Материал: Логіка керованості економічної безпеки підприємства

Рис. 2.2 Об’єктивні передумови формування логіки управління

За великим рахунком, вимогам логіки управління сьогодні мають вважатися навіть система морально-етичних принципів, життєвих цінностей і оцінок як окремих вчинків, так і поведінки особистості керівника загалом у процесі здійснення ним функцій управлінської діяльності.

У загальній теорії управління під керованістю підприємства традиційно розуміють можливість перевести систему з одного стану в інший. Також керованість розглядають як характеристику здатності підприємства реагувати на цілеспрямовані дії. Отже, логіка керованості лежить у площині логіки управління і є її специфічною складовою. Подібно до того, як менеджмент за своєю суттю є значно ширшим, ніж керування [15, 25, 159], логіка управління за масштабом перевищує логіку керованості.

Наводячи приклади логіки керованості підприємства, маємо обов’язково апелювати до представників сучасної московської школи менеджменту, зокрема, в [230] розглядається метод оцінки ступеня керованості компанії, який дозволяє розрахувати коефіцієнт керованості ще до отримання фактичних результатів діяльності. Пропонований метод ґрунтується на принципах економічної кібернетики й оперує даними, отримуваними зазвичай у ході перед- проектного обстеження перед упровадженням інформаційних систем. Завдання дослідження полягає в розробці методології кількісної оцінки коефіцієнта керованості компанії. Під керованістю розуміється ступінь відповідності результатів діяльності компанії тим управлінським рішенням, які ухвалюються керівництвом.

Існуюча методика оцінки рівня керованості підприємства пропонує розрахунок коефіцієнта керованості як значення, зворотного величині відхилення фактичних результатів діяльності від планованих. У пропонованому методі використовується моделювання діяльності підприємства як взаємодії керованих підсистем, що управляють. Пропонується такий метод оцінки коефіцієнта керованості компанії. Максимальний коефіцієнт керованості - це такий показник, за якого будь-яка управлінська дія точно досягає своєї мети. Розрахунок коефіцієнта керованості відповідно до запропонованого методу може бути проведений на етапі проектування архітектури інформаційної системи, що дозволить максимізувати його при впровадженні такої системи. На думку самого автора [230], дана методика має істотні недоліки, зокрема, пов’язані з тим, що її застосування можливе тільки після впровадження інформаційної системи; результат даної методики є нестійким по відношенню до випадкових чинників.

Отже, якщо логіку керованості можна визначити як різновид логіки управління соціально-економічними системами, «робочою зоною» якої є вплив керуючої системи на керовану, то сутність логіки керованості економічної безпеки підприємства має зводитися до створення підґрунтя щодо прийняття та реалізації легітимних, раціональних, економічно обґрунтованих та виважених управлінських дій з боку підприємства щодо встановлення бажаної міри його економічної свободи.

Економічна безпека підприємства, вивчення якої може здійснюватись як з позицій системного, процесного або функціонального чи ситуаційного підходу, є специфічним об’єктом дослідження. Специфіка такого об’єкта полягає у неможливості досягнення повної керованості економічної безпеки.

Традиційно усі процеси, що відбуваються в організації, поділяються на дві групи: керовані і некеровані. Керовані процеси - це процеси, що піддаються зміні у визначеному напрямку при свідомому впливі на них. Некеровані - це процеси, спрямованість і характер яких неможливо змінити з тих чи інших причин. Вони протікають за власними законами. У результаті цих процесів усе одно станеться те, що повинно статися. Керовані і некеровані процеси перебувають у певному співвідношенні і стані динамічних змін, що відбивають, крім усього іншого, досконалість і мистецтво управління. Керовані процеси за певних умов можуть стати неке- рованими, і навпаки. Перевага некерованих процесів призводить до анархії і криз, превалювання керованих процесів обмежене ефективністю управління й у відповідних умовах теж призводить до кризових ситуацій. Крім того, що керовані процеси відтворюють лише частину всіх процесів функціонування і розвитку організації, вони самі мають ступінь управління, тобто є керованими до певної міри [44].

На думку А. Попова, принципові причини неповної керованості підприємства в порядку убування, є такими: серед елементів навіть невеликого, організаційно простого підприємства є люди, якими важко управляти, передусім, через те, що від них завжди слід отримувати згоду на «гру за правилами» та узгоджувати цілі; на діяльність підприємства впливає не тільки керуюча система, але і зовнішнє середовище, керованість якого, у свою чергу, є дуже низкою; що більшим є масштаб підприємства, то нижчим може бути рівень його керованості [227, 228]. Дані висновки, мабуть, не позбавлені логіки, але є доволі неповними та дещо спірними, зокрема, до числа дискусійних належить останній доказ. Водночас, безперечно, справедливим є перше твердження, яке базується на значущості впливу людського чинника, точніше опору персоналу здійсненню керованості.

