Петрушка: Гаразд, потім доприсідаю. А хочете, я перестрибну через цю планку? (Діти йдуть до ігровий куточок, там заздалегідь приготоване перешкоду. Петрушка стрибає і збиває планку).
Петрушка: Це я не з тієї ноги стрибнув.
Вихователь: Дітки, чи добре робить Петрушка? Що він робить? Як його можна назвати? Правильно - хвастун. Петрушка, а хвалитися негарно. Якби ти все, що говорив, зробив, ми б тебе похвалили. А так ми тебе посоромимо.
(Діти кажуть, що хвалитися негарно).
Вихователь: Я знаю одну цікаву казку про жабку, яка так само як і наш Петрушка любила похизуватися. Пропоную її послухати. (Вихователь читає дітям казку В. Гаршина «Жабка-мандрівниця»):
... Можна нам летіти не так високо? У мене від висоти паморочиться голова, і я боюся впасти, якщо мені раптом стане погано.
І добрі качки обіцяли їй летіти нижче. На наступний день вони летіли так низько, що чули голоси:
- Дивіться, дивіться! - Кричали діти в одному селі, - качки жабу несуть!
Жаба почула це, і в неї стрибало серце.
Дивіться, дивіться! - Кричали в іншому селі дорослі, - ось чудо-то!
«Чи знають вони, що це придумала я, а не качки?» - Подумала скрекотуха.
Дивіться, дивіться! - Кричали в третій селі. - Яке диво! І хто це придумав таку хитру штуку?
Тут жаба вже не витримала і, забувши всяку обережність, закричала з усієї сили:
Це я! Я!
І з цим криком вона полетіла шкереберть на землю. Качки голосно закричали; одна з них хотіла підхопити бідну супутницю на льоту, але промахнулася. Жаба, дриґаючи всіма чотирма лапками, швидко падала на землю; але так як качки летіли дуже швидко, то і вона впала не так на те місце, над яким закричала і де була тверда дорога, а набагато далі, що було для неї великим щастям, бо вона шубовснула у брудний ставок на краю села.
Вона скоро виринула з води і негайно ж знову зопалу закричала на все горло:
Це я! Це я придумала!
Але навколо неї нікого не було. Перелякані несподіваним сплеском, місцеві жаби всі поховалися в воду. Коли вони почали показуватися з неї, то з подивом дивилися на нову.
І вона розповіла їм дивну історію про те, як вона думала все життя і нарешті винайшла новий, незвичайний спосіб подорожі на качках; як у неї були свої власні качки, які носили її, куди їй було завгодно; як вона побувала на прекрасному півдні, де так добре, де такі прекрасні теплі болота і так багато мошок і всяких інших їстівних комах.
Я заїхала до вас подивитися, як ви живете, - сказала вона. - Я пробуду у вас до весни, поки не повернуться мої качки, яких я відпустила.
Але качки вже ніколи не повернулися. Вони думали, що скрекотуха розбилася об землю, і дуже жаліли її.
(Уривок)
. Після прочитання твору, вихователь задає дітям запитання:
) Про що розповідається в цій казці?
) Що означають прислів'я: Не в свої сани не сідай. Вище голови не стрибнеш?
) Чому не відбулася подорож жаби?
) Яким словом можна назвати жабку?
) Чому вчить нас ця казка?
) Чи можна хизуватися? Чому?
. Звернення вихователя: Наш Петрушка так же як і жабка, не знав, що хизуватися не красиво. Ті, хто вважають себе вихованими, ніколи не хизуються перед іншими.
Заняття №4 (Середня група)
Тема: Доброта, чуйність, взаємодопомога
Програмовий зміст: вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; розширювати уявлення про моральні якості людини; формувати у дітей почуття доброти, чуйності, взаємодопомоги; вчити як поводити себе в різноманітних життєвих ситуаціях; виховувати бажання допомагати товаришеві.
Хід заняття:
. Вихователь пропонує дітям прослухати казку В. Катаєва «Квітка-семицвітка»:
... ̶ От так штука! Шість пелюсток, виявляється, витратила ̶ і ніякого задоволення. Ну, нічого. Тепер буду розумнішою. Пішла вона на вулицю, йде і думає:
«Чого б мені ще все-таки веліти? Звелю я собі, мабуть, два кіло «ведмедиків». Ні, краще два кіло «прозорих». Чи ні... Краще зроблю так: велю півкіло «ведмедиків», півкіло «прозорих», сто грамів халви, сто грамів горіхів і ще, куди не йшло, одну рожеву баранку для Павлика. А що толку? Ну, припустимо, все це я звелю і з'їм. І нічого не залишиться. Ні, велю я собі краще триколісний велосипед. Хоча навіщо? Ну, покатаюся, а потім що? Ще, чого доброго, хлопчаки віднімуть. Мабуть, і відгамселять! Ні. Краще я собі велю квиток в кіно або цирк. Там все-таки весело. А може, веліти краще нові сандалети? Теж не гірше цирку. Хоча, по правді сказати, який толк в нових сандалетах? Можна веліти чого-небудь ще набагато кращого. Головне, не треба поспішати».
Міркуючи таким чином, Женя раптом побачила чудового хлопчика, який сидів на лавочці біля воріт. У нього були великі сині очі, веселі, але сумні. Хлопчик був дуже симпатичний ̶ відразу видно, що не забіяка, і Жені захотілося з ним познайомитися. Дівчинка без всякого страху підійшла до нього так близько, що в кожній його зіниці дуже ясно побачила своє обличчя з двома кісками, розкладеними по плечах.
̶ Хлопчик, хлопчик, як тебе звуть?
̶ Вітя. А тебе як?
̶ Женя. Давай грати у квача?
̶ Не можу. Я кульгавий.
І Женя побачила його ногу в потворному черевику на дуже товстій підошві.
̶ Як шкода! - сказала Женя. - Ти мені дуже сподобався, і я б з великим задоволенням побігала з тобою.
̶ Ти мені дуже подобаєшся, і я б теж з великим задоволенням побігав з тобою, але, на жаль, це неможливо. Нічого не поробиш. Це на все життя.
̶ Ах, які дурниці ти говориш, хлопчик! - вигукнула Женя і вийняла з кишені свою заповітну квітку-семицвітку. - Дивись!
З цими словами дівчинка дбайливо відірвала останню, блакитну пелюстку, на хвилинку притиснула її до очей, потім розжала пальці і заспівала тонким голоском, тремтячим від щастя:
Лети, лети, пелюстка,
Через захід на схід,
Через північ, через південь,
Повертайся, зробивши коло.
Лише торкнешся ти землі -
Бути по-моєму вели.
І в ту ж хвилину хлопчик скочив з лави, почав грати з Женею в квача і бігав так добре, що дівчинка не могла його наздогнати, як не старалася.
(Уривок)
. Після прочитання твору, вихователь задає дітям запитання:
) Хто головний герой казки?
) Які свої бажання виконала Женя?
) Що трапилося, коли Женя зустріла хлопчика з хворими ногами? Який в неї став настрій?
) Які почуття ви відчуваєте, коли слухаєте цю казку?
) Як ви гадаєте, чому дівчинка потратила 6 пелюстків і не була щасливою?
) Чому вона захотіла витратити останній пелюсток на Вітю?
) Як ви гадаєте, чи легко зрозуміти почуття інших людей?
) Чому вчить нас ця казка?
. Звернення вихователя: «Нам усім треба бути уважними до людей. Треба навчитися бачити, як живуть інші, мати почуття жалю і, якщо це можливо, намагатися допомогти їм, як це зробила Женя!»
Заняття №5 (Старша група)
Тема: Слухання казки «Чудова подорож Нільса з дикими гусьми»
Програмовий зміст: вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; виховувати бажання прийти на допомогу іншим та отримувати задоволення від цього; формувати знання про взаємодопомогу; виховувати інтерес до художньої літератури.
Хід заняття:
. Вихователь пропонує дітям прослухати казку С. Лагерлефа «Чудова подорож Нільса з дикими гусьми»:
... Аж ось одного дня, коли Нільс із дикими гусьми відпочивав на озері, стaлaся подія, що схвилювaлa всю лісову звірину. Хлопчаки з сусіднього хутора спіймали білку Сірле, a в неї в дуплі залишились маленькі білченята.
Вони принесли білку додому, і всі хуторяни зійшлися помилуватись пухнастим звірятком з розумними, жвавими очицями. Хлопці відразу спорядили стару білячу клітку ̶ зелену хатку з дверцятами та віконцями й хитромудрими щaбликaми всередині, щоб білка могла по них стрибати, поклали туди кілька горішків і поставили кухлик з молоком.
Люди гaдaли, що білці приємно буде жити в такій хатці. Та вони помилились. Сірле не зaхотілa їсти, ні рaзу не стрибнулa нa щaблик. Вонa зaбилaсь у куток і жaлібно тужилa:
̶ О горе мені, помруть мої дітки з голоду! Помруть мої, дітки з голоду!
Дикі гуси того ж таки вечора довідалися, що білку Сірле спіткало лихо, дізнався про це й Нільс. І він надумав допомогти їй. Адже це була найкраща нагода здобути собі друзів серед лісових звірят.
Коли добре стемніло, хлопчик вирушив у дорогу, йти було недалеко, бо хутір стояв біля самого лісу.
Нільс не боявся заблукати в темряві, бо, відколи став маленький, бачив уночі так само добре, як і вдень.
Він добрався до хутора і почав оглядати хату за хатою. Аж ось на одній стіні майже під самою стріхою хлопчик угледів клітку. Він обережно підійшов ближче. Сірле не спала, Нільс чув, як вона плакала і приказувала:
̶ Бідні мої дітки! Бідні мої дітки!
̶ Годі тобі побиватись, ̶ тихо озвався Нільс, ̶ зараз я тебе випущу!
Білка замовкла й здивована глянула вниз. Невже Нільс прийшов її визволити? Нільс, що завжди збидкувався над звіриною? Оце то диво!...
(Уривок)
. Бесіда за змістом прочитаного:
) Хто головні герої казки?
) Чому чарівник перетворив Нільса на маленького чоловічка?
) Чому Нільс вирішив полетіти разом з дикими гусьми в теплі краї?
) Які завдання потрібно було виконати, щоб повернути собі нормальний зріст?
) Чому останнє третє завдання Нільс не виконав, а відпустив свого друга гуся?
) Чи повернув чарівник Нільсу нормальний зріст?
) Що сказав чарівник хлопчику, коли той відпустив гуся на волю?
) Як змінився Нільс, після покарання чарівника?
Заняття №6 (Старша група)
Тема: Навіщо людині совість
Програмовий зміст: на прикладі поведінки персонажа показати, що в душі кожної людини з'являються сумніви, образи, бажання протистояти волі старших, робити все по своєму, іноді в ущерб близьким людям і собі, однак на те людині дана воля, щоб вона вибирала, як їй вчинити; неслухняність, погані помисли і бажання слід зживати і долати для того щоб уникнути бід і неприємностей; вміти не піддаватися поганим бажанням - значить зберігати свою совість спокійною.
Хід заняття:
. Вихователь пропонує дітям послухати казку Л. Д. Короткової «Шурик-порося»:
Сашко не знав, скільки йому років. Але скоро, мама сказала, що буде у нього день народження. Подарунок купити збиралася, ось і питала, що йому хочеться. А Саші хотілося весь час різне: то собачку, то гармошку, як у Вітьки сусіда, то човен. Щоб прямо до середини озера допливти. Все здавалося йому, що біля берега жабенята якісь маленькі живуть. А там, на середині, напевно, крупніші водяться...
Рано вранці казка вся і почалася, тільки не «Колобок» і не «Теремок», які вечорами мама читала, а зовсім інша... Та вона йому і казкою спочатку не здалася.
Принесла мама з курятника цілий кошик яєць. Багато їх було: може, три, а може, й сім. Сашко рахувати так багато ще не вмів. Кошик собі на столі біля печі стоїть, а у Сашка свої турботи: штани з сорочкою натягнути.
Поки цим займався, раптом почув гучний писк. Прислухався - цікаво ж, що це? І тут здалося Сашкові, що пищить яйце... Став він кожне яйце в руку брати та до вуха підносити. І знайшов.
Яйце пищало так голосно, що не можна було помилитися. Сашко взяв яйце - і до собі в куточок.
Сів на підлогу, яйце прямо перед собою поклав і став чекати, коли з нього курчаточко вилізе. Саша вже раніше бачив, які вони, курчатка: маленькі, худенькі і мокрі, наче їх хто водою збризнув.
Чекав, чекав, втомився навіть. І раптом тріснуло яєчко і розпалося на дві половинки. Шкаралупа відлетіла - а всередині зовсім і не курчаточко. Сидів всередині яйця маленький маленький хлопчина. Саша анітрохи не здивувався: якщо з яйця може курча вилізти, чому не маленький хлопчина? А той виліз і відразу запитує:
Тебе як звати? - Саса, а тебе?
А мене будеш Шуриком звати, поняв?
Зрозумів! - згідно кивнув головою Саша і відразу поцікавився. - А ти де живеш?
А ось тепер тут жити і буду! - заявив Шурик і озирнувся. - Он як у вас просторо, не те що в яйці. А щоб мені було зручно, посади но мене в твою кишеню.
Саша і справді побачив у себе на грудях кишені: на сорочку мама пришила, щоб було де носову хустку тримати. Ось Шурик і розташувався там. До того часу і мама повернулася в будинок.
Вже встав? - здивувалася вона. - Тоді піди вмийся! Тільки на себе не лий, гаразд? Сам впораєшся?
Тут Шурик з кишені і каже:
А чого тут справлятися? Справа не хитра!
Сказав це Шурик в повний голос, тільки мама чомусь нічого не почула. А Саша підійшов до умивальника, хотів було з полички мило взяти та лице-руки намилити, як мама вчила, але Шурик з кишені раптом сказав:
Ти що?! Воно ж кусюче... Давай без мила, все одно ніхто не побачить.
Ну, Саша так одною водою і ополоснув руки, а обличчя йому Шурик нарадив зовсім не мочити. Тільки хіба мама не помітить? Помітила й давай сама умивати.
Обличчя Саші миє, а холодні краплі йому на сорочку капають. Шурик в кишені як заверещить, як закричить! Саша завмерр, думав, мама почує. Але вона знову нічого не почула... А сів Саша за стіл - перед ним вже тарілка з кашею приготовлена. Мама тільки ложку в руці сина поправила. А Шурик з кишені голос подає:
Хто ж кашу ложкою їсть? Руками то набагато приємніше...
Саша ложку вбік і відклав взявся їсти жменями. Відразу руки і лице стали липкими, а Шурик не вгамовується:
Бач, як мажеться!.. Липка... А ти спробуй нею помалювати на столі Тепер на підлозі... Чудово!..
Тільки мама в кухню увійшла і чомусь не зраділа. Руками сплеснула:
Саша! Що ти наробив?! Тобі вже скоро три роки, а ти весь перемазався...
Як чушка! - підказав з кишені Шурик.
... як чушка! - повторила мати.
«Ага, - подумав Сашко, - значить, і мама його чує?»
Мама, це не я. Це - Шурик!
Хто-хто? - не зрозуміла мама.
Ну, Шурик, Шурик!
Ах, Сашко?.. Ну, і де він, цей Шурик?
Ось де він! - Сказав Сашко і показав на свою кишеню, а кишеня то на грудях.
Ну, так ось... Порося твій Шурик! Справжнє порося! - сказала мама і потягла сина до умивальника.
А як водою на обличчя Саші бризнула - Шурик з кишені і радить:
Ти чого мовчиш? Кричи!.. Голосніше кричи!..
Саша як почав кричати, так потім хвилин десять зупинитися не міг. Так і Шурик твердить своє: «Голосніше та голосніше!». Накричався Сашко досхочу. Мати знову сина за стіл посадила, заспокоює, а Шурко з кишені командує:
Бач, тепер заспокоює... А ти проси ще цукру в чашку! Ще!.. Ще...
Та куди тобі більше? Живіт від солодкого заболить, - перестерігає мама.
Ну, спробуй, як? - цікавиться Шурик з кишені.
Фу, противно! - скривився Сашко.
Ну, та гаразд! - заспокоїв його Шурик. - Скажи їй так: «Пий сама!» Ось, правильно!
А тепер відштовхни чашку від себе!.. Бачив, як молоко по столу розтікається?!
Та що ж це ти наді мною мудруєш, а?! - розсердилася мати.
Це не я. Це Шурик порося, - заспокоїв Сашко маму.
Але мама чомусь не заспокоїлася і посадила сина на високу скриню. Саша терпіти не міг на ній сидіти: там було високо і нудно. А Шурик з кишені сумувати не дає:
Ти чого знову притих? Ридай!.. Голосніше ридай!.. Бач, на рідну дитину уваги не звертає. А вона, може, зараз зовсім голос зірве... Або з скрині впаде...