Материал: Пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку

Слід зазначити, що в умовах глобалізації конкурентний ринок характеризується значною кількістю факторів, які впливають на ступінь і структуру конкуренції в конкретній галузі. Для ефективної взаємодії і повного обліку всіх елементів необхідно якнайповніше уявляти собі рівні та складові галузевої конкуренції [Дод.А]. [51, с. 79]

Аналіз рівня конкурентоспроможності харчової промисловості починається з виявлення її основних економічних особливостей.

Узагальнюючи дослідження російських учених [40, 48] та власні напрацювання, слід зазначити, що в цьому випадку використовується стандартний набір факторів:

розмір ринку;

рівень конкуренції (локальний, регіональний, національний чи глобальний);

темп зростання ринку і стадія життєвого циклу, на якій перебуває галузь;

чисельність конкурентів і їхньої відносний розмір;

кількість покупців і їхній відносний розмір, поширеність інтеграції;

легкість входу на ринок і виходу з нього (вхідний і вихідний бар'єри);

темп технологічних змін;

рівень диференційованості або ідентичності продуктів (послуг) конкуруючих фірм;

ступінь економії масштабу у виробництві, перевезенні або масовому збуті;

значення показника використання потужності для досягнення низьких витрат виробництва;

можливість побудови для галузі кривої досвіду;

потреби капіталу;

рівень рентабельність галузі порівняно з номінальною;

позиціонування на світовому ринку, тобто ступінь експортної орієнтованості виробництва (частка експорту у випуску та її динаміка);

позиціонування на внутрішньому ринку порівняно з іноземними конкурентами (частка імпорту готової продукції на ринку, її динаміка);

досягнутий технологічний рівень галузі, що виражається в обсязі накопичених інвестицій і якісних характеристиках потужностей, а також прогрес у цій галузі (інтенсивність інвестиційної активності);

рівень концентрації на ринках (наявність великих ефективних вітчизняних компаній), достатній для конкуренції зі світовими компаніями-лідерами у відповідних галузях;

забезпеченість сировинною базою, розвиненість коопераційних зв'язків (у т.ч. конкурентоспроможність кластерів);

історична прихильність споживачів до виробників;

масштаби тіньового сектору і рівень правозастосування.

Наведені економічні особливості формують уявлення про характер макросередовища харчової промисловості, але при цьому не порушують питання природи змін, які відбуваються в галузі. Кожна з них може бути описана за допомогою тенденцій і закономірностей, які через певний час майже миттєво можуть обумовлювати такі значні зміни макросередовища, що стає потрібним внесення відповідних коректив у стратегію фірми.

Економічні умови галузі змінюються під дією особливих сил, які сприяють або стримують розвиток того чи іншого чинника. Найвпливовіші з них носять назву рушійних, тому що вони визначають природу змін, які відбуваються в макросередовищі галузі. Концепція рушійних сил галузі виходить з того, що існують фактори зовнішнього середовища, вплив яких визначає напрям та інтенсивність галузевих змін. Основні рушійні сили називають домінантними і їхня кількість не повинна перевищувати чотирьох. Їхній аналіз відбувається у два етапи: перший - ідентифікація рушійних сил, другий - дослідження їхнього впливу на зміни галузевих економічних показників. В результаті досліджень та аналізу було узагальнено та схематично представлено існуючі рушійні сили харчової промисловості [Дод.Б]. [44, с. 155]

Аналіз рушійних сил має практичне значення для розроблення механізмів підвищення рівня конкурентоспроможності галузі. По-перше, вони виявляють, які зовнішні чинники найбільше впливатимуть на діяльність харчових підприємств протягом кількох наступних років. По-друге, на їхній основі можна оцінити характер і наслідки дії кожної рушійної сили на діяльність підприємств галузі, іншими словами, визначити напрям і спосіб впливу на галузь. По-третє, виявляється можливість вибору стратегії, що враховуватиме характер дії рушійних сил на певну сферу.

