З 90-х років українські фахівці інтенсивно розробляють проблеми національної безпеки, інформаційної безпеки, екологічної безпеки, зокрема, економічної безпеки. Економічну безпеку можна визначити як стан захищеності економіки, коли сукупність державних і суспільних гарантій забезпечує її сталий розвиток, захист пріоритетних інтересів народу, джерел його матеріального і духовного розвитку від внутрішніх і зовнішніх загроз, ризиків і небезпек [3-с.65].
Однак, сьогодні слід відзначити те, що приділяється недостатня увага проблемам економічної безпеки України, зокрема аналізу ефектів впливу зовнішньоекономічних чинників на національну безпеку, предмета та структури, визначання суб’єктів та об’єктів зовнішньоекономічної безпеки, методики оцінки критеріїв, індикаторів та граничних рівнів безпеки [19-с.123].
Більшість українських науковців присвячували свою роботу дослідженню економічної безпеки України. Зокрема це праці Шевченко О. Ю., Дегтяр І. М., Біленчук П. Д., Медвідь Ф. М., Птащенко Л. О. та інші. В цих роботах розкрита суть економічної безпеки країни, її значення для всієї економічної системи, проблеми забезпечення належної економічної безпеки. Однак, дане питання потребує й додаткових досліджень в цій галузі, зокрема в розгляді проблем та виокремленні можливих напрямків подолання їх [38-с.112].
За двадцять років існування України як незалежної держави не сталося бажаного оздоровлення соціально-економічної ситуації. Стан поточних економічних показників свідчить, що проблеми економічної безпеки загострилися у країні в цілому, а також щодо головних її складових - держави, суб'єктів господарської діяльності, людини. Отже, на сучасному етапі Україні потрібно вирішити комплекс непростих питань, найгострішими з яких є проблема економічної безпеки країни та її громадян, тому ця проблема має постійно перебувати у центрі уваги держави [38-с.114].
Головною метою економічної безпеки нашої країни є забезпечення такого економічного розвитку, при якому можливо було б створити умови для розвитку соціально - економічних інтересів громадян України, забезпечення макроекономічної стабілізації, зберігання цілісності держави, що й забезпечать її економічну незалежність. Без забезпечення економічної безпеки неможливо вирішить жодної задачі як у внутрідержавнім так і в зовнішньополітичнім плані.
Основними проблемами економічної безпеки України є [46-с.50]:
. розвиток тіньової економіки, яка охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. З кожним роком виникають нові шляхи, методи, схеми накопичення тіньового капіталу.
. тенденція зростання доларизації економіки, яка говорить про високу залежність монетарної складової економіки країни від коливання валютних курсів на світових фінансових ринках та економічної ситуації країни ЄС та США, що безперечно призводить до загрози фінансової безпеки країни.
. відсутність експертної ради, яка б оцінювала проекти з точки зору їх корисності для держави і забезпечення економічної безпеки України.
. Зростання зовнішньої та внутрішньої заборгованості держави;
. Збільшення диференціації доходів населення, приховування та вивезення значних обсягів капіталів за кордон;
. Відсутність на державному рівні розробленої концепції та системи економічної безпеки;
. Високий рівень корупції у державно-управлінській сфері;
. Відмивання «брудних» грошей;
. Залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;
. Скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так і внутрішніх ринків збуту.
З метою відвернення економічної небезпеки, що загрожує державному суверенітетові України, необхідно здійснити комплекс заходів по її виходу з глибокої економічної кризи. Слід також враховувати те, що економічна безпека, як і національна повинна відігравати провідну роль в діяльності уряду.
Напрямки забезпечення належної економічної безпеки України [46-с.51]:
· Створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки;
· Здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника;
· Істотне зменшення енергомісткості і матеріаломісткості ВВП;
· Створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема, військової техніки та озброєння;
· Пошук і освоєння родовищ нафти, газу, вугілля, золота, алмазів тощо;
· Створення достатніх запасів державних золотовалютних резервів;
· Здійснення реформи агропромислового комплексу, відродження села;
· Залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів до розвитку національної економіки;
· Проведення рішучої боротьби з «тіньовою» економікою;
· Підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту;
· Забезпечення максимальної конвертованості національної валюти, з метою зменшення тиску від доларизації економіки.
Безпосередньо дотримання даних
заходів допоможе підняти рівень економічної безпеки України. Однак, потрібно не
забувати про те, що державні органи влади мало обізнані з даним питанням і не
усвідомлюють його значення в повній мірі. Забезпечення належної економічної
безпеки - це забезпечення ефективної та стабільної національної економіки
країни.
1.4
Сутність і зміст інновацій в сфері економічної безпеки підприємств
У сучасних умовах розвитку конкурентного середовища одним з основних способів вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем є використання новітніх досягнень науки і техніки. Кожне підприємство прагне до того, щоб економічне зростання було інтенсивним, тобто, щоб воно стало наслідком застосування більш досконалих факторів виробництва і технологій. Передумовою інтенсивного зростання є використання в практичній діяльності підприємств інноваційної стратегії. Технологічні інновації відіграють все більшу роль у забезпеченні сталого економічного зростання, перетворюючи діяльність з досліджень і розробок в область науки і технологій, в більш високу продуктивність праці та інші показники економічного зростання, розв’язуючи інші економічні проблеми, що стоять перед кожним підприємством [45-с.54].
Розвиток будь-якого успішного підприємства слід розглядати як постійний процес створення інновацій, як безперервний процес творчої діяльності, спрямований на створення нової продукції і послуг, технологій і матеріалів, нових організаційних форм, що володіють науково- технічною новизною і дозволяють задовольнити нові суспільні або індивідуальні потреби.
Завдання модернізації українського суспільства вимагає все більш широкого впровадження інновацій в усі сфери його життєдіяльності. Сам термін «інновація» увійшов у науку в ХIХ ст., як необхідний показник розвитку суспільства та окремих його сторін. Спочатку цей термін використовувався в антропології та етнографії при дослідженні процесів змін в культурі і протиставлявся терміну «традиція». На початку ХХ ст. поняття «нововведення» освоїли економічні науки, позначаючи їм нові комбінації з наявних елементів, що вживаються суб’єктами господарського життя і виступають як джерело підприємницького прибутку [45-с.55].
З розвитком інноваційного руху стало уточнюватися і визначення інновації. Наприклад, інноваціям, як вважають деякі дослідники, притаманні такі характеристики, як: задоволення нової потреби; високий ризик і високий ступінь невизначеності; гнучкість форм; загострення протиріч і конфліктів; наявність побічного, важко передбачуваного результату; перехід на новий рівень розвитку системи.
Одна з найважливіших умов функціонування сучасних організацій - безперервне наростання змін. Інновації виступають як засіб, що дозволяє вирішувати проблеми, що виникають в результаті безперервних змін. Причому ставка на інновації стає ультрасучасною формою бізнесу.
Нововведення в економіці впроваджуються, як правило, не після того як у споживача стихійно виникнуть нові потреби і відбудеться переорієнтація виробництва, а тоді, коли саме виробництво привчить споживача до нових потреб. Виробляти - значить комбінувати наявні в розпорядженні організації ресурси, а виробляти щось нове - означає створювати нові комбінації змін у розвитку виробництва і ринку. У 30 -х роках 20 століття Й.Шумпетер вперше використав поняття «інновація», маючи на увазі під цим зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих засобів, ринків і форм організації в промисловості. При цьому Й.Шумпетер основну роль рушійної сили економічного розвитку суспільства відводив не характеру боротьби між капіталом і пролетаріатом ( за Марксом К.), а впровадженням нововведень в господарство держави [45-с.56].
На данний час багато науковців досліджували і досліджують питання інновацій в економічній безпеці. Серед них такі, як С.В. Валдайцев, Л. Волдачек, В.П. Воробйов, П.Н. Завлін, С.Д. Ільєнкова, А.К., Казанцев, Г.Д. Ковальов, Е.І., Мединський, Н.Н. Молчанов, А.І. Муравйов, В.В. Р.А. Фатхутдінов, М. Хучек, І.Ансофф, Р.Гріффін, Дж.Мурхед, С.Роббінс та ін. У ході досліджень з’ясувалося, що джерелом прибутку може стати не тільки зміна цін і економія на поточних витратах, але й радикальне оновлення і зміна випуску продукції. Можливість забезпечення конкурентоспроможності організації за рахунок зміни ціни або зниження витрат завжди короткочасна і носить граничний характер. Інноваційний підхід виявляється більш кращим, оскільки процес пошуку, накопичення та перетворення наукового знання у фізичну реальність, по суті, безмежний [45-с.57].
У сучасних умовах інновацій найважливішим елементом є підвищення ефективності діяльності різних організацій. Впровадження наукових досягнень і винаходів в організацію забезпечує постійне оновлення і поліпшення випуску неї продукції (послуг), застосовуваних технологій. Важливо відзначити, що на сьогоднішній день в економічній літературі не існує єдиного розуміння сутності інновацій. При цьому в науковій літературі представлено значну кількість різних визначень терміну «інновація» та деяких інших основних понять з інноваційної діяльності. Розглянемо декілька з них.
Інновація (нововведення ) - кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг.
Інновація (нововведення, інноваційний продукт) - результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового продукту, послуги та технології та нової організаційно - економічної форми, що володіє явними якісними перевагами при використанні в проектуванні, виробництві, збуті, споживанні та утилізації продуктів, що забезпечує додаткову в порівнянні з попереднім продуктом або організаційно - економічною формою економічну ( економія витрат або додатковий прибуток ) та громадську вигоду.
Природно, що таке різноманіття визначень створює тільки плутанину в поняттях, так як немає єдиної прийнятої позиції, єдиної точки зору. І це стає більш важливо і актуально, що на сьогоднішній день продовжує існувати проблема відсутності офіційної загальноприйнятої термінології в галузі інноваційної діяльності. Саме тому, інтерес до цієї проблеми не слабшає і сьогодні, так як існує, з одного боку, велика практична і теоретична значимість і актуальність дослідження даного питання, а з іншого боку, значна невизначеність і плутанина в поняттях. Огляд економічної літератури показав, що в залежності від об’єкта і предмета свого дослідження різні економісти розглядають інновацію по-різному . І в загальному вигляді можна виділити чотири основних напрямки в дослідженнях залежно від того, що складає сутність інновацій [45-с.58]:
• зміна ( Ф. Валента , Л. Волдачек , Ю.В. Яковець та ін )
• кінцевий результат ( М.М. Молчанов , Л.М. Гохберг , Л.І. Уткін , С.Ю. Глазьєв , Д.В. Соколов , В.Н. Архангельський , Р.А. Фатхутдінов , В.Н. Гунин , А.Б. Крутик , С.Д. Ільєнкова , Г.С. Гамідов , Г.Д. Ковальов , тощо);
• прогрес ( В.Н. Лапін , Б. Твисс , Б. Санто , С.В. Валдайцев , Ф.Ф. Бездуд -ний , Г.А. Смирнова , А.Б. Титов , В.П. Воробйов та ін . ) ;
• сукупність заходів ( Ф. Ніксон ) .
Варто визнати, що, незважаючи на виділені чотири групи позицій по розгляду інновацій, на теперішній час суперечка між вченими та економістами продовжується, більшою мірою, тільки між двома групами - другій і третій . Так, сьогодні в багатьох вітчизняних, перекладних і оригінальних наукових роботах терміном « інновація » позначається одночасно і процес створення і впровадження чогось нового, і його конкретний результат, що призводить до плутанини понять. Але для ефективного управління інноваційною діяльністю необхідне ретельне і більш детальне вивчення інновацій.
Велику роль у впровадженні інновацій в середовище економічної безпеки відіграють інвестиції, тобто фінансові ресурси.
За результатами численних досліджень, проведених в США, економічна віддача інвестицій в інновації перевищує окупність в будь-яких інших сферах застосування фінансових ресурсів і знаходиться на рівні 35 - 50%. Впровадження інновацій у господарське життя організації природно вимагає вкладення фінансових коштів в їх розробку та освоєння . При цьому встановлена емпірична залежність - чим більший прибуток від нововведення розраховує одержати в майбутньому організація, тим до більших витрат вона повинна бути готова в сьогоденні. Проте, для організації проблема вибору об’єкта фінансових вкладень не вичерпується граничною сумою інвестицій. Дослідження показали, що найбільшою ефективністю володіють вкладення в інновації, де організація має можливість отримувати монопольний надприбуток.
З проведеного дослідження випливає,
що інновації являють собою найважливішу економічну категорію розширеного
відтворення, що грає ключову роль в реалізації структурних зрушень в економіці.
Тобто, інновації відіграють величезну роль в економічній безпеці в теперішньому
часі.
Висновки до
розділу І
Ґрунтуючись на загальних засадах економічної теорії і дослідивши наукові джерела, було проведено аналіз сучасних наукових підходів до поняття «економічна безпека підприємства», що дозволило дійти висновку про недоопрацьованість наведених визначень у розрізі не врахування ними перманентного розвитку підприємства у процесі господарювання.
Під економічною безпекою підприємств розуміємо такий стан підприємства, за якого забезпечується найбільш ефективне використання всіх видів ресурсів (матеріально-технічних, фінансових, людських, інформаційних тощо) суб’єкта господарювання, який знаходиться у стані перманентного розвитку, для уникнення, послаблення чи локалізації загроз і створення умов для стійкого і стабільного функціонування підприємства, його високої конкурентоспроможності, незалежності й автономії в поточному і майбутньому періодах, що є результатом цілеспрямованого комплексу заходів, зокрема забезпечення оптимальності й ефективності організаційної структури, правового захисту діяльності, захисту інформаційного середовища, комерційної таємниці, безпеки персоналу, капіталу, майна і комерційних інтересів.
Під системою економічної безпеки підприємства розуміють комплекс організаційно-управлінських, технологічних, технічних, профілактичних і маркетингових заходів, спрямованих на кількісну й якісну реалізацію захисту інтересів підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз.
На думку українських вчених, концепція формування і подальшого функціонування системи економічної безпеки підприємства базується на розумінні авторами сутності економічної безпеки підприємства.
Концепцією системи управління економічною безпекою підприємства передбачається, що керівництво підприємства повинне сформувати систему його пріоритетних інтересів, виявити інтереси взаємодіючих з ним суб'єктів господарювання й обрати такі форми і способи погодження цих інтересів, щоб результати взаємодії підприємства з цими суб'єктами забезпечили його прибуткову роботу.