Материал: наказ_225_реан_мац_я
ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністра охорони здоров‘я України
28.03.2014 № 225
Уніфікований клінічний протокол «Початкова, реанімаційна і післяреанімаційна допомога новонародженим в Україні»
2014
Вступ
Сучасні принципи перинатальної допомоги базуються на концепції ВООЗ щодо ефективної допомоги під час вагітності, пологів і народження дитини.
Попередній вітчизняний протокол реанімаційної і післяреанімаційної допомоги новонародженим (Наказ №312 МОЗ України від 08.06.2007 р.) [1] ґрунтувався на відповідних міжнародних консенсусних рекомендаціях 2005 р. [2]. У жовтні 2010 р. Міжнародним погоджувальним Комітетом з питань реанімації (ILCOR) було опрацьовано й опубліковано нові рекомендації з реанімаційної допомоги новонародженим, які визначатимуть світову клінічну практику до 2015 р. [3]. Зміну частини положень попереднього документу було здійснено групою міжнародних експертів на підставі ретельних пошуку, аналізу й узагальнення результатів досліджень, які були виконані у світі за період від 2005 р. Це визначило необхідність перегляду чинного вітчизняного протоколу.
Основні принципи неонатальної реанімації, викладені у цьому протоколі, стосуються не лише перших хвилин після народження, а мають використовуватись протягом усього неонатального періоду, якщо дитина першого місяця життя потребує реанімаційної допомоги з будь-якої причини [3].
Даний протокол базується на висновках і рекомендаціях «Міжнародного наукового консенсусу із серцево-легеневої реанімації і невідкладної серцево-судинної допомоги з лікувальними рекомендаціями 2010 року» [3] систематичних оглядів і мета-аналізів, а також результатах окремих контрольованих рандомізованих й інших надійних клінічних й експериментальних досліджень ефективності і безпечності реанімаційних втручань.
Шкала рівнів доказовості досліджень, що склали основу клінічних рекомендацій:
А (I) – систематичний огляд або мета-аналіз РКД, окреме масштабне і високоякісне РКД. Рекомендації, що ґрунтуються на цьому рівні доказовості, мають найбільшу силу і є обов’язковими до виконання.
В (II-III) – систематичний огляд когортних досліджень або досліджень «випадокконтроль», високоякісне когортне дослідження або дослідження «випадок-контроль». Рекомендації, що ґрунтуються на цьому рівні доказовості, мають порівняно меншу силу, однак можуть бути підґрунтям для клінічних вирішень.
С (IV) – дослідження серії випадків. Рекомендації, що ґрунтуються на цьому рівні доказовості, можуть використовуватись для обґрунтування певних клінічних вирішень за відсутності доказів рівня А (I) і В (II-III).
D (V) – експериментальні дослідження або думка експертів. Рекомендації, що ґрунтуються на цьому рівні доказовості, використовують для обґрунтування клінічних вирішень, якщо дослідження рівнів А (I), В (II-III), С (IV) не виконувалися з етичних або інших причин.
2
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ПРОТОКОЛІ
АГ – артеріальна гіпотензія АТ – артеріальний тиск
ВВ– внутрішньовенно
ВООЗ |
– |
Всесвітня організація охорони здоров’я |
ВР |
– відносний ризик |
|
ДІ |
– довірчий інтервал |
|
ДР |
– дихальні розлади |
|
ДШ |
– дихальні шляхи |
|
ЕТ |
– ендотрахеально |
|
ЛГ |
– лікувальна гіпотермія |
|
ЛМ |
– ларингеальна маска |
|
МРС |
– |
магнітно-резонансна спектроскопія |
МРТ |
– |
магнітно-резонансна томографія |
НЛ |
– наповнення легень |
|
НМС |
– непрямий масаж серця |
|
РКД |
– рандомізоване клінічне дослідження |
|
САМ |
– синдром аспірації меконію |
|
САТ |
– середній артеріальний тиск |
|
ЧД |
– частота дихання |
|
ЧСС |
– частота серцевих скорочень |
|
ШВЛ |
– штучна вентиляція легень |
|
СРАР |
– постійний позитивний тиск у ДШ |
|
FiO2 |
– концентрація кисню у вдихуваній газовій суміші |
|
NNT |
– |
кількість пацієнтів, яких потрібно лікувати, щоб отримати позитивний |
|
результат в одного з них |
|
|
|
|
РЕЕР |
– позитивний тиск наприкінці видиху |
|
РІР |
– |
піковий (максимальний) тиск на вдиху |
SpO2 |
– насичення гемоглобіну киснем |
|
3
I.ПАСПОРТНА ЧАСТИНА
1.1Діагноз. Формулювання діагнозу (нозологія та/або синдром)
Даний протокол не стосується якоїсь специфічної нозологічної форми, а описує початкову, реанімаційну і післяреанімаційну допомогу новонародженій дитині незалежно від причини, що визначила потребу надання реанімаційної допомоги.
1.2Коди стану або захворювання (МКХ-10 та інших класифікацій)
-
1.3Для кого призначений протокол (потенційні користувачі)
Медичні працівники (лікарі та середній медичний персонал), які надають допомогу новонародженим (включаючи медичний персонал бригад екстреної допомоги), а також організатори охорони здоров’я.
1.4Мета протоколу
Покращення якості початкової/реанімаційної допомоги новонародженим в пологовому залі й операційній, а також на подальших етапах лікування. Оптимізація і стандартизація методики надання початкової, реанімаційної і післяреанімаційної допомоги новонародженим.
1.5Дата складання протоколу: 2014 рік.
1.6Дата перегляду протоколу: 2017 рік.
1.7Список та контактна інформація осіб, які брали участь в розробці протоколу
Особа
Бондаренко Т.В.
Гойда Н.Г.
Добрянський Д.О.
Знаменська Т. К.
Килимник Т.М.
Корнійчук О.В.
Король О.Г.
Костюк О.О.
Матвієнко І.М.
Сидоров О.Г.
Терещенко А.В.
Тишкевич В.М.
Чибісова І.В.
Посада
головний спеціаліст відділу лікувально-профілактичної допомоги дитячому населенню ДОЗ та К Вінницької ОДА
проректор з лікувальної роботи НМАПО імені П.Л.Шупика
професор кафедри педіатрії ЛНМУ імені Данила Галицького
завідувач відділення неонатології ДУ ІПАГ НАМН України”, президент Асоціації неонатологів України
завідувач ВІТН Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні завідувач ВІТН ДКЛ №2 м. Києва завідувач ВІТН НДСЛ «ОХМАТДИТ»
доцент кафедри неонатології НМАПО імені П.Л.Шупика старший науковий співробітник відділу ДУ ІПАГ АМН України
завідувач ВІТН відокремленого структурного підрозділу перинатального центру КРУ «КТМО «Університетська клініка», головний позаштатний спеціаліст з неонатології МОЗ АР Крим заступник директора департаменту реформ та розвитку медичної допомоги – начальник управління охорони материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ України
завідувач ВІТН Київського ПЦ
начальник відділу акушерсько-гінекологічної допомоги департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України
4
Шунько Є.Є. |
завідувач кафедри неонатології НМАПО імені П.Л. Шупика, головний |
|
позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Неонатологія» |
Рецензенти |
|
Клименко Т.М. |
завідувач кафедри неонатології ХМАПО |
Коржинський |
завідувач кафедри педіатрії і неонатології ФПДО ЛНМУ імені |
Ю.С. |
Данила Галицького |
1.8Коротка епідеміологічна інформація
Незважаючи на вдосконалення і покращення сучасної акушерської практики, приблизно 5-10 % усіх новонароджених потребують принаймні часткової медичної допомоги в пологовому приміщенні, а близько 1 % - реанімації, що додатково включає інтубацію трахеї, введення ліків і/або непрямий масаж серця. Остання цифра у масштабах сучасної України означає, що щорічно майбутні життя і здоров’я близько 5000 дітей безпосередньо залежать від кваліфікації медичного персоналу і технічного забезпечення пологових приміщень.
II. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Від своєчасності й якості початкових/реанімаційних заходів в пологовому приміщенні значною мірою залежить результат ранньої постнатальної адаптації новонародженої дитини. Це впливає не лише на виживання немовлят у перші дні життя, але й на їхній подальший розвиток і показники здоров’я в наступні вікові періоди. Надання адекватної реанімаційної допомоги новонародженим дозволяє знизити їх смертність і /або захворюваність на 5-40 %, і відповідний ефект може бути тим більшим, чим вищий рівень неонатальної смертності у країні або регіоні [4].
В анамнезі приблизно 50 % дітей, які потребують реанімаційної допомоги після народження, відсутні будь-які чинники ризику, які вказують на можливість виникнення потреби в реанімації. Отже, кожний медичний працівник пологового блоку, повинен володіти навичками початкової реанімації, а пологові приміщення мають бути забезпечені необхідними реанімаційним обладнанням і матеріалами, готовими до використання під час кожних пологів у всіх, без винятку, медичних закладах, які надають акушерську допомогу, незалежно від їх рівня.
III.ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.Початкова і реанімаційна допомога
1.1.Підготовка до надання реанімаційної допомоги новонародженому в пологовому приміщенні або операційній
Необхідність надавати реанімаційну допомогу новонародженому не завжди можна передбачити, однак, пологи високого ризику підвищують таку ймовірність.
За наявності будь-якого з чинників ризику в анамнезі матері, приготування до надання медичної допомоги новонародженому передбачають залучення додаткового персоналу, який володіє всіма навичками реанімації, і використання за потреби додаткового обладнання (засоби для профілактики охолодження, газовий змішувач, обладнання для транспортування тощо) [5].
Необхідні дії
5