Материал: Оцінка і калькуляція в системі бухгалтерського обліку

Оцінка і калькуляція в системі бухгалтерського обліку

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра обліку і аудиту

Курсова робота

з дисципліни «Бухгалтерський облік»

на тему:

Оцінка і калькуляція в системі бухгалтерського обліку

Виконала: Меснікович Н.В.

ННІЕМіП, гр.Ф-31

Перевірила: Поліщук В.Л.

Рівне - 2013 р.

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Теоретична частина

.1 Оцінка як система вартісного виміру: поняття, значення, методи

1.2 Калькуляція в системі бухгалтерського обліку: поняття, значення, види, класифікація витрат

РОЗДІЛ 2. Практична частина

Завдання 2.1 Скласти баланс на початок місяця

Завдання 2.2 Нарахування заробітної плати робітникам з необхідними розрахунками та утримань із заробітної плати

Завдання 2.3 Скласти журнал реєстрації господарських операцій

Завдання 2.4 Реєстри бухгалтерського обліку

Завдання 2.5 Скласти оборотну відомість господарських операцій

Завдання 2.6 Скласти баланс на кінець звітного періоду

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Однією з найважливіших особливостей бухгалтерського обліку, є оцінка та калькуляція в системі бухгалтерського обліку. Вартісне оцінювання є складовою методу бухгалтерського обліку та його принципом, за відсутності якої бухгалтерський облік за двоїстою системою не може здійснюватися.

Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна в процесі господарювання при надходженні і вибутті активів, при виникненні прав і зобов'язань, при здійсненні продажу-купівлі, оренді майна, заставі, страхуванні, інвестуванні, при переоцінці основних засобів, виділенні частки у статутному капіталі, виконанні судового вироку.

Предметом калькуляції виступає собівартість продукції, робіт та послуг як в цілому по підприємству, так і в розрізі його структурних підрозділів, центрів витрат і сфер відповідальності.

Питання щодо оцінки та калькуляції в системі бухгалтерського обліку розглянуто у вітчизняних літературних джерелах. Теоретичні й практичні аспекти цієї проблеми відображено в роботах учених і фахівців: В.А. Дерія, І.Д. Лазаришина, В.М. Краєвського, М.І. Скрипник, І.В. Супрунової й ін.

Метою даної роботи є визначення ролі і значення оцінки та дослідження і узагальнення калькуляції в системі бухгалтерського обліку.

Актуальність:

вартісна оцінка в бухгалтерському обліку є загальним вимірником, який дає змогу узагальнити всі господарські факти - явища та процеси;

калькулювання є одним із важливих блоків системи бухгалтерського обліку, без якого неможливо узагальнити у логічній послідовності витрати виробництва. Вдосконалення управлінського обліку і приведення його до відповідності сьогоднішнім запитам апарату управління не мислиме без подальшого розвитку калькулювання.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Оцінка як система вартісного виміру: поняття, значення, методи

Оцінка господарських засобів ‒ спосіб переведення натуральних показників у грошові. Однією з особливостей бухгалтерського обліку є обов'язкове застосування в ньому грошового вимірника, що необхідно для отримання узагальнених показників про господарські засоби і їх джерела. Об'єкти, що не мають грошової оцінки, в бухгалтерському обліку не відображаються (земля, поклади корисних копалин, води, ліс та ін.). Точність даних бухгалтерського обліку залежить від об'єктивної оцінки, яка базується на науково-обґрунтованих методах, способах і прийомах її проведення. Основними вимогами, що пред'являються до оцінки, є її реальність і єдність. Реальність оцінки забезпечує точність грошових показників, відображення в них дійсної величини об'єктів обліку. Єдність оцінки полягає в тому, що у підприємствах різних галузей економіки однакові об'єкти обліку мають одну і ту ж оцінку. Це забезпечує зіставність однойменних показників для аналітичних розрахунків.

Стаття 4 Закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку визначає єдиний грошовий вимірник. Єдиний грошовий вимірник ‒ це вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці [1].

Оцінка є складовою методу бухгалтерського обліку і тісно пов'язана з іншими його елементами:

-    балансом;

-        документацією і інвентаризацією;

         рахунками бухгалтерського обліку, калькуляцією.

Оцінку можна охарактеризувати як процес визначення вартості об'єкта, за якими повинні визначатися і відображатися статті у фінансовій звітності.

