Материал: Особливості міжнародних розрахунків на світовому ринку позичкового капіталу

Українська фінансова система стрімко зростала протягом семи років до початку світової фінансової кризи 2008 р. Банківський сектор був основою швидкого розвитку економіки та характеризувався високими прибутками, зростанням особистих доходів, а також легким доступом до кредитів (на той момент доступним був й іноземний капітал), входом іноземних банків та достатньо м'якою внутрішньою грошово-кредитною політикою. Банківське кредитування зросло більше ніж на 70% у період між 2008 та 2010 рр., причому більше половини кредитів видавалося в іноземній валюті. Протягом останніх чотирьох років чисті активи банків збільшилися в чотири рази, тоді як співвідношення кредитів до ВВП підвищилося з 20% у 2008 р. до 77% у 2009 р. У другій половині 2010 р. економіка України завершила період стійкого приросту й увійшла в глибоку рецесію, найглибшу з часів початку 1990-х [5].

Аналіз сучасного стану банківської системи показав, що одним із найскладніших періодів у діяльності вітчизняних банків був 2009 р. - збитки сягали 28 млрд. грн. (доходи - 143,1 млрд. грн., витрати - 171, 1 млрд. грн.), тоді як прибутки 2008 р. дорівнювали приблизно 7,3 млрд. грн. Стабільно прибутковими протягом 2009 р. були Ощадбанк, Приватбанк та Укрсоцбанк.

Перед українською системою постала ціла низка проблем, основними з яких є такі: низький рівень конкурентоспроможності банківського сектору; низька якість надання послуг за їх високої вартості; недостатній рівень капіталізації; незалежність Національного банку України. Вирішення зазначених проблем, що стримують розвиток банківського сектору України, забезпечить його стабільність та ефективне функціонування економіки загалом.

Однією з головних проблем розвитку банківської системи є низький рівень її конкурентоспроможності, тобто неможливість вітчизняних банків конкурувати з іноземними.

З кожним роком кількість іноземного капіталу в статутному капіталі банків зростає. У 2009 р. частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків становила 35,8%, що перевищує нормативне значення межі економічної безпеки на рівні 30%. За даними 2010 р., щонайменше у 53 банків в Україні є іноземний капітал, 17 з яких повністю належать іноземцям. На сьогодні дев'ять із 20 найбільших банків України знаходяться у володінні іноземних банків [5].

Значна кількість іноземних банків, з одного боку, сприяє фінансовому розвитку країни, а з іншого - несе істотні загрози. Тому доцільно виділити ці переваги та недоліки для України (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Переваги і недоліки наявності іноземних банків в Україні

Наступною проблемою розвитку банківської системи України є занадто низький рівень капіталізації, що призводить до витіснення національних банків іноземними. Недостатність фінансових ресурсів у банківському секторі затримує економічне зростання країни. Власний капітал українських банків у 2009 р. становив 126200 млн. грн., що становить 13,8% до ВВП країни.

Слід зазначити, що такий рівень є низьким порівняно із зарубіжними країнами. Капіталізація російських банків складає 80 млрд. євро, банків США - 496 млрд. євро, Франції - 390 млрд. євро, Німеччини - 354 млрд. євро, Великої Британії - 35- млрд. євро, Іспанії - 210 млрд. євро, Нідерландів - 112 млрд. євро, Швейцарії - 100 млрд. євро [2].

Збільшуючи рівень капіталізації, банки підвищують свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і забезпечують фінансову стабільність економіки України. Існують такі шляхи підвищення капіталізації банків України, як: створення банківських об'єднань; збільшення капіталу за рахунок прибутку; злиття та реорганізація банків; випуск банківських облігацій, депозитних сертифікатів та єврооблігацій; випуск акцій власної емісії тощо.

Невирішеною проблемою залишається низький рівень якості послуг та їхня висока вартість. Одним із головних показників, який характеризує ситуацію, що склалася, є базова облікова ставка, яка встановлює центральний банк країни. Чим вища відсоткова ставка, тим дорожче надаються кредити банкам і, відповідно, підприємствам та населенню. Облікова ставка НБУ з 2009р. становить 10,25%, тоді як у провідних країнах світу цей відсоток змінюється з 0,1% до 3,75% [3].

Більшість науковців виділяють проблему забезпечення незалежності Національного банку України. Спостерігається така тенденція, що країни з відносно незалежним центральним банком досягають кращих результатів розвитку економіки, порівняно з країнами із залежним центральним банком. Для дослідження цієї проблеми часто використовують індекс Цукермана, який показує наскільки центральний банк є незалежним. Він охоплює чотири компоненти: головний виконавчий директор центрального банку, формування політики, цілі центрального банку та обмеження кредитування. Дослідження незалежності НБУ засвідчило, що індекс Цукермана становить лише 52% від ідеального значення, тобто надалі необхідно впроваджувати реформи, що будуть спрямовані на підвищення рівня незалежності НБУ [1].

