Материал: Оптимізація структури угідь

Оптимізація структури угідь

Вступ

Смислове навантаження терміна «оптимізація структури землекористування», що вживається в законодавстві України, зводиться до певних заходів, здійснення яких має на меті раціональне використання земельних ресурсів та досягнення такого стану земельних відносин, який відповідав би концепції сталого розвитку - оптимальному поєднанню екологічних, економічних та соціальних інтересів при використанні, охороні та відтворенні земель для задоволення потреб не тільки сучасного, але й прийдешніх поколінь.

Об’єктом «оптимізації структури землекористування» є певна територія;

Оптимізація структури землекористування» спрямована на досягнення оптимального співвідношення земельних угідь.

У спеціальній літературі «оптимізація землекористування» розглядається як: така організація виробничого процесу, при якій земля використовується найбільш раціонально, її продуктивні властивості забезпечують хоча і не максимальний, але екологічно стійкий ефект при збереженні родючості ґрунтів процес встановлення такої структури земельних угідь, що буде найбільшою мірою адекватна нашим уявленням про ефективне використання земель тощо.

За відсутності усталеного трактування терміна «оптимізація землекористування» у спеціальній літературі, враховуючи вживання цього терміна як синоніма до терміна «оптимізація структури землекористування» та спрямування «оптимізації структури землекористування», визначене при аналізі чинного законодавства України, ми використовуватимемо саме термін «оптимізація структури землекористування». З метою визначення поняття «оптимізація структури землекористування» пропонуємо звернутися до положень законодавства України, що закріплюють визначення його елементів, а також положень права.

Розділ 1. Наукові основи оптимізації структури угідь

Основна складність оптимізації природного середовища полягає у єдності і протиріччі економічних та екологічних потреб. Оптимізація природи повинна проводитись за наступних умов: навколишнє природне середовище повинно бути збережене, господарський ефект від оптимізації повинен бути найвищим і задовольняти потребам людських поселень. Під оптимізацією ландшафтів розуміється науково обґрунтоване співвідношення між такими екосистемами як поля, луки, болота, водойми, ліси та ін.

Вперше проблемою оптимізації структури земель серед вітчизняних вчених почав займатися В.В. Докучаєв. Він висловив думку про необхідність певного співвідношення в землеробських регіонах між ріллею, луками, болотами, водоймами, лісом. Таке співвідношення повинно мати певні норми для кожних місцевих ґрунтово-кліматичних умов та характеру вирощуваної сільськогосподарської продукції. Докучаєв наголошував на тому, що порушення цих норм провокує деградацію ґрунтів. Основними причинами цього явища він вважав винищення лісів і западин, природного покриву луків та степів.

В Україні питання оптимізації структур земель почали вирішувати спочатку із встановлення нормативів оптимальної кількості лісів та лісистості територій. А.А. Молчанов запропонував наступні норми лісистості: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 13-20%, Полісся - 20-40%. С.А. Генсирук обґрунтував дещо вищі норми: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 16-20%, Полісся - 40% . Еволюція відношення до рекреаційних земель починалася із зміною поглядів на призначення природоохоронних територій. Погляди змінювалися під впливом зростаючого техногенного навантаження на довкілля, стрімкого залучення незайманих територій у господарське використання та екологічної дестабілізації природних систем. Природоохоронні землі почали розглядатися не тільки як засіб охорони рослин і тварин, а й як землі соціального значення для рекреаційного використання. Актуальною стала проблема визначення необхідної науково обґрунтованої площі рекреаційних, оздоровчих і природоохоронних земель.

Так склалося, що в Україні майже всі землі розглядаються крізь призму сільського господарства, тому в питанні оптимізації структури земель у більшості випадків ідеться мова про агроландшафтну оптимізацію. Такий підхід повинен бути переосмислений на користь загального земельного планування із дотриманням всіх потреб людини і екосистем. Питання збереження природних якостей земель повинно розглядатися рівнозначно як з точки зору інтересів сільського господарства, так і з необхідності збереження природного середовища та зниження антропогенного навантаження.

Питання, що розглядаються в даній роботі мають комплексне загальнодержавне значення і на них складно однозначно відповісти. Кожен отриманий результат матиме суперечності і багато похибок. Все залежить від того, яку головну ідею закладено у принципах оптимізації і організації. В залежності від цього різними дослідниками отримуються різні результати. Стратегія розвитку України повинна містити домінуючу ідею використання земельних ресурсів і відносно неї повинна реалізовуватись певна модель оптимізації.

