Материал: Особливості психодіагностики мотиваційної сфери особистості

Установка на захисну поведінку в роботі залежить від трьох чинників:

. ступеня передбачуваного ризику;

. переважної мотивації;

. досвіду невдач на роботі.

Підсилюють установку на захисне поводження дві обставини: перша - коли без ризику вдається отримати бажаний результат, друга - коли ризикована поведінка веде до нещасного випадку. Досягнення ж безпечного результату при ризикованому поводженні, навпаки, послаблює установку на захист, тобто мотивацію до уникнення невдач [21, c. 173-175].

) Методика діагностики ступеня готовності до ризику А.М. Шуберта дозволяє оцінити ступінь готовності до ризику. Ризик розуміється як дія навмання в надії на щасливий результат або як можлива небезпека, як дія, що здійснюється в умовах невизначеності.

Методика дозволяє оцінити особливості поведінкових реакцій людини в ситуаціях, пов'язаних з невизначеністю для життя, що вимагають порушення встановлених норм, правил. Рекомендується при підборі осіб, придатних для роботи в умовах, пов'язаних з ризиком, може бути використана з метою прогнозування діяльності керуючого, працівників військових відомств, служб надзвичайних подій тощо

Тест складається з 25 питань (див. Додаток В), на кожне з яких пропонується дати один з п'яти пропонованих варіантів відповідей: від повної згоди до впевненого "ні". Результат анкетування визначається відповідно до набраних балів, на підставі яких виноситься висновок про схильність людини до ризикованої поведінки.

Обстеження може проводитись як індивідуально, так і в групі. Загальний час обстеження - близько семи хвилин.

Висока готовність до ризику супроводжується низькою мотивацією до уникнення невдач (захисту). Готовність до ризику пов'язана прямо пропорційно числу допущених помилок. Дослідження також показали, що:

) з віком готовність до ризику падає;

) у більш досвідчених працівників готовність до ризику нижче, ніж у недосвідчених;

) у жінок готовність до ризику реалізується за більш певних умов, ніж у чоловіків;

) у військових командирів і керівників підприємств готовність до ризику вище, ніж у студентів;

) із зростанням знехтуваним особистості в ситуації внутрішнього конфлікту зростає готовність до ризику;

) в умовах групи готовність до ризику проявляється сильніше, ніж при діях поодинці, і залежить від групових очікувань.

Інструкція до тесту: оцініть ступінь своєї готовності до дій при відповіді на кожен з 25 питань. Поставте відповідний бал за кожну відповідь за такою схемою:

. «Повністю згоден», «безумовне так»: +2 бали;

. «Більше так, ніж ні»: +1 бал;

. «Ні так, ні ні», «щось середнє»: 0 балів;

. «Більше ні, ніж так»: -1 бал;

. «Повністю не згоден»: -2 бали.

Інтерпретація даних: підрахуйте суму набраних вами балів відповідно з інструкцією. Загальна оцінка тесту дається по безперервній шкалою як відхилення від середнього значення. Позитивні відповіді, свідчать про схильність до ризику.

Значення тесту від -50 до +50 балів:

) менше -30 балів - ви дуже обережні;

) від -10 до +10 балів - середні значення;

) понад +20 балів - ви схильні до ризику [18, 15, c. 632-634].

2.2 Методика діагностики ступеня задоволеності основних потреб (метод парних порівнянь В.В. Скворцова)

Дана методика дозволяє виявити базові потреби - мотиватори (А. Маслоу) особистості та групи. Її основою є процедура парних порівнянь. Знання таких потреб дозволяє керівнику ефективно будувати систему мотивації в робочій групі. Так, якщо в одних співробітників домінують матеріальні потреби, то підвищити їх трудове старанність можна, перш за все давши їм можливість добре заробити (наприклад, за допомогою надання складного, добре оплачуваної завдання, понаднормових робіт і т. п.)

Працівників, у яких яскраво виражені потреби в безпеці (побоювання втратити роботу, отримати догану, бути скомпрометованим в очах товаришів і т.п.), слід заспокоїти, запевнити у стабільності їхнього становища.