Дослідивши чинники, які актуалізують необхідність розв’язання проблем щодо управління економічною безпекою підприємства, та, спираючись на запропоноване тлумачення економічної безпеки, квінтесенцією якого є міра економічної свободи підприємства, маємо зазначити, що специфіка такого управління, будучи обмеженою діапазоном «керований-некерований», постійно перебуває у хиткому стані між цими полярними позиціями дихотомії. Зважаючи на те, що багато загроз носять суб’єктивний характер і в основному визначаються логікою і суперечностями суб’єктно-об’єктних стосунків, а також враховуючи ризикогенність будь-якої соціальної дії, що має супроводжувати узгодження інтересів, носіями яких є суб’єкти як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства, можна виявити низку обмежень щодо здійснення управління економічною безпекою підприємства.

Спираючись на такі міркування, можна зробити припущення: не всі процеси є і можуть бути керованими, а керовані процеси не можуть бути керованими абсолютно. До числа частково керованих, зокрема, можуть належати процеси: розвиток підприємства, його конкурентоспроможність, ризики, конфлікти. Така гіпотеза має пряме відношення і до керованості економічної безпеки підприємства, тобто можна припустити й у подальшому довести, що управління економічною безпекою підприємства належить до класу частково керованих процесів.

Не вдаючись у рамках даного дослідження до детального вивчення причин та чинників, вплив яких зумовлює часткову керованість конкурентоспроможності, ризиків, конфліктів та деяких інших процесів і явищ, зосередимося на детальному розгляді взаємообумовленості і взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства. Обидва ці явища, маючи процесний характер й суттєво впливаючи одне на одного, можуть одне одному створювати і низку обмежень.

Рубіж ХХ-ХХІ століть ознаменований посиленням інтенсивності процесів, що відбуваються в діяльності підприємств та управлінні ними. З одного боку - це результат розвитку ринкових механізмів у економіці України, який перебуває під активним впливом глобалізаційних процесів, з іншого - наслідок активізації функціонування самих підприємств, спричинений необхідністю їх існування та розвитку в непростих умовах, що склалися. Здатність до розвитку промислових підприємств ускладнюється потребою у своєчасній реакції на зміни в зовнішньому середовищі, а це, у свою чергу, зумовлює доцільність формування підходів до забезпечення їх економічної безпеки. В умовах глобалізації та євроінтеграції забезпечення економічної безпеки підприємств набуває особливої актуальності, оскільки такі умови, з одного боку, істотно розширюють можливості підприємств, а з іншого - породжують численні загрози реалізації їх інтересів.

Маючи на меті забезпечення економічної безпеки підприємства, розвиток, водночас, є одним з його головних, життєво важливих інтересів. У свою чергу випереджальне реагування на загрози інтересам підприємства, що іманентно притаманні його розвитку, є сутнісною характеристикою економічної безпеки підприємства. Отже, вивчення взаємозалежності та взаємообумовленості між економічною безпекою підприємства та його та розвитком є дуже складним, неоднозначним та, на жаль, маловивченим питанням, яке потребує концептуального обґрунтування в рамках сучасної парадигми управління підприємствами.

Попри те, що питання забезпечення економічної безпеки підприємств та їх розвитку є популярними у сучасній економічній науці, в більшості випадків науковці досліджують такі питання окремо, практично не висвітлюючи площини їх перетинання.

Дослідження взаємозалежності та взаємообумовленості економічної безпеки та розвитку підприємства слід визнати уривчастими та фрагментарними, яке спирається на наступні концептуальні положення.

Перше. Економічна безпека підприємства розглядається як динамічна категорія, що являє собою здатність підприємства протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам шляхом взаємоузгодження інтересів як його зовнішнього середовища, так і всередині його внутрішнього середовища. Очевидно, що динамічність взаємоузгодження зазначених інтересів підприємства великою мірою залежить від ступеня орієнтації підприємства на розвиток.

Друге. Аргументами на користь взаємообумовленості економічної безпеки підприємства та його розвитку є такі твердження. Безпека будь-якої економічної системи характеризується великою кількістю ознак стану зовнішнього і внутрішнього середовища її функціонування, які впливають на загальний економічний розвиток, його стабільність, стійкість, прогресивність. З одного боку, тут бачимо чинники, які унеможливлюють економічне функціонування системи, її розвиток, реалізацію суспільної місії і досягнення визначених нею цілей. З іншого боку, економічна безпека характеризує стан, здатність і можливості системи протидіяти деструктивним чинникам, попри їх середовище, внутрішнє чи зовнішнє. Економічна безпека - не тільки комплекс заходів протидії загрозам, а і здатність системи забезпечити ці заходи, здатність гарантувати стабільність розвитку і досягнення цілей розвитку [258]. Для однієї і тієї ж конкретної системи характеристика її стану як економічно безпечного залежить від її бажаного майбутнього: якщо, наприклад, підприємство прагне лише вижити в конкурентній боротьбі, то падіння обсягів продаж може вважатися цілком безпечним; якщо ж його мета - розширити свою нішу на ринку, то таке падіння являє собою явну загрозу, а поточному стану підприємства аж ніяк не притаманна властивість безпеки [260, 261].