Оптимізація землекористування повинна спиратись на ряд принципів, які є основою для його раціоналізації, зокрема:

економічна ефективність повинна бути максимальною, природні втрати - мінімальними;

необхідність розроблення системи економічних стимулів та покарань для землекористувачів за дотримання або порушення принципів раціонального землекористування;

необхідність враховувати всі можливі природні фактори разом із виробничою діяльністю людини;

створення умов для раціонального природокористування, у тому числі застосування прогресивних методів землекористування та охорони земель;

встановлення норм антропогенного навантаження на земельні ресурси та контроль за їх дотриманням;

екологічний моніторинг земельних ресурсів, що залучені у господарське використання;

підвищення ефективності використання природних ресурсів і умов одночасно із нормуванням негативного впливу на довкілля.

Досягнення екологічної рівноваги в природних ландшафтах потребує створення на території певної пропорції між землею що використовується у господарстві та обмежено використовується, а також заповідною землею на всіх рівнях: державному, регіональному і місцевому. Оптимальне використання земельних ресурсів можливе за умови реалізації ефективної регіональної політики на основі балансу загальнодержавних та регіональних інтересів. Основною задачею оптимізації землекористування на рівні регіону є створення ефективної системи ринкового типу, яка дозволить досягти не лише високих економічних показників, а й екологічної безпеки регіону. Цей процес повинен спиратися на природно-економічні, кліматичні, історичні та географічні особливості регіону. Будуючи модель землекористування для конкретного регіону, необхідно також враховувати наступні лімітуючі фактори:

недостатність сільськогосподарських угідь;

екологічний фактор території, який підлягає збереженню і відновленню;

незадовільний стан земельних ресурсів, викликаний різними причинами, основна з яких - ерозія.

Встановлено, що для досягнення екологічної рівноваги, наприклад для зони змішаних лісів, необхідно дотримуватися наступного розподілу земель (%): рілля - 24, природні пасовища - 33, ліси - 31, урбанізовані та індустріальні території - 7, інші - 5.

Вчені Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. А.Н. Соколовського запропонували вирішення проблеми оптимізації складу і структури земельного фонду через поняття ентропії. Вважається, що рілля є дестабілізуючим, а сінокоси, пасовища, ліси - стабілізуючими факторами агроландшафту. Результати досліджень дозволили сформулювати висновок про необхідність зменшення площі розораних українських земель на 10 млн. га. Аналогічні пропозиції висловлювалися й іншими дослідниками, зокрема вчені Інституту землеробства УААН запропонували зменшити ріллю на 6-7 млн. га, академік УААН В.Ф. Сайко - на 10 млн. га, а академік УААН В.М. Трегобчук - на 8-10 млн. га.

Ю.А. Махортовим на основі узагальнення досліджень з оптимізації, що проводились в Україні, було розроблено рекомендації щодо оптимізації структури земельних угідь для всіх природних зон України (табл. 1). Недоліком цих рекомендацій є те, що вони не охоплюють всіх категорій земель і стосуються оптимізації лише користування сільськогосподарськими землями. Зважаючи на те, що кожен регіон та місцевість мають власні природні умови і особливості, надані рекомендації повинні коригуватись згідно з особливостями кожної території.

Таблиця 1. Проект оптимального співвідношення земельних угідь в агроландшафтах Україні (%)

* до площі сільгоспугідь; ** до всієї земельної території; *** до площі ріллі

Згідно наведеної оптимізації структури земель, із сільськогосподарського користування повинно бути вилучено 9-12 млн. га ріллі, причому площа пасовищ і сінокосів збільшиться на 8,5-10,5 млн. га. Це дозволить зменшити розораність у державі до 35-40% та збільшити загальну лісистість до 20%, а полезахисну - до 4%. Ці зміни створять фундамент для ведення повноцінного ґрунтового охоронного землеробства в Україні та підвищення його продуктивності.

Аналіз виробників зернових культур в Україні показує, що концентрація земельних угідь підвищує ефективність виробництва. Але виробників, що концентрують великі площі поки ще дуже мало і їх кількість зростає повільно. В Україні переважають господарства з малими земельними площами, що негативно впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. Наприклад середні показники врожайності пшениці по Україні знаходяться на рівні 24-26 ц/га, в той час як у Європі вони в 2 рази вищі.