Існує ще одна важлива проблема, яку необхідно враховувати, розглядаючи вплив глобалізаційних процесів на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості. Країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

При цьому вони стикаються з численними перешкодами у вигляді санітарних норм і норм безпеки, які встановлюють країни-імпортери з метою нетарифного захисту своїх ринків, що ускладнює нарощування потенціалу для того, щоб мати можливість в нових умовах повною мірою користуватися правами і виконувати свої зобов’язання. Відповідно, для інтеграції національної харчової промисловості у світову економічну систему необхідно створювати додаткові критерії підвищення привабливості галузі та рівня її конкурентоспроможності [9, с. 39].

Таким чином, найбільш вагомими оцінками перспектив розвитку харчової промисловості є: потенціал зростання галузі; сприятливий чи несприятливий характер переважаючих рушійних сил для всієї галузі та окремих стратегічних груп; можливість входу або виходу великих фірм та наслідки, які випливають з цього; стабільність попиту на продукцію галузі і фактори, що зумовлюють його коливання в коротко- і довгостроковій перспективі; тенденції зміни сил конкуренції; серйозність і складність проблем, з якими стикається галузь; ступінь невизначеності майбутнього галузі і пов'язана з цим оцінка ризику інвестицій; прогнозний рівень середньої рентабельності в галузі порівняно з аналогічним показником по народному господарству.

1.3 Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності харчової промисловості

Фронтальне вживання, певна подібність і паралелізм категоріального апарату і теоретико-методологічних підходів щодо понять «абсолютна перевага», «порівняльна перевага», «конкурентна перевага», «стійка конкурентна перевага», «конкурентоспроможність», «конкурентоздатність», «конкуренція», «конкурентна позиція» і «конкурентний статус» зумовлює необхідність розглянути зазначені дефініції із метою уникнення дублювання понять. У результаті дослідження виявлено, що у ретроспективному аспекті теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Порівняльні переваги, що лежать в основі конкурентоспроможності країни чи організації, визначаються наявністю та використанням чотирьох основних факторів, таких, як якість, ціна, сервіс, маркетингове оточення. Базуються порівняльні переваги на нижчих витратах одного виробника, порівняно з іншим і, як наслідок, отримання більшої економічної вигоди. Найбільший прояв порівняльні переваги знаходять у міжнародній торгівлі між країнами. Класичним є визначення закону порівняльної переваги, за якого країна має спеціалізуватися у виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробляти за відносно нижчих витрат, та імпортувати ті товари, за якими має відносно вищі затрати. Тому, саме порівняльна перевага, а не абсолютна перевага повинна диктувати торговельні відносини [17, с. 31]. Відмінність між абсолютною і порівняльною перевагами полягає у тому, що під першою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з будь-якою іншою країною, а під другою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар із дещо нижчими альтернативними витратами, у порівнянні з іншими країнами.

В умовах ринку важлива наявність конкурентних переваг, під якими розуміється концентрована форма прояву прерогатив в економіко-політичній, організаційно-фінансовій, техніко-технологічній та соціально-екологічній сферах діяльності суб’єкта господарювання, галузі, національної економіки, які є вимірними економічними показниками. В нинішніх реаліях, які супроводжуються глобалізацією, інтеграцією і структурною трансформацією економік, бізнесів, міжнародних ринків і національних господарств, поглибленням і вдосконаленням конкуренції, розвитком технологічних і товарних інновацій на пертурбацію порівняльним перевагам приходить сучасна парадигма конкурентних переваг. Переваги стали динамічними і перестали бути статичними. Теоретичні положення концепцій формування конкурентних переваг зводяться, в основному, до трьох основних видів: ринкової, ресурсної та інституціональної.

Вплив зовнішнього конкурентного середовища стає визначальним для суб’єктів господарювання. Глобальна взаємозалежність і комплементарність всіх секторів національних економік, в т. ч. аграрного, котра охопила та видозмінює політичні, економічні, соціальні і екологічні умови розвитку має безпосередній вплив і на Україну. На думку О. Шнипко, глобалізація продовольчих ринків, яка є специфічною ознакою сучасного і особливо майбутнього розвитку України, ідеально може стати вагомим інструментом, що реалізує чинники національних конкурентних переваг [48, с. 66].