Третє. Поняття розвитку підприємства та управління розвитком у нинішніх економічних дослідженнях знайшло певне відображення у сучасній економічній науці, але про вивчення перетину цього поняття з економічною безпекою наразі невідомо. Не занурюючись у філософські глибини сутності поняття «управління розвитком», слід також зазначити, що дане дослідження торкається суто категорії розвитку підприємства та його похідних і спирається на запропоноване розуміння економічної безпеки підприємства.

Четверте. Попри на заявлений мікрорівневий (рівень підприємства) формат дослідження, розгляд взаємозалежності та взаємообумовленості економічної безпеки і розвитку підприємства з багатьох причин не може обмежуватися лише таким рівнем. Серед головних причин слід визначити такі:

•           активна міграція поняття «розвиток» і інструментів його вимірювання всіма рівнями ієрархії - від макро- до мікрорівня;

•           існування такої ієрархії стосовно поняття економічної безпеки;

•           конвергенція рівнів ієрархії економічної безпеки;

•           суттєвість впливу стану розвитку великих промислових підприємств на економічний розвиток регіонів та країни.

Дослідимо взаємозалежність економічної безпеки підприємства і його розвитку та деяких його похідних.

Попередньо розглянемо сутнісні характеристики категорії «розвиток». Під розвитком у [202] розуміється процес закономірної зміни, переходу від одного стану до іншого, більш досконалого; від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого. Відповідно до визначення на [333, 337 - 339, 361, 375], розвиток являє собою спрямовану закономірну зміну, у результаті якої виникає новий якісний стан об’єкта, його складу або структури. Розрізняють дві форми розвитку: еволюційну, зв’язану з поступовими кількісними змінами об’єкта, та революційну, що характеризується якісними змінами в структурі об’єкта. Виділяють висхідну лінію розвитку - прогрес і спадну - регрес.

Висхідній лінії розвитку - прогресу - відповідає концепція стійкого розвитку. Концепція стійкого розвитку (Sustainable development) являє собою модель розвитку цивілізації, що виходить з необхідності забезпечити світовий баланс між вирішенням соціально-економічних проблем і збереженням навколишнього середовища [352.]. Уперше термін «стійкий розвиток» уведений у доповіді «Наше спільне майбутнє», представленій у 1987 р. Всесвітньою комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку під керівництвом Гру Харлема Брунтланда. Такою моделлю розвитку суспільства передбачалося досягнення задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей не за рахунок позбавлення такої можливості майбутніх поколінь.

Необхідність прийняття концепції стійкого розвитку обумовлена загальнопланетарною загрозою деградації навколишнього середовища. Ця загроза викликана негативними наслідками науково-технічного прогресу. Вона посилюється вибухонебезпечним приростом населення в країнах, що розвиваються. Усе це поглиблює дисбаланс між природою, людиною і суспільством. Можливість переходу на рейки стійкого розвитку пов’язана з вирішенням або принаймні з пом’якшенням низки корінних протиріч між національно-державними інтересами й інтересами світового співтовариства, інтересами окремих країн і регіонів, вимогами стійкого розвитку й інтересами транснаціональних корпорацій (ТНК) та ін. Тому такий перехід потребує формування ефективних механізмів природоохоронного регулювання та припускає розвиток нових ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій. На Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (КОСР) у червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро була прийнята Декларація, в якій проголошені зобов’язання держав щодо основних принципів досягнення нашою цивілізацією стійкого розвитку.

У такому контексті концепцію стійкого розвитку можна розглядати з огляду на глобальний або, щонайменше, макрорівневий тип економічної безпеки, підкреслюючи при цьому очевидність взаємозалежності стійкого розвитку із екологічною складовою такої безпеки. І хоча детальний розгляд такої взаємозалежності перебуває за межами даного дослідження, маємо зазначити, що досягнення цивілізацією стійкого розвитку великою мірою залежить від темпів стійкого розвитку підприємств.

Сучасна економічна теорія менеджменту та практика формування ринкової моделі управління підприємством в Україні передбачають також з’ясування методології та створення умов забезпечення життєвого циклу підприємства як запоруки економічної безпеки і сталого розвитку економіки України [54].

Життєвий цикл підприємства укладається у складові етапи його руху, індивідуального відтворення: створення підприємства, його становлення і розвиток, можливість кризового стану, санація, банкрутство, відродження. Щодо теоретичного тлумачення життєвого циклу підприємства, то це «вічний двигун», оскільки первинна ланка економіки, де створюються всі без винятку товари виробничого й особистого споживання, не може завершити своє функціонування та зникнути з економічного простору суспільного відтворення. Щодо практичного функціонування підприємства, то сучасні умови господарювання виводять підприємства за межі збереження їх індивідуального відтворення і безперервності проходження етапів життєвого циклу [54].