Материал: Особливості міжнародних розрахунків на світовому ринку позичкового капіталу

Спостерігається також продовження тенденції нарощування обсягів імпорту свіжої овочевої та плодово-ягідної продукції. У 2009 році порівняно з 2008 роком їх імпорт збільшився у 2,6 та 2,2 рази відповідно. Зростання, головним чином, обумовлене ненасиченим внутрішнім попитом на овочі та фрукти, особливо у зимово-весняний період, через проблеми з зберіганням продукції вітчизняного виробництва та більшу доступність продуктів, які не вирощуються в Україні через природнокліматичні умови, як наслідок зниження імпортних тарифів в результаті вступу України до СОТ.

Зростання у два рази імпорту продукції групи 17 УКТ ЗЕД (цукор і кондвироби з цукру) у вартісному виразі було обумовлено дефіцитом внутрішнього споживання та високими цінами на цукор у світі. Так, за 2010 рік було увезено 89 тис. тонн білого цукру за ціною 566 дол. США/т проти 37 тис. тонн за ціною 492 дол. США/т за аналогічний минулий рік. Для задоволення внутрішнього попиту та покриття дефіциту можливе було увезення цукру-сирцю з тростини для подальшого перероблення в межах тарифної квоти, але через високі ціни на цукор-сирець на світових ринках та неузгоджену позицію між Міністерством економіки та Міністерством аграрної політики вона не була використана до кінця.

При вступі до СОТ Україна взяла зобов’язання надати тарифну квоту на увезення цукру-сирцю з тростини (код згідно з УКТ ЗЕД 170111) у розмірі 260 тисяч тонн із щорічним збільшенням на 3,8 тис. тонн. Міністерство економіки розподілило квоту у січні 2009 року, але ліцензії на його увезення розпочало видавати тільки у серпні 2009 року. З вересня в Україні починається сезон виробництва цукру із вітчизняного цукрового буряку, тому цукор-сирець з тростини у обсязі 40 тис. тонн завезли тільки в грудні, тобто обсяг тарифної квоти був використаним лише на 15%.

Світова фінансова криза також вплинула і на географічну структуру імпортних поставок товарів в Україну. Тенденція попередніх років до скорочення частки країн СНД припинилась (рис. 3.4), крім того, у вартісному виразі обсяги імпорту в Україну з країн СНД скоротились найменше порівняно з іншими регіонами світу - на 26%, при цьому загальне скорочення імпорту становило 33%.

Рис. 3.4 Географічна структура імпорту товарів України [31]

Такі тенденції пов’язані з тим що, по-перше, падіння національних валют країн СНД відносно основних світових валют - долара США та євро, зробило товари з даних країн більш конкурентоспроможними, враховуючи девальвацію гривні; а по-друге, з країнами СНД та Україною продовжує діяти режим вільної торгівлі. Зростання частки країн СНД відбулось в основному за рахунок скорочення імпорту з країн Азії, питома вага яких зменшилась з 18 до 17%, а в вартісному виразі обсяги впали у 1,8 рази.

Щодо регіональної структури експортно-імпортних операцій, слід зауважити, що найбільшими областями експортерами є Донецька (25,5%), Дніпропетровська (15,6%), Запорізька (8,4%) і Луганська (6,5%) області, що пов’язано з підвищеною діловою активністю та історичним розвитком промисловості у цих регіонах. Серед регіонів-лідерів по імпортним операціям треба виділити Дніпропетровську, Одеську, Донецьку, Київську і Харківську області. Їхня питома вага у загальній структурі імпорту за 2010 р. становила відповідно 8,9%, 5,8%, 5,1%, 5% та 3%. Питома вага міста Києва за обсягом імпортованих товарів склала 42,7% у загальній сукупності [26].

Таким чином, застосування документарного акредитиву є звичайною практикою для українських імпортерів та експортерів, основна мета яких, - вихід на нові ринки за рахунок залучення до співробітництва нових закордонних партнерів, забезпечення захисту своїх інтересів тощо [8].

Для банків обслуговування експортерів та імпортерів є одним з найрентабельніших видів корпоративного бізнесу. Але дані послуги пропонуються не всіма банками, а лише тими, що мають достатню ресурсну базу, надійну репутацію учасника міжнародного міжбанківського ринку та інші важливі якісні характеристики. Як правило, основними посередниками в акредитивних угодах зі сторони вітчизняних банків виступають найбільші банки.

4. Особливості форм розрахунків у міжнародній торгівлі

Вітчизняні комерційні банки, прилучаючись до міжнародного співробітництва, опановують різні форми розрахунків, прийнятих у світовій банківській практиці. Все більше уповноважених банків України (на сьогодні - близько вісімдесяти) самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземними. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків поки що одна з найменш розвинутих. Українське законодавство, яке регулює діяльність комерційних банків України щодо виконання операцій, пов'язаних із міжнародними розрахунками, містить нормативні акти, що у ряді випадків обмежують можливості здійснення таких операцій. З іншого боку, у вітчизняній банківській практиці ще досить погано освоєні основні міжнародно-правові положення, які регулюють окремі форми міжнародних розрахунків і значною мірою визначають характер міжбанківських взаємовідносин.

Як уже зазначалось значне місце в процесі створення реальних ринкових умов господарювання в Україні приділяється питанням удосконалення механізму проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми зовнішньоторговельних розрахунків, що вироблені міжнародною практикою, є свого роду захисними засобами від валютних ризиків і розділяються між собою по механізму, ступеню гарантованості і форми участі в розрахунках банків.

Цивільно-правове регулювання цих розрахунків ґрунтується на правових нормах як національного законодавства (Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності" №556/94 від 04.10.1994р. Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України"), так і міжнародного, до яких відносять Уніфіковані норми, створювані в порядку міжнародно-договірної уніфікації права або шляхом розробки і кодификації міжнародних порядків. До них відносяться видання Міжнародної Торговельної Палати, а саме "Уніфіковані правила по інкасо" і "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів".

Ці правила широко поширилися в діловій практиці завдяки уніфікації банківських і договірних стандартів, що сприяють полегшенню світової торгівлі.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо і банківський переказ. Найбільша питома вага серед використовуваних форм розрахунків займає банківський переказ. Структура операцій по експорту й імпорту приведена в таблицях 4.1. і 4.2.

Таблиця 4.1

Структура міжнародних розрахунків по експортних операціях організацій відділення Укрексімбанку за 2009-2011р. (шт., %)

Виходячи з даної таблиці 4.1. можна зробити висновок, що при загальній тенденції зниження кількості міжнародних розрахунків по експортних операціях організацій, найбільша питома вага за 2009-2011 рр. приходиться на розрахунки у формі банківського переказу.

Таблиця 4.2

Структура міжнародних розрахунків по імпортним операціях організацій відділення Укрексімбанку за 2009-2011 р. (шт., %)

За даними таблиці 4.2. видно, що в загальному обсязі міжнародних розрахунків по імпортним операціях організацій значне місце приділяється банківському переказу, однак спостерігається тенденція збільшення акредитивної форми розрахунків.

При аналізі даних таблиць 4.1 і 4.2, спостерігається значне зниження як експортних, так і імпортних операцій, що пояснюється фінансово-економічною обстановкою в країні і твердій конкуренції з боку комерційних банків, що пропонують здійснення переказних операцій через свої прямі кореспондентські рахунки "день-в-день" без стягування додаткової комісії.

Отже, у даний час найбільш розповсюдженою і дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання і за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару).

Розрізняють два види банківського переказу: авансовий платіж; по факту відвантаження товару. Вибір валюти і форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Авансовий платіж в оплату імпорту рекомендується використовувати тільки у випадку абсолютної впевненості нашого клієнта в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачань (90 днів).

Платежі в оплату імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки - Лоро і Ностро, що ведуться в Головному банку. Усі платіжні доручення, на перерахування через Лоро рахунки, оформляються на російській (українській) мові, через Ностро рахунки - тільки іноземною мовою .

Комісії і SWIFT - витрати стягуються відповідно до тарифів банку і суми стягнених комісій вказуються в платіжному дорученні.

На жаль, через брак практичного досвіду у цій галузі як перед банками, так і їхніми клієнтами постає ряд серйозних проблем, що призводить до різного роду помилок і затримок у розрахунках. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивно-методологічну базу. Іноземним підприємцям часто Важко визначити фінансове становище, надійність та технічні можливості свого українського партнера. Але, використовуючи різноманітні форми акредитивів, експортери та імпортери можуть звести до мінімуму труднощі та проблеми, які виникають у міжнародній торгівлі, а саме:

. Експортер має змогу, використовуючи акредитивну форму розрахунків, звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку.

. Імпортер, у свою чергу, скориставшись акредитивною формою розрахунків, може звести до мінімуму ризики, пов'язані із закупівлею товару у незнайомих країнах; незнанням особливостей валютного законодавства країни експортера (зокрема, стосовно можливості ввезення товару); невпевненістю у добропорядності експортера.

Систематизувавши різноманітні ризики, які виникають у експортерів та імпортерів у процесі зовнішньоекономічної діяльності, вважаємо, варто наголосити на тих передумовах, що впливають не вибір контрагентами тієї чи іншої форми розрахунків. Це: фінансова надійність експортера/імпортера; взаємовідносини: продавець покупець (агент із продажу, дочірнє підприємство, перша угода); політична та економічна стабільність країни імпортера; вид товарів; особливості даної галузі; сума угоди.

Отже, саме акредитивну форму розрахунків можна порекомендувати у випадках, коли між експортером та імпортером укладаються: перша угода; угоди на великі суми; угоди, пов'язані з кредитами на тривалі строки; угоди з імпортерами із країн, які перебувають у важкому економічному становищі, відомих низькою культурою оплати та нестабільністю політикоекономічної ситуації; угоди з резидентами й країн, які потребують оформлення платежів виключно через акредитиви.

5. Вплив грошово-кредитної політики банків на розвиток економіки України

Стан банківської системи має визначальне значення в умовах розвитку національної економіки. Саме банки є одним із головних джерел інвестування фінансових ресурсів в економіку країни. Тому забезпечення стабільності банківської системи - це першочергове завдання, яке необхідно вирішити Україні на шляху до євроінтеграції. З розвитком міжнародних відносин та посиленням глобалізаційних процесів у банківській сфері виникає дедалі більше проблем, які потрібно негайно вирішити, щоб забезпечити її стабільність та нормальне функціонування національної економіки.

Банки являють собою невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банківська система повинна вирішувати не тільки свої "внутрішні" проблеми, Але і сприяти реформуванню економіки в цілому.

По-перше, вона покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати, а не пригнічувати конкурентні відносини, приватизацію, перебудову системи ціноутворення і цінових пропорцій.

По-друге банківський сектор повинен утримувати в достатньо стабільному стані грошово-кредитну систему, зокрема, перешкоджаючи безконтрольному нарощуванню дефіциту держбюджету та розгортанню гіперінфляційних процесів. Одна з необхідних умов для цього - незалежність центрального банку у взаємовідносинах з урядом.

Але політика уряду України по лібералізації цін і доходів була повністю підтримана Національним банком України, який своєю надмірною емісією створив сприятливі умови цінних факторів, що діяли в економіці України. Якщо прийняти випуск грошової маси (готівки) в обіг у 2008 р. за 1, то в 2009 р. він збільшився у 79, а за 4 місяці 2010 р. - у 213 разів. На початку січня і на початку квітня минулого року (сумарно) в обіг випущено в 2.7 рази більше грошей, ніж за весь 2009 р. До кінця 2008 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені Були додатково випускати в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін, з випередженням порівняно з підвищенням середньодушових доходів населення.

Нацбанк України здійснював політику "дешевих грошей" і підтримував дисконт на рівні, набагато нижчому від рівня інфляції в Україні та дисконтних ставок в інших країнах СНД. Так, в 2008 р., коли інфляція сягнула 30% на місяць, дисконтна ставка Нацбанку України становила и середньому 22-25% на рік. У Росії вона вже перевищувала 80%. Це призвело до негативних наслідків в економіці України.

Наявність в Україні функціонального фінансового сектору, зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки, завоювання міцних позицій на вітчизняному та світовому ринках. Для функціонування банківської системи в Україні розроблено нормативну базу, впроваджені принципи діяльності банків, методи та інструменти грошово-кредитної політики тощо. Проте швидкий розвиток фінансових глобалізаційних процесів ставить перед банківською системою щоразу більше завдань, у разі вирішення яких Україна стане активним учасником глобалізаційних процесів.