Материал: Логіка керованості економічної безпеки підприємства

Логіка керованості економічної безпеки підприємства

ЛОГІКА КЕРОВАНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

О.М. ЛЯШЕНКО

Керованість економічної безпеки підприємства: характер, принципи, обмеження

Розвиток ринкових механізмів спровокував, а світова фінансова криза активізувала потребу у вирішенні проблем щодо забезпечення економічної безпеки підприємств. Такий стан речей слід визнати природним і звернути увагу на суттєвість та розгалуженість наукових доробок з питань економічної безпеки підприємств. Попри це, теорія економічної безпеки підприємств перебуває в стадії формування. З одного боку, нинішнє ускладнення умов діяльності підприємств та, з іншого боку, потреба у використанні нових підходів щодо посилення їх економічної безпеки зумовили необхідність зміни розуміння останньої. Сутність такого розуміння полягає у визнанні економічної безпеки підприємства об’єктом управління. Проте економічна безпека підприємства є доволі специфічним об’єктом управління, особливості якого у сучасній економічній та управлінській науці є практично невивченими. Безперечно, ставлячись з повагою до наукових здобутків фундаторів теорії економічної безпеки, розглянуті ними питання керованості економічної безпеки підприємства слід визнати уривчасто-контурними.

Існує декілька причин утворення такої наукової «білої плями», однією з яких є, недостатнє розуміння сутності економічної безпеки підприємства. Як показали попередні дослідження (пп. 1.2 та 1.3), здебільшого розуміння економічної безпеки підприємства ототожнюють зі станом чи характеристикою. Сам цей факт уже є істотною перешкодою для здійснення управління економічною безпекою підприємства, оскільки управління станом чи характеристикою ні із суто теоретичної, ні з практичної точки зору не є коректним. Доказами на користь даного твердження можуть служити такі міркування.

Елементарне звернення до електронного ресурсу економіко- математичного словника [339] дає змогу з’ясувати, що під станом системи [state of system] (якою, безперечно, є підприємство - прим, автора) розуміється її характеристика на конкретний момент функціонування. Оскільки опис системи можна здійснити за допомогою комплексу показників, то для того, щоб зясувати стан системи, слід визначити значення таких показників, яких вони набувають у досліджуваний проміжок часу, а точніше - момент часу, оскільки, здебільшого, такі значення є не просто дискретними величинами, а такими, що мають точений характер. Кожна система може мати множину допустимих станів, то її стан у момент часу - це лише точка в просторі станів системи. Зрозуміло, що знання стану такої системи, як підприємство, є атрибутом управління ним, проте для здійснення управління цього атрибуту замало. Для того, щоб стан системи змінився, має здійснюватися певний управлінський вплив на саму систему та її складові, а не на кінцеві чи проміжні значення показників її стану. Отже, здійснені раніше наукові розробки, узагальнені напрямом «управління економічною безпекою», не можна вважати артефактом, але при цьому не слід погоджуватися із тлумаченням економічної безпеки як стану чи характеристики об’єкту.

Інша причина, через яку керованість економічної безпеки підприємства є слабко вивченою - це широко розповсюджена наукова позиція щодо забезпечення економічної безпеки підприємства, а не управління нею. З одного боку, така позиція є також наслідком розуміння економічної безпеки підприємства як стану чи характеристики, а з іншого - еволюцією цілей управління підприємством: якщо у 90-ті роки ХХ століття цільовою установкою діяльності підприємств було саме забезпечення їх економічної безпеки, тобто спрацьовувала захисна функція управління, то початок ХХІ століття ознаменований «міграцією» цієї функції до числа суто управлінських та керівних. І ще одна причина недостатнього вивчення керованості економічної безпеки підприємства криється у традиційному розумінні поняття «керованість», яке має технічне походження та своїм корінням зобов’язана закритим системам, до числа яких підприємство, звісно, не належить, тому маємо докладно розглянути сутність даного поняття та можливості його застосування щодо економічної безпеки підприємства.

Перш за все, маємо звернути увагу на багатозначність поняття «керованість». У найзагальнішому, формальнішому визначенні, керованість - це здатність цілісної системи адекватно сприймати рішення та інші дії систем усіх рівнів керування, а також здійснювати їх реалізацію [69]. Поняття повної керованості та дуальне до нього поняття повної спостережуваності були вперше введені Р. Калманом у 1960 році. За визначенням автора, перша з цих властивостей, тобто керованість, означає, що за допомогою обраного належним чином керування з будь-якого початкового стану систему можна перевести в будь-який бажаний кінцевий стан. Друга властивість, тобто спостережуваність, означає, що за спостереженнями зовнішніх вихідних величин у поточний момент часу завжди можна визначити початковий стан системи. Наявність цих двох властивостей необхідна для побудови систем керування [114]. В авіації, наприклад, керованість літака розглядається як його здатність відповідним чином реагувати на команди управління. В теорії корабля - його здатність бути вертким і, водночас, стійким на курсі [336]. В [322] керованість розглядається як припустимість часової зміни процесів функціонування в бажаному напрямі, які мають відбуватися під впливом керівних дій.

