обумовлене інтересами власників або осіб, які управляють ними. [45, с. 44]

Нарешті, третій - це блок соціокультурних чинників. Зі зростанням інтернаціоналізації господарського життя відбувається поширення зразків господарської поведінки, заснованих на соціокультурній базі промислово розвинених країн євроамериканського типу. Глобалізація, організована таким чином, наносить стратегічний удар не тільки по основах національних економічних систем, які формують базові умови конкурентних переваг у всіх країнах світу, але і світовій економіці в цілому. [45, с. 45]

Нав'язуючи країнам свій економічний та соціокультурний стереотип поведінки, глобалісти практично знищують основу формування нових, більш ефективних комбінацій вирішення конкурентних завдань у світовій економіці.

Однак глобалізація і розвиток конкуренції створюють не тільки економічні проблеми, а й можливості для товаровиробників: постійні інновації, безпрецедентні темпи розвитку найбільш конкурентних сьогодні галузей економіки, Порівняльні оцінки конкурентоспроможності з виявленням сильних сторін успішних конкурентів дають змогу виявити слабкості національних суб'єктів світового господарства та уточнити орієнтири економічного розвитку.

Оскільки харчова промисловість посідає одне з провідних місць в економіці України, то розглянемо дані процеси саме в цій галузі. До переваг глобалізаційного процесу в контексті підвищення рівня конкурентоспроможності харчової промисловості відносяться: [51, с. 74]

загострення міжнародної конкуренції, що разом із розширенням ринку призводить до поглиблення спеціалізації та міжнародного поділу праці, яке, у свою чергу, стимулює зростання виробництва не тільки на національному, а й світовому рівні;

економія на масштабах виробництва, що потенційно може обумовити скорочення витрат і зниження цін, а отже, стійке економічне зростання;

торгівля на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони - окремі особи, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти;

підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

Загалом переваги глобалізації дають змогу покращити своє становище всім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень заробітної плати та життєві стандарти.

Глобалізація поглиблює, розширює і прискорює всесвітні взаємозв'язки і взаємозалежності в усіх сферах сьогоднішньої суспільного життя. Отже, у світовому масштабі вона має як позитивні, так і негативні наслідки, але це об'єктивний процес, до якого треба пристосовуватися всім суб'єктам міжнародного життя.

Для розуміння природи суб'єктної конкурентоспроможності основною одиницею необхідно розглядати промислову галузь як групу конкурентів (фірм), що виробляють аналогічні товари або послуги та безпосередньо змагаються між собою.

Механізм функціонування харчової промисловості реалізується під впливом певної системи соціально-економічних, організаційно-економічних, організаційно-правових, організаційно-технічних та організаційно-технологічних умов, яка значною мірою формується залежно від галузевих і регіональних особливостей. Точніше, соціально-економічні та організаційно-економічні умови більшою мірою створюють загальний фон діяльності підприємств промислового комплексу, а організаційно-правові, організаційно-технічні та організаційно-технологічні - певною мірою визначають специфічну частину системи галузевого розвитку. Під конкурентоспроможністю харчової промисловості слід розуміти ефективність її роботи, яка оцінюється, крім традиційних критеріїв, за показниками, що характеризують ступінь виживання і динамічності галузі при різних варіантах розвитку економіки цієї країни і всього світу загалом. [7, с. 5]