Методологія досліджень конкурентоспроможності, конкурентних позицій країн-виробників, міжнародної спеціалізації торгівлі включає сукупність загальних і спеціальних методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів та їх взаємозв’язків.

У межах даного дослідження представляють інтерес методи, які ґрунтуються на теоріях міжнародної торгівлі - неокласичної і модерної теорії міжнародної торгівлі. Неокласична теорія пояснює регіональну спеціалізацію порівняльними перевагами, які має конкретний регіон або країна [48, с. 67]. Відповідно до теорії порівняльних витрат Д. Рікардо, зазначені переваги створюються у країні в результаті розбіжностей у рівні продуктивності праці або, за теорією співвідношення факторів виробництва (модель Хекшера-Оліна), створюються внаслідок відмінностей у забезпеченості факторами виробництва і природними ресурсами. Неокласична теорія ґрунтується на сталих обсягах виробництва, торгівлі однорідною продукцію та передбачає існування вільної конкуренції.

Високий рівень внутрішньогалузевої торгівлі (intra-industry trade) та торгівлі між відносно схожими країнами призвели до розвитку так званої модерної теорії міжнародної торгівлі. Внутрішньогалузева торгівля властива країнам і галузям, яким характерні зростаючі масштаби виробництва, монополістична конкуренція, диференціація продукту і відносно рівні забезпеченості факторами виробництва [15, с. 56].

Конкуренція на світовому агропродовольчому ринку посилює увагу до проблеми оцінювання міжнародної конкурентоспроможності харчових галузей окремих країн, особливо проблема актуалізується в контексті глобалізації економіки. Для визначення конкурентоспроможності використовують показники міжгалузевої торгівлі - (intra-industry trade) ex-post та показники внутрішньогалузевої торгівлі - ex-ante. Стосовно першої групи показників, то міжнародна спеціалізація, динаміка зовнішньоторговельного обороту аграрною і продовольчою продукцією окремих країну дає можливість провести порівняння одного іменного сектора з іншим із різних країн-виробників. Оскільки конкурентоспроможність є відносною категорією, то показники, що базуються на абсолютних величинах таких, як частка ринку, обсяг експорту та ін., надають недостатньо інформації про конкурентну позицію галузі або товару в національній економіці. Більш інформативними є показники, що ґрунтуються на порівнянні іменних секторів національних економік. Серед показників, які найчастіше використовуються зарубіжними вченими, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA (Relative Comparative Advantage Index), індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA (Relative Export Advantage Index), індекс відносної залежності від імпорту RMP (Relative Import Penetration Index), індекс відносних торговельних переваг RTA (Relative Trade Advantage Index) та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA [47, с. 5].

Наявні показники міжнародної конкурентоспроможності продовольчого виробництва, залежно від методології їх розрахунку, можна об’єднати у дві групи. До першої належать показники, що дозволяють визначити конкурентоспроможність продовольства і сільськогосподарської сировини певної країни або її сектора в цілому на світовому ринку в минулому і ґрунтуються на використанні статистичних даних щодо вартості зовнішньої торгівлі за окремими видами продукції. До другої групи належать показники, що ґрунтуються на зіставленні витрат виробництва окремих видів продукції.

Індекс відносних порівняльних переваг RCA та індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, по суті, описують один процес, та їх можна визначити за формулою 1.1 [22, с. 75]:

RCA = RXA = , (1.1)

за умови, що n≠ i, k≠j, дане обмеження відрізняє цей індекс від RCA; де Х - експорт, i - країна, j - товар, n - сукупність країн, k - сукупність товарів. Значення індексу знаходиться в межах [0;+∞].

Галузь, в експорті продукції якої спеціалізується країна, характеризується значенням більшим 1, а значення між 0 та 1 свідчать про відсутність переваг. Відмінність індексу RXA зводиться до того, що він відрізняється від в знаменнику.

Значення індексу RCA пропонується ділити на чотири групи: A, B, C та D. Група «А» (0<RCA≤1) означає, що в зовнішньоекономічній торгівлі даними товарами країна не має порівняльних переваг. Інші три групи характеризують товари і товарні групи, які мають порівняльні переваги. Так, в групі «В» (1<RCA ≤2) товари мають слабовиражені порівняльні переваги, в групі «C» (2<RCA≤ 4) - середньовиражені порівняльні переваги, а в групі «D» (4<RCA≤∞) - значні порівняльні переваги [25, с. 176].

