Материал: Особливості психодіагностики мотиваційної сфери особистості

Під впливом цієї теорії в психології почалося інтенсивне вивчення розумних форм поведінки у тварин (В. Келер, Е. Торндайк) і інстинктів у людини (3. Фрейд, У. Макдугалл, І. П. Павлов та ін.). У ході цих досліджень змінилось уявлення про потреби. Якщо раніше дослідники, як правило, намагалися зв'язати потреби з потребами організму і тому використовували поняття «потреба» частіше за все для пояснення поведінки тварин, то в процесі трансформації та розвитку наукових поглядів дане поняття стали використовувати і для пояснення поведінки людини. Слід зазначити, що використання поняття «потреба» щодо людини привело до розширення цього поняття. Стали виділяти не тільки біологічні, але і деякі соціальні потреби. Проте головною особливістю досліджень мотивації поведінки людини на даному етапі було те, що на відміну від попереднього етапу, на якому протиставлялося поведінку людини і тварини, ці принципові відмінності людини від тварини намагалися звести до мінімуму. Людині у якості мотиваційних факторів стали приписувати ті ж органічні потреби, якими раніше наділяли лише тварина.

Одним з перших проявів такого крайнього, по суті біологізаторської, точки зору на поведінку людини стали теорії інстинктів 3. Фрейда та У. Макдугалл, запропоновані в кінці XIX ст. і отримали найбільшу полярность на початку XX ст. Намагаючись пояснити соціальну поведінку людини за аналогією з поведінкою тварин, Фрейд і У. Макдугалл звели всі форми поведінки людини до природжених інстинктів. Так, в теорії З. Фрейда таких інстинктів було три: інстинкт життя, інстинкт смерті та інстинкт агресивності. У. Макдугалл запропонував набір з десяти інстинктів: інстинкт винахідництва, інстинкт будівництва, інстинкт цікавості, інстинкт втечі, інстинкт стадності, інстинкт забіякуватості, репродуктивний (батьківський) інстинкт, інстинкт відрази, інстинкт самоприниження, інстинкт самоствердження. У більш пізніх роботах У. Макдугалл додав до перерахованих ще вісім інстинктів, в основному відносяться до органічних потреб [6, с. 469-471].

Розроблені теорії інстинктів все ж не змогли відповісти на багато питань і не дозволили вирішити ряд дуже істотних проблем.

У двадцяті роки XX ст. на зміну теорії інстинктів прийшла концепція, в рамках якої вся поведінка людини пояснювалося наявністю у неї біологічних потреб. У відповідності з цією концепцією було прийнято вважати, що у людини і у тварин є спільні органічні потреби, які однаково впливають на поведінку. Періодично виникають органічні потреби, викликають стан збудження і напруження в організмі, а задоволення потреби веде до зниження напруги. У цій концепції принципіальних відмінностей між поняттями «інстинкт» і «потреба» не було, за винятком того, що інстинкти є вродженими, а потреби можуть набуватися та змінюватися протягом життя, особливо у людини.

Крім теорій біологічних потреб людини, інстинктів і потягів на початку XX ст. виникли ще два нових напрямки. Їх виникнення в значимою мірою було зумовлено відкриттями І.П. Павлова. Це поведінкова (біхевіоральна) теорія мотивації і теорія вищої нервової діяльності. Поведінкова концепція мотивації за своєю суттю була логічним продовженням ідей основоположника біхевіоризму Д. Уотсона. Представниками цього напряму, які отримали найбільшу популярність, є Е. Толмен К. Халл і Б. Скіннер. Усі вони намагалися пояснити поведінку в межах вихідної схеми біхевіоризму: «стимул-реакція».

Інша теорія - теорія вищої нервової діяльності - була розроблена І.П. Павловим, а її розвиток продовжено його учнями та послідовниками, серед яких були наступні: Н.А. Бернштейн - автор теорії психофізіологічної регуляції рухів; П.К. Анохін, який запропонував модель функціональної системи, що на сучасному рівні описує і пояснює динаміку поведінкового акту; Є.М. Соколов, який відкрив і дослідив орієнтовний рефлекс, який має велике значення для розуміння психофізіологічних механізмів сприйняття, уваги і мотивації, а також запропонував модель концептуальної рефлекторної дуги [2].

