Материал: МАШИНОВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІКИ В ТВАРИННИЦТВІ ЧАСТИНА 2 ТДАТУ

регулювальний пристрій; складають норію, встановлюють її на фундамент і закріплюють; встановлюють драбину на бункер, огородження, циклони з вентиляторами й електродвигуном; монтують трубопроводи циклонів; систему охолодження й відсмоктування незгранульованного борошна, паливний бак, електрошафу, а на відстані 15 м від неї – насос, з'єднаний з джерелом водопостачання, монтують контрольні прилади та арматуру обладнання, а також електросилову і освітлювальну проводки. Деякі з'єднання зварюють, а потім зачищають, ґрунтують і фарбують. Потім перевіряють кріплення складальних одиниць і деталей, напрям обертання електродвигуна, дію кінцевих вимикачів і звукової та світлової сигналізації, а також датчиків рівня борошна. Замінюючи довжину тяг, регулюють дозувальний пристрій охолоджувача, зазор між матрицею й пресувальними вальцями (0,2...0,5 мм), міжцентрову відстань варіатора, натяг приводних пасів і ланцюгів. Змащують складальні одиниці й деталі згідно зі схемою мащення, прокручують окремі агрегати вручну й обкатують вхолосту протягом часу, зазначеного в інструкції з монтажу. Усувають виявлені недоліки.

Монтаж котлів-пароутворювачів

Пароутворювач КМ-1600 та котли типу “КВ” і Д-721 встановлюють в окремому світлому закритому приміщенні (рис.17).

Пароутворювач КМ-1600 монтують на рівній цементній підлозі. Відстань від найближчої стіни до кожуха пароутворювача повинна бути не менше 0,75 мм.

Пароутворювач встановлюють так, щоб водомірне скло, манометр і топка розмістились з боку найбільшої освітленості. У заглиблення верхнього фланця зовнішньої частини кожуха й нижньої частини водопідігрівача закладають азбестовий шнур. Водопідігрівач з'єднують із верхнім фланцем кожуха так, щоб верхній випускний патрубок був спрямований у бік нижнього впускного патрубка. Після закріплення водонагрівача до нього приєднують вертикальну димову трубу.

Прохід димової труби в стелі й даху надійно ізолюють від передачі тепла будівельним елементом перекриття й покрівлі. Верх димової труби повинен підніматися над гребнем покрівлі не менше 0,5 м. Часто димову трубу котла КМ-1600 заводського виготовлення

173

продовжують на 1…1,5 м. Це поліпшує тягу, посилює режим топки, і робить процес пароутворення стабільним.

Рисунок 17 – Монтаж котлів типу КВ.

Після встановлення димової труби укладають колосникові грати. Зазор між колосниковими гратами й стінками жарової камери повинен бути не менше 10 мм. Потім монтують водяний запобіжник і арматуру котла (пробкові крани, вентилі, водомірне скло, манометр тощо).

Із правого боку топки пароутворювача на стіні (1,6 м від підлоги) закріплюють паророзподільник або паровий регістр.

Для живлення водою котел пароутворювача з'єднують із водопроводом стальною трубою діаметром не менше 25 мм через вентиль і зворотний клапан.

Монтаж парових котлів типу “КВ” та Д-721 зводиться до встановлення й закріплення їх на підготовлені фундаменти. Для зручності обслуговування котлів, а також для висування жарової труби з кип'ятильними трубами, відстань від фронту котла до стіни повинна бути не менше 3 м.

174

Висота приміщення котельні повинна бути такою, щоб відстань від верху парозбирача до перекриття була не менше 70 см.

Ширина проходу між стінами приміщення й колом повинна бути не менше 70 см.

Для протипожежної безпеки в місці проходу труби через горище встановлюють пісочницю розміром 1х1 м, а в покрівлі – сталевий лист цих же розмірів.

Заводи-виробники постачають котли складеними. У кормоцеху встановлюють лише димову трубу, живильні насоси, запобіжні клапани, манометри. Потім складають водяні й парові трубопроводи.

Живильну систему котлів обладнують зворотним клапаном. Поблизу котла встановлюють живильний бак місткістю не менше 0,4 м3. Для зменшення втрат тепла через стінки труб паропроводи покривають термоізоляцією. Застосовують мастикову термоізоляцію - обмазку трубопроводів ізоляційним матеріалом у тістоподібному стані; формувальну – обкладання трубопроводів готовими плоскими або напівциліндричними плитами; обгорткову – трубопровід обмотується ізоляційними стрічками або джгутами; засипну – трубопровід, закладений у дерев'яний короб (повітряні лінії), покривають тирсою, торфом та іншими пористими ізоляційними матеріалами. Найбільш поширена мастикова ізоляція. Ізоляцією покривають не тільки труби, але й з'єднувальні частини та вентилі для зменшення втрат тепла. Вентилі засувки, сальникові компенсатори ізолюють розбірними футлярами, які не з'єднуються з ізоляцією труби.

При обмазуванні з'єднувальних частин їх попередньо обмотують дротом, кінці якого виводять назовні, по яких легко відшукати з'єднувальні гайки, згони та інші частини трубопроводів. Після зачищення ізоляційної обмазки, її обклеюють мішковиною, яку покривають олійною фарбою двома шарами. Для температури теплоносія понад 1000С трубопровід покривають шаром азбозуриту (5…10 мм), а потім мастиковою ізоляцією. Азбозурит складається з 15…25% азбесту №5 і 75…85% діатоміту чи трепелу.

При використанні рідкого палива основний паливний бак встановлюють за межами приміщення. Після монтажу пароутворювачі або котли випробовують.

Для гідравлічного випробовування пароутворювачі КМ-1600 і котли КВ та Д-721 заповнюють водою. Пароутворювач КМ-1600

175

випробовують при тиску 0,2 МПа протягом 10 хв., котел типу КВ – 0,06 МПа протягом 5 хв., пароутворювач Д-721 – 0,4 МПа, при цьому падіння тиску протягом 5 хв. не повинно перевищувати 0,05 МПа.

Монтаж обладнання сінажних башт.

Монтаж сінажних башт – це складна й відповідальна робота, тому її виконують спеціалізовані монтажні бригади. Під час монтажу необхідно забезпечити стійкість і герметичність башт.

Для встановлення башти перш за все потрібно вибрати майданчик, ґрунт якого має хороший дренаж і несучу здатність. Особливі вимоги ставлять до підготовки фундаменту. Фундамент для башти не можна закладати на верхньому шарі ґрунту, на глинистих і перезволожених ґрунтах, на новій не ущільненій засипці, і поблизу місць зберігання рідкого гною.

Монтаж сінажних башт з бетонних блоків проводять у такій послідовності: готують майданчик і фундамент, встановлюють підйомну монтажну площадку з краном-укосиною, монтують відвал башти, завантажувальний дефлектор, купол, механізм підйому й розвантажувач (після штукатурення стін башти). Перед монтажем башти призначають спеціаліста, що відповідає за стан техніки безпеки й своєчасний інструктаж будівельників і слюсарівмонтажників.

2.4Хід проведення

2.4.1Перевірка викладачем самостійної підготовки студентів до

лабораторної роботи (наявність письмових відповідей на надані питання).

2.4.2Викладач знайомить студентів з метою, змістом даної роботи та вимогами до захисту.

2.4.3Захист лабораторної роботи відбувається за допомогою тестів наприкінці заняття за умови правильного оформлення звіту.

2.5 Після виконання роботи, студент складає звіт, який вміщує дані:

2.5.1Найменування, номер та мету роботи.

2.5.2Технологію монтажу машин для приготування кормів.

2.5.3Правила монтажу машин і обладнання для приготування сухих кормових сумішок.

2.5.4Монтаж конвеєрів, норій, самопливних пристроїв.

176

2.5.5Машини для переробки кормів та приготування вологих

сумішок.

2.5.6Комплекти машин і обладнання для приготування комбікормів.

2.5.7Кормоприготувальні агрегати й машини.

2.5.8Монтаж агрегату АВМ-04, 0,65 Р, ОГМ-1,5.

2.5.9Монтаж котлів-пароутворювачів.

2.5.10Монтаж обладнання сінажних башт.

Пункти 1,2,3 студент виконує самостійно, як підготовку до лабораторних занять.

2.6 Контрольні запитання

2.6.1Порядок монтажу допоміжного обладнання та механізмів.

2.6.2Які машини використовують для приготування вологих

сумішок?

2.6.3Порядок монтажу подрібнювача коренеплодів ИК-Ф-1, ИКВ-5 “Волгарь-5”, ИГК-30Б.

2.6.4Технологія монтажу молоткових дробарок, запарниківзмішувачів.

2.6.5Технологія монтажу котлів-пароутворювачів.

2.6.6Які машини входять у комплект машин для приготування комбікормів?

2.6.7Послідовність та ТУ до монтажу обладнання комбікормових цехів.

2.6.8Технологія монтажу агрегату АПК-10А, АЗМ-0,8.

177