Індекс фактичних порівняльних переваг певної країни за конкретною товарною групою визначається за формулою 1.2. [22, с. 75]

RCAij =, (1.2)

де Х - експорт; М - імпорт; i - продукт; j - країна; k - вся продукція; w - світ; Т = (Х+М)/2.

Позитивне значення індексу RCAij демонструє наявність порівняльних переваг, негативне - їх відсутність. При цьому чим більше значення даного індексу, тим більшими є порівняльні переваги.

Близьким до індексу RCA є індекс відносних торговельних переваг RTA, що розраховується за формулою (1.3): [22, с. 76]

RTAij = RXAij - RMPij                    (1.3)

де RXAij - індекс відносної експортної конкурентоспроможності i-того товару у j-тій країні;

RMPij - індекс відносної залежності від імпорту i-того товару у j-тій країні.

Позитивне значення даного показника вказує на відносні переваги у зовнішній торгівлі, негативне - на відносні невигоди.

Як видно з формули (1.3), для розрахунку індексу RTA необхідні ще два показники: індекс відносної експортної конкурентоспроможності (Relative Export Advantage Index, RXA) та індекс відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index, RMР).

Індекс відносної експортної конкурентоспроможності визначається за формулою (1.4): [22, с. 77]

               (1.4)

де X - експорт; i та k -товари; j та l - країни.

Індекс RXA визначається як відношення частки країни у світовому експорті певного товару до частки даної країни у світовому експорті усіх інших товарів. Специфічною рисою даного вимірника є те, що світовий експорт товару завжди визначається як сума експорту усіх країн, крім тієї, що досліджується. Аналогічно із суми світового експорту виключається значення експорту того товару, що є предметом дослідження. Це дозволяє уникнути подвійного рахунку, коли експорт країни (товару) є і чисельником, і складовою знаменника. Цей аспект особливо доречний, якщо країна має суттєву частку у світовій торгівлі, і/чи досліджуваний товар становить значну частину світового експорту. [42, с. 330]

Значення індексу RXA інтерпретується наступним чином. Якщо він більший за 1, країна має порівняльні переваги стосовно експорту товару, що розглядається, якщо ж RXA<1, то це вказує на конкурентні невигоди.

Індекс відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index, RMР) дуже подібний до RXA, з тією лише різницею, що тут до уваги береться імпорт, який позначається як М (формула 1.5): [22, с. 78]

                      (1.5)

Якщо значення індексу RMР більше 1, то залежність від імпорту висока (має місце конкурентна невигода), якщо ж менше 1 - низька (тобто існує конкурентна перевага).

Перевагою індексів фактичних порівняльних переваг RCA та відносних торговельних переваг RTA є відносна простота їх розрахунку та доступність необхідних для обчислення даних, однак за їх допомогою можна визначити лише минулу конкурентоспроможність вітчизняного товару (галузі) на світовому ринку.

Проте, за практичного використання всіх трьох індексів виникають численні проблеми. Мінімальні значення індексів RXA і RMP обмежено нулем, тоді як максимальні - не обмежено взагалі. Індекс RTA може бути як додатним, так і від’ємним, відображаючи наявність або відсутність конкурентних переваг, при цьому його мінімальне та максимальне значення також не обмежено. Водночас, якби ці індекси мали граничні значення, то це полегшило б їх інтерпретацію, оскільки в такому випадку можна було б точніше встановити міру наявності або відсутності конкурентних переваг. [29, с. 149]

Проблема інтерпретації значень індексів виникає внаслідок того, що індекси асиметричні. Тому при середньому арифметичному значенні індексів, яке перевищує його медіану, розподіл функції щільності вірогідності зміщено управо. Це означає, що зміни в секціях з великими значеннями RCA будуть перебільшені при аналізі динаміки порівняльних переваг. Для вирішення цієї проблеми пропонують використовувати симетричний індекс виявлення порівняльних переваг RSCA, який визначається так (1.6): [22, с. 79]