При домінуванні соціальних потреб для людини найбільш важливі добрі, дружні відносини в колективі, хороший моральний клімат.

Якщо ж у працівника провідною є потреба у визнанні, то для нього пріоритетними стимуляторами будуть перспектива посадового зростання, знаки і символи визнання і поваги, кар'єра.

Для тих співробітників, у яких домінує потреба в самореалізації, найважливіший стимулятор - творча праця, автономія, участь у прийнятті рішень. Уміло використовуючи різні стимули на основі індивідуального підходу до співробітників, знання їх провідних потреб, керівник зможе підвищити їх вмотивованість.

Інструкція до тесту: спочатку порівняйте твердження, а потім кожен результат впишіть в колонку таблиці (див. Додаток Г). Так, якщо при порівнянні першого твердження з другим кращим для себе ви визнаєте друге, то в початкову порожню клітинку першої колонки впишіть цифру два. Якщо ж кращим виявиться перше твердження, то впишіть цифру один. Потім те ж саме проробіть з другим твердженням: порівняйте його спочатку з третім, потім з четвертим і вписуйте результат в другу колонку. Подібним же чином працюйте з іншими твердженнями, поступово заповнюючи весь бланк. Під час роботи корисно до кожного твердженням вголос проговорити фразу Я хочу ... "

Обробка результатів:

Закінчивши роботу, підрахуйте кількість виборів, що випали на кожне твердження.

Виберіть 5 тверджень, які отримали найбільшу кількість балів, і розташуєте їх по ієрархії. Це ваші головні потреби.

Для визначення ступеня задоволеності п'яти головних потреб підрахуйте суму балів по п'яти секціях з наступних питань:

. Матеріальні потреби: 4, 8, 13.

. Потреби в безпеці: 3, 6, 10.

. Соціальні (міжособистісні) потреби: 2, 5, 15.

. Потреби у визнанні: 3, 9, 12.

. Потреби в самовираженні: 7, 11, 14.

Підрахуйте бали по кожній з п'яти секцій, відкладіть на вертикальній осі графіка результати. За точках - балам побудуйте загальний графік результати, кожен вкаже три зони задоволеності по п'яти потребам [15, c. 624-626; 21, с. 168-169].

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

Першим етапом констатуючого експерименту було проведення методики Т. Елерса на мотивацію до успіху (див. Додаток Д ). Дана методика була проведена на виборці з 5 випробуваних, віком від 15 до 17 років. У ході експерименту було встановлено, що три людини мають середній рівень мотивації до успіху, одна людина має помірно високий рівень мотивації і одна занадто високий рівень мотивації до успіху. (див. табл. 2.1.).

Таблиця 2.1

Результати дослідження за методикою Т. Елерса на мотивацію до успіху

Дослідження показали, що люди, помірно і сильно орієнтовані на успіх, вважають за краще середній рівень ризику. Ті ж, хто бояться невдач, віддають перевагу малому або, навпаки, занадто великому рівню ризику. Чим вище мотивація людини до успіху - досягненню мети, тим нижче готовність до ризику. При цьому мотивація до успіху впливає і на надію на успіх: за сильної мотивації до успіху надії на успіх зазвичай скромніший, ніж при слабкій мотивації до успіху.

До того ж людям, мотивованим на успіх і які мають великі надії на нього, властиво уникати високого ризику.

Ті, хто сильно мотивовані на успіх і мають високу готовність до ризику, рідше потрапляють в нещасні випадки, ніж ті, які мають високу готовність до ризику, але високу мотивацію до уникнення невдач (захист). І навпаки, коли у людини є висока мотивація до уникнення невдач (захист), то це перешкоджає мотивацію до успіху - досягненню мети.

Другим етапом констатуючого експерименту було проведення методики Т. Елерса на мотивацію до запобігання невдач. Дана методика була проведена на виборці з 5 випробуваних, віком від 15 до 17 років. У ході експерименту було встановлено, що дві людини мають високий, дві середній та одна людина має низький рівень самооцінки (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Результати дослідження за методикою Т. Елерса на мотивацію до запобігання невдач

Люди з високим рівнем захисту, тобто страхом перед нещасними випадками, частіше потрапляють в подібні неприємності, ніж ті, які мають високу мотивацію на успіх. Люди, які бояться невдач (високий рівень захисту), віддають перевагу малому або, навпаки, надмірно великому ризику, де невдача не загрожує престижу.

