Материал: Гроші та кредит_Посібник

Поява безготівкового обігу примушує І. Фішера доповнити свою формулу обміну. Він розглядає варіант, у якому враховується не лише обсяг грошей, що перебувають у обігу, а й сума грошових коштів на чекових рахунках у банках.

Математичне рівняння обміну Фішера з урахуванням депозитного обігу можна подати у вигляді:

МV + М'V' = РQ,

де: М/ — сума грошових коштів на чекових рахунках;

V/ — швидкість обігу грошових залишків на рахунках протягом певного періоду часу.

Рівняння Фішера визначають лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей і не можуть охоплювати всі обставини розгляду конкретних ситуацій.

2.3. Кембриджський варіант кількісної теорії грошей

Подальшого розвитку кількісна теорія грошей зазнала в працях англійських економістів А. Маршалла (1842—1924) і А. Пігу (1877—1959). Цей напрямок кількісної теорії отримав назву "кембриджського варіанту".

Найповніше цей варіант відображений у працях А. Пігу. Порівняно з варіантом Фішера, де гроші розглядаються переважно через функцію засобу обігу та платежу, Пігу проаналізував функцію нагромадження і надав їй особливого значення. Головне значення цієї функції розглядається через проблему попиту на гроші. А. Пігу враховує мотиви поведінки господарських суб'єктів, їхнє бажання зберігати активи ліквідними, тобто у грошах. З

розвитком кредитного обігу відбувається зближення власне грошової маси з фінансовими активами. Виникла реальна альтернатива використовувати наявні кошти як гроші (що не забезпечує доходу), або не гроші (що дохід забезпечує).

В останньому випадку виникає небезпека, коли повною мірою в стислі строки капітал не можна буде перетворити в гроші.

25

А. Пігу також вважав, що не можна точно встановити загальну кількість грошей, які перебувають у обігу, тому що кожен суб'єкт самостійно вирішує,

яку частину багатства зберігати в грошах і самостійно вирішує збільшувати її чи зменшувати. Тому, якщо люди налаштовані витрачати гроші на придбання яких-небудь товарів або послуг, то це призведе до збільшення обсягу грошей,

що перебуватимуть в обігу.

На відміну від І. Фішера, А. Пігу намагається визначити масу грошей через величину кінцевого продукту за допомогою показника ліквідності.

Представники англійської школи докладніше розглядають також проблему забезпечення грошової рівноваги.

Укембриджському варіанті кількісної теорії більшої уваги надано проблемі попиту на гроші, визначенню мотивів їхнього нагромадження у касах

іна рахунках господарюючих суб'єктів.

Узахідній літературі кембриджський варіант кількісної теорії отримав назву теорії "касових залишків". Зміст кембриджського варіанта кількісної теорії виражається відомою формулою А. Пігу:

М = kРQ,

де М — кількість грошових одиниць (пропозиція грошей);

k — кембриджський коефіцієнт, що показує, яку частину кінцевого продукту РQ люди зберігають у грошах;

Р — ціна продукції (товарів і послуг), що реалізуються;

Q — обсяг виробництва у фізичному вимірі; kPQ — попит на гроші.

За постійних k і Q виникає обернено пропорційна залежність між вартістю

(купівельною спроможністю) грошової одиниці та величиною наявних у господарстві касових залишків (кількістю грошей). Стабільність коефіцієнта k

рівноцінна прийнятій умові про незмінну швидкість обігу грошей. Цей коефіцієнт відображає "звичну" пропорцію між номінальною сумою грошей і доходом. Порушення пропорції внаслідок швидкого зростання грошової маси

26

призводить до знецінення грошей, так що, врешті, "звичний" рівень "реальних"

касових залишків буде поновлено.