Однією з теорій, що виникли на межі Х1Х-ХХ ст. і продовжують розроблятися зараз, є теорія органічних потреб тварин. Вона виникла і розвивалася під впливом колишніх ірраціоналістичних традицій у сенсі поведінки тварин. Її сучасні представники бачать своє завдання в тому, щоб пояснити поведінку тварин з позицій фізіології та біології.

Концепції та теорії мотивації, що відносяться тільки до людини, почали виникати в психологічній науці починаючи з тридцятих років XX ст. Першою з них була теорія мотивації, запропонована К. Левіним. Слідом за нею були опубліковані праці представників гуманістичної психології - Г. Мюрея, А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса та інших. Розглянемо деякі з них.

Достатньо широку популярність здобула мотиваційна концепція Г. Мюрея. Поряд з виділеним У. Макдугалл переліком органічних, або привинних, потреб, ідентичних основним інстинктам, Г. Мюрей запропонував перелік вторинних (психогенних) потреб, що виникають на базі інстинктоподібних потягів в результаті виховання і навчання. Це потреби досягнення успіхів, афіліації, агресії, потреби незалежності, протидії, поваги, приниження, захисту, домінування, залучення уваги, уникнення шкідливих впливів, уникнення невдач, заступництва, порядку, ігри, неприйняття, осмислення, сексуальних відносин, допомоги, взаєморозуміння. Згодом крім цих двадцяти потреб автор приписав людині ще шість: придбання, відхилення звинувачень, пізнання, творення, пояснення, визнання та ощадливості [17].

Інша, ще більш відома концепція мотивації поведінки людини, належить А. Маслоу. Найчастіше, коли говорять про цю концепцію, мають на увазі існування ієрархії людських потреб та їх класифікацію, запропоновану А. Маслоу. Відповідно до даної концепції, у людини з народження, послідовно з'являються і супроводжують її дорослішання сім класів потреб: фізіологічні (органічні) потреби, потреби в безпеці, потреби в приналежності і любові, потреби поваги (шанування), пізнавальні потреби, естетичні потреби, потреби в самоактуалізації. Причому, на думку автора, в основі даної мотиваційної піраміди лежать фізіологічні потреби, а вищі потреби, такі як естетичні і потреба в самоактуалізації, утворюють її вершину (див. рис. 1.3).

Рис. 1.3 Схема: «Структура потреб за А. Маслоу»

У другій половині XX ст. теорії потреб людини були доповнені рядом мотиваційних концепцій, представлених у працях Д. Макклелланд, Д. Аткінсона, Г. Хекхаузена, Г. Келлі, Ю. Роттера і ін.. Певною мірою вони близькі один до одного і мають ряд загальних положень.

По-перше, в більшості даних теорій заперечувалася принципова можливість створення єдиної універсальної теорії мотивації, що однаково успішно пояснюватиме як поведінку тварин, так і людини.

По-друге, підкреслювалося, що прагнення зняти напругу як основне мотиваційне джерело цілеспрямованої поведінки, на рівні людини не працює, у всякому разі, не є для неї основним мотиваційним принципом.

По-третє, в більшості даних теорій стверджувалося, що людина не реактивна, а спочатку активна. Тому принцип редукції напруги для пояснення поведінки людини неприйнятний, а джерела її активності слід шукати в ній самій, в її психології.

По-четверте, дані теорії визнавали поряд з роллю несвідомого роль свідомості людини у формуванні її поведінки. Більш того, на думку більшості авторів, свідома регуляція для людини є провідним механізмом формування поведінки [22; 6].

По-п'яте, для більшості теорій даної групи було властиво прагнення ввести в науковий обіг специфічні поняття, що відображають особливості людської мотивації, наприклад «соціальні потреби, мотиви» (Д. Макклелланд, Д. Аткінсон, Г. Хекхаузен), «життєві цілі» (К. Роджерс, Р. Мей), «когнітивні чинники» (Ю. Роттер, Г. Келлі та ін.)