Висока продуктивність сільськогосподарських угідь в країнах ЄС, залежить від низки факторів, зокрема структури земельних і сільськогосподарських угідь та посівних площ. Сучасна раціональна структура землекористування здебільшого визначається розміром площ під кормовими культурами. Екологічно збалансованими вважаються аграрні землекористування, в яких частка сіножатей, пасовищ та лісових насаджень становить від 30 до 50%. В Україні природні кормові угіддя складають 19% від загальної площі сільськогосподарських земель, що є низьким показником і потребує суттєвого покращення у найближчій перспективі заради екологічної стабільності держави.

Раціоналізація використання земельних ресурсів та їхня охорона від природної та антропогенної деградації особливо важлива. Глобалізація економіки обумовлює необхідність опрацювання нової стратегії використання земельних ресурсів, зокрема в питаннях нарощування обсягів виробництва продовольства. Сьогодні глобальна економіка має більшу відкритість і в цих умовах продовольча безпека держави залежить від урожайності в агросфері і продуктивності тваринництва. Україна відстає за цими показниками від європейських держав у 2-3 рази, що обумовлює високу собівартість сільськогосподарської продукції. Це обумовлює не конкурентоспроможність української продукції не тільки на світовому ринку, а й у самій державі. Основним завданням продовольчої безпеки держави є отримання власних продуктів харчування високої якості при раціональному використанні земельних ресурсів з мінімальним збитком навколишньому середовищу. Фахівці пропонують декілька методів визначення оптимальної площі для забезпечення людини продуктами харчування. Але ця задача може вирішуватись тільки стосовно конкретного регіону, оскільки, як зазначалось вище, кожен регіон має свої особливості. Наприклад, для забезпечення однієї дорослої людини нормальним харчуванням, яке включає рослинну і тваринну їжу, потрібно від 0,5 до 2 га угідь залежно від клімату.

Загальну площу території, на якій планується здійснити оптимізацію землекористування, можна представити у вигляді наступного рівняння:

ПЗ = ПСГ + ПЛ + ПБуд + ПВ + ПБ + ПІн ,                                     (1)

де ПЗ - загальна площа земель, га; ПСГ - землі сільськогосподарського призначення; ПЛ - ліси та лісовкриті площі; ПБуд - площа забудованих земель; ПВ - землі під водою; ПБ - заболочені землі; ПІн - інші землі.

Виходячи з того, що землі сільськогосподарського призначення займають близько 71% території України, то головне значення має оптимізація саме цих земель.

Приступаючи до оптимізації землекористування, в першу чергу необхідно взяти до уваги закон максимуму, сформульований Н.Ф. Реймерсом: в даному географічному місці при існуючих природних (а частіше природно-антропогенних) умовах екосистема може продукувати біомасу і мати біологічну продуктивність не вищу, ніж це властиво найпродуктивнішим її елементам в їх ідеальному поєднанні. В роботах Ю. та Г. Одумів було показано, що максимальний урожай (а ширше еколого-соціально-економічний ефект), може бути отриманий при певному поєднанні площ, перетворених людиною, і природних екосистем. Повна освоєність території призводить до мінімуму корисної продукції, рівному 25% від можливого максимуму. Максимальний еколого-соціально-економічний ефект досягається при 40% освоєної території і 60% площ природних екосистем (для місця складання розрахункової моделі).

Крім того для природних зон Н.Ф. Реймерсом були розраховані оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються (табл. 2). Дотримання цих співвідношень повинно забезпечити екологічну.

Таблиця 2. Оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються, які забезпечують екологічну рівновагу (в %, по природних зонах)

Проаналізувавши результати досліджень Ю. та Г. Одумів, можна сказати, що реалізація правила максимуму еколого-соціально-економічного ефекту є основою для забезпечення сталого природокористування. Але реалізувати цю оптимізацію дуже непросто. Людство навчилось створювати природно-антропогенні екосистеми: висаджувати ліси, створювати водойми і болота (та осушувати їх), залужувати території та ін. Тобто недоторканих природних екосистем залишилось дуже мало і для оптимізації поєднання площ, згідно теорії максимального ефекту Одумів, у теперішній час прийдеться знову створювати природно-антропогенні екосистеми. Особливо це стосується України, де землі природно-заповідного фонду складають лише 0,2% . В досяжному майбутньому більш реальними до реалізації в нашій державі є рекомендації Н.Ф. Реймерса (табл. 2).