Отже, банківська сфера є однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якої залежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародні ринки та активної участі у глобалізаційних процесах. У період фінансової кризи банки отримали значні збитки, внаслідок багатьох причин, що призвело до негативних наслідків.

Тому державі необхідно розробляти напрямки реформування банківської системи, спрямовані на її оздоровлення та розвиток.

6. Перспективи та основні шляхи вдосконалення кредитної системи в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в економіці України

Банківська система в значній степені буде відображати реальності, які склалися в банківській справі на протязі останніх 60 років (розподіл грошових нагромаджень, роль окремих кредитних інститутів, основні грошові потоки і т.д.). Українська банківська система не може бути повністю адекватна класичним дворівневим системам, які створились в індустріальних країнах з економікою, яка стабільно розвивається.

На відміну від них, це - банківська система перехідного господарства або господарства, що розвивається і відрізняється нестабільністю та різкими структурними зрушеннями. Українська банківська система повинна обслуговувати процес реформ:

диверсифікацію власності (приватизацію, становлення незалежного приватного сектору);

демонополізацію;

становлення нових ринків (цінних паперів, землі, основних фондів, страхових послуг, науково-технічної продукції та інформації);

технічну, технологічну, та продуктову перебудову господарства, конверсію та скорочення військових витрат;

перебудову міжрегіональних та міждержавних зв'язків;

посилення відкритості економіки, її інтеграцію у міжнародні господарські зв'язки;

перерозподіл повноважень між центром та регіонами.

Разом з тим банківський сектор України повинен забезпечити максимальну стійкість грошової системи в період реформ, сприяти стабільному функціонуванню основної частини Українських підприємств.

Банківська система повинна бути заснована на розширенні приватної власності у фінансовому секторі, на множинності видів кредитних інститутів, на створенні механізму представництва і балансування інтересів всіх сторін, які зацікавлені в стабільному та стійкому розвитку банківської справи.

Разом з тим повинно відбутись зміцнення централізму у банківській системі, підвищення ролі Національного банку України в ініціації і проведенні політики ринкових банківських реформ.

Випереджаючими темпами повинна розвиватись інфраструктура ринкової банківської системи - правове забезпечення, інформація і зв'язок, наукове обслуговування і банківська освіта.

Зміни в банківській справі повинні відбуватись як відображення реформ в реальних галузях народного господарства, в державному і політичному устроях. Банківські реформи повинні здійснюватись значно повільніше, ніж відбуваються політичні перевороти і рвуться матеріальні зв'язки в господарському механізмі. Втримання розпаду і заохочення інтеграції - такі риси повинна придбати еволюція банківської системи при її ринковому реформуванні.

Основна мета реформування комерційних банків в Україні - створення національної мережі таких банків, які би стали кредитними установами, що добре регулюються і знаходяться під повноцінним банківським наглядом і в зв'язку з цим користуються довір'ям клієнтів.

Необхідно підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України Закон про кредитні інститути і кредитування, який визначає правові, юридичні та економічні джерела функціонування кредитно-банківської системи. Було б доцільно передбачити в цьому законі, щоб контроль за діяльністю кредитних установ здійснювався спеціальним контролюючим комітетом, незалежним від Нацбанку України і підзвітним Верховній Раді України (наприклад, Національним контрольним відомством по кредитуванню).

Такому комітету треба передати деякі функції НБУ, які у світовій практиці не властиві Центральним банкам (реєстрація та заборона на ведення банківської справи, контроль за дотриманням всіх законодавчих документів, нагляд за ліквідністю банків і т.д.).

Введенню твердої, вільно конвертованої Національної валюти буде сприяти Закон України "Про валютний контроль", який на відміну від діючого Закону України "Про валютне регулювання", дозволить залучати іноземні інвестиції, розширить коло суб'єктів валютного ринку, знищує залишки державної монополії зовнішньої торгівлі.

Відсутність законодавчої бази по управлінню нерухомим майном вимагає негайної розробки законів про іпотечний банк. Це дозволить відродити в Україні прогресивну форму кредитних установ для надання довгострокових кредитів під заставу і в той же час забезпечить зниження ризику банків та їх клієнтів від можливих банкрутств.

Важливе місце повинен займати Закон України "Про інвестиційний банк та інвестиційні фонди". В ньому необхідно передбачити гарантії для фінансування довгострокових програм. Наявність такого закону дозволить створити правові основи для функціонування первинного та вторинного ринку цінних паперів, розміщення фондових паперів акціонерних товариств, управління інвестиційними фондами і т.д.

Реабілітація приватної власності вводить в економічний побут новий для держави тип відносин - трастові (довірчі) операції, які складаються з трьох основних операцій - розпорядження спадщиною, виконання операцій за дорученням, агентські послуги. Їх юридична направленість; а також відсутність правових норм, які регламентують такі операції, вимагають розробки Закону про трастові операції.

Комерційний банк повинен задовольняти таким наступним вимогам: мати загальну ліцензію на діяльність в якості банку; здійснювати в якості обов'язкового мінімуму депозитні, розрахункові і кредитні операції; знаходитись під наглядом ТБУ4;

дотримуватись вимог, які пред’являються до кредитних установ, що добре регулюються.

За оцінкою Світового банку та МВФ, український банківський сектор є неефективним і тому не здатний сприяти стійкому зростанню економіки країни [52, с. 73]. Аби поліпшити ситуацію, міжнародні експерти пропонують консолідувати банківську систему України навколо потужних банківських структур, а також зробити жорсткішими умови появи на цьому ринку нових установ. На їх думку, банки з капіталом менше 50 млн. євро в Україні просто не повинні існувати.

Експерти вважають, що Україні треба реалізувати інтегровану цілісну стратегію реформування фінансового сектора, не перекладаючи її розробку на Національний банк. У першу чергу, необхідно покращити надзвичайно несприятливе середовище, у якому нині діють банки та небанківські фінансові заклади. У тому числі, як вважають експерти, слід покласти край політиці прихованого протекціонізму на користь підприємств-невдах, необґрунтованих податкових пільг і зменшити регулятивний тиск на малі та середні підприємства. Серед першочергових названо і завдання скорочення обсягу банківських витрат, зумовлених зовнішніми факторами, такими, як ненадійність уряду в управлінні держборгом та його участь у збереженні високого рівня бартеру та неплатежів, надмірна терпимість Нацбанку до банків-банкрутів [35].

Як вважають експерти Світового банку, НБУ необхідно поступово зменшувати вимоги щодо обов’язкового резервування і стимулювати якнайшвидшу консолідацію банківської системи [36].

Важливою складовою програм реформування фінансового сектора України повинно стати удосконалення регулювання діяльності комерційних банків, підвищення публічності та прозорості їх інформації, наприклад, розробка надійної системи неупередженого кредитного рейтингу та інших систем кредитної інформації. СБ закликав уряд виробити більш зрозумілу політику щодо умов створення нових фінансових інститутів зі значною часткою державної власності. Сукупні активи українських банків, як зазначають експерти СБ, не перевищують 8 млрд. дол., а велика кількість дрібних банків призводить лише до підвищення їх витрат і відповідно вартості банківських послуг. Існуючі в українському фінансовому секторі умови підштовхують банки до операцій, пов’язаних з високим ризиком, фінансування неуспішних підприємств, політичного кредитування для забезпечення собі підтримки з боку влади і т. ін. У такій ситуації створення нових і тим більше державних банків є помилкою.

На думку міжнародних експертів, нині українська фінансова система перебуває у процесі становлення. Обмежене кредитування ринкової економіки, малих та середніх підприємств, низький рівень інфляції, досить відчутні наслідки неплатежів. Ще недостатньо фінансових продуктів для залучення збережень населення. Немає надійних фінансових механізмів для мобілізації ліквідності таких активів, як земля, нерухомість. У діяльності фінансового сектора беруть участь в основному елітарні групи населення. На початку економічних перетворень банківський сектор був досить суттєвим і складав близько 70% ВВП. Та гіперінфляція зменшила його вагомість майже у десять разів. За таких умов банки могли формувати високу прибутковість на спекулятивних операціях. Потім, коли уряд почав контролювати ситуацію, спекулятивне поле звузилось, і банки почали звертати увагу на реальний сектор економіки. Якщо аналізувати фінансовий стан комерційних банків України слід зазначити, що для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об'єктивність таких перевірок. Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків; створення "регіональних" методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон'юнктури і особливостей місцевого ринку;

повна і всеохоплююча автоматизація і комп'ютеризація аналізу фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку [135].

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності.

Висновки

Провівши дослідження теми дипломної роботи, можна зробити наступні висновки. Природа валютно-розрахункових операцій пов'язана з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну. В них виражається відносно відокремлена форма руху вартості у міжнародному обороті через не збігання часу виробництва, реалізації і оплати товарів, а також територіальної роз'єднаності ринків збуту.

В системі валютно-розрахункових операцій використовуються такі банківські операції як інкасо, акредитив та вексельні угоди.