По-шосте, автори теорій цієї групи були єдині в думці про те, що для дослідження мотивації людини неприйнятні методи дослідження причин поведінки у тварин. Тому вони зробили спробу знайти спеціальні методи вивчення мотивації, які підходять тільки для людини.

У вітчизняній психології також робилися спроби вирішувати проблеми мотивації людини. Основною науковою розробкою вітчизняних психологів у галузі проблем мотивації є теорія діяльностного походження мотиваційної сфери людини, створена О.М. Леонтьєвим.

Згідно його концепції, мотиваційна сфера людини, як і інші її психологічні особливості, має свої джерела в практичній діяльності. Зокрема, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму, тобто взаємної відповідності, а в основі динамічних змін, які відбуваються з мотиваційною сферою людини, лежить розвиток системи діяльностей, підкоряється об'єктивним соціальним законам.

Таким чином, дана концепція пояснює походження і динаміку мотиваційної сфери людини. Вона показує, як може змінюватися система діяльностей, як перетвориться її ієрархізованість, яким чином виникають і зникають окремі види діяльності та операції, які модифікації відбуваються з діями. У відповідності з закономірностями розвитку діяльностей можна вивести закони, що описують зміни в мотиваційній сфері людини, придбання ним нових потреб, мотивів і цілей [4, c. 521-544].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Проблема мотивації є однією з фундаментальних проблем як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. Її значущість для розробки сучасної психології пов'язана, перш за все, з аналізом джерел активності людини, спонукальних сил його поведінки.

В даний час існують два підходи до визначення мотивації.

Перший з них розглядає мотивацію як структурне утворення, як сукупність факторів чи мотивів, що визначають поведінку. Його дотримуються багато психологів як вітчизняних, так і іноземних.

У рамках другого підходу мотивація розглядається як динамічне утворення, як процес, що підтримує психічну активність людини на певному рівні. Він також має своїх численних прихильників.

Потреби і цілі - є основними складовими мотиваційної сфери людини.

Мотиваційну сферу людини, з точки зору її розвиненості, можна оцінити за такими параметрами: широта, гнучкість і ієрархізованність. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних факторів - диспозицій (мотивів), потреб і цілей. Чим більше у людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більш розвиненою являється її мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної сфери виражається в тому, що для задоволення мотиваційного спонукання загального характеру (вищого рівня) може бути використано більше різноманітних мотиваційних побудників нижчого рівня.

Наступна характеристика мотиваційної сфери - це ієрархізованність мотивів. Одні мотиви і цілі сильніше інших і виникають частіше, інші - слабкіше і актуалізуються рідше. Чим більше розбіжностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархізованність мотиваційної сфери.

Численні теорії мотивації стали з'являтися ще в працях древніх філософів, а в даний час таких теорій налічується вже кілька десятків. Точка зору на походження мотивації людини в процесі розвитку людства і науки неодноразово змінювалася. Однак більщість наукових підходів завжди розташовувалося між двома філософськими поняттями: раціоналізмом і ірраціоналізмом. Згідно раціоналістичної позиції, а вона особливо чітко виступала в роботах філософів і теологів аж до середини XIX ст., людина представляє собою унікальну істоту особливого роду, що не має нічого спільного з тваринами.

Ірраціоналізм як вчення в основному розглядав поведінку тварин. Прихильники даного вчення виходили з твердження, що поведінка тварини на відміну від людини невільно, нерозумно, управляється темними, неусвідомленими силами, що мають свої витоки в органічних потребах.

Всі розглянуті теорії мають свої переваги і разом з тим свої недоліки. Основний їх недолік полягає в тому, що вони в змозі пояснити лише деякі феномени мотивації, відповісти лише на невелику частину питань, що виникають у цій галузі психологічних досліджень. Тому дослідження мотиваційної сфери людини продовжується і в наші дні.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОДІАГНОСТИЦІ

2.1 Методики Т. Елерса та методика діагностики ступеню готовності до ризику А.М. Шуберта

1) Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса - особистісний опитувальник (див. Додаток А). Він призначений для діагностики, виділеної Хекхаузеном, мотиваційної спрямованості особистості на досягнення успіху.

Стимульний матеріал являє собою сорок одне твердження, на які випробуваному необхідно дати один з двох варіантів відповідей «так» чи «ні». Тест належить до моношкальних методик. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, що збігаються з ключем.

Результат тесту «Мотивація до успіху» слід аналізувати разом з результатами таких тестів як «Мотивація до уникнення невдач», «Готовність до ризику».

Ключ: по одному балу нараховується за відповіді «так» на наступні питання: 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 , 30, 32, 37, 41.

Також нараховується по одному балу за відповіді «ні» на запитання: 6, 19, 18, 20, 24, 31, 36, 38,39.

Відповіді на питання 1,11, 12,19, 28, 33, 34, 35,40 не враховуються.

Далі підраховується сума набраних балів.

Аналіз результату:

Від 1 до 10 балів: низька мотивація до успіху;

Від 11 до 16 балів: середній рівень мотивації;

Від 17 до 20 балів: помірковано високий рівень мотивації;

Понад 21 бали: занадто високий рівень мотивації до успіху.

Дослідження показали, що люди, помірно і сильно орієнтовані на успіх, вважають за краще середній рівень ризику. Ті ж, хто бояться невдач, віддають перевагу малому або, навпаки, занадто великому рівню ризику. Чим вище мотивація людини до успіху - досягненню мети, тим нижче готовність до ризику. При цьому мотивація до успіху впливає і на надію на успіх: за сильної мотивації до успіху надії на успіх зазвичай скромніший, ніж при слабкій мотивації до успіху.

До того ж людям, мотивованим на успіх і які мають великі надії на нього, властиво уникати високого ризику.

Ті, хто сильно мотивовані на успіх і мають високу готовність до ризику, рідше потрапляють в нещасні випадки, ніж ті, які мають високу готовність до ризику, але високу мотивацію до уникнення невдач (захист). І навпаки, коли у людини є висока мотивація до уникнення невдач (захист), то це перешкоджає мотивацію до успіху - досягненню мети [7].

) Методика діагностики особистості на мотивацію до запобігання невдач Т. Елерса призначена для діагностики, виділеної Хекхаузеном, мотиваційної спрямованості особистості на уникнення невдач. Стимульний матеріал являє собою список слів з тридцяти рядків, по три слова в кожному рядку (див. Додаток Б). У кожному рядку випробуваному необхідно вибрати тільки одне із трьох слів, яке найбільш точно його характеризує. Тест належить до моношкальних методик.

Результати та інтерпретація тесту: ви отримуєте по одному балу за наступні вибори, наведені в ключі. Перша цифра перед межею означає номер рядка, друга цифра після риси - номер стовпця, в якому потрібне слово. Інші вибори балів не отримують.

Бали нараховуються за наступні вибори:

/2; 2/1; 2/2; 3/1; 3/3; 4/3; 5/2; 6/3; 7/2; 7/3; 8/3; 9/1, 9/2; 10/2; 11/1; 11/2; 12/1; 12/3; 13/2; 13/3; 14/1; 15/1; 16/2; 16/3; 17/3; 18/1; 19/1; 19/2; 20/1; 20/2; 21/1; 22/1; 23/1; 23/3; 24/1; 24/2; 25/1; 26/2; 27/3; 28/1; 28/2; 29/1; 29/3; 30/2.

Чим більша сума балів, тим вище прагнення до уникнення невдач, до захисту.

2-10 балів - низький рівень мотивації до уникнення невдач,

11-15 балів - середній рівень мотивації,

16-20 балів - високий рівень

понад 20 балів - дуже високий рівень

Чим вище показник зникаючої мотивації, тим, відповідно, нижче досягненна спрямованість.

Люди з високим рівнем захисту, тобто страхом перед нещасними випадками, частіше потрапляють в подібні неприємності, ніж ті, які мають високу мотивацію на успіх. Люди, які бояться невдач (високий рівень захисту), віддають перевагу малому або, навпаки, надмірно великому ризику, де невдача не загрожує престижу.