Підсилюють установку на захисне поводження дві обставини: перша - коли без ризику вдається отримати бажаний результат, друга - коли ризикована поведінка веде до нещасного випадку. Досягнення ж безпечного результату при ризикованому поводженні, навпаки, послаблює установку на захист, тобто мотивацію до уникнення невдач.

Третім етапом констатуючого експерименту було проведення методики ступеню готовності до ризику А.М. Шуберта. Дана методика була проведена на виборці з 5 випробуваних. Віком від 15 до 17 років. (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Результати дослідження за методикою ступеню готовності до ризику А.М. Шуберта

Висока готовність до ризику супроводжується низькою мотивацією до уникнення невдач (захисту). Готовність до ризику пов'язана прямо пропорційно числу допущених помилок.

Четвертим етапом констатуючого експерименту було проведення методики ступеню задоволеності основних потреб В.В. Скворцова. Дана методика була проведена на виборці з 5 випробуваних. Віком від 15 до 17 років. (див. табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Результати дослідження за методикою ступеню задоволеності основних потреб

2.4 Практичні рекомендації щодо корекції мотиваційної сфери підлітків і старших школярів

Проведення корекційної роботи з мотиваційною сферою підлітків і старших школярів викликано декількома причинами. По-перше, одноманітність і монотонність, продиктовані традиційної класно-урочної організацією навчання, є однією з основних причин зниження мотивації до навчання у середніх та старших школярів. На перше місце висуваються мотиви (в юнацькому віці), пов'язані з життєвим планом учня, його намірами в майбутньому, його світоглядом. По-друге зростає мотивація і підвищується інтерес молодих людей до взаємодії один з одним. У цій взаємодії виникають почуття і емоції, які проявляються по-новому або виникають вперше. Їх розпізнавання і адекватна оцінка викликають труднощі у дітей, що, безумовно, вимагає проведення корекційно-розвивальної роботи [13].

Корекційна робота з підлітками спрямована на зміну впливу соціального середовища, від якої залежать бажання, потреби та мотиви навчання. Успішність навчання заснована на соціальному статусі школяра, методах і формах організації навчального процесу. Зниження пізнавальної активності в цьому віці залежить від поведінки, що відхиляється. Компенсаторними механізмами в роботі з підлітками є особистісно-проблемні заняття, колективні диспути. У роботі з ними краще орієнтуватися на лідера, формального чи неформального, роль керівника підлітками не сприймається. Посилюється роль і значення позакласної роботи.

Підвищення мотиваційної сфери старшокласників заснована на особистісно-орієнтованої системи обліку індивідуальних можливостей, спрямованих на самовизначення, прагнення зберегти свою індивідуальність, бути самим собою, з урахуванням мотивів, обумовлених вибором професії.

У роботі педагога-психолога виявити дітей з низькою навчальною мотивацією можна за допомогою методики Спілберга-Ханіна в модифікації А.Д. Андрєєвої (низька пізнавальна активність), анкети Н.Г. Лусканової [21].

Для формування мотивації в першу чергу необхідно створити сприятливі та нормальні умови для протікання навчального процесу:

) створити або відновити в учнів загальне позитивне ставлення до перебування в школі, конкретному класному колективі,

) поліпшити матеріальне забезпечення навчального процесу обладнанням (наочними посібниками, технічними засобами),

) забезпечити необхідний мінімум запасу знань з даного навчального предмета,

) озброїти учнів основними практичними вміннями і навичками навчальної праці.

Необхідна і особлива індивідуальна робота з розвитку і тренінгу окремих спонукань, що входять в мотиваційну сферу. Важливим є виховання, насамперед, соціальних мотивів - боргу, розуміння школярами значимості освіти, її ролі для активного включення молодої людини в суспільну практику. Особлива робота може бути здійснена у створених педагогічних ситуаціях і вправах (на уроці, на годину класного керівника) з усвідомлення школярами своєї мотиваційної сфери.