За дослідженнями, які проводяться у рамках креативно-науко- вого напряму теорії вирішення винахідницьких задач (рос. ТРИЗ - теория решения изобретательских задач), керованість - це характерна ознака структур зі зворотним зв’язком. У рамках цього напряму, як синонім керованості, використовується поняття «вепольність». Веполь - це модель частини структури об’єкта, що змінюється, окремий випадок системи, в якому використовується характерна символіка. Яким саме є стан частини структури об’єкта, показує пояснювальна приставка. Тобто так само як і у випадку з терміном «система», термін «веполь» сам по собі, без пояснювальної приставки, є абстракцією, що показує тільки спосіб опису деякого виду стосунків. Наприклад, протовеполь - це вепольна модель завдання, тоді як добудований протовеполь - це вже модель зміненої частини структури. Таким чином, ланцюг вепольних схем є ланцюгом процесів еволюції структури об’єкта. Насправді цей термін відображає не керованість як таку, а відносну системну глибину або системний рівень, на якому відбувається управління об’єктом. Керованість як така характеризується ієрархією зворотних зв’язків [344].

В умовах глобалізації керування (government) і керованість (governance) розглядається як політичний імператив [108]. Характерно, що в останнє десятиліття відбулася зміна позицій учених від застосування поняття «управління» в значенні правління, контроль (government) до використання у певному сенсі поняття «керованість» (governance) - управління, керівництво. Спільність позицій полягає у визнанні прийнятності й переваги концепції governance, яка відображає фундаментальні зміни у способах управління світовим співтовариством на початку ХХ! століття [314]. Паралельно зазначимо, що розгляду питань керованості процесів забезпечення економічної безпеки на макрорівні приділено певну увагу в деяких працях Д. М. Шульмана [301].

В [319] керованість розуміють як інтернаціональну взаємозалежність, соціокібернетичну систему, нову політичну економіку й мережну структуру (governance as international, interdependence, sociocybernetic system, new political economy and networs). Усі ці значення терміна «керованість» мають відношення до таких управлінських технологій, у рамках яких діяльність щодо здійснення управління фрагментована і розподілена серед ширшої групи акторів, ніж це було раніше, так що жоден з них не може контролювати результати діяльності, тоді як управління є процесом з координації акторів.

Термін «керованість» достатньо часто зустрічається в теорії і практиці менеджменту. Різні аспекти керованості підприємства описані і проаналізовані багатьма вченими. Істотний внесок у розвиток досліджень керованості підприємства внесли вчені- економісти, зокрема:

•           системний підхід до керованості організації застосовували Л. А. Базилевич, О. С. Виханський, В. Д. Дорофеєв, А. П. Єгоршин, С. А. Жданов, А. Я. Кибанов, Б. З. Мільнер, І. Р. Пригожин, І. Пригожин;

•           закономірності співвідношення керуючої та керованої підсистем вивчали Д. О. Аршакян, А. А. Богданов, Е. М. Коротков, С. П. Никаноров, М. К. Уандикова, В. Н. Цигічко;

•           принципи керованості розглядали В. Г. Куликов, С. Ш. Лев на, А. А. Літягін, І. І. Римарева, Н. С. Чернецова;

•           межі керованості, у т.ч. норму керованості, вивчали М. Васильєв, З. А. Кучкаров, Ю. П. Панібратов, С. Д. Рєзник, З. П. Рум’янцева, В. А. Хитров;

•           проблеми керованості аналізували А. Н. Асаул, А. Б. Белоус, М. А. Васильєва, В. А. Дресвянніков, Б. Г. Дятлов, М. В. Малаховська, Е. Г. Морозова, Ю. А. Музира, М. В. Рубцова, М. С. Солодка, Ф. Є. Удалов.

Серед зарубіжних учених, які досліджували питання керованості підприємства, необхідно відзначити І. Ансоффа, І. Бентама, Дж. Гіга, В. А. Грейкунаса, П. Друкера, В. І. Кноррінга, І. Ю. Стенгерса, А. Файоля.

Поняття «керованість», на думку [238], є одним з фундаментальних протиріч, які виникають в управлінні підприємством.

В одному випадку автор виправдовує це поширене уявлення про керованість як про тотальний контроль, коли керівник переконаний, що керованість визначається ступенем його контролю за всіма процесами, які відбуваються в його організації. В іншому разі автор посилається на не менш розповсюджену думку, що керованість - це ступінь досягнення мети. І якщо для досягнення цієї мети потрібно надати велику автономію підлеглим, то це не вважається за зниження керованості.

Соціально-економічна система, якою є підприємство, характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Організованість - це властивість соціально-економічної системи реагувати на підвищення складності процесу управління шляхом зміни безлічі реалізованих у системі зв’язків, що визначають рівень узгодження господарських інтересів. Керованість економічної системи - це сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, які ставить перед собою суспільство [35, 190, 208 та ін.].

Розгляд властивостей соціально-економічної системи в контексті проблематики управління її економічною безпекою, безперечно, заслуговує на особливу увагу. На думку В. О. Василенка, керованість - це така властивість соціально-економічної системи, яка визначається частиною відомих зв’язків і визначає інформаційні умови узгодження господарських інтересів [44]. Перш за все, слід звернути увагу на те, що усі властивості підприємства як складної соціально-економічної системи є взаємопов’язаними та взаємозалежними. Така особливість підприємства легко пояснюється загальною логікою системотворення, за якою всі елементи системи є взаємопов’язаними між собою, взаємодіючими та взаємозалежними. Власне питання, яке надалі стисло розглядатиметься, стосується не стільки взаємодії елементів системи як такої, скільки властивостей, які їй притаманні.

Отже, ключовою властивістю системи управління, завдяки якому забезпечується цілісність діяльності підприємства, вважається саме керованість. Що вища керованість, то більш цілісною є діяльність підприємства. І навпаки, що більше в системі некерованих елементів, то більше діяльність підприємства набуває фрагментарного характеру. Класичним прикладом некерованої діяльності є літературний приклад про лебедя, рака і щуку: зусиль докладається багато, а результат - нульовий. З цього випливає, що результативність діяльності є прямо пропорційною ступеню узгодженості дій її працівників. До речі, вітчизняна і зарубіжна економічні та управлінські науки багаті на дослідження керованості, в основу яких покладено дії управлінського персоналу підприємства. Наведемо декілька найбільш характерних прикладів таких досліджень.

Так, на думку З. М. Рибалкіної [238], керованість - це характеристика відносин між суб’єктом і об’єктом управління. Вона відображає ступінь реагування об’єкта управління на управлінську дію з боку суб’єкта, і, в той же час, керованість організації - це ступінь реагування керованої підсистеми на управлінські рішення, які ухвалюються підсистемою, що управляє. У рамках дослідження, виконаного З. М. Рибалкіною [238], було здійснено спробу виміряти керованість за допомогою показника, який ураховує ступінь реалізації управлінських рішень. Усі чинники, що спричиняють некерованість організації, можна об’єднати в три основні групи: професіоналізм керівника, комунікаційний процес і організаційна структура. Тісний зв’язок цих чинників з рівнем керованості організації визначений у результаті розрахунку коефіцієнта рангової кореляції Спірмена [238].

Так, основні чинники, що безпосередньо впливають на ступінь керованості підприємства, виділені в [155], згруповані в такий спосіб:

•           діяльність управлінського персоналу - менеджер, його індивідуальні якості і рівень професіоналізму;

•           організація комунікаційного процесу - схема комунікативного процесу, що функціонує в організації;

•           форма побудови організації - організаційна структура підприємства, регламенти та інструкції.

Ефективність управління такими чинниками, на думку автора, безпосередньо пов’язана з підвищенням рівня керованості організації [155].

Таким чином, практично всі науковці зосереджують свою увагу на вивченні керованості підприємства з позицій його внутрішнього середовища, тобто, вивчаючи стосунки між керованою та керівною системами всередині підприємства, але майже не торкаючись питань керованості підприємства з позицій його зовнішнього середовища. Питання керованості економічної безпеки підприємства в сучасній науці досі не розглядалися, попри те, що поняття «економічної безпеки підприємства» нерозривно пов’язано з такими поняттями, як «уразливість» та «керованість». У найбільш загальному вигляді під уразливістю будь-якого об’єкта розуміється втрата ним здатності до виконання природних чи заданих функцій, яка формується під впливом загроз певного походження та інтенсивності [336]. Уразливість підприємства характеризує ступінь його підвладності зовнішнім та внутрішнім загрозам, тобто міру його незахищеності від різних видів загроз. У теорії економічної безпеки підприємства можна виділити пласт досліджень щодо уразливості підприємств до загроз, щоправда, переважно зовнішнього походження.

Логіка керованості економічної безпеки підприємства не може формуватися поза логікою управління складними соціально-економічними системами, до числа яких належить підприємство. Логіка - це наука про коректне мислення [13].

Логіка управління являє собою один зі специфічних різновидів логіки людської діяльності, оскільки феномен управління може розглядатись як різновид діяльності. Правда, ця діяльність має дещо незвичайний характер, виступаючи діяльністю, що спрямована на організацію успішної спільної діяльності різних груп людей. Вони традиційно розглядаються як виконавці, тому управління їхньою спільною діяльністю має характер своєрідної метадіяльності [13, с. 417].

Основні передумови виникнення логіки управління та необхідності її практичного застосування наведено на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Об’єктивні передумови формування логіки управління

Дуже важливого теоретичного і практичного значення сьогодні набувають такі аспекти проблеми вибору цілей, характеру та інструментарію управління і застосовуваних методів та  шляхів його здійснення, як істотна зміна цілей, змісту і характеру самої спільної діяльності людей та їх міжособистісного спілкування у процесі виконання функцій, що становлять сутність цієї діяльності. Відповідних змін зазнає також система життєвих цінностей та ідеалів, розуміння ефективності управління та її критеріїв. [13, с. 417]. Усе це істотно підвищує роль і значення логіки управління, формуючи, водночас, предмет логіки управління (рис. 2.2).