Рух Опору в окупованих країнах. Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.У результаті перемог на фронтах військ антигітлерівської коаліції значно посилюється рух Опору проти окупантів у країнах Європи. В багатьох з них створювалися партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об'єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами. У Франції з фашистською окупацією і колабораціоністським урядом маршала Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами й соціалістами. Створена де Голлем організація "Вільна Франція" в 1942-1943 pp. встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У листопаді1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спільнідії. У травні наступного року була створена Національна рада Опору, що об'єднала всі сили, які боролись з окупантами. У червні був утворений Французький комітет національного визволення, який оголосив себе урядом на чолі з де Голлем. Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославії. З 1941 р. тут велись активні бойові дії проти фашистів. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії – Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Й.Броз Тіто. Партизанські армії формувались у Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи. У Польщі емігрантський уряд та його представництво - керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову. Від квітня до червня 1943 р. тривало повстання у Варшавському гетто. Лише через три місяці нерівної боротьби повстання було придушено, в результаті чого загинуло і відправлено до таборів смерті 76 тис. чол.Посилювались антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів та урядових чиновників здійснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у приміщенні, де знаходився Ґітлер. Бомба вибухнула, однак Гітлер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено. У 1944 р. в ряді європейських країн відбулись антифашистські повстання. Поразкою завершилось повстання, підняте 1 серпня у Варшаві Армією Крайовою. 29 серпня почалось Словацьке національне повстання за участю партизанів та словацької армії. Ціною великих зусиль гітлерівцям вдалося його придушити. У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолі її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусія. Тут знаходились найбільші з'єднання і великі партизанські райони. В Україні центр партизанського руху був у північних районах. Існував постійний зв'язок між партизанськими базами і "Великою землею", звідкіля партизанам постачали зброю, спорядження, кваліфікованих військових спеціалістів. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армії.Партизанська боротьба мала як військове, так і політичне значення. Широкомасштабні диверсійні операції партизан, винищувальні рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значні операції провели партизанські з'єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та ін. Усього на території СРСР діяло понад 6 тис. партизанських загонів, які знищили близько 1 млн. гітлерівців.Найбільш широкомасштабні диверсії були проведені влітку 1943 р. під час Курської битви під назвою "Рейкова війна" та у вересні 1943 р. під назвою "Концерт". Фашисти змушені були для охорони своїх комунікацій від партизанів тримати в своєму тилу значні сили. Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність. У В'єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби й лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.
6. Не дивлячись на поразку під Москвою в грудні 1941 p., стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. Влітку 1942 р. розпочався наступ німецьких військ з метою захопити райони Кавказу, Дону, Кубані, Нижньої Волги, розгромити війська Червоної армії, заволодіти запасами нафти, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви. Успіху нового наступу гітлерівських армій сприяли три важливі обставини: прорахунки Ставки і особисто Й.Сталіна у визначенні напрямку головного удару ворога (таким вважався московський напрямок); поразки радянських військ у Криму (липень 1942 р., падіння Севастополя) та під Харковом (Сталін прийняв авантюрне рішення про наступ радянських військ в районі Харкова в травні 1942 р,); відсутність Другого фронту в Європі. В середині липня 1942 р. сили вермахту вийшли до р.Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 p.). 23 серпня 6-а армія фон Паулюса вийшла до Волги і одержала можливість тримати місто під ураганним вогнем.Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталіним був підписаний наказ №227, відомий як наказ "Ні кроку назад". Сутність його полягала в тому, що відступаючі бійці і командири розглядались як боягузи і дезертири й підлягали покаранню відповідно до умов військового часу. За власні прорахунки і помилки Сталін перекладав відповідальність на армію.14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх. У відповідності з планом "Уран" 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - перейшли в контрнаступ. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії. Вона нараховувала 1106 тис. чол., 15 500 гармат і мінометів, 1463 танків і самохідних гармат, 1350 бойових літаків. їм протистояло до 1 млн. солдат і офіцерів вермахту, 10 290 гармат, 675 танків і штурмових гармат, 1216 бойових літаків.23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога.Щоб прорвати оточення і допомогти армії Паулюса, група армій "Дон" (командуючий генерал-фельдмаршал Манштейн) завдала потужного танкового удару в грудні 1942 р. в районі м.Котельниково, але була відкинута радянськими військами.Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених німців здалися в полон, інші загинули. Перемога під Сталінградом мала велике історичне значення:
- вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;
- розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;
- почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;
- було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;
- поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.
Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару Москві. Німецькі армії, що готувались до наступу, нараховували 900 тис. чол., 2700 танків і самохідних гармат (серед них машини нових зразків - "Тигр", "Пантера", "Фердинанд"), 10 000 гармат і мінометів, 2000 літаків. Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту - 1336 тис. чол., 3306 танків і САУ, 19,3 тис. гармат і мінометів, 2650 бойових літаків - було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою обезкровити воєнний потенціал німців і завдати їм контрудару. 5 липня 1943 р. почалася Курська битва. 12 липня 1943 р. під Прохоровкою німці зазнали тяжкої поразки в ході найбільшої танкової битви в історії Другої світової війни. 23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел-Курськ-Бєлгород. До 23 серпня було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. В ході Курської операції було знищено 500 тис. солдат і офіцерів вермахту, 1,5 тис. танків та іншої військової техніки.
Історичне значення Курської битви:
- розгромлено кращі дивізії німців;
- стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту;
- були закладені передумови до висадки англо-американських військ і розпаду німецького блоку.
В результаті перемоги під Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилась проривом німецької оборони - "Східного валу", визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної України.В 1944 р. радянські війська завдали удару по нацистах на протязі всього радянсько-німецького фронту. З 14 січня по 1 березня 1944 р. були повністю розгромлені німецькі війська під Ленінградом. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. осіб. Головний удар по ворогу взимку і навесні 1943 р. був нанесений на Правобережній Україні і в Криму. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська операція. В ході бойових дій тут було оточено і знищено 55 тис. солдат і офіцерів вермахту. За тактикою і військовим мистецтвом оточення і знищення німецького угруповання в районі Корсунь-Шевченківського одержало назву "другого Сталінграду".За наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту. Вона завершилась 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. В цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також військову техніку.Влітку був нанесений потужний удар по фінській армії на карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир'я з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. відповідно із згодою норвезького уряду радянська армія вступила на територію Норвегії. Вагомі перемоги радянської армії спонукали союзників до відкриття Другого фронту в Європі. Розвиваючи успіх союзних держав, влітку 1944 р. радянські війська провели дві стратегічні операції - Білоруську "Багратіон" (23 червня - 29 серпня) і Львівсько-Сандомирську (13 липня - 29 серпня).В результаті цих операцій зазнала нової поразки німецька група армій "Центр". Радянська армія звільнила Білорусію, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала ріки Нарев і Вісла. Протягом 1944 р. було розбито ще 3 угруповання німців. Велике значення для радянсько-німецького фронту, успіхів союзників мали Яссько-Кишинівська і Прибалтійська операції. В жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія України. Восени 1944 р. ворога майже повністю було вигнано з території СРСР, радянські війська вступили на територію Болгарії, Югославії, Чехословаччини, Угорщини і Норвегії.
7. Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великобританії становила не тільки Німеччина, а й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили. Влітку 1940 р. італійці розпочали військові дії проти англійців в Східній Африці, де мали в Ефіопії 300 тис. солдат і офіцерів проти ЗО тис. англійців у Сомалі, Кенії та Судані. В липні італійці зайняли частину Кенії, ряд пунктів в Судані і захопили Британське Сомалі. Однак в Судані і Кенії італійцям не вдалося досягти успіху і вони вимушені були перейти до оборони. Головні сили італійців кинули на захоплення Єгипту та Суецького каналу, розраховуючи встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійські війська нанесли удар із Лівії в Єгипет і просунулись вглиб країни на 90 км, але були зупинені англійцями. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом англійці оточили італійські війська в районі Кіренаїки і змусили їх капітулювати. Інша частина італійських сил була повністю деморалізована і ледве стримувала наступ британців в Триполітанії. Щоб врятувати свого союзника, Гітлер направив в Африку Е.Роммеля, який очолював Африканський корпус. Африканська кампанія почалась для Роммеля дуже успішно, вона принесла йому прізвисько "Лис пустелі". В березні італо-німецькі війська почали наступ в Єгипті і були з великими труднощами зупинені в 100 км від Александра'. В червні 1941 р. війська Роммеля захопили Табрук - ключовий пункт британської оборони і взяли в полон 33 тис. його захисників. За це Гітлер присвоїв йому звання генерал-фельдмаршала. Влітку 1942 р. італо-німецькі війська знаходились біля Ель-Аламейну, але наступне їх просування було зупинено британськими військами.В жовтні 1942 р. британські війська, маючи значну військову перевагу (230 тис. чол., 1440 танків, 2311 гармат, 1500 літаків проти 80 тис. чол., 540 танків, 1219 гармат, 350 літаків Е.Роммеля), під керівництвом генерала Б.Монтгомері завдали німцям та італійцям поразки. Останні вимушені були спішно відійти на захід. В листопаді 1942 р. з протилежної сторони Північної Африки (Марокко) почалась висадка американських військ під командуванням Д.Ейзенхауера. Німецько-італійські війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі і 13 травня 1943 р. капітулювали.
Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції - Лаос, В'єтнам, Камбоджу. Успіхи німецьких військ на східному фронті, битва за Англію дали можливість Японії зосередити значні військові сили проти США та Великобританії. 7 грудня 1941 р. японська ескадра раптово напала на американську військову базу в Тихому океані Перл-Харбор (Гавайські острови) і майже повністю знищила американські кораблі. В той же день японці почали просуватися в Таїланді, Англійській Малайї та Бірмі. Одночасно почалась висадка японського десанту в Індонезії, в Малайї та на Філіппінах. Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював.Навесні 1942 р. японці вийшли до кордонів Індонезії. В люто- му 1942 р. капітулював Сінгапур. Цього ж місяця відбулась морська битва в Яванському морі, де японці знищили з'єднану англо-американо-голландську ескадру. Після цього японські війська швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадились в Новій Гвінеї і підійшли до Австралії. Не дивлячись на поразки, потужна економіка США швидко відновила військовий потенціал. 4-6 червня 1942 р. поблизу атола Мідуей відбулась грандіозна морська битва між японським флотом (адмірал І.Ямамото) і американською ескадрою (адмірал Ч.Німіц). Японці зазнали поразки. Після цього Японія відмовилась від наступальних дій на Тихому океані. Американці в свою чергу перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої розгорнулися на морі, в повітрі і на суші. Вони продовжувались до лютого 1943 р. і завершились повною поразкою Японії. Перемога американців означала загалом у боротьбі на Тихому океані перехід ініціативи до США. Японія змушена була вдатись до стратегічної оборони. На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Маршалловими островами, а з часом - над Маріанськими островами та Філіппінами. До літа 1945 р. японці повністю втратили контроль над Індонезією та частиною Індокитаю. Остаточний розгром Японії вимагав значної підтримки сил із Європи, допомоги США та Англії з боку СРСР.