Порівняння особливостей транзакційного та кембриджського варіантів

представлені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Порівняння підходів транзакційного та кембриджського варіантів кількісної теорії грошей

2.4. Кейнсіанська теорія грошей

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XX століття економіка багатьох країн Заходу зіткнулася зі стійким і тривалим станом макроекономічного дисбалансу, і класична теорія загальної ринкової рівноваги не змогла надати об'єктивний аналіз кризовим явищам, що відбувалися. Дати пояснення цим процесам спробував Дж. М. Кейнс у своїх працях, найвідомішою серед яких є

"Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) Ця праця внесла багато нового і в теорію грошей, а саме — у визначення їхньої сутності та ролі у

27

структурі економічних відносин. На відміну від класичної доктрини про внутрішню збалансованість ринкової економіки Дж. М. Кейнс у своїх працях довів, що за нових умов ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити рівновагу процесу розширеного відтворення. Потрібна також допомога держави, її втручання в економічні справи, зокрема шляхом бюджетного та кредитно-грошового регулювання.

Дж. М. Кейнс висунув твердження про те, що гроші "мають значення", є

посередницькою ланкою між поточною і майбутньою господарською діяльністю. Підхід Дж. М. Кейнса до грошей досить складний. Аби розібратися у ньому, треба розглянути методологічний підхід, яким скористався Кейнс,

обґрунтовуючи власні теоретичні висновки.

Кейнс запропонував нову схему причинно-наслідкових зв'язків у ринковому господарстві. Головним фактором господарської активності за його теорією є наявність відповідного платоспроможного попиту на товарних ринках. Недостатній попит призводить до скорочення випуску продукції і зростання безробіття, у чому і полягала, згідно із кейнсіанською теорією,

головна причина кризового становища економіки капіталізму у 30-ті роки XX

століття.

Ґрунтуючись на тезі "гроші мають значення", Дж. М. Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", що спирається на систему їхнього державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту і відповідно — інвестиційного процесу. Збільшення капіталовкладень породжує ланцюгову реакцію витрат коштів, залучаючи до сфери виробництва нові підприємства, галузі, робочу силу. Але за умов зрілого ринкового господарства, вважав Кейнс, діє низка факторів, які гальмують інвестиційний процес і обсяги споживацьких витрат, що призводить до виникнення недостатнього платоспроможного попиту.

Кейнс став засновником одного із напрямків теорії грошей — теорії державної грошової політики. Найважливішим є положення Кейнса про принципи здійснення політики "дешевих грошей" та пільгового кредиту. Схема

28

Кейнса приводила до постійного збільшення ринкового попиту за допомогою кредитно-грошових і бюджетних важелів. Кейнс і його послідовники були впевнені, що інфляція, за умов якої ціни зростають не більше, ніж на 10%

протягом року, є благом для економічного розвитку, стимулює платоспроможний попит та інвестиційний процес завдяки зменшенню схильності до заощадження. Тому іноді корисно впроваджувати інфляцію основними важелями цієї політики "дешевих грошей", якими є бюджетні важелі. Це, насамперед, дефіцитне фінансування із бюджету, що покривається за рахунок випуску та розміщення на ринку великих урядових позик

(збільшення державних видатків, що спрямовуються як на безпосереднє збільшення інвестицій у державний сектор, так і на зростання трансфертних платежів населенню).

Варто підкреслити ще один важливий бік кейнсіанської доктрини, яка обумовила її виключний вплив і популярність. Це визнання того, що ринкове господарство не в змозі уникнути порушень та кризових явищ, що виникають у процесі його функціонування. Але спроба кейнсіанців створити загальну модель ринкового відтворення не вдалась.

За досвідом післявоєнних років боротьба з циклічністю, що засновувалась на політиці управління попитом, може сприяти тимчасовій активізації виробництва на окремих етапах економічного розвитку. Але ці заходи призводять до нових диспропорцій та порушень збалансованості в інших господарських ланках.

2.5. Монетаризм як сучасний варіант кількісної теорії

Монетаризм — один із сучасних напрямків західної економічної думки,

яка протягом 70-х — 80-х років впливає на зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо для 30-х років XX століття головною проблемою,

що потребувала вирішення, було безробіття, і щоб позбутися її, викорис-

товувались певні форми і методи державного регулювання, що були

29