Об'єктами оцінки в бухгалтерському обліку є основні засоби, нематеріальні активи, капітальні і фінансові інвестиції, запаси, дебіторська заборгованість, довгострокові і поточні зобов'язання. Процес оцінки є процедурою привласнення об'єктами бухгалтерського обліку певних грошових величин, які використовуються для підсумкової оцінки активів і зобов'язань.

Технологія оцінки ‒ послідовність процесу оцінки вартості активів і зобов'язань, яка містить такі етапи: визначення об'єкта; цілі і функції оцінки; розробку способів оцінки; обґрунтування найефективнішого способу оцінки з метою визначення достовірної вартості майна і зобов'язань [3].

Принцип обліку за собівартістю вважається загальноприйнятою оцінкою активів підприємства. Згідно з цим принципом активи оцінюються за первісною вартістю, яку називають фактичною (історичною) собівартістю. Вона визначається у момент придбання активу, заноситься в "історію" об'єкта обліку і є незмінною впродовж терміну корисного використання даного об'єкта, за винятком випадків його переоцінки. Національними стандартами бухгалтерського обліку України встановлені різні правила визначення первісної вартості активів підприємства (рис. 1.1).

Дата оцінки ‒ точно зафіксований момент часу, на який здійснюється оцінка. Оцінка може бути здійснена на дату придбання або вибуття об'єкта, на дату складання балансів (вступного, поточного, консолідованого, ліквідаційного та ін.).

П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств" дає таке визначення справедливої вартості: справедлива вартість ‒ сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими і незалежними сторонами. Крім первісної вартості, в бухгалтерському обліку використовуються інші методи оцінок, економічний зміст яких наведено на рис. 1.2.

За наявністю активного ринку базою для визначення справедливої вартості є ринкова вартість, яка залежить від попиту і пропозиції. У практичній діяльності для визначення справедливої вартості використовується ціна останньої аналогічної операції, якщо з моменту її проведення не відбулося істотних змін економічних умов. Інформацію про ринкову вартість можна одержати від заводів-виробників, з прайс-листів посередників, в агентствах нерухомості, у міському відділі цін і т.д. [5].

Рис. 1.1 Правила визначення вартості активів

Унаслідок різних факторів вартість активів підприємства може змінюватися, тому найважливішим моментом у технології оцінки є встановлення дати оцінки.

Pиc. 1.2 Економічний змicт методів оцінки активів

Що стосується зобов'язань, то вони в основному враховуються за фактичною собівартістю їх придбання, тобто в сумі економічних вигод, одержаних підприємством у результаті утворення боргового зобов'язання, або в сумі нарахувань, у результаті яких утворилося зобов'язання (зарплата, відрахування до фондів пенсійного і соціального страхування та ін.) [5].

Використовуючи П(С)БО, методи оцінки активів і зобов'язань підприємство визначає самостійно і відображає в наказі про облікову політику.

Основні вимоги до оцінки:

-    реальність;

-        доречність;

         своєчасність;

         єдність;

         обачність.

Реальна оцінка забезпечує відображення в грошовому вимірнику дійсної величини активів і зобов'язань за фактичною (історичною) собівартістю. При цьому вона базується на чіткій законодавчій регламентації порядку створення і використання фондів і резервів, систематичній перевірці розрахунків з банками, постачальниками і покупцями, дебіторами і кредиторами.

Доречність оцінки проявляється рівнем задоволення зацікавлених користувачів і здатністю вплинути на управлінські рішення. Щоб не втратити доцільність, оцінка повинна здійснюватися своєчасно.

Вимога до єдності оцінки полягає в однаковому грошовому вимірнику однорідних засобів різних підприємств і незмінності методики оцінки впродовж тривалого періоду. Дуже важливо, щоб оцінка забезпечувала порівняння об'єктів обліку в різні періоди часу з метою виявлення тенденцій зміни у фінансовому стані і фінансових результатах діяльності підприємства.

Сутність вимоги "обачність" полягає в тому, що оцінка активів і доходів не повинна бути завищеною, а зобов'язань і витрат ‒ заниженою [9].

2.1 Калькуляція в системі бухгалтерського обліку: поняття, значення, види, класифікація витрат

Витрати як економічна категорія є процесом споживання матеріальних, нематеріальних, трудових та фінансових ресурсів для здійснення господарської та будь-якої іншої діяльності для досягнення поставлених цілей (отримання прибутку, задоволення потреб членів кооперацій, спілок, суспільних та політичних інтересів тощо).

П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Виражені в грошовій формі поточні витрати є собівартістю, яка виступає одним з основних показників діяльності підприємства. Відповідно до національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість ‒ це витрати у вартісному вираженні, пов'язані з виробництвом і придбанням певного активу [2].

Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією. Калькуляція (від латинського - обчислення) ‒ бухгалтерська категорія, яка є способом групування витрат, визначення собівартості отриманих матеріальних цінностей, виготовленої продукції і виконаних робіт та визначається як:

) обчислення в єдиному грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу;

) обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

Калькуляція ‒ це спосіб групування витрат для обчислення собівартості одиниці придбаних запасів, виробленої і реалізованої продукції, виконаних робіт і наданих послуг

В залежності від часу складання і призначення калькуляції бувають планові і звітні.

Планові (нормативні) складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва і робочого часу і використовують як вихідні дані при встановленні цін.

Звітні калькуляції, складені за даними бухгалтерського обліку, відображають фактичні витрати.

Калькулювання собівартості продукції ‒ це процес обчислення вартості об'єкта обліку, який здійснюється різними методами в залежності від виду, типу і характеру організації виробництва. Калькулювання здійснюється у всіх господарських процесах. Так, у процесі постачання визначається собівартість одиниці придбаних виробничих запасів [6].

У процесі виробництва калькулюванню підлягає виробнича собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Остання використовується для оцінки реалізованої продукції (робіт, послуг) в процесі реалізації. Звідси з'являється такий термін, як "собівартість реалізації", який є ключовим для обчислення бази оподаткування податком на прибуток відповідно до нового Податкового кодексу України, чинного з 01.04.2011 року.

Складовою процесу калькулювання є калькуляційний облік ‒ система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного і точного калькулювання, основною задачею якого є повне відокремлення прямих та непрямих витрат за об'єктами калькулювання.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулювання. Метод калькулювання ‒ це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів [7].

Методи калькулювання відрізняються методикою калькуляційного обліку та способами калькуляції. У вітчизняній літературі найчастіше зустрічаються простий, позамовний, попередільний, нормативний методи.

Простий метод використовується на моновиробництвах (виробництво електроенергії, видобування нафти, вугілля та ін.), де всі витрати безпосередньо відносяться на виготовлений продукт. Собівартість одиниці продукції калькулюється шляхом розподілу витрат на кількість виготовленої продукції.

Попередільний (попроцесний) метод використовується у послідовних виробництвах (коли один технологічний процес настає за іншим), де він розділяється на окремі частини ‒ переділи (процеси) і за кожним із них окремо обчислюються витрати. При цьому витрати обліковуються за кожним переділом (цехом), передаються із переділу в переділ (із цеху в цех), і на останньому калькулюють собівартість виготовленої продукції.

Позамовний метод використовується у складних паралельних виробництвах, коли в ряді основних цехів паралельно виготовляють окремі частини, вузли, а потім збирають у загальному цеху. Собівартість одиниці виробу визначається шляхом розподілу всіх витрат на кількість виготовлених на замовлення виробів.

Нормативний метод полягає у визначенні фактичної собівартості виробленого продукту як алгебраїчна сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм. При нормативному методі собівартість продукції визначається шляхом додавання нормативних витрат та виявлених відхилень від норм при обчисленні фактичної собівартості [8].

Собівартість продукції залежно від обсягу витрат, що включаються в неї, поділяється на: технологічну, виробничу, повну собівартість готової і реалізованої продукції.

Технологічна собівартість ‒ прямі витрати на сировину, матеріали, енергію, оплату праці з нарахуваннями.

Виробнича собівартість ‒ технологічна собівартість плюс загальновиробничі витрати.

Підприємство з метою аналізу впливу адміністративних витрат на фінансовий результат може визначати повну собівартість готової продукції, яка включає виробничу плюс адміністративні витрати. Повна собівартість реалізованої продукції є повною собівартістю готової продукції плюс витрати на її збут. Витрати, що входять у собівартість продукції, можна згрупувати за декількома ознаками (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Класифікація витрат виробництва