8. Після корінного перелому в Другій світовій війні ініціатива повністю належала Червоній армії. Фашистські війська відкочувались на захід. Упертий опір вони чинили завдяки додатковим мобілізаціям і в надії на чудо-зброю, яку обіцяв Гітлер. На 1944 р. антигітлерівська коаліція значно зміцніла. Червона армія мала сучасне ефективне озброєння і бойовий досвід, а в поневоленій фашистами Європі розгорнувся могутній рух Опору. Німеччина була приречена на поразку і лідери країн-переможців все більшу увагу зосереджували на умовах остаточного розгрому Німеччини і її союзників та післявоєнного устрою. Різниця в суспільному ладі й економічному становищі країн антигітлеровської коаліції диктувала різне бачення завершального етапу Другої світової війни. Кожна сторона прагнула посилити свій вплив у післявоєнній Європі. Слід звернути увагу, що Другий фронт у Європі було відкрито лише в червні 1944 p., тобто тоді, коли основні сили гітлерівців були виснажені і потрібно було активно втрутитись у розподіл плодів перемоги.СРСР при всьому бажанні його лідерів теж не міг включити в свою орбіту всі визволені від фашистів народи. Таким чином, ще до завершення Другої світової війни в Європі назрівав розкол. Картину боротьби за вплив у європейських країнах ускладнювало існування в Лондоні уряду ЧСР на вигнанні Е.Бенеша і польського уряду С.Миколайчика, який керував діями Армії Крайової в Польщі.
Визволення Польщі. На територію Польщі Червона армія вступила у липні 1944 р. Радянський Союз дав згоду на те, щоб органи місцевої влади формував щойно створений Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Еміграційний уряд 1 серпня 1944 р. підняв повстання проти фашистів у Варшаві. Повсталі сподівались на допомогу Червоної армії. Проте Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська зупинились і варшавське повстання захлинулось; столиця зазнала жахливого руйнування. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави.
Визволення Румунії. На території Румунії активні бойові дії розгорнулись в серпні 1944 р. Після завершення Яссько-Киши-нівської операції фашистські війська не здатні були чинити тут серйозного опору. Ще до підходу Червоної армії в столиці Румунії відбулося повстання, яке закінчилось перемогою над диктатурою генерала Антонеску. Країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні територію Румунії було визволено.
Визволення Болгарії. Болгарія не воювала проти Радянського Союзу, хоч і виступила на боці Німеччини, оголосивши війну США і Великобританії. СРСР заявив, що оскільки Болгарія була в стані війни з ним і з його союзниками, то тепер вважає своїм обов'язком вступити у війну з Болгарією, яка сприяла агресору. 8 вересня 1944 р. Червона армія перейшла кордон і не зустріла ніякого опору. Наступного дня 9 вересня у Софії відбулось антифашистське повстання і до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту. Протягом вересня Болгарію було звільнено.
Визволення Югославії. У Югославії з 1942 р. вела активні бойові дії Народно-визвольна армія (НВАЮ). У листопаді 1943 р. було створено уряд нової Югославії - Антифашистське віче на чолі з Й.Броз Тіто. НВАЮ нараховувала близько 400 тис. бійців. 20 жовтня столиця Югославії була визволена від фашистських окупантів. На цвинтарі в Белграді поруч поховано сотні радянських і югославських воїнів. Спільними зусиллями частин 3-го Українського фронту і НВАЮ країна була визволена, зазнавши тяжких матеріальних і людських втрат.
Визволення Угорщини. Разом з Болгарією і Румунією Угорщина під час Другої світової війни входила до гітлерівського блоку. У 1938 р. і 1940 р. при підтримці Німеччини вона захопила Південну Словаччину, Закарпатську Україну і Північну Трансільванію. Ці обставини змушували уряд Хорті вперто триматися свого союзника. Однак Гітлер наказав окупувати Угорщину і привів до влади свого ставленика Салаші. Опір наступаючій Червоній армії на території Угорщини був запеклим. Найтяжчі бої відбувались у районі Будапешта та озера Балатон. Територію Угорщини повністю було визволено лише в квітні 1945 р.
Визволення Чехословаччини. У бойових діях Чехословаччини брали участь чехословацькі війська під командуванням Л. Свободи. На території СРСР він організував бригаду, в якій билися проти гітлерівців чимало вихідців із Закарпатської України. Червона армія підтримала Словацьке національне повстання проти фашистів 1944 р. На початку травня 1945 р. розпочалось антифашистське повстання у Празі. Його підтримали частини Російської визвольної армії (РОА) колишнього радянського генерала Власова, який у 1942 р. перейшов на бік німців. Власівці сподівались, що першими до Праги підійдуть американські війська. Однак вони помилились і змушені були залишити місто. 9 травня 1945 р. радянські війська ввійшли до Праги. Відповідно до угоди між Чехословаччиною і СРСР від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна була передана Радянському Союзу і ввійшла до складу України.
Висновок - Радянський Союз зробив вирішальний внесок у розгром фашистських загарбників. У країнах Центральної та Східної Європи після їх визволення формувались демократичні режими. Однак Радянський Союз "забув" вивести свої війська із визволених територій і нав'язав ряду європейських держав сталінську модель соціалізму. Тоталітарні режими за радянським зразком проіснували до кінця 1980-х років.
9. Другий фронт у Європі. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту. Першу спробу вивчити можливості висадки союзних військ у Європі, своєрідну "розвідку боєм" було здійснено англійським командуванням обмеженими силами англійських, американських, канадських і французьких солдат 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового містечка Дьєпп. Десант було скинуто в море. Невдача показала, що висадка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона набрала затяжного характеру.Після Квебекської конференції у квітні 1943 р. Об'єднана рада начальників штабів Англії й США утворила штаб верховного командування союзними силами в Британії на чолі з англійським генералом Ф.Морганом. Розроблений ним план дій у Північно-Західній Франції було відхилено. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. розглянула нову доповідь Об'єднаної ради і визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі ("Оверлорд") і на півдні ("Енвіл") Франції. Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Монтгомері і схваленим Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр. Головних напрямків було два: на схід в район Рура і на південь з метою об'єднати зусилля з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції. Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист "Атлантичного валу". Підходи до його здійснення були різними. Командуючий усіма військами на заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться у найвужчо-му місці Ла-Маншу - між Кале й Дьєппом, тому треба надати їм можливість здійснити висадку, а потім розгромити їх і скинути рештки військ у море. Німецька система оборони "Атлантичний вал" простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі на усе Середземноморське узбережжя Франції (понад 2 тис. км.). Проти неї союзники зосередили могутні авіаційні сили - винищувачі, важкі, середні і легкі бомбардувальники, транспортні літаки - всього близько 15 тис. Німці змогли зібрати на летовищах Франції й Бельгії 500 літаків, причому у повній бойовій готовності було лише 90 бомбардувальників і 70 винищувачів. На світанку 6 червня 1944 p., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так було відкрито Другий фронт у Європі. Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. їхні втрати становили майже 5 тис. чол. Особливо постраждали повітряно-десантні частини. Невдовзі союзники розвинули успіх і очистили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. У ніч з 12 на 13 червня німці вперше застосували проти Англії ракети Фау-1. Це була та "нова зброя", на яку Гітлер покладав особливі надії. Але ефективність бомбардування англійського узбережжя літаками-снарядами виявилася надто слабкою. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини.
Визволення Франції. Виконання плану "Енвіл" по висадці на півдні Франції задля визволення країни союзниками довго відкладалось. 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились в районі Сен-Тропеза й Канн.В тилу у німців діяли озброєні де Голлем і союзним командуванням багатотисячні загони партизан. Після того, як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єднались з американською армією.
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам Черчілля, Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. В свою чергу Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні і таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну. Політичне змагання характеризувало й дії Франції, де всупереч амбіціям Черчілля, виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля. Особливо ці суперечності виявилися під час розробки й проведення операції по визволенню Парижа. Ейзенхауер спочатку не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів був символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, вони прагнули звільнити його своїми силами. У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Спочатку командуючий залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги. Але де Голль домігся свого.Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Де Голль наказав частинам генерала Ф.Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику де Голлю і військам генерала Леклерка.Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції й вихід союзних армій на кордони рейху.