Зміст
Вступ
1. Сутність банківських операцій на зовнішніх ринках
. Сутність валюти та її класифікація
. Механізм здійснення операцій у сфері валютних розрахунків
. Особливості форм розрахунків у міжнародній торгівлі
. Вплив грошово-кредитної політики банків на розвиток економіки України
. Перспективи та основні шляхи вдосконалення кредитної системи в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в економіці України
Висновки
Список
використаних джерел
Вступ
Міжнародні розрахунки в Україні протягом тривалого часу практично не були предметом наукових досліджень, не враховувались їх характерні особливості, широкі зовнішньоекономічні зв'язки. Українські вчені-економісти питаннями міжнародних економічних відносин та розрахунків майже не займались. Підготовка вчених з цих питань в Україні майже не здійснювалась. Поштовхом до цієї багатогранної роботи стали проблеми впровадження міжнародних розрахунків незалежної України, пошуки узгодження міжнародних платіжних систем, запровадження нових технологій, новітніх інструментів у безготівкові міжнародні розрахунки.
В Україні дослідженню проблеми діяльності банків, розвитку платіжних систем та міжнародних міжбанківських розрахунків присвяченні роботи О.І. Бориславської, О.C. Власюк, A.C. Гальчинського, С.Д. Годуна, та ін. Серед зарубіжних вчених слід відзначити наукові роботи С.Ф. Авдокушина, Е.Д. Доллана, М. Пебро, Д. Рікардо, Н.С. Рум'янцева та ін.
Метою курсової роботи є виявлення особливостей міжнародних розрахунків на світовому ринку позичкового капіталу.
Для досягнення мети в роботі були поставлені та вирішені такі завдання:
- розкрити теоретико-методологічні аспекти здійснення міжнародних розрахунків;
- дослідити механізм здійснення операцій у сфері валютних розрахунків;
- проаналізувати структуру, динаміку експортно-імпортних операцій . та особливості форм розрахунків у міжнародній торгівлі;
- окреслити пропозиції по удосконаленню проведення міжнародних розрахунків в Україні.
Методологічну і теоретичну основу
дослідження складають сучасні наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних
вчених у галузях міжнародних розрахунків та впровадження нових форм
безготівкових міжнародних розрахунків.
1. Сутність банківських операцій на
зовнішніх ринках
Основні види зовнішньоекономічної діяльності передбачені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і до них в банківській діяльності можна віднести:
міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності;
створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, страхових і кредитних установ за межами України;
операції по покупці, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, орендні, у тому числі лізингові, операції;
операції на валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку.
Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку.
До форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі:
100%-ний авансовий платіж;
оплата після відвантаження;
оплата після отримання товару(торгівля по відкритому рахунку);
документарний акредитив;
документарне інкасо;
міжнародний факторинг;
міжнародний форфейтинг;
Оформлення платіжних доручень в іноземній валюті виконується у вигляді структурованих документів згідно положенням Національного банку України [17].
Банківський факторинг - це придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Міжнародний факторинг дозволяє імпортеру на постійній основі одержувати товар з відстрочкою платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов'язання оплати покладається на імпортера після приймання товарного постачання по якості і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари, будучи не чим іншим, як товарним кредитом.
Форфейтингові операції банку - це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмовлення -форфейтингу - від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, природно, зі знижкою [28].
Акредитив як платіжний інструмент опосередковує та обслуговує розрахунки між контрагентами різних країн. В угоді з акредитивом беруть участь такі сторони:
аплікант (імпортер, покупець, платник, заявник, емітент, наказодавець) - юридична особа, за дорученням якої банк-емітент відкриває акредитив;
- бенефіціар (експортер, продавець) - юридична особа, на користь якої відкритий акредитив;
банк-емітент - банк платника, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;
авізуючий банк - банк у країні продавця, який у відповідь на звернення банку-емітента авізує (повідомляє) умови акредитиву бенефіціару без зобов'язань виконати платіж, або акцептувати, або негоціювати переказний вексель (тратту), виписаний відповідно до умов акредитива;
- виконуючий банк - банк-емітент або інший (зазвичай підтверджуючий) банк, який уповноважений банком-емітентом здійснити платіж, прийняти на себе зобов'язання за платежем з відстрочкою, акцептувати або негоціювати тратти проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива;
- якщо акредитив передбачає вільну негоціацію (негоціацію за пред'явленням), то будь-який банк є виконуючим. Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджуючим, то його призначення в цій якості банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов'язання провести платіж, платіж з розстрочкою, акцептувати, негоціювати трати;
- підтверджуючий банк - банк, уповноважений банком-емітентом, або до якого звернувся банк-емітент з проханням додати своє підтвердження стосовно зобов'язання такого банку здійснити платіж, акцептувати або негоціювати трати проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива та якому банк-емітент зобов'язується надати відшкодування. Підтверджуючий банк приймає на себе та несе такі самі зобов'язання, як і банк-емітент;
- рамбурсний банк - банк, який призначається банком-емітентом для надання відшкодування за платежами за акредитивами. Рамбурс - вимога платежу за акредитивом, що надсилається виконуючим банком на адресу банку-емітента або іншого (рамбурсуючого) банка, якому банк-емітент надав повноваження здійснити відшкодування за платежами за акредитивом [6].
За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) та грошові (циркулярні):
документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;
грошові (циркулярні) - це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.
За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.
Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратт вважатиметься іншими банками достатньою.
Підтвердження акредитивного листа може бути здійснений тільки банком, який виписав цей лист, тобто підтвердження не має того змісту, який воно може мати при підтвердженні документарного акредитива банком країни-експортера або якимось іншим банком.
За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитиви поділяються на: прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк та попередньо авізовані.
Прямо авізовані акредитиви банк емітент направляє безпосередньо бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звернутися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитиву, більше того, ще ускладнює процес з'ясування платоспроможності банку-емітента.
Експортер, котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні. Авізований акредитив - це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитиву без будь-якого зобов'язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента.
За ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. Відкличний акредитив - це акредитив, який може бути в будь-який час змінений, або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов'язкового повідомлення бенефіціара.
Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов'язань імпортера в частині оплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і у зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитиву, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з відкличним акредитивом забезпечить:
платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;
контролювання банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про відправку товару.
Юридичне зобов'язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Однак слід зазначити, що у цій конструкції відсутній прямий зв'язок між покупцем та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов'язує їх та накладає зобов'язання на експортера за поставку товару, а на імпортера - за оплату цього товару.
За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені. Підтверджений безвідкличний акредитив - це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто - до авізуючого банку) взяти безпосередню участь у операції шляхом надання свого власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банку-емітента. Підтверджуючий банк зв'язаний з банком-емітентом. Останній повинен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов'язанням).
Непідтверджений акредитив - це акредитив, який не містить зазначеного вище зобов'язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.
За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:
у національній валюті бенефіціара;
у національній валюті імпортера;
у третій валюті.
Якщо за акредитивом платіж передбачено у іншій валюті, ніж валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах повинен чітко зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.
За характером платежу у зв'язку з можливістю неможливістю здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні. Подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.
Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов'язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси імпортера.
За місцем та суб'єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:
виконуються банком емітентом у країні імпортера;
виконуються авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;
виконуються за участю третьої сторони.
У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії акредитиву закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитиву.
У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.
Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт:
Акредитиви на імпорт - використовуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуг і відкриваються українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів.
Акредитиви на експорт - використовуються для розрахунків за експортовані інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.
У розрахунках за український експорт акредитиви відкриваються, як правило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.
При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб'єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами.
Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах.