Материал: Особливості міжнародних розрахунків на світовому ринку позичкового капіталу

За способом виконання акредитиви поділяються на такі, що виконуються:

шляхом платежу за пред'явленням;

шляхом акцепту;

шляхом платежу з відстрочкою;

шляхом негоціації.

Платіж за пред'явленням здійснюється, як правило, авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту. При акцептуванні акредитиву надається також вексель. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності - підтверджуючий банк зобов'язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант є найсприятливішим для експортера: авізуючий банк або підтверджуючий банк після пред'явлення необхідних документів у його касах акцептує тратту.

Другий варіант: акцепт банком-емітентом, який акцептує тратту після отримання документів та визнання їх відповідно до умов акредитиву.

Третій варіант - найменш сприятливий для експортера - акцепт наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою. Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зобов'язаний здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання акредитиву (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банк-емітент зобов'язується платити експортеру за пред'явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк-емітент відправляє листа безпосередньо на адресу бенефіціара, де передбачається:

термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

уточнення про добропорядність ("bona fide"), за яким банк-емітент зобов'язується платити пред'явнику акредитива з доданими до нього оформленими належним чином документами.

Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті. Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на строк дії зобов'язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом. Валютне покриття може надаватися шляхом:

кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку у банку-емітенті або іншому банку;

надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитиву з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у момент отримання акредитиву до виконання;

відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, або будь-який банк, уповноважений негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефіціари).

Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну повинно вказуватися в його умовах.

У свою чергу акредитив, який не може бути використаний другим(и) бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом.

До спеціальних форми акредитивів відноситься компенсаційний акредитив. Компенсаційний акредитив має багато схожого з трансферабельним, але існують також і суттєві відмінності. При трансферабельному акредитиві виставляється лише один акредитив, який потім переказується першим бенефіціаром (посередником) другому бенефіціару. При компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви. Перший акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара.

Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком посередника, до справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара.

Зустрічний акредитив. Зустрічні акредитиви схожі з компенсаційними (back-to-back) за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент для другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як "забезпечення". Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за другим акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як потенційне джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

Резервний акредитив ("стенд-бай"). Резервні акредитиви, або акредитиви "стенд-бай" (Stand-by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. Резервний акредитив може використовуватись і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту.

Револьверні та відновлювані акредитиви. Револьверні акредитиви - це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, чи в міру використання у межах наперед визначений загальної суми та терміну дії. Таким чином, акредитиви зможуть поновлюватися щомісяця, щокварталу, або певну кількість разів. Револьверні акредитиви використовуються у тих випадках, коли продаж товарів за кордон - не ізольована угода, а іноземний покупець є постійним клієнтом експортера. Використання такого акредитива дає експортеру змогу отримувати грошові кошти під належним чином оформлені документи, які відповідають умовам акредитива, за кожну кратну поставку (здійснювану переважно за графіком), що зафіксовано у контракті (найчастіше при поставках сировини).

У свою чергу револьверні акредитиви поділяються на кумулятивні і некумулятивні. Так званий кумулятивний револьверний акредитив дає змогу переносити можливий залишок з одного періоду на наступний.

Некумулятивні акредитиви - це акредитиви, за якими невикористаний залишок повертається. Порівняно з відновлюваним акредитивом, коли банк виставляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе зобов'язання щодо всієї суми, а не її частини, яка стосується якогось певного періоду.

Акредитив з червоною смугою. Згідно з таким акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює авансування бенефіціара (експортера) до надання визначених документів. Ця спеціальна умова зазначається в акредитиві за вимогою заявника акредитива (покупця / імпортера). Акредитив з червоною смугою можна характеризувати як джерело передвідвантажувальних коштів у формі:

позики від авізуючого підтверджуючого банку, яка надається бенефіціару (експортеру);

платежу апліканта (імпортера).

Сума, яку належить авансувати бенефіціару за акредитивом із червоною смугою, визначається аплікантом такого акредитиву за погодженням із банком-емітентом. Ця сума може становити як 100% від суми акредитива, так і певний його відсоток.

Позика, надана бенефіціару авізуючим / підтверджуючим банком, разом із певним відсотком за користування нею повинна бути потім повернена авізуючому підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар надасть документи, необхідні для розкриття акредитива та які повністю відповідатимуть умовам акредитива. Однак якщо бенефіціар не зможе надати такі документи і відповідно не зможе отримати за цим акредитивом гроші, а відтак буде неспроможний повернути позику, то у такому випадку авізуючий підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за позикою) від банку-емітента. У свою чергу останній матиме право регресу відносно апліканта акредитива. Таким чином, аплікант нестиме відповідальність за всі витрати, що виникли у банку-емітента, авізуючого підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою [14].

2. Сутність валюти та її класифікація

Валюта - грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Взагалі грошова одиниця будь-якої країни називається валютою.

У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, - це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Поняття "валюта" широко використовується в економічній літературі. Але, незважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування.

Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь-якої країни [15, 2]. В інших наукових роботах, поняття "валюта" означає грошову одиницю, яка використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу [24]. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця - лише незначна складова явища грошей, пов’язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові грошей [12].

Враховуючи сказане, ми згодні з професором Савлуком М.І., у тому що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язане із зовнішньоекономічними відносинами.

Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки. На її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви. Поняття валюти включає готівкові і депозитні гроші, чеки, векселі, сертифікати, акредитиви, акції, облігації. Головним призначенням світових грошей стає виконання функцій інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові вартості.

У широкому розумінні валюта залежно від емітента валютних коштів тепер вживається у трьох значенням (рис.1.1):

Рис. 1.3. Класифікація валют [10]

міжнародний розрахунок торгівля експортний

Тепер у системі міжнародних валютних відносин ключові позиції займають саме колективні валюти. Це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інвестиційною підвалиною, що забезпечує можливість застосування колективних валют, є утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості шляхом зіставлених валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб нагромадження. Сформувалися такі види міжнародних валют, як:

СПЗ - спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 1 січня 1970 р.;

Євро - європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 року у рамках валютної системи "Спільного ринку" (12 країн).

Валюта класифікується за багатьма критеріями (рис. 1.3). Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну; іноземну; міжнародну (регіональну).

Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що емітується національною банківською системою. Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для Росії - це кошти, номіновані в рублі, для України - у гривні, для США - долари.

Іноземна валюта - це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, - це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

введення системи твердих валютних курсів;

зобов’язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

координація політики регулювання грошової маси та обсягів грошової маси.

За режимом використання валюти поділяються на: конвертовані; неконвертовані. Конвертованість національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки. Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем. Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для його членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями:

. За повнотою конвертованості:

повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо;

часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу - є міжнародна торгова валюта.

Міжнародна резервна валюта - це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Економічні, політичні, культурні та інші форми зв’язків між окремими країнами породжують грошові відносини між ними, пов’язані з оплатою отримуваних товарів і послуг у валюті (рис.1.2).

Рис. 1.2. Валютні відносини [19]