Ефективне проходження підприємством етапів його життєвого циклу водночас забезпечує його економічну безпеку, тобто ефективне використання речових та людських ресурсів і забезпечення стабільного функціонування та суспільного відтворення. На жаль, сучасний стан економічного розвитку України не дає оптимізму щодо можливості забезпечення умов ефективного життєвого циклу підприємства та його економічної безпеки в сучасних умовах господарювання. Існує загроза життєвому циклу підприємств в Україні. Складові загрози перебувають у зовнішньому середовищі діяльності підприємств, тобто на рівні макрое- кономіки, і в індивідуальному відтворенні підприємств, тобто на рівні мікроекономіки [54].
Стійкий розвиток підприємства формується під безпосереднім впливом чинників зовнішнього та внутрішнього середовища і визначає здатність підприємства досягати мети свого розвитку у відповідності із наявним ресурсним забезпеченням і вимогами ринку. Дослідження стійкого розвитку підприємства, яке розглядається як складна відкрита соціально-економічна система, проводяться шляхом використання елементів концепції стійкого розвитку в поєднанні з положеннями теорії стійкості соціально-економічних систем.
Таким чином, можна зробити висновок, що для забезпечення стійкого розвитку підприємства необхідно забезпечити стійке економічне зростання, яке являє собою здатність господарюючого суб’єкта нарощувати обсяги виробництва і реалізації продукції за умови підвищення ефективності використання наявних ресурсів і зменшення ступеня впливу зовнішніх факторів на умови і параметри діяльності з дотриманням принципів ефективності діяльності. У свою чергу, стійке економічне зростання також має визначатися певним набором чинників і умов, за яких ці чинники сприятимуть досягненню цілей підприємства в напрямку стійкого економічного розвитку.
Аналіз світового економічного розвитку переконливо показує, що в умовах глобальної трансформації національних політичних, економічних і соціальних систем різко зростає роль економічних чинників. Економізація розвитку і його інтеграція стали однією з головних закономірностей сучасного історичного етапу, під впливом якої формується нова глобальна економіка [352]. На тлі цих процесів стає ще більш очевидною і посилюється взаємозалежність та взаємообумовленість економічної безпеки та розвитку на всій вертикалі - від макрорівня до мікрорівня. Так, в [64, с. 415] наголошується на тому, що економічна безпека характеризується таким станом національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розширеного самовідтворення, спроможний задовольняти потреби особи, сім’ї, суспільства, держави. При аналізі економічної безпеки в контексті наведеного тлумачення передусім виділяють три основні чинники:
• економічна незалежність;
• стійкість і стабільність національної економіки;
• здатність до саморозвитку і прогресу.
Під здатністю до саморозвитку і прогресу як чинників національної, тобто макрорівневої, економічної безпеки, розуміється можливість вибору власної моделі розвитку, спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний та духовний потенціал країни [64, с. 416].
Економічний розвиток є багатофакторним процесом, розуміння проблем і перспектив якого має важливе значення для економіки України в цілому та, зокрема, її промислового сектору, оскільки може виступати підґрунтям як для розробки стратегічних напрямків трансформації промислових підприємств, так і для формування способів забезпечення їх економічної безпеки. Поняття економічної безпеки і розвитку підприємства у даному разі перебувають у стані «пліч-о-пліч», відіграючи роль двох сторін одного процесу. Поняття економічної безпеки і розвитку підприємства своїй орієнтації на процес зобов’язані змінам у часі і просторі.
Економічний розвиток підприємства розглядається як багато- факторний процес, котрий віддзеркалює еволюцію економіко-ор- ганізаційного механізму управління підприємством. З огляду на це, в [152] центр менеджерської діяльності поставлено «вимогу гармонійної інтеграції факторів зовнішнього і внутрішнього впливу на підприємство з тим, щоб забезпечити синергетичний ефект і реалізувати основну мету виробничої діяльності підприємства - максимізацію прибутку». Таку точку зору не можна визнати абсолютно безперечною, але однозначно дуже близькою, практично тотожною запропонованому поняттю економічної безпеки підприємства.
Теорії економічного росту хоча і є макрорівневими, та визнаються такими, що можуть бути використовуваними при побудові механізмів управління ефективним розвитком підприємств. Отже, ще одним видом розвитку є ефективний розвиток. Одну із наукових версій ефективного розвитку розглянуто в [67]. Поняття ефективного розвитку промислових підприємств в [67, с. 57] розглядається як комплекс особливостей і умов функціонування продуктивних сил та виробничих відносин, а також життєдіяльності соціуму промислових міст і центрів, при якому забезпечується процес розширеного та пролонгованого відтворення і збереження природного середовища.
Розробку концепції ефективного розвитку промислових підприємств з урахуванням регіональних особливостей і тенденцій в [67, с. 23] пов’язано безпосередньо з оцінкою результативності розвитку. Висунуту ідею можна вважати слушною, зазначивши, що дану концепцію побудовано у занадто тісному зв’язку з макро- та мезорівнйевими теоріями розвитку. Доказом цього може слугувати те, що ефективний розвиток, передусім, пов’язано з дією таких чинників, як ріст кількості та якості застосовуваної праці, накопичення капіталу і прогрес у технологіях [67, с. 40]. Зрозуміло, що такі чинники істотно впливають на ефективний розвиток підприємства, але за своїм походженням не є мікрорівневими, хоча істотність їх впливу від цього не стає меншою. Використання докладно розглянутих [267] напрямів вимірювання ефективного економічного розвитку, до числа яких належать модель лінійних стадій росту, теорії структурних перетворень, теорія зовнішньої залежності, неокласична теорія та концепція ендогенного росту, відома як нова теорія економічного росту, також свідчить про глибоке взаємопроникнення та взаємозв’язок рівнів ефективного розвитку.
Погляд на взаємопроникнення та взаємозв’язок рівнів ефективного розвитку з іншого боку дає змогу також прослідкувати двонаправлену залежність економічної безпеки підприємства і такого розвитку. З одного боку, якщо розглядати статику, ефективний розвиток підприємства передбачає наявність достатнього рівня його економічної безпеки. Не з’ясовуючи у даному разі кількісних характеристик достатності такого рівня, зазначимо, що навіть не суттєве його зниження може істотно гальмувати ефективний розвиток підприємства. З іншого боку, якщо розглядати динаміку, то інтенсивність ефективного розвитку підприємства не може не сприяти збільшенню загроз економічний безпеці підприємства. Із цієї точки зору, слід проводити співставлення доцільності інтенсивності ефективного розвитку підприємства і можливостей подальшого забезпечення його економічної безпеки.
Попередні дослідження автора щодо різних рівнів економічної безпеки також мають відтінок взаємопроникнення та взаємозв’язку її рівнів «рівно настільки, наскільки глобалізація впливає на економічну безпеку держави, на скільки вона впливає і на економічну безпеки її регіонів. У свою чергу, значною мірою економічна безпека регіонів залежить від потужності їх потенціалу. У вітчизняних умовах такий потенціал здебільшого ґрунтується на потенціалі великих промислових підприємств. У таких умовах, коли мова йде про глибоке взаємопроникнення як рівнів економічна безпеки - від макро- до мікрорівня, очевидно, в епіцентрі дослідження має перебувати конвергенція рівнів економічної безпеки» [171].
Серед сучасних наукових праць щодо розкриття поняття розвитку підприємства та його систематизації за певними критеріями слід виокремити [221]. Так, зокрема, на підставі проведеного в [221] контент-аналізу під розвитком підприємства пропонується розуміти довготривалу сукупність процесів кількісних та якісних змін у діяльності підприємства, які приводять до поліпшення його стану шляхом збільшення потенціалу, адаптації до зовнішнього середовища та внутрішньої інтеграції, що сприяє підвищенню здатності підприємства протидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та його життєздатності.
Отже, розвиток та економічна безпека - найважливіші характеристики підприємства як єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна по-своєму характеризує стан підприємства. Таке твердження є актуальним, коли підприємство розглядають як відкриту систему, що функціонує в нестабільному навколишньому середовищі. Однак слід визнати, що, виступаючи важливою характеристикою забезпечення життєдіяльності підприємства, економічна безпека, відіграючи роль охоронної функції, може негативно впливати на розвиток підприємства, стримуючи і навіть істотно гальмуючи його темпи. У цьому та деяких інших аспектах проявляється неоднозначність взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства. Така неоднозначність посилюється при вивченні особливостей поведінки підприємств, які працюють на різних конкурентних ринках.
Так, рейтингове агентство «Кредит-рейтинг» [358] прогнозувало стабільний розвиток гірничо-металургійної галузі в Україні у 2008 році. Основними факторами, які підтримують рівні кредитних рейтингів вітчизняних гірничо-металургійних підприємств, є відносно низький рівень витрат, а також консервативна фінансова політика більшості підприємств галузі. У той же час серед негативних факторів, що обмежують рівні кредитних рейтингів підприємств галузі, виділяються такі: потреба в значних інвестиціях для модернізації застарілих виробничих потужностей, традиційний асортимент продукції, орієнтований переважно на напівфабрикати та готові продукти з низькою доданою вартістю, а також недостатня якість корпоративного управління.
У [36] висвітлено підхід до забезпечення конкурентоспроможності підприємства через створення відповідної системи, запропоновано послідовність дій для оцінювання конкурентоспроможності підприємства, охарактеризовано використання відповідних методичних положень на промислових підприємствах олігополістичного ринку.
Для забезпечення раціональної діяльності вуглевидобувних підприємств в умовах ринкової трансформації економіки у [217] запропоновано системний підхід до формування управлінських рішень. Під формуванням управлінських рішень розуміється розробка їх сукупності, економічна ефективність якої забезпечує досягнення цілей розвитку підприємства. Для реалізації такого підходу в дисертації розроблено організаційно-економічний механізм формування комплексу управлінських рішень щодо розвитку вуглевидобувних підприємств.
Основними функціями такого механізму визначено: виявлення, опис і ранжування проблем, що стримують розвиток підприємства; визначення цілей і завдань функціонування підприємства на перспективу; розробку проектів управлінських рішень і формування їх сукупності, що забезпечує своєю ефективністю досягнення цілей розвитку підприємства; організацію затвердження і виконання управлінських рішень.
При розробці організаційно-економічного механізму формування комплексу управлінських рішень щодо розвитку вуглевидобувних підприємств, крім принципів і необхідних функцій, ураховувалась і та обставина, що будь-який організаційно-економічний механізм не має автоматизму дії, а тому потребує чіткої організації роботи управлінського персоналу.
Виявляти проблеми, що стримують розвиток вуглевидобувного підприємства, рекомендується за допомогою комплексного аналізу функціонування всіх підсистем шахти, приділяючи особливу увагу ключовим питанням. За кожним напрямом аналізу пропонується визначати і прогнозовані проблемні ситуації, справжні причини їх виникнення, створювані проблеми й альтернативні шляхи, методи і засоби їх подолання. Перелік проблем і проектів управлінських рішень повинен стати основою для досягнення системи цілей розвитку підприємства.
У контексті цього слід звернути увагу на значущість кадрової безпеки як складової економічної безпеки та її роль у формуванні комплексу управлінських рішень щодо розвитку вуглевидобувних підприємств. Зазначимо також, що перетинання економічної безпеки та розвитку підприємств у даному разі відбувається «на полі» забезпечення конкурентоспроможності підприємства в цілому та його персоналу зокрема.
Цілком логічно, що продовжувати дослідження має сенс щодо соціально-економічного типу розвитку підприємства. Так у [299] підкреслюється значущість внутрішньої соціальної складової такого розвитку. Взагалі, соціально-економічний розвиток рідко розглядається нижче ніж на мезорівні, тобто рівні регіону. Коректність взаємозалежності досліджуваних понять у цьому разі може стосуватися хіба що соціально-економічної безпеки та соціально-економічного розвитку. Проте соціальну складову економічної безпеки підприємства не можна не визнати дуже важливою, а соціальну відповідальність підприємства за наслідки своєї діяльності перед суспільством - визначальним чинником його розвитку.
Соціальний розвиток промислового підприємства в [36] представлений як процес удосконалення внутрішнього соціального середовища та характеризує умови реалізації трудової діяльності персоналу. Досягнення високих виробничо-господарських результатів діяльності промислового підприємства може бути забезпечене в сприятливих умовах соціального середовища. Тому досягнення ефективності в управлінні соціальним розвитком промислового підприємства можливе за умов злагодженої взаємодії основних складових системи: цілей та завдань управління соціальним розвитком господарюючого суб’єкта; процесу управління; організаційної структури управління; функцій, методів, принципів та ресурсного забезпечення управління соціальним розвитком.
Соціальний розвиток підприємства пов’язаний з необхідністю створення сприятливих умов діяльності працівників. Особливе значення він набуває в періоди нарощування обсягів промислової продукції, яка має бути конкурентоспроможною. Відомо, що фінансову основу соціального розвитку промислового підприємства створюють результати виробничо-господарської діяльності, яка здійснюється працівниками. Тому важливими є умови господарювання, як зовнішні для підприємства, так і внутрішні, що створені на ньому. Промислове підприємства являє відкриту соціально-економічну систему, яка активно взаємодіє із зовнішнім середовищем та складається з економічної та соціальної підсистем. Економічна підсистема є матеріальною основою для розвитку соціальної підсистеми, яка, у свою чергу, формує умови для досягнення цілей діяльності та розвитку підприємства. Соціальна підсистема має забезпечувати персонал усім необхідним для реалізації професійної діяльності, спрямованої на якісний кінцевий результат. Це є важливим і актуальним у нових умовах господарювання, що обумовлено вдосконалюванням ринкових відносин у промисловому виробництві.
Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток виступає визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності виробництва - він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реалізацію створених технічних та потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку. Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний - веде